Постанова № 6183677, 12.09.2006, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

12.09.06 Справа № 13/160-2273

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого - суддіГалушко Н.А.

суддівПроцик Т.С.

Юрченко Я.О.

розглянув апеляційну скаргу Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції, м. Тернопіль № 10/10-016 від 21.07.2006 року (далі Тернопільська ОДПІ, м. Тернопіль)

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 03.07.2006 року

у справі № 13/160-2273

за позовом: Тернопільської ОДПІ, м. Тернопіль

до відповідача 1: Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, м. Тернопіль (далі Ф.О. підприємець ОСОБА_2, м. Тернопіль)

до відповідача 2: Приватного підприємства «Багро», м. Скалат (далі ПП «Багро», м. Скалат)

про визнання недійсним господарського зобовязання

За участю представників:

від позивача Лещу Н.В. головний державний податковий інспектор

від відповідача 1 ОСОБА_4 - представник

від відповідача 2 не зявився

Права та обовязки представникам сторін відповідно до ст.ст. 49, 51 КАС України розяснено.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 03.07.2006 року у справі № 13/160-2273 відмовлено у задоволенні позовних вимог Тернопільській ОДПІ про визнання недійсним господарського зобовязання, що виникло на підставі договору купівлі продажу, укладеного між Ф.О. підприємцем ОСОБА_2 та ПП «Багро»на загальну суму 37910,40 грн., як такого, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Приймаючи рішення, господарський суд першої інстанції виходив з того, що при обґрунтуванні позовних вимог позивач не вказував яке господарське зобовязання, що є складовою договору купівлі-продажу, суперечить інтересам держави і суспільства; позивачем не доведено, що податкова накладна № 75/9 від 02.04.2004 р. не відповідає вимогам чинного законодавства і не має доказової сили; факт несплати ПП «Багро»податку на додану вартість до бюджету спростовується актом перевірки Гусятинської МДПІ № 332/23-32146776 від 19.12.2005 року; висновки та обґрунтування в позовній заяві є не логічні без наявності причинного звязку, а мета завідомо суперечна інтересам держави і суспільства при укладенні усної угоди купівлі-продажу необґрунтована і не доведена.

Тернопільською ОДПІ подано апеляційну скаргу № 10/10-016 від 21.07.2006 року, в якій просить рішення Господарського суду Тернопільської області скасувати та прийняти постанову, якою визнати недійсним господарське зобовязання, що виникло на підставі договору купівлі продажу, укладеного між СПД - ф.о. ОСОБА_2 та ПП «Багро»на загальну суму 37910,40 грн., як таке, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. Зокрема скаржник зазначає, що при прийнятті рішення господарським судом неповно зясовано обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального та процесуального права, а саме, норми Господарського кодексу України та Закону України «Про податок на додану вартість».

Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, заслухавши пояснення та заперечення представника позивача і відповідача 1, суд апеляційної інстанції встановив наступне:

Тернопільською ОДПІ проведено планову документальну перевірку з дотримання вимог законодавства про оподаткування СПД ф.о. ОСОБА_2, про що складено акт перевірки № 2847/17-426/2751114205 від 24.03.2006 року.

При проведенні перевірки податковим органом встановлено, що 02.04.2004 року СПД ф.о. ОСОБА_2 згідно усного договору закупила у ПП «Багро»товари на загальну суму 37910,40 грн. Факт виконання умов договору купівлі продажу підтверджується податковою накладною № 75/9 від 02.04.2004 року на загальну суму 37910,40 грн., в тому числі ПДВ 6318,40 грн.. Дану суму податку на додану вартість СПД ф.о. ОСОБА_2 включено до складу податкового кредиту з ПДВ за квітень 2004 року.

Згідно відповіді № 1533/23-024/3 від 06.03.2006 року на запит щодо проведення зустрічної перевірки отриманої від Густинської МДПІ, провести зустрічну перевірку ПП «Багро»з питань взаєморозрахунків з СПД ф.о. ОСОБА_2 неможливо, оскільки документи втрачені під час пожежі, яка виникла 13.10.2005 року в приміщені, де вони зберігалися.

Відповідно до ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Положення ст.ст. 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно ч. 1 ст. 203 та ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до пп.. 7.3 п. 7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25 липня 2002 року № 1056 «Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки»доказами спрямованості умислу суб'єкта оспорюваних угод на приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, надані податковими органами відомості про відсутність підприємства, організації (сторони угоди) за юридичною та фактичною адресою, про визнання недійсними в установленому чинним законодавством порядку установчих (статутних) документів, про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності та інше.

Як вбачається з матеріалів справи, скаржником не подано жодного доказу про відсутність підприємства, організації (сторони угоди) за юридичною та фактичною адресою, про визнання недійсними в установленому чинним законодавством порядку установчих (статутних) документів, про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби чи про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Крім цього, в матеріалах справи знаходиться довідка - витяг з ЄДРПОУ № 07-3058 від 03.04.2006 року (а. с. 24) з яких вбачається, що ПП «Багро»станом на 03 квітня 2006 року значаться в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Щодо вимоги позивача про застосування наслідків визначених ст. 208 ГК України, то суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що санкції, встановлені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків, зборів (обов'язкових платежів) однією із сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування таких санкцій необхідною умовою є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення фіктивного правочину або удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків. Оскільки санкції, передбачені вказаною правовою нормою, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, як такі, що відповідають визначенню ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України. З огляду на це такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених ст. 250 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява була подана до суду 26.05.2006 року, тобто вимога про застосування санкцій, встановлених ст. 208 Господарського кодексу України, була заявлена за межами граничного річного строку від вчинення правопорушення (виконання договору), передбаченого ст. 250 цього Кодексу, а отже відсутні підстави для застосування до відповідачів наслідків, передбачених ст. 208 ГК України.

Згідно ст.. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Скаржником не подано судовій доказів, які стали б підставою для скасування судового рішення.

Однак, слід зазначити, що при винесенні рішення господарським судом застосовано норми Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 17 КАС України визначено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Згідно з п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»державні податкові інспекції мають право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Відповідно до ч. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, судова колегія приходить до висновку, що господарським судом першої інстанції помилково застосовано норми Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 201 КАС України у випадку правильного вирішення по суті справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права, судове рішення підлягає зміні.

Отже, судова колегія прийшла до висновку, що рішення Господарського суду Тернопільської області від 03.07.2006 року слід змінити в частині застосування норм Господарського процесуального кодексу України, в решті судове рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 207 ГК України, ст.ст. 69, 71, 86, 198, 201, 205, 207 КАС України, -

Львівський апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В:

1.Змінити рішення Господарського суду Тернопільської області від 03.07.2006 року у даній справі в частині застосування норм Господарського процесуального кодексу України, застосувавши норми Кодексу адміністративного судочинства України.

Прийняти судове рішення у формі постанови.

В решті судове рішення залишити без змін.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку, згідно ст. 212 КАС України.

Головуючий-суддяГалушко Н.А.

СуддяПроцик Т.С.

СуддяЮрченко Я.О.