Постанова № 61833983, 16.09.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2016 року 810/2661/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 15/13-02 від 22.06.2016 про нарахування транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення суперечить принципу стабільності податкового законодавства з огляду на те, що передбачений нормами Податкового кодексу України транспортний податок підлягає застосуванню лише з 2017 року. Крім того, позивач вказує на порушення відповідачем при прийнятті оскарженого рішення принципу дії нормативно-правового акту в часі.

Представник позивача подав до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

В судове засідання представник відповідача не прибув, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Заперечень чи будь-яких інших доказів не надав.

Згідно із приписами ч.4 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин, розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні в разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Виходячи з вищевикладеного суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачу на праві власності належить автомобіль марки Land Rover модель Range Rover Evoque, 2013 року випуску, дата реєстрації 05.03.2013, об'ємом двигуна 2179 куб. см., що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2.

Відповідачем 22.06.2015 року, на підставі п.п.54.3.3 п.54.3 ст.54, п.п.267.6.2 п.267.6 ст.267 Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення-рішення №15/13-02, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» в сумі 25 000, 00 грн.

Не погоджуючись з правомірністю зазначеного податкового повідомлення-рішення, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі ПК України).

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015, який набрав чинності згідно Прикінцевих положень з набранням чинності Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік» але не раніше 1 січня 2016 року.

Законом від 24.12.2015 змінено редакцію підпункту 267.2.1 ПК України, яка викладена наступним чином: об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

Відповідно до п.п.267.1.1 п.267.1 ст.267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Визначено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (п.п. 267.5.1. п. 267.5 ст. 267 ПК України).

Відповідно до п.п. 10.1.1 п.10.1 ст.10 та ст.265 ПК України транспортний податок у складі податку на майно віднесений до місцевих податків.

Питання щодо встановлення податку на майно відповідно до вимог ПК України вирішують місцеві ради в межах повноважень, визначених цим ПК України.

Згідно зі статтею 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на всій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 та пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України віднесено до місцевих податків податок на майно в частині транспортного податку.

Відповідно до положень статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів, яке офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період).

В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада України може встановлювати лише перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків. Водночас встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою України критеріїв, є компетенцією відповідних місцевих рад.

Суд зазначає, що Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" прийнятий 28 грудня 2014 року, а рішення Білоцерківської міської ради Київської області про затвердження положення про транспортний податок та положення про єдиний податок №47-05-VІІ, яким на території міста Біла Церква встановлено транспортний податок та затверджено відповідне положення, прийнято 28.01.2016 та оприлюднене на офіційному сайті 02.02.2016 року.

Таким чином, зважаючи на положення підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, рішення Білоцерківської міської ради Київської області №47-05-VІІ застосовується не раніше початку бюджетного періоду, що настає після його оприлюднення, тобто не раніше 2017 року.

Дані висновки узгоджуються з таким принципом податкового законодавства як принцип стабільності, що закріплений підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів (суб'єкт, об'єкт, ставка, одиниця оподаткування, база оподаткування, джерело сплати і квота), тобто як в цілому так і окремо, не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Зазначений принцип не лише окреслює правила нормотворення у сфері оподаткування, він визначає обсяг прав та обов'язків учасників правовідносин у такій сфері. Будь-який платник податків в Україні, опираючись на принцип стабільності, має право на незмінність режиму оподаткування, елементів податків, які ним сплачуються, протягом бюджетного року, як результат - на визначеність умов здійснення ним тієї чи іншої оподатковуваної діяльності чи діяльності, пов'язаної з виникненням об'єкта оподаткування.

Слід зауважити, що бюджетне право як частина фінансового права включає матеріальні бюджетно-правові норми, тобто норми, які регулюють склад доходної і видаткової частин бюджету, їх розподіл за бюджетами різних рівнів, бюджетне регулювання, повноваження суб'єктів бюджетних правовідносин, а також процесуальні норми, які регулюють бюджетний процес, а саме, складання і розгляд проекту бюджету, затвердження бюджету і акта (закону чи рішення) про бюджет, складання, розгляд і затвердження звіту про виконання бюджету. Ці етапи проходження бюджету називають стадіями бюджетного процесу. Кожний етап закінчується прийняттям акта відповідного органу.

Так, відповідно до частити третьої статті 27 Бюджетного кодексу України, закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) приймаються не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи", який набирав чинності 1 січня 2015 року викладено у новій редакції статтю 267 Податкового кодексу України, якою запроваджено транспортний податок та виключено розділ VII "Збір за першу реєстрацію транспортного засобу".

Системний аналіз положень Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи" вказує, що скасування загальнодержавного податку за першу реєстрацію транспортного засобу та запровадження нового місцевого податку у вигляді транспортного податку безпосередньо впливають на показники бюджетів як державного так і місцевих. За переконанням суду, скасування загальнодержавного збору за першу реєстрацію транспортного засобу зменшує надходження до державного бюджету.

Враховуючи, що податкові надходження складають доходи бюджету (пункт 23 статті 2, пункт 1 частини 1 статті 9 Бюджетного кодексу України), суд дійшов висновку, що положення Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ стосовно бюджетних питань, які прийняті після 15 липня 2015 року, повинні реалізовуватися не раніше початку бюджетного року, наступного за плановим.

Однією із змін є визначення середньоринкової вартості автомобіля, що становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Згідно наявної у матеріалах справи довідки з офіційного веб-сайту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України вартість автомобіля, що перебуває у власності позивача, станом на 05.08.2016 складає 719 445,09 грн., що менше визначеного законодавцем розміру у 1 033 500 грн. (750*1378 грн.).

Також суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наявність у Податковому кодексі України з 01.01.2015 положень про транспортний податок та його елементів, ще не означає обов'язку у платників податків щодо його сплати саме за 2016 рік, оскільки в силу положень статті 27 Бюджетного кодексу України дані норми права повинні вводитися в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим, тобто саме з 2017 року.

Відповідно до положень пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Крім того, на необхідності дотримання судами правила вирішення колізій у податковому законодавстві на користь платника податків наголошено також в остаточному рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України", а також у рішенні від 7 липня 2011 року у справі "Серков проти України".

В обох справах Європейський Суд дійшов висновку про порушення прав заявників, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості закону" і не забезпечувало адекватного захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника-платника податку, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Відповідно, на думку Європейського Суду, відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства, яка призводила до його суперечливого тлумачення, порушує вимоги Конвенції щодо "якості закону".

Судом також враховано позицію Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), відповідно до якого принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Отже, якщо держава задекларувала певні правила поведінки при внесенні змін до порядку оподаткування (принцип стабільності податкового законодавства), то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Враховуючи системний аналіз наведених норм права, практику Європейського суду з прав людини, суд вважає, що обов'язок зі сплати транспортного податку у фізичних осіб, у даному випадку виникає з 2017 року.

Відтак, складання та направлення Білоцерківською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області податкового повідомлення-рішення від 22.06.2016 №15-13-02 є передчасним, а відповідно є таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно із статтею 86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У даному випадку відповідач не довів суду, що при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

Разом із цим, позивач довів наявність факту порушення відповідачем його прав та законних інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 22.06.2016 року № 15/13-02.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (ідентифікаційний код юридичної особи 39468482) судовий збір у розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 21 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Василенко Г.Ю.