Постанова № 61833881, 28.09.2016, Луганський окружний адміністративний суд

12.3

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 вересня 2016 рокуСєвєродонецькСправа № 812/288/15

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого -судді Шембелян В.С.,

суддів Чиркіна С.М., Борзаниці С.В.,

при секретарі судового засідання Олійник О.А.,

за участі представника позивача ОСОБА_1,

представників відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання наказу протиправним та його скасування,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_4 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду із позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі МВС України або відповідач) про визнання наказу незаконним та його скасування, поновлення на роботі, в обґрунтування якого зазначив наступне.

Наказом міністра МВС України №2601 о/с від 17.12.2014 позивач звільнений з органів внутрішніх справ на підставі ч.3 ст.4 Закону України «Про очищення влади» та п.62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою КМУ від 29.07.1991 №114. З таким звільненням позивач не згоден, вважає, що воно не відповідає закону та порушує його конституційне право на працю.

Зокрема, позивач вважає, що відповідач безпідставно застосував до нього Закон України «Про очищення влади», оскільки сам по собі вказаний Закон суперечить нормам Конституції України та міжнародним стандартам, які є обовязковими для виконання правовою державою. У наказі про звільнення позивача міститься посилання на ч.3 ст.4 Закону, отже, на думку позивача, підставою для його звільнення стало неподання заяви у визначений законом строк. Відповідно до наказу МВС України №747 о/с від 30.04.2014 позивач був звільнений за власним бажанням з посади начальника ГУ УМВС України в Луганській області та зарахований у розпорядження МВС України за тією ж посадою для вирішення питання про проходження ним подальшої служби.

Згідно з наказом відповідача №1229 від 14.11.2014 «Про організацію виконання вимог Закону України «Про очищення влади» було визначено, що перевірка достовірності відомостей щодо застосування заборон відповідно до вказаного Закону проводиться у період з 17.11.2014 по 31.01.2015. Оскільки перевірка згідно з наказом була розпочата 17.11.2014, то десятиденний строк для подання заяви, передбаченої цим Законом спливав 27.11.2014.

Посада позивача відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ відноситься до начальницького складу органів внутрішніх справ, отже він підпадає під його дію. Однак, відповідач у встановленому порядку з цим наказом позивача не ознайомив, про його наявність йому нічого не було відомо.

На час призначення перевірки позивач знаходився у черговій відпустці, протягом якої і після її закінчення ОСОБА_4 з наказом про проведення перевірки не ознайомили, ніяких претензій до нього щодо ненадання заяви та декларації не предявлялося. Позивач чекав подальшого вирішення питання щодо продовження ним служби, не знаючи про необхідність подати заяву на проведення перевірки. Передбачена законом заява не подана ним з вказаних причин, які є поважними та незалежними від нього. Підстав для ухилення позивачем від подання заяви не має, оскільки він ніяких дій, передбачених ст.1 вказаного закону не вчиняв.

25.12.2014 позивачу стало відомо, що він оскаржуваним наказом №2601 о/с від 17.12.2014 звільнений з посади на підставі ч.3 ст.4 Закону України «Про очищення влади», тобто у звязку із неподанням заяви, передбаченої цим законом, у встановлений строк. Того ж дня позивач звернувся до міністра з рапортом, в якому виклав ситуацію та розяснив, що не міг подати заяву, у звязку із знаходженням у відпустці та просив виправити помилку і внести зміни до наказу, зазначивши про його звільнення у запас за віком.

У січні 2015 року у відділі кадрів МВС України позивачу в усній формі було повідомлено про те, що міністр не заперечує проти задоволення його заяви та внесення змін до наказу МВС від 17.12.2014, однак, було запропоновано пройти медичне обстеження, для чого видано відповідне направлення, оскільки нещодавно позивачу було проведено операцію.

Однак, після надання позивачем висновку медичного обстеження до відділу кадрів МВС, йому було повідомлено про необхідність подати новий рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ відповідно до п.64 «б» Положення про проходження служби в органах внутрішніх справ (за хворобою), що й було виконано позивачем. Разом з тим, у подальшому зясувалося, що ні перший, ні другий рапорти задоволені не були, наказ про звільнення позивача скасований не був, зміни до нього також внесені не були. Відповідачем безпідставно не взято до уваги зазначені причини неподання позивачем заяви.

Також позивач вважає, що відповідачем порушено строк застосування звільнення з підстав частини третьої статті 4 Закону, яке має бути проведено не пізніше як на третій день після спливу строку на подання заяви. Питання про звільнення вирішено не у спосіб, передбачений законом, оскільки у наказі про звільнення відповідач послався на п. 62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, в якому відсутня така підстава, як Закон України «Про очищення влади», тоді як необхідно було зазначати як підставу для звільнення п. 7-2 частини першої статті 36 зазначеного Закону. Внаслідок незаконного звільнення позивач протягом десяти років позбавлений права обіймати посади державного службовця, чим обмежено його права, передбачені статтями 21, 24, 38, 43 Конституції України.

З посиланням на висновки Парламентської ОСОБА_5 Європи та практику Європейського суду з прав людини позивач зазначив, що люстраційні заходи, передбачені Законом України «Про очищення влади» у повній мірі не відповідають міжнародним стандартом з цього приводу. Відповідач повинен був при вирішенні питання про звільнення позивача керуватися не лише Законом України «Про очищення влади», а й основоположними принципами очищення влади, які були розроблені міжнародними організаціями.

На підставі викладеного, позивач просив суд:

-визнати незаконним та скасувати наказ Міністра внутрішніх справ України № 2601 о/с від 17 грудня 2014 року про звільнення ОСОБА_4 з органів внутрішніх справ на підставі частини третьої статті 4 Закону України «Про очищення влади» та пункту 62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 № 114;

-поновити ОСОБА_4 на посаді начальника ГУ МВС України у Луганській області в резерві МВС України.

Відповідно до ухвали суду від 28.09.2016 позовні вимоги ОСОБА_4 в частині поновлення на посаді залишено без розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування оскарженого наказу, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та письмових поясненнях від 13.07.2016 (а.с. 130), від 27.07.2016 (а.с. 149-150).

Представники відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, надали письмові заперечення проти позову від 30.06.2015 (а.с. 59), від 13.07.2016 (а.с. 115-117), від 05.09.2016 (а.с. 187-189), в яких зазначено, що ОСОБА_4 мав спеціальне звання генерал-лейтенант міліції, тобто є особою начальницького складу органів МВС, у звязку з чим він підпадає під вимоги частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади». Наказом МВС України від 14.11.2014 № 1229 «Про організацію виконання вимог Закону України «Про очищення влади» в МВС України було призначено проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», який на виконання п. 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», був розміщений на офіційному веб-сайті МВС України (mvs.gov.ua) 18.11.2014. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 1025-р «Про затвердження плану проведення перевірки відповідно до Закону України «Про очищення влади», зазначено провести перевірку щодо Міністра внутрішніх справ, його першого заступника та заступників, посадових і службових осіб апарату МВС, у період з листопада 2014 року по січень 2015 року. Згідно з пунктом 1 Наказу перевірка в МВС України проводиться в період з 17.11.2014 по 31.01.2015. Таким чином, заява, передбачена частиною першою статті 4 Закону України «Про очищення влади», повинна була бути подана позивачем до 27.11.2014. Оскільки позивач у встановлений строк не подав заяви на проведення люстраційної перевірки, то був звільнений з органів внутрішніх справ України відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про очищення влади» наказом від 17.12.2014 № 2601 о/с. Просили відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою суду від 26 травня 2015 року судом відмовлено в задоволенні заяв сторін про поновлення строку звернення до суду та залишення позову без розгляду з тих підстав, що позивачем строк звернення до суду не пропущено (а.с.38-39).

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог на підставі наданих доказів, встановивши наявні між сторонами правовідносини, приймаючи рішення у справі, суд керується такими вимогами чинного законодавства.

Згідно з пунктом 15 частини 1 статті 3 КАС України, публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункт 2 частини 2 статті 17 КАС України).

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі наданих доказів судом установлено, що позивач з 1985 року проходив службу в органах внутрішніх справ, з березня 2014 року до 30.04.2014 займав посаду начальника Головного управління МВС №країни у Луганській області, мав спеціальне звання генерал-лейтенанта міліції, що підтверджується його послужним списком Н-879847 (а.с. 124-129).

Відповідно до наказу МВС України від 30.04.2014 № 747 о/с позивача звільнено з посади начальника ГУМВС України у Луганській області з зарахуванням в розпорядження МВС України на термін до двох місяців за тією ж посадою, при цьому згідно відповіді Департаменту ПООНД МВС України від 01.09.2016 № 22/1/1-2469, що підтверджено копією наказу (а.с. 60), а за наказом МВС від 30.04.2014 № 748 о/с начальником ГУМВС України у Луганській області було призначено генерал-лейтенанта міліції ОСОБА_6 згідно з інформацією відповідача, що надана на вимогу суду (а.с. 192-193).

Згідно з відповіддю Департаменту ПООНД МВС України від 01.09.2016 № 22/1/1-2469, наданою Департаментом юридичного забезпечення МВС України, з часу звільнення з посади начальника ГУМВС України у Луганській області відповідно до наказу МВС від 30.04.2014 № 747 з зарахуванням в розпорядження МВС по вказаній посаді, ОСОБА_4 на штатні посади в апараті МВС не призначався (а.с. 192-193).

З довідки УФЗБО ГУМВС України у Луганській області від 27.09.2016 № 1397/11/22-2016 вбачається, що грошове забезпечення позивачу за час його перебування в розпорядженні МВС нараховувалося ГУВМС лише протягом перших двох місяців за травень та за червень 2014 року (а.с. 220).

Як пояснили представники відповідача в судовому засіданні, підстав для продовження нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення понад двох місяців в ГУМВС України не було відповідно до вимог наказу МВС України від 31.12.2007 №499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ». Організаційно-розпорядчих актів щодо продовження терміну перебування позивача в розпорядженні МВС України міністром не приймалося, підстав не прийняття МВС України протягом вказаних двох місяців рішення щодо подальшого проходження служби ОСОБА_4 представники пояснити не змогли. Крім того пояснили, що в наступних наказах про надання позивачу відпустки та його звільнення зазначається остання займана позивачем посада для правильного обчислення грошового забезпечення на цей час, у разі наявності для цього підстав.

Таким чином, судом встановлено, що на час видання оскарженого наказу про звільнення позивача від 17.12.2014, він не займав жодної посади а ні в апараті МВС, а ні в територіальному його підрозділі, і, хоча двомісячний строк, передбачений наказом від 30.04.2014 № 747, вже давно сплинув, позивач продовжував перебувати в розпорядженні МВС України і чекати вирішення питання щодо його подальшого проходження служби.

Як вбачається з відповіді Департаменту ПООНД МВС України від 01.09.2016 № 22/1/1-2469, наданої Департаменту юридичного забезпечення МВС України, відповідно до статті 76 Закону України «Про вибори народних депутатів України» наказом МВС від 30.09.2014 № 1971 о/с ОСОБА_4 надавалася неоплачувана відпустка з 25.09.2014 по 24.10.2014 на 30 календарних днів на період передвиборчої агітації (а.с. 192). Дані про надання такої відпустки містяться і в послужному списку позивача (а.с. 124-129).

Згідно із наказом МВС України від 05.11.2014 № 2311 о/с «По особовому складу» позивачу, який перебуває в розпорядженні МВС України за посадою начальника Головного управління МВС України у Луганській області, надавалася чергова відпустка за 2014 рік з 03 листопада по 10 грудня 2014 року, на 38 календарних днів, з виїздом до Федеративної Республіки Німеччина, на підставі рапорту ОСОБА_4 від 30.10.2014 (а.с. 61, 62).

Як пояснив представник позивача, поїздка закордон для позивача була повязана з необхідністю повторної операції в Німеччині. Однак, потім позивач змінив свій намір і протягом відпустки виїхав до Єгипту для проходження курсу реабілітації після операції, що була йому зроблена в вересні.

Згідно з інформацією від 25.07.2016 вих. № 0.64-15678/0/15-16, наданої Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, у період з 01.10.2014 по 31.12.2014 ОСОБА_4 двічі перетинав державний кордон України 19.11.2014 авіамаршрутом 4431 Київ-Шарм-Ель-Шейх, та 26.11.2014 авіамаршрутом 4432 Шарм-Ель-Шейх Київ (а.с. 154).

Вказана інформація підтверджується також копією паспорту ОСОБА_4 для виїзду за кордон (а.с. 155- 164) та його нотаріально завіреним перекладом (а.с. 165-166).

В матеріалах справи міститься медична документація позивача, а саме копія свідоцтва про хворобу № 24 (а.с. 96), копія цитологічного висновку № 1463 (а.с. 97), довідка Центру реабілітації та лікування болю, що розташований у місті Дюссельдорф, Німеччина, про те, що ОСОБА_4 з 02.09. по 11.09.2014 знаходився на оперативному лікуванні та реабілітації в Германії (а.с. 98), довідка б/н Луганської обласної клінічної лікарні Департаменту охорони здоровя Луганської обласної державної адміністрації (а.с. 167), виписка з історії хвороби № 1520 (а.с. 168-170), довідки від 27.06.2014 № 100 (а.с. 173, 174), від 24.09.2014 № 122 (а.с. 175), видані Луганською обласною клінічною лікарнею, про тимчасову непрацездатність особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, військовослужбовця внутрішніх військ МВС.

Таким чином, на підставі зазначених доказів, що не оспорюються сторонами, судом встановлено, що позивач ще 30.10.2014 звернувся до відповідача з рапортом про надання відпустки з виїздом за кордон, рапорт було погоджено, і з 03.11.2014 по 10.12.2014 позивач перебував у відпустці, а з 19.11.2014 по 26.11.2014 перебував за кордоном.

Як встановлено судом, протягом часу перебування позивачем у відпустці, 14.11.2014 МВС України видано наказ № 1229 «Про організацію виконання вимог Закону України «Про очищення влади», відповідно до пункту 1 якого передбачено проведення в Міністерстві внутрішніх справ України перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади» стосовно наступних осіб:

1) першого заступника Міністра внутрішніх справ, заступника Міністра внутрішніх справ керівника апарату, заступника Міністра внутрішніх справ начальника Головного слідчого управління, заступника Міністра внутрішніх справ з питань європейської інтеграції та заступників Міністра внутрішніх справ, осіб рядового і начальницького складу, інших посадових (службових) осіб апарату Міністерства в період з 17 листопада до 31 січня 2015 року;

2) керівників територіальних органів МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на залізницях, науково-дослідних установ та вищих навчальних закладів МВС України, Казенного науково-виробничого обєднання «Форт» та інших державних підприємств, що належать до сфери управління МВС України, у період з березня до травня 2015 року;

3) осіб, які претендують на зайняття посад, зазначених у підпунктах 1-2 цього пункту, - постійно.

Відповідно до пункту 6 зазначеного наказу керівники структурних підрозділів апарату Міністерства, ГУМВС, УМВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на залізницях, науково-дослідних установ та вищих навчальних закладів МВС несуть персональну відповідальність за організацію виконання заходів, передбачених цим наказом.

Згідно з п.7 вказаного наказу визначено вимоги наказу довести до відома всього особового складу під особистий підпис, контроль за виконання вказаного наказу міністр залишив за собою (а.с.65-67).

На сайті Міністерства Внутрішніх Справ України 18.11.2014 (http://www.mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/printable_article/1233618) розміщено інформацію про те, що у МВС стартував процес виконання Закону України «Про очищення влади», Міністр внутрішніх справ підписав відповідний наказ (а.с. 64).

Документів, що підтверджують факт повідомлення відповідачем позивача про наявність вказаного наказу про проведення перевірки та необхідність в установлені Законом строки подати відповідну заяву, суду не надано. Таким чином, відповідачем не доведено факту ознайомлення позивача з таким наказом під особистий підпис всупереч вимогам п.7 вказаного наказу.

Так само, всупереч вимогам ухвали суду від 27.07.2016, відповідачем не надані суду документи на підтвердження повноважень особи, на яку відповідно до п.6 наказу від 14.11.2014 №1229 покладено персональну відповідальність за організацію виконання заходів, передбачених цим наказом, стосовно ОСОБА_4 (а.с.177-178).

Як вбачається з відповіді Департаменту ПООНД МВС України від 01.09.2016 № 22/1/1-2469, наданої Департаменту юридичного забезпечення МВС України (а.с.192), а також відповідно до наданих в судовому засіданні пояснень представниками відповідача, на позивача ОСОБА_4 розповсюджується дія пункту 1) частини 1 наказу від 14.11.2014 №1229, оскільки він знаходився в розпорядженні МВС України, тому йому слід було протягом десятиденного строку з часу початку люстраційної перевірки, а саме: з 17.11.2014 по 26.11.2014 подати заяву на проведення стосовно нього люстраційної перевірки.

Такої заяви позивачем не було подано, що не оспорюється сторонами.

Відповідно до наказу МВС України від 17.12.2014 № 2601 о/с «По особовому складу» згідно з частиною 3 статті 4 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 № 1682-VІІ та пунктом 62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ генерал-лейтенанта міліції ОСОБА_4 (Н-879847), який перебуває в розпорядженні Міністерства внутрішніх справ України за посадою начальника Головного управління МВС України у Луганській області звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік) (а.с. 63).

25.12.2014 позивач звернувся до Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_7 з рапортом про внесення змін до наказу МВС України від 17.12.2014 № 2601 о/с та звільнення його за пунктом 64(с) в запас (за віком) Положення № 114, оскільки він у період з 17 по 26 листопада 2014 року знаходився у відпустці та заяву про проведення перевірки у відповідності до вимог Закону України «Про очищення влади» не надав з незалежних від нього причин (а.с. 27).

Позитивного рішення за результатами розгляду зазначеного рапорту Міністерством внутрішніх справ України не прийнято, що підтверджується листом Департаменту кадрового забезпечення МВС України від 07.01.2015 № 6/1/1-532 (а.с. 134).

03.02.2015 позивач звернувся до Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_7 за рапортом про внесення змін до наказу МВС України від 17.12.2014 № 2601 о/с про його звільнення згідно із частиною третьою статті 4 Закону України «Про очищення влади» як особи, яка не подала вчасно заяву про згоду на здійснення заходів з очищення влади, та звільнення його за пунктом 64 (б) в запас (за хворобою) Положення № 114, оскільки у період з 17 по 26 листопада 2014 року він знаходився у відпустці та вищевказану заяву не надав з незалежних від нього обставин (а.с. 95).

За встановлених судом обставин при вирішенні даних спірних правовідносин необхідно враховувати такі вимоги чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України Про очищення влади від 16.04.2014 № 1682-VII (далі Закон № 1682-VII) очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо:

1) Премєр-міністра України, Першого віце-премєр-міністра України, віце-премєр-міністра України, а також міністра, керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, Голови Національного банку України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, їх перших заступників, заступників;

2) Генерального прокурора України, Голови Служби безпеки України, Голови Служби зовнішньої розвідки України, начальника Управління державної охорони України, керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, керівника податкової міліції, керівника центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, їх перших заступників, заступників;

3) військових посадових осіб Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації;

4) членів Вищої ради юстиції, членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, професійних суддів, Голови Державної судової адміністрації України, його першого заступника, заступника;

5) ОСОБА_8 Президента України, Керівника Державного управління справами, Керівника Секретаріату Кабінету Міністрів України, Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики, їх перших заступників, заступників;

6) начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального звязку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту;

7) посадових та службових осіб органів прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Національного банку України;

8) членів Центральної виборчої комісії, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, голів та членів національних комісій, що здійснюють державне регулювання природних монополій, державне регулювання у сферах звязку та інформатизації, ринків цінних паперів і фінансових послуг;

9) керівників державних, у тому числі казенних, підприємств оборонно-промислового комплексу, а також державних підприємств, що належать до сфери управління субєкта надання адміністративних послуг;

10) інших посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування;

11) осіб, які претендують на зайняття посад, зазначених у пунктах 1-10 цієї частини.

З назви статті 2 Закону № 1682-VII вбачається, що вона містить перелік саме посад осіб, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації).

Таким чином, відповідно до пункту 6) частини 1 статті 2 Закону № 1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, що займають відповідні посади.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 1682-VII, особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику або органу, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону (далі - заява).

Отже, частиною 1 статті 4 вказаного Закону прямо визначено, що обовязок щодо подання власноручно написаної заяви стосується лише осіб, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 цього Закону.

Як встановлено судом, позивач відповідно до вимог п.п.1-2 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, що затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114, належить до осіб вищого начальницького складу МВС України за спеціальним званням генерал-лейтенанта міліції, на час прийняття рішення про проведення люстраційної перевірки перебував на службі в системі органів МВС, однак, протягом часу з 30.04.2014 по 17.12.2014 жодних посад не займав.

Як наслідок, позивач як особа, що не займала жодної посади в органах МВС на час початку відповідної перевірки, не мала обовязку щодо подання такої заяви не пізніше ніж на десятий день з дня початку проведення перевірки у відповідному органі згідно з вимогами ч.ч. 1, 2 ст.4 Закону № 1682-VII. Тому відсутні підстави для застосування в оскарженому наказі наслідків неподання такої заяви, що передбачені ч. 3 ст.4 вказаного Закону.

Крім того, всупереч вимогам ч.3 ст.4 Закону № 1682-VII, відповідно до яких неподання заяви у строк, передбачений частиною другою цієї статті, є підставою для звільнення особи із займаної посади, позивача за оскарженим наказом було звільнено не з посади, а зі служби з розпорядження МВС.

Як вбачається з наказу МВС від 14.11.2014 № 1229 «Про організацію виконання вимог Закону України «Про очищення влади»:

пункт 1) встановлює строки проведення люстраційної перевірки стосовно посадових (службових) осіб апарату Міністерства в період з 17 листопада до 31 січня 2015 року;

пункт 2) передбачає строки проведення такої перевірки стосовно посадових (службових) осіб територіальних органів МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на залізницях, науково-дослідних установ та вищих навчальних закладів МВС України, Казенного науково-виробничого обєднання «Форт» та інших державних підприємств, що належать до сфери управління МВС України у період з березня до травня 2015 року;

пункт 3) розповсюджується на осіб, які претендують на зайняття посад, зазначених у підпунктах 1-2 цього пункту, - постійно (а.с. 194-196).

Судом не встановлено, а сторонами не надано жодних доказів на підтвердження тих обставин, що позивач звертався до будь-яких посадових осіб МВС, в розпорядженні якого він перебував, з рапортом (заявою, тощо) про його призначення на будь-яку посаду, в тому числі й на посади, що передбачені пунктами 1-10 частини першої статті 2 цього Закону.

Як наслідок, відсутні підстави вважати позивача особою, яка на час видання наказу МВС від 14.11.2014 № 1229 «Про організацію виконання вимог Закону України «Про очищення влади» претендувала на зайняття вказаних посад та мала звернутися з заявою відповідно до вимог ч.1 ст.6 Закону № 1682-VII. Тобто, відносно позивача не можуть застосовуватися положення п.11 ч.1 ст.2 вказаного Закону (пункт 3) наказу від 14.11.2014) як підстави для здійснення заходів з очищення влади (люстрації).

Також позивач обєктивно не міг звернутися до відповідного органу з зазначеною заявою, оскільки його не було повідомлено про початок проведення такої перевірки щодо нього окремо, а наказ про призначення такої перевірки в органах МВС не передбачає строків її проведення стосовно осіб, що не займають певних посад в структурах МВС, та не визначає відповідальних осіб за здійснення відносно них організаційних заходів щодо проведення перевірки, в тому числі щодо належного повідомлення цих осіб про її початок.

Таким чином, судом достовірно встановлено безпідставність та незаконність оскарженого наказу МВС України від 17.12.2014 № 2601 о/с про звільнення позивача, у звязку з чим були порушені його права на продовження служби в органах МВС. Внаслідок незаконного звільнення позивач протягом десяти років позбавлений права обіймати посади державного службовця, чим обмежено його права, передбачені статтями 21, 24, 38, 43 Конституції України. Тому вимоги позивача щодо скасування вказаного наказу підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ч.2 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд для повного захисту прав позивача вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобовязати відповідача розглянути питання про подальше проходження служби позивачем в органах МВС, а також прийняти відповідне рішення.

На підставі вимог ч.4 ст.163 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки судом прийнято рішення щодо зобовязання відповідача як субєкта владних повноважень вчинити певні дії стосовно позивача, є необхідним встановлення певного строку для подання Міністерством внутрішніх справ України до суду звіту про виконання постанови суду в частині прийняття рішення за результатами розгляду питання про подальше проходження служби ОСОБА_9 тривалістю один календарний місяць з дня набрання постановою суду законної сили.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" розподіл судових витрат між сторонами відповідно до вимог статті 94 КАС України не проводиться.

Керуючись статтями 11, 71, 94, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_4 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання наказу протиправним та його скасування задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України №2601 о/с від 17 грудня 2014 року про звільнення ОСОБА_4 з органів внутрішніх справ на підставі ч.3 ст. 4 Закону України Про очищення влади та п. 62 а Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114.

Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України розглянути питання про подальше проходження служби ОСОБА_4 та прийняти відповідне рішення.

Встановити строк для подання Міністерством внутрішніх справ України до суду звіту про виконання постанови суду в частині прийняття рішення за результатами розгляду питання про подальше проходження служби ОСОБА_4 тривалістю один календарний місяць з дня набрання постановою суду законної сили.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови буде складено та підписано 03 жовтня 2016 року.

Головуючий суддя ОСОБА_10Суддя Суддя ОСОБА_11 ОСОБА_12