Ухвала суду № 61833815, 19.09.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

19 вересня 2016 року 810/5954/15

Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області Максюти Дмитра Вікторовича, відділу державної реєстрації виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області третя особа-ОСОБА_4,

про визнання незаконним рішення,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до державного реєстратора реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Максюти Д.В. про визнання незаконним рішення відповідача від 12.05.2015 р. щодо реєстрації об'єкта нерухомого майна - житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 Вважає прийняте рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки для його прийняття не було відповідних підстав, ОСОБА_4 не мав дозволу на добудову житлового будинку і не надав такий дозвіл до реєстраційної служби. Крім того, зазначає, що згідно рішення Апеляційного суду Київської області від 21.11.2013 р. йому не було виділено в натурі частину будинку. Як на підтвердження вказаних обставин посилається на повідомлення першого заступника Голови архітектурно-будівельної інспекції України, заступника Департаменту -начальника інспекційного управління №1 Департаменту ДАБІ у Київській області та лист першого заступника Ірпінського міського голови, з яких вбачається, що за ОСОБА_4 не зареєстровано дозвільних документів на право забудови будинку АДРЕСА_1.

18.08.2016 р., позивачкою було заявлено клопотання про заміну неналежного відповідача, в якому остання просила здійснити заміну відповідача на відділ державної реєстрації виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області. У зв'язку з тим, що така заміна мала би своїм наслідком зміну підсудності даної справи, суд залучив до участі у розгляді справи відділ державної реєстрації виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області у якості другого відповідача.

У призначений для розгляду справи час, 22.08.2016 р., позивачка та відповідачі у судове засідання не з'явилися, про дату та місце розгляду справи були повідомлені судом належним чином, заяв чи клопотань про розгляд справи без їх участі не надали.

На підставі ч.6 ст.128 КАСУ, суд здійснив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи та матеріали, встановивши фактичні обставини справи, співставивши їх з вимогами чинного законодавства, суд приходить до висновку про необхідність закриття провадження у даній справі, з огляду на таке:

05.05.2015 р., третьою особою ОСОБА_4 до реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області була подана заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо права власності на об'єкт незавершеного будівництва- житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Разом із заявою відповідачу були подані наступні документи: копія паспорту та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера платника податку- ОСОБА_4; висновок технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна, виданий ПП «ГЕО» 19.01.2015 р.; рішення місцевого органу державної влади, видане виконавчим комітетом Ірпінської міської ради Київської області; рішення Апеляційного суду Київської області у справі 22-ц-780/4496/13 від 21.11.2013 р.; технічний паспорт від 25.03.2015 р. на об'єкт будівництва; дублікат договору дарування від 20.12.2003 р.; витяг з Державного реєстру правочинів №5648301 від 24.03.2008 р.; копія витягу про реєстрацію права власності в БТІ від 10.01.2004 р., квитанції про сплату судового збору за проведення реєстраційних дій, що підтверджується карткою прийому заяви №21085394 від 05.05.2015 р.

Всі вищеперелічені документи були досліджені судом в оригіналі.

За наслідками розгляду поданої заяви та доданих до неї документів, 12.05.2015 р., державним реєстратором прав на нерухоме майно Козловим Ю.В. управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області було прийнято рішення №21216788 про проведення державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, що розташований у АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 , з відкриттям розділу у Державному реєстрі прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт незавершеного будівництва.

Як слідує із рішення Апеляційного суду Київської області від 21.11.2013 р. (набуло законної сили) ОСОБА_4 виділено відповідно до варіанту №3 висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи №8000/8001 приміщення в будинку АДРЕСА_2: 2-4 в стадії будівництва (частину) -28,3 кв.м., 2-5 в стадії будівництва 5,8 кв.м.

Також цим рішенням ОСОБА_4 відповідно до варіанту №3 висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи №11260/10-15 для обслуговування будинку виділено земельну ділянку по АДРЕСА_2, лінії розподілу проходять з точки "Д", що розділяє відрізок 6,58 м. межі земельної ділянки за частини 2.44 м. ліворуч та 4.14 м. праворуч в точку "Е"-43,08 м, що розділяє відрізок 10.97 тильної межі земельної ділянки на частини 2.46 м. ліворуч та 8.51 праворуч.

Решту будинку та частину земельної ділянки, виділено ОСОБА_1

Із установочної частини рішення Ірпінського міського суду Київської області від 13.02.2014 р. (справа №367/449/14-ц), що набрало законної сили (а.с.32), вбачається, що ОСОБА_1 у судовому засіданні визнала факт недопущення нею ОСОБА_4 до користуватися виділеними йому за рішенням суду приміщеннями та частиною земельної ділянки.

У цьому ж рішенні суду зазначено, що відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, тому враховуючи, що ОСОБА_1 чинить перешкоди у користуванні виділеними ОСОБА_4 частинами будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_2, суд вважає, що позов підлягав частковому задоволенню, а саме зобов'язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_4 перешкоди в користуванні частиною приміщення в стадії будівництва області:2-4 в стадії будівництва (частину) -28,3 кв.м., 2-5 в стадії будівництва 5,8 кв.м. та земельною ділянкою мельну ділянку по АДРЕСА_2, лінії розподілу проходять з точки "Д", що розділяє відрізок 6,58 м. межі земельної ділянки за частини 2.44 м. ліворуч та 4.14 м. праворуч в точку "Е"-43,08 м, що розділяє відрізок 10.97 тильної межі земельної ділянки на частини 2.46 м. ліворуч та 8.51 праворуч.

В подальшому, 12.05.2015 р., рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Козлова Ю.В. управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області №21216788 на підставі набутого позивачем права власності на об'єкт незавершеного будівництва згідно рішення суду, була проведена його державна реєстрація.

Отже, факт реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва по даній справі був похідним від факту набуття права власності на об'єкт незавершеного будівництва.

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 фактично намагається оспорити не дії відповідача як суб'єкта владних повноважень, а факт набутого третьою особою ОСОБА_4 права власності на об'єкт незавершеного будівництва, оскільки сама по собі реєстрація права власності є похідною дією від юридичного факту набуття права власності і спір в даному випадку має місце не між позивачкою та органом державної реєстрації, а між позивачкою та третьою особою щодо порядку володіння та користування майном- об'єктом незавершеного будівництва .

Надаючи правової оцінки відносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке:

у відповідності до статті 179 ЦКУ річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Разом з тим, статтею 181 ЦК до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Враховуючи положення частини 1 статті 182 ЦК право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом, що визначено частиною 4 цієї ж статті.

З огляду на порядок набуття права власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва, визначений статтею 331 ЦК, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Проведений правовий аналіз норм цивільного законодавства України дозволяє зробити висновок, що моментом створення об'єкта нерухомого майна у вигляді будинку, будівлі або споруди тощо та виникненням права власності на нього, є завершення його будівництва. Окрім того, право власності на таку будівлю може виникнути після проведення державної реєстрації органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно (а в окремих випадках після прийняття нерухомого майна до експлуатації).

Відповідно до частини 3 статті 331 ЦК, до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва. Таким чином, об'єкт незавершеного будівництва не ототожнюється із дефініцією об'єкт нерухомого майна у розумінні статті 331 ЦК, а, отже, не може мати наслідком настання обставин, що передбачені для об'єкта нерухомого майна.

У відповідності до вимог частини 1 ст. 124 ЗКУ передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Набуття права оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється виключно на аукціонах, крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб і в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі.

Об'єкт незавершеного будівництва є об'єктом з особливим правовим статусом, оскільки має ряд ознак, за якими він відрізняється від об'єктів нерухомого майна, що розташовані на земельній ділянці.

Законом України «Про іпотеку» визначено, що об'єктом незавершеного будівництва є об'єкт будівництва, на який видано дозвіл на будівництво, понесені витрати на його спорудження та не прийнятий в експлуатацію відповідно до законодавства. Майже аналогічні за своїм змістовним навантаженням визначення містяться у Національному стандарті № 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1442, та наказі Фонду державного майна від 15.03.2006 № 461 «Про затвердження Класифікатора державного майна», відповідно до яких об'єктами незавершеного будівництва є, зокрема будівлі, споруди, які фактично не експлуатуються внаслідок того, що перебувають у недобудованому стані, включаючи законсервовані об'єкти.

Аналізуючи правову природу об'єкта незавершеного будівництва за його ознаками, це міцний (ґрунтовний) характер об'єкта будівництва, що зводиться, такий об'єкт створюється на довгий період експлуатації, утворюючи при цьому єдине ціле із земельною ділянкою, та відмежовуючи вказаний об'єкт від малих архітектурних форм, тимчасових споруд тощо;- будівництво здійснюється на підставі дозвільних документів, виданих відповідно до законодавства у сфері регулювання містобудівної діяльності; відсутність стовідсоткової готовності об'єкта незавершеного будівництва, що унеможливлює використання його за призначенням та введення відповідно до законодавства в експлуатацію.

Відсутність можливості використання об'єкта незавершеного будівництва за призначенням, задля якого він будується, не позбавляє особу, яка здійснює його будівництво, звернутися за проведенням державної реєстрації права власності на такий об'єкт.

Відповідно до частини третьої статті 331 ЗКУ до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

Після проведення державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, такий об'єкт набуває цивільну оборотоздатність, що полягає у вільному відчуженні такого об'єкта або переході його від однієї особи до іншої.

Державна реєстрація прав на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться у порядку, встановленому для державної реєстрації прав щодо нерухомого майна, право власності на яке заявлено вперше, з урахуванням особливостей, визначених Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Як було встановлено судом, третя особа набула право власності на об'єкт незавершеного будівництва згідно рішення Апеляційного суду Київської області від 21.11.2013 р., що було підтверджено і рішенням Ірпінського міського суду від 13.02.2014 р. №367/449/14-ц, яке набрало законної сили.

У зв'язку з чим суд зазначає, що правову охорону приватних прав особа може отримати лише після того, як держава визнає ці права. Таке визнання у формі реєстрації (посвідчення, підтвердження) є владною управлінською функцією і складає предмет діяльності адміністративного суду. Разом із тим вказана дефініція не є абсолютною, що неодноразово підкреслювалось у постановах Верховного Суду України, оскільки при визначенні підсудності справи адміністративному суду повинно враховуватись не тільки суб'єктний склад її учасників.

Відповідно до статті 124 Основного Закону України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. При цьому судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Водночас система судів загальної юрисдикції будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

У свою чергу, спеціалізація судів загальної юрисдикції закріплена в статті 18 За кону України "Про судоустрій і статус суддів", де частиною першою встановл ено спеціалізацію щодо розгляду цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Варто підкреслити, що всі вищезгадані види спеціалізацій судів загальної юрисдикції призначені для безпосереднього захисту прав і свобод особи відповідно до гарантованого Конституцією України права людини та громадянина на судо вий захист, у тому числі права на оскар ження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної вла ди, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

При тому різниця полягає у можливості віднов лення порушеного права завдяки реалі- зації владних управлінських функцій суб'єктами владних повноважень. Мож ливість захисту права в адміністратив ній юрисдикції поставлена в залежність саме від здійснення владних управлін ських функцій суб'єктом владних пов новажень.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження. Цю норму слід розуміти в системному зв'язку із частиною 1 тієї самої статті, з якої випливає, що захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб шляхом оскарження до адміністративного суду будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень можливий лише у сфері публічно-правових відносин.

Пунктами 1, 7 частини 1 статті 3 КАС України також визначено, що справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (далі - суб'єкт владних повноважень).

Загальний аналіз процесуальних норм законодавства України, за якими визначаються юрисдикційна належність та підсудність справ різній судовій спеціалізації, вказує на певні критерії розмежування спорів між ними. До яких, зокрема, входять такі, як: 1) суб'єктний склад сторін спору; 2) предмет спірних правовідносин; 3) характер спірних правовідносин.

Хибна практика застосування норм, пов'язаних як з юрисдикційною визначеністю, так і з підсудністю спорів адміністративним судам та допущені помилки судів під час вирішення цього питання та юрисдикційні конфлікти, пов'язані із видами судочинства, впливають на належне забезпечення принципу доступності до суду громадян та юридичних осіб.

Так, у своїй постанові від 14.06.2016 р. у справі за позовом ОСОБА_6 до державного реєстратора прав на нерухоме майно державної реєстраційної служби України Молдованової Г.М. Головного управління юстиції у м. Києві , треті особи ТОВ "Кей-Колект" "Сол-Істейт" про визнання протиправним та скасування рішення, ВСУ зазначив, що за правилами п.1 ч.1ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних та оспорюваних прав, свобод чи інтересів, які виникають із цивільних, житлових, сімейних та трудових відносин. Враховуючи те, що у справі, яка розглядалась ВСУ правовідносини пов'язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди, колегії суддів всіх судових палат ВСУ дійшли висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає із договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК.

Згідно з положеннями частини першої статті 316 ЦК правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК).

Поняття «визнання права власності на об'єкти нерухомого майна» та «встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна» не є тотожними. В аналогічному спорі, ВСУ зроблено висновок, що реєстраційна служба не встановлює право власності, зокрема, на об'єкт незавершеного будівництва, а реєструє його на підставі чітко визначених правовстановлюючих документів.

Як слідує із поданої позовної заяви ОСОБА_8 зазначає, що вбачає порушення своїх прав, у тому, що (а.с.5 абз.3 позовної заяви) "під час розлучення ОСОБА_1 та ОСОБА_4 погодились з тим, що інженерні мережі спірного будинку залишаються у їх спільній сумісній власності без визначення часток, відповідно до цього поділ інженерних мереж цього будинку не відбувся, а також не вирішувалось питання щодо наявності технічної можливості переобладнати отриману в дар частину будинку на два окремі будинки, ці ж питання також не вирішувались". "Реєстрація права власності на об'єкт незавершеного будівництва порушує право ОСОБА_8 на безпечні умови проживання та користування її власністю",- стверджує позивачка та посилається на це, як обставину, що підтверджує заявлені вимоги.

Таким чином, є очевидним, що у даному випадку має місце спір про порядок користування майном бувшого подружжя, тобто має місце спір про право.

У зв'язку з цим суд приходить до висновку, що позивачкою неправильно обрано спосіб захисту порушених прав зверненням з адміністративним позовом до суду, оскільки у даному випадку має місце спір з приводу усунення перешкод у користуванні спільною власністю, який повинен вирішуватися судами за правилами ЦПК.

Приймаючи до уваги вищевикладене, керуючись статтями 157, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Закрити провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до державного державного реєстратора реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області Максюти Дмитра Вікторовича, відділу державної реєстрації виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області, третя особа- ОСОБА_4 про визнання незаконним рішення.

2. Копію ухвали видати (надіслати) особам, які беруть участь у справі.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом п'яти днів з дня її проголошення, а в разі постановлення ухвали у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, - протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Брагіна О.Є.