Ухвала суду № 61831941, 21.09.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2016 року Апеляційний суд м. Києва

у складі:

головуючого Вербової І.М.

суддів Білич І.М.

БолотоваЄ.В.

при секретарі Литвиненку Р.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит», третя особа - ОСОБА_3, про визнання поруки припиненою, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 червня 2015 року, -

у с т а н о в и в :

У квітні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», третя особа - ОСОБА_3, про визнання поруки припиненою.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 червня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 29 вересня 2015 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задоволено, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 червня 2015 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано припиненою поруку ОСОБА_2 за договором поруки № 02-66-07/МБ, який укладено 11 травня 2007 року між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_2

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня 2016 року рішення апеляційного суду м. Києва від 29 вересня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Представник позивача, зокрема, посилається на ті обставини, що суд дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову та не застосував норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню, оскільки в договорі поруки не встановлено строку його припинення, а кредитор позов пред'явив після спливу шести

_____________

Справа № 761/9753/15-ц

№ апеляційного провадження 22-ц/796/10234/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Сіромашенко Н.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Вербова І.М.

місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

В суді апеляційної інстанції представник третьої особи ОСОБА_3 - ОСОБА_7 апеляційну скаргу ОСОБА_2 підтримала та просила її задовольнити.

Представник ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» - ОСОБА_8 у задоволенні апеляційної скарги просив відмовити, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 червня 2015 року залишити без змін.

Особа, яка подала скаргу, ОСОБА_2 та її представник, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не прибули, про причини неявки суд не повідомили, у зв'язку із чим колегія суддів вважала за можливе слухати справу у їх відсутність на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

Перевіривши законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Під час розгляду справи судом встановлено, що 11 травня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та позичальником ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 66-07/МБ з відповідними додатковими угодами № 1, № 2, № 3 та № 4. В цей же день між банком та ОСОБА_2 і ОСОБА_9 було укладено договір поруки № 02-66-07/МБ та № 01-66-07 МБ відповідно.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 9 квітня 2012 року у справі № 2-3671/11 було задоволено позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки: звернуто стягнення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в межах кредитної заборгованості ОСОБА_3 в загальній сумі 12305531,43 грн. на предмет іпотеки - нежилі приміщення кафе, які розташовані в м. Миколаєві по вул. Шевченка, 64/2, що передані в іпотеку за іпотечним договором.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 17 березня 2015 року у справі № 522/15646/13-ц, за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_9, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_9, про визнання поруки припиненою, було скасовано рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 грудня 2014 року, та прийнято нове рішення, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_9 на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 2300268,77 грн.; стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_9 на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 2300268,77 грн.; в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що в судовому засіданні встановлені обставини, що знайшли своє підтвердження в ході розгляду цивільних справ № 2-3671/11 та № 522/15646/13-ц.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції законними та обґрунтованими з огляду на наступне.

Так, питання дійсності договору поруки досліджувалося апеляційним судом Одеської області при розгляді справи за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_9, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_9, про визнання поруки припиненою.

Відповідно до ч. 2 ст. 223 ЦПК України після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

Згідно з п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Частиною 1 ст. 14 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

З огляду на визначений ст. 129 Конституції України принцип обов'язковості рішення після вирішення судом справи та набрання рішенням суду законної сили, а також на зміст ст. ст. 553, 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що у разі, якщо є судове рішення про стягнення з поручителя заборгованості за кредитним договором та відмову в задоволенні позову поручителя про визнання недійсним договору поруки, в якому судом розглядалося питання дійсності договору поруки, і це рішення набрало законної сили, то під час вирішення справи про припинення поруки суду необхідно враховувати встановлення таким судовим рішенням указаних обставин.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 3 лютого 2016 року у справі № 6-2017цс15, яка в силу ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися судами. Підстав для відступлення від такої правової позиції апеляційний суд не вбачає.

Згідно із ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, оцінивши зібрані по справі докази у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, дійшов законних та обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що у правовідносинах між кредитором та поручителем, згідно умов договору поруки № 02-66-07/МБ від 11 травня 2007 року, строком виконання взятих на себе зобов'язань є закінчення дії основного зобов'язання, встановлено кредитним договором, а саме 10 травня 2022 року та згідно договору поруки плюс 6 (шість) місяців від дня настання строку виконання, тобто до 10 листопада 2022 року. Як випливає із ч. 4 ст. 559 ЦК України в межах зазначеного строку кредитор повинен звернутися до поручителя з вимогою про примусове виконання взятого ним зобов'язання (в тому числі з позовною заявою).

Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності задоволення позову, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору.

Підстав до скасування рішення суду, передбачених статтею 309 ЦПК України, при апеляційному розгляді не встановлено.

З огляду на викладене та у зв'язку з тим, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, апеляційна скарга має бути відхилена на підставі п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України.

Керуючись статтями 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.М. Вербова

Судді: І.М. Білич

Є.В.Болотов