Ухвала суду № 61830191, 27.09.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03110 м. Київ, вулиця Солом'янська, 2-а

Справа 755/5106/16-ц Головуючий у 1 інстанції Марцинкевич В.А.

Апеляційне провадження № 22-ц/796/9787/2016 Суддя-доповідач Антоненко Н.О.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2016 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

у складі судді-доповідача АнтоненкоН.О.,

суддів Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І., при секретарі Юрченко А.С.,

за участю позивача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4

розглянула у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Омегабанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про визнання частково недійсними договорів.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія

в с т а н о в и л а :

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ПАТ «Омегабанк», ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про визнання частково недійсними договорів відмовлено.

Судом першої інстанції встановлено, що 2 серпня 2007 року між ОСОБА_3 та АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Омегабанк») було укладено кредитний договір №2608/0807/71-008. На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором того ж дня між сторонами було укладено іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку було передано майно - квартиру №138 по вул. Марганецькій в м. Києві. 28 листопада 2012 року між ПАТ «Омегабанк» та ТОВ ФК «Вектор Плюс» уклали договір факторингу №15, відповідно до умов якого Банк відступив фактору свої права вимоги заборгованості за кредитним договором та договором іпотеки.

Виходячи з того, що умови договорів не суперечать загальним засадам цивільного законодавства, принципу добросовісності і його наслідком не є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, - суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову у повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі. Посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

У судовому засіданні апеляційного суду позивач просив задовольнити апеляційну скаргу з наведених у ній доводів. Представник ТОВ «ФК «Вектор Плюс» просив відхилити апеляційну скаргу та залишити без змін законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції. Представник ПАТ «Омегабанк» у судове засідання апеляційного суду не з'явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином (ас 110), заяв та клопотань про відкладення розгляду справи не подав, що відповідно до ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення - залишенню без змін з огляду на таке.

Предметом спору є відповідність вимогам закону договорів факторингу та договору кредиту.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною вимог, установлених частинами 1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу.

Відповідно до п.11) ч.1 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою, право надавати яку відповідно до ч.5 ст.5 цього Закону мають фінансові установи з урахуванням вимог Цивільного кодексу України і цього Закону.

Відповідно до ст.1079 ЦК України сторонами договору факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно з ч.2 ст.5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг установлюються законом про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг. При цьому ні ЦК України, ні цей Закон не містять будь-яких обмежень щодо складу осіб, відносно яких може бути відступлено право вимоги.

Доводи апеляційної скарги щодо п.п.1.2. розпорядження №231 від 03.04.2009 Нацкомфінпослуг в чинній на момент укладення оспорюваного договору редакції, відповідно до якої у фактора немає прав на придбання права відступної вимоги до фізичної особи не суб'єкта господарювання, - не заслуговують на увагу з огляду на те, що вказана норма не відповідала вимогам ч.5 ст.5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» як акту вищої юридичної сили і виключена з розпорядження.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності у ТОВ «ФК «Вектор Плюс» ліцензії на здійснення валютних операцій, то відповідно до змісту терміну «валютні операції» та положень Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» самі по собі операції за договором факторингу не є валютними операціями, адже не пов'язані з переходом права власності на валютні цінності чи користування ними або використання у будь-який спосіб. Право вимоги заборгованості за кредитним договором як предмет договору факторингу не є валютною операцією, а тому відсутність у сторони договору ліцензії на здійснення валютних операцій не має правового значення для укладення договору факторингу кредитної заборгованості за валютним кредитним договором.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до аналізу обставин, на які позивач посилався в обґрунтування позовних вимог, які суд повно та всебічно з'ясував і перевірив, дав належну оцінку усім доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для їх задоволення. Доводи апеляційної скарги такого висновку суду не спростовують і на його правильність не впливають.

За таких обставин висновок суду, викладений в оскаржуваному рішенні, ґрунтується на вимогах закону і підтверджується матеріалами справи. Передбачених ст. 308 ЦПК України підстав для скасування рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2016 року немає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 309, 313-315 ЦПК України, колегія

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Суддя-доповідач Н.О. Антоненко

Судді А.М. Стрижеус

О.І. Шкоріна