Ухвала суду № 61816939, 29.09.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/4110/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Альчук М.П.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

29 вересня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Загороднюка А.Г. Драчук Т. О. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Томашук А.В.,

Позивача: ОСОБА_2

Представника відповідача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24 червня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.

Відповідно до постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 24 червня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на прийняття оскарженого рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції оскаржену постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Позивач в судовому засіданні суду апеляційної інстанції доводи скарги підтримав у повному обсязі з підстав і мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Представники відповідача проти апеляційної скарги заперечив та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відповідності до частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши постанову суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено з матеріалів справи та підтвердилось в судовому засіданні, звертаючись до суду та на аргументацію позовних вимог, позивач вказав на те, що відповідно до рішень Конституційного Суду України від 11.10.2005 року № 8-рп/2005, від 18.06.2007 року №4-рп/2007, від 03.06.2013 року № 3-рп/2013 до конституційних гарантій суддів відноситься належне матеріальне та соціальне забезпечення судді.

Враховуючи те, що заява про відставку подана відповідачем під час дії Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції від 07.07.2010 року, який передбачав право суддів на отримання вихідної допомоги, посилаючись на постанову Вищого адміністративного суду України про визнання протиправною бездіяльності Вищої ради юстиції щодо несвоєчасного розгляду його заяви про відставку та внесення подання до Верховної Ради України про звільнення, а також на дію нормативно-правових актів в часі, просив суд зобов'язати ДСА України нарахувати та виплатити йому вихідну допомогу, у зв'язку з виходом у відставку в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді.

За результатом розгляду справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідач довів правомірність прийнятого рішення.

Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з даним рішенням суду першої інстанції та надаючи правову оцінку публічно - правовому спору в межах апеляційної скарги, зазначає наступне.

Так, з липня 1986 року позивач працював на посаді судді Могилів-Подільського міськрайонного суду, а в березні 2004 року ОСОБА_2 було обрано суддею Апеляційного суду Вінницької області.

06.02.2014 року позивач ОСОБА_2 подав заяви про відставку за власним бажанням до Верховної Ради України та Вищої ради юстиції, відповідно до ст.ст. 126, 131 Конституції України та ст. 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції від 07.07.2010 року).

Відповідно до листа секретаріату Вищої ради юстиції від 03.03.2015 року № 1405/0/9-15, 10.02.2014 року до Вищої ради юстиції надійшла заява та матеріали про звільнення позивача з посади судді у відставку.

18.03.2015 року Вища рада юстиції розглянула заяву позивача і прийняла рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді у відставку.

Згідно Постанови Верховної Ради України від 16.07.2015 року № 636-VІІІ позивача звільнено з посади судді у відставку.

Відповідно до наказу Апеляційного суду Вінницької області від 03.08.2015 року № 76/2-07к позивача ОСОБА_2 виведено зі штату суддів Апеляційного суду Вінницької області 03.08.2015 року.

У зв'язку з тим, що Вищою радою юстиції в порушення ст. 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року заява позивача про відставку протягом місяця не розглянута та не внесено відповідного подання до Верховної Ради України, що на думку позивача, позбавило його права на отримання вихідної допомоги, ОСОБА_2 звернувся до суду.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 16.11.2015 року визнано протиправною бездіяльність Вищої ради юстиції щодо несвоєчасного розгляду заяви позивача від 06.02.2014 року про відставку з посади судді Апеляційного суду Вінницької області і внесення до Верховної Ради України відповідного подання, в подальшому дана постанова скасована , справа направлена на новий розгляд.

17.11.2015 року позивач звернувся до Державної судової адміністрації України із заявою про виплату вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, відповідно до ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції від 07.07.2010 року).

Листом ДСА України від 14.12.2015 року №К1448-15-1537/15 позивачу відмовлено у виплаті вихідної допомоги. Даний лист обґрунтовано тим, що визначальною умовою для виплати судді вихідної допомоги відповідно до ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", який діяв на момент подачі позивачем заяви про відставку, був факт звільнення судді у відставку, а не подання відповідної заяви. На підставі Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка регулювала питання виплату вихідної допомоги, виключена.

Судова колегія зазначає, що станом на час набуття позивачем права на відставку діяв Закон України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції від 07.07.2010 року

Відповідно до п.9 ч.5 ст. 126 Конституції України однією з підстав звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку.

Згідно зі статтею 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Частиною 6 ст. 111 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Згідно з ч.1 ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції чинній до 01 квітня 2014 року) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Вказана норма втратила чинність згідно із Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" №1166-VII від 27 березня 2014 року, який набрав чинності 01 квітня 2014 року.

Рішення щодо неконституційності Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" в частині виключення статті 136 із Закону України "Про судоустрій та статус суддів", Конституційним Судом України не приймалося.

Разом з тим, у рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Виходячи з приписів ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, в даному випадку до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час подання апелянтом заяви про звільнення його з посади судді та прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення.

Крім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 висловив думку, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

З матеріалів справи вбачається, позивач подав заяву про звільнення його з посади судді 06 лютого 2014 року, звільнення його з посади судді було розглянуто Верховною Радою України 16 липня 2015 року, таким чином, ТУ ДСА України в Вінницькій області діяло з дотриманням вимог, передбачених Конституцією та законами України, а тому правомірно не здійснило нарахування та виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що в даному випадку визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги є вихід у відставку, а не факт подання заяви про відставку до Вищої ради юстиції, а відтак, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Враховуючи все вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24 червня 2016 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі протягом п'яти днів..

Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_4 ОСОБА_5