Ухвала суду № 61816930, 04.10.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2016 р.м.ОдесаСправа № 490/14489/14-а

Категорія: 10.3 Головуючий в 1 інстанції: Мамаєва О.В.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Танасогло Т.М.,

суддів Бойка А.В.,

ОСОБА_1,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Центрального районного суду м.Миколаєва від 04 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради про зобов'язання вчинити певні дії -,

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2014 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2В.) звернулася до суду з позовом до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради про визнання за нею статусу неповнолітнього в'язня виправно-трудового табору та дитячого закладу м.Мінден відповідно до ст. 6-1 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" з листопаду 2011 року, та зобов'язати відповідача перерахувати і сплатити заборгованість відповідно до ст. 6-1 вказаного закону, з листопаду 2011 року

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що їй неправомірно відмовлено Департаментом праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради у встановленні статусу неповнолітнього вязня виправно-трудового табору та дитячого закладу м.Мінден, передбаченого ст. 6-1 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» з листопада 2011 року.

Постановою Центрального районного суду м.Миколаєва від 04 липня 2016 року адміністративний позов задоволений.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду скасувати.

Відповідно до приписів ст. 197 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції, може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд за їх участю, а також у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

У вересні 2011 року ОСОБА_2 отримала громадянство України.

У грудні 2011 року позивачка отримала листа від Управління соціальних виплат і компетенцій Центрального району (вих.№3355/1202-ІІ-02 від 01 грудня 2011 року) згідно якого їй було розяснено, що для встановлення факту примусового вивезення та утримання її у якості малолітнього вязня у виправно-трудовому таборі недостатньо доказів. Та відповідачем в даному листі було запропоновано позивачу звернутися до суду для встановлення статусу жертви нацистських переслідувань.

19 березня 2012 року вона звернулась до Центрального районного суду м.Микоалаєва із позовом до Департаменту праці і соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання неправомірними дій щодо невстановлення щодо неї факту примусового вивезення та утримання в якості малолітнього в'язня у виправно-трудовому таборі та дитячому закладі м.Мінден (Німеччина) в період з червня 1944 року по квітень 1945 року; зобов'язання повторно розглянути документи щодо встановлення щодо неї статусу неповнолітнього в'язня виправно-трудового табору та дитячого закладу м.Мінден відповідно до ст. 6-1 ЗУ "Про жертви нацистських переслідувань".

28 лютого 2013 року позивач звернулась до відповідача із заявою щодо встановлення статусу неповнолітнього в'язня, передбаченого ст. 6-1 ЗУ "Про жертви нацистських переслідувань".

Листом від 14 березня 2013 року ДПСЗН виконавчого комітету Миколаївської міської ради відмовив позивачу у задоволенні заяви у зв'язку із відсутністю документів, які б підтверджували факт примусового вивезення та перебування у концентраційному таборі та примусових роботах у Німеччині.

19 квітня 2013 року постановою Центрального районного суду м.Миколаєва у задоволенні позову відмовлено.

23 квітня 2014 року постановою Одеського апеляційного адміністративного суду постанова Центрального районного суду м.Миколаєва від 19 квітня 2013 року скасована, прийнято нову постанову, якою визнано неправомірними дії Департаменту праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради щодо невстановлення щодо ОСОБА_2 факту примусового вивезення та утримання у якості малолітнього в'язня у виправно-трудовому таборі та дитячому закладі м.Мінден (Німеччина) в період з червня 1944 року по квітень 1945 року; зобов'язано ДПСЗН повторно розглянути документи щодо встановлення відносно ОСОБА_2 статусу неповнолітнього в'язня виправно-трудового табору та дитячого закладу м.Мінден відповідно до ст. 6-1 ЗУ "Про жертви нацистських переслідувань". /а.с. 9/

08 серпня 2014 року ОСОБА_2 звернулась до ДПСЗН із заявою на підставі постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2014 року про встановлення статусу жертви нацистських переслідувань.

09 вересня 2014 року ОСОБА_2 видано "Посвідчення жертви нацистських переслідувань", та з цього часу позивач перебуває на обліку в управлінні соціальних виплат і компенсацій Центрального району Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради із занесенням даних до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги як "жертва нацистських переслідувань" відповідно до ст. 6-1 ЗУ "Про жертви нацистських переслідувань".

04 листопада 2014 року ОСОБА_2 зверталась до УПСЗН про неотримання з листопада 2011 року пільг, встановлених ЗУ "Про жертви нацистських переслідувань".

13 листопада 2014 року УПСЗН надіслало лист ОСОБА_2, яким роз'яснено, що право на пільги вона має з моменту отримання "Посвідчення жертви нацистських переслідувань", а саме з 09 вересня 2014 року. /а.с. 10/.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням УПСЗН 25 листопада 2014 року позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом про визнання неправомірними дії відповідача щодо відмови встановити статус неповнолітнього в'язня згідно ст. 6-1 ЗУ "Про жертви нацистських переслідувань" з листопаду 2011 року, про визнання за нею статусу неповнолітнього в'язня виправно-трудового табору та дитячого закладу м.Мінден відповідно до ст. 6-1 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" з листопаду 2011 року, зобов'язання відповідача перерахувати і сплатити заборгованість, яка належить позивачу згідно статусу неповнолітнього в'язня, з листопада 2011 року по 09 вересня 2014 року.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ухвалою суду від 04 липня 2016 року позовні вимоги про зобов'язання відповідача перерахувати та сплатити заборгованість, яка належить позивачу згідно статусу неповнолітнього в'язня за ст. 6-1 ЗУ "Про жертви нацистських переслідувань", за період з листопада 2011 року по 24 травня 2014 року залишені без розгляду, то задоволенню підлягають вказані вимоги за період з 25 травня 2014 року по 09 вересня 2014 року.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції таким, що відповідає вимогам Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України «Про жертви нацистських переслідувань».

В апеляційної скарзі вказується на те, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в повному обсязі, позивачці неправомірно відмовлено в пільгах як жертві нацистських переслідувань з листопада 2011 року, оскільки відповідно до постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2014 року їй в судовому порядку встановлено право на дані пільги.

Колегія суддів не погоджується з таким доводом апелянта з огляду на наступне.

Статтею 6 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» № 1584-ІІІ від 23 березня 2000 року встановлені державні гарантії жертвам нацистських переслідувань та їх громадським організаціям.

Згідно ст.6-1 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, створених фашистською Німеччиною та її союзниками в період Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, надаються такі пільги:

1) безоплатне одержання ліків за рецептами лікарів;

2) першочергове безоплатне зубопротезування (за винятком протезування з дорогоцінних металів);

3) безоплатне забезпечення санаторно-курортним лікуванням або одержання компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування. Порядок надання путівок, розмір та порядок виплати компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування визначаються Кабінетом Міністрів України;

4) 75-відсоткова знижка плати за користування житлом (квартирна плата) в межах норм, передбачених законодавством (21 кв. метр загальної площі житла на кожну особу, яка постійно проживає у жилому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю);

5) 75-відсоткова знижка плати за користування комунальними послугами (газопостачання, електропостачання та інші послуги) в межах середніх норм споживання.

Площа житла, на яку надається знижка, під час проведення розрахунків плати за опалення становить 21 кв. метр опалюваної площі на кожну особу, яка постійно проживає у жилому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю.

Для сімей, що складаються лише з непрацездатних осіб, надається 75-відсоткова знижка за користування газом для опалювання житла на подвійний розмір нормативної опалюваної площі (42 кв. метри на кожну особу, яка має право на знижку плати, та 21 кв. метр на сім'ю);

6) 75-відсоткова знижка вартості палива, у тому числі рідкого, у межах норм, установлених для продажу населенню, для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення;

8) користування в разі виходу на пенсію (незалежно від часу виходу) чи зміни місця роботи закладами охорони здоров'я, до яких вони були прикріплені за попереднім місцем роботи;

9) щорічне медичне обстеження і диспансеризація із залученням необхідних спеціалістів;

10) першочергове обслуговування в лікувально-профілактичних закладах, аптеках та першочергова госпіталізація;

11) виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати незалежно від стажу роботи;

12) використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки без збереження заробітної плати терміном до двох тижнів на рік;

13) переважне право на залишення на роботі в разі скорочення чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування в разі ліквідації підприємства, установи та організації;

14) першочергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом;

15) одержання позики на індивідуальне (кооперативне) житлове будівництво з погашенням її протягом десяти років починаючи з п'ятого року після закінчення будівництва, а також одержання позики для будівництва або придбання дачних будинків і благоустрою садових ділянок;

16) першочергове право на вступ до житлово-будівельних (житлових) кооперативів, кооперативів з будівництва та експлуатації колективних гаражів, стоянок для транспортних засобів та їх технічне обслуговування, до садівницьких товариств, на придбання матеріалів для індивідуального будівництва і спорудження садових будинків;

18) позачергове користування всіма послугами зв'язку та позачергове встановлення на пільгових умовах квартирних телефонів (оплата в розмірі 20 відсотків тарифів на основні та 50 відсотків - на додаткові роботи). Абонентна плата за користування телефоном установлюється в розмірі 50 відсотків затверджених тарифів;

19) першочергове обслуговування підприємствами, установами та організаціями служби побуту, громадського харчування, житлово-комунального господарства, міжміського транспорту;

20) позачергове влаштування до закладів соціального захисту населення, а також обслуговування службами соціального захисту населення вдома. У разі неможливості здійснення такого обслуговування заклади соціального захисту населення відшкодовують витрати, пов'язані з доглядом за цією особою, в порядку і розмірах, установлених законодавством.

Особам, зазначеним у цій статті, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Особам, зазначеним у цій статті, щороку до 5 травня виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Пільги щодо плати за житло, комунальні послуги та паливо, передбачені пунктами 4-6 частини першої цієї статті, надаються колишнім в'язням та членам їх сімей, що проживають разом з ними, незалежно від виду житла чи форми власності на нього.

Площа житла, на яку нараховується 75-відсоткова знижка плати, передбачена пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті, визначається у максимально можливому розмірі в межах загальної площі жилого приміщення (будинку) згідно з нормами користування (споживання), встановленими цими пунктами, незалежно від наявності у складі сім'ї осіб, які не мають права на знижку плати. Якщо у складі сім'ї є особи, які мають право на знижку плати в розмірі, меншому ніж 75 відсотків, спочатку обчислюється у максимально можливому розмірі 75-відсоткова відповідна знижка плати.

Установити, що пільги, передбачені пунктами 1, 2, 4, 5, 6 та 18 частини першої цієї статті, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2014 року визнано неправомірними дії УПСЗН щодо невстановлення до позивача факту примусового вивезення та утримання у якості малолітнього в'язня у виправно-трудовому таборі та дитячому закладі м.Мінден.

В подальшому, на підставі постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2014 року ОСОБА_2 звернулась до відповідача із заявою про встановлення статусу жертви нацистських переслідувань.

В результаті, 09 вересня 2014 року позивачці видано «Посвідчення жертви нацистських переслідувань», з того часу вона перебуває на обліку в управлінні соціальних виплат і компенсацій, із занесенням даних до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги як «жертва нацистських переслідувань» відповідно до ст.6-1 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань».

Однак, позивачка, посилаючись на вищевказане рішення Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2014 року вважає, що їй неправомірно Департаментом праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради встановлено статус неповнолітнього вязня виправно-трудового табору та дитячого закладу м.Мінден, передбаченого ст. 6-1 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» не з листопада 2011 року.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Одеського апеляційного адміністративного суду було встановлено право позивача на отримання пільг, передбачених ст. 6-1 ЗУ "Про жертви нацистських переслідувань" та зобовязано відповідача повторно розглянути документи щодо встановлення відносно позивачки статусу неповнолітнього вязня виправно-трудового табору та дитячого закладу м.Мінден, однак, колегія суддів звертає увагу, що даним рішенням не встановлено період з якого позивачка заслуговує на отримання даного права.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та ухвалу Центрального районного суду м.Миколаєва від 04 липня 2016 року, якою позовні вимоги про зобов'язання відповідача перерахувати та сплатити заборгованість, яка належить позивачу згідно статусу неповнолітнього в'язня за ст. 6-1 ЗУ "Про жертви нацистських переслідувань", за період з листопада 2011 року по 24 травня 2014 року залишені без розгляду, колегія суддів дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог за період з 25 травня 2014 року по 09 вересня 2014 року є правильним.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального закону та вирішив справу по суті правильно, тому постанова суду першої інстанції в порядку ст.200 КАС України підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги залишенню без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 197, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів ,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Центрального районного суду м.Миколаєва від 04 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через пять днів після направленні її копій сторонам та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.

Головуючий: Т.М. Танасогло

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: О.В. Яковлєв