Ухвала суду № 61814207, 28.09.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/5529/16-ц Провадження № 22-ц/795/1839/2016 Головуючий у I інстанції Коверзнев В. О. Доповідач - Шитченко Н. В.Категорія цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2016 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючої - судді Шитченко Н.В.

суддів: Мамонової О.Є., Острянського В.І.,

із секретарем Зіньковець О.О.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3,

ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними та витребування майна, -

в с т а н о в и в:

Рішенням 18 серпня 2016 року Деснянський районний суд м. Чернігова позов ОСОБА_6 задовольнив частково. Визнав недійсною довіреність ОСОБА_6 на представництво її інтересів ОСОБА_4, посвідчену 10 грудня 2013 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 (реєстраційний № 2866): визнав недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений від імені ОСОБА_6 ОСОБА_4 і ОСОБА_2, посвідчений 16 грудня 2013 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 (реєстраційний № 2924). У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на ухвалення рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначене судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції необґрунтовано зазначив про те, що ОСОБА_6, підписуючи довіреність на імя ОСОБА_4, не мала наміру відчужувати квартиру. На спростування цього висновку скаржник вказує, що 12 вересня 2013 року позивач вже надавала йому довіреність на подачу та отримання всіх необхідних документів щодо реєстрації права власності на належну їй спірну квартиру для подальшої можливості оформити договір дарування житла саме йому.

ОСОБА_2 стверджує, що, надаючи довіреність ОСОБА_4 для укладання договору дарування, позивач не помилялась відносно істотних обставин даного договору, що підтверджується показами допитаних в судовому засіданні свідків, проте вони були залишені районним судом поза увагою.

Вказує, що, у порушення процесуальних норм, судове засідання 18 серпня 2016 року було проведено без його участі та участі його представника ОСОБА_3, у звязку з чим він був позбавлений можливості наполягати на виклику свідка ОСОБА_7, покази якого мали суттєве значення у справі.

В письмових запереченнях представник позивача, не погоджуючись з доводами апеляційної скарги та вважаючи рішення суду законним і обґрунтованим, просить апеляційну скаргу відхилити, а судове рішення залишити без змін.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_6, суд першої інстанції послався на похилий вік позивача, стан її здоровя, потребу в сторонній допомозі, відсутність у неї іншого житла, а також відсутність фактичної передачі квартири за договором дарування обдарованому та продовження позивачем проживати в спірному приміщенні після укладення договору. На думку суду, викладене в сукупності свідчить про неправильне сприйняття ОСОБА_6 обставин правочину, що суттєво вплинуло на її волевиявлення.

З таким висновком районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

У справі встановлено, що ОСОБА_6 народилась 05 січня 1923 року (а.с. 7).

З 22 травня 1964 року позивач зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8, 59 зворот). Спірна квартира за вказаною адресою належить їй на праві приватної власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05 грудня 2013 року (а.с. 60).

10 грудня 2013 року ОСОБА_6 видала довіреність, якою уповноважила ОСОБА_4 бути її представником в усіх установах, організаціях, незалежно від їх підпорядкування та підприємствах всіх форм власності з питання укладання договору дарування належної їй квартири на користь ОСОБА_2 (а.с. 78). Зі змісту довіреності вбачається, що у звязку з похилим віком ОСОБА_6 текст довіреності посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5 на виїзді за місцем проживання довірительки, за адресою: АДРЕСА_2.

16 грудня 2013 року між ОСОБА_4, який діяв від імені позивача, та ОСОБА_2 був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_3, який був посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 2924 (а.с. 57-58).

Як передбачено ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ЦК України та розяснень п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обовязків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до положень ст. 60 ЦК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звернувшись до суду з вимогою про визнання довіреності та укладеного на підставі цієї довіреності договору дарування недійсними, ОСОБА_6 зазначила, що вона не мала наміру відчужувати свою квартиру, а підписуючи довіреність, вважала, що таким чином надає ОСОБА_4 лише повноваження на відновлення правовстановлюючих документів на спірну квартиру. Крім того, через свій достатньо похилий вік, поганий зір та юридичну неграмотність вона не розуміла справжнього змісту довіреності.

Зважаючи на вищенаведені норми та оцінивши обставини справи в сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання недійсними правочинів.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно застосував в ході вирішення даного спору правові позиції, викладені в постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16, предметом якої був спір про визнання договору недійсним та повернення його сторін до первісного стану, оскільки висновки щодо застосування норм права в силу ст. 360-7 ЦПК України мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм. Ці висновки вказують на те, що особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоровя та потреба у звязку з цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдарованому та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Так, під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено і в ході апеляційного розгляду не спростовано, що ОСОБА_6 являється особою похилого віку, потребує сторонньої допомоги і не має іншого житла для проживання. Ці обставини обєктивно існують і фактично сторонами не заперечувались. Стороною відповідача не оспорювалось також те, що передача позивачем ОСОБА_2 квартири після укладення договору дарування фактично не відбулась, оскільки позивач проживала і проживає в ній на даний час.

Тому колегія суддів вважає правильним висновки суду першої інстанції про те, що позивач, підписуючи довіреність на імя ОСОБА_4, вважала, що таким чином надає відповідачу лише повноваження на відновлення документів про право власності на квартиру, не розуміючи справжнього змісту довіреності через достатньо похилий вік, неграмотність та поганий зір.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Отже, суд першої інстанції правильно не взяв до уваги при вирішенні даного спору покази свідків, оскільки, на думку колегії суддів, такі не можуть свідчити ні про наміри особи, ні про правильність сприйняття нею певних обставин життя.

Доводи апеляційної скарги стосовно не дотримання судом першої інстанції процесуальних норм під час розгляду справи не можуть вплинути на правильність прийнятого судом рішення, отже до уваги колегії суддів не приймаються.

Враховуючи наведені обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для скасування судового рішення, яке постановлене з дотриманням вимог закону.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 315-317, 319, 324 ЦПК України, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:Судді: