Постанова № 61798591, 29.09.2016, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2016 р. Справа № 809/1041/16

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді: Кишинського М.І.

за участю секретаря судового засідання: Хоми О.В.

позивача: Борсука Д.Я.

відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів,

до відповідача: ОСОБА_2,

про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 21827,35 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі-позивач) звернулося в суд з позовною заявою до ОСОБА_2 (надалі-відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 21827,35 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем по справі не дотримано нормативу передбаченого статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" при працевлаштуванні одного інваліда. За недотримання даного нормативу відповідач був зобов'язаний до 16 квітня 2013 року самостійно сплатити до Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 21827,35 грн. За порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, відповідачу була нарахована пеня в сумі 1294,02 грн. Оскільки вищезазначені суми відповідачем не сплачені у нього утворилась заборгованість перед Івано-Франківським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів в сумі 21827,35 грн., в тому числі пеня, яка на момент подачі позивачем позову до суду, відповідачем не сплачена.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги викладенні в позовній заяві підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні проти даного позову заперечив надавши суду письмові заперечення.

Розглянувши позовну заяву, заслухавши представника позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив наступне.

За таких обставин відповідач вважає, що ним виконано всі вимоги чинного законодавства, так як протягом 2015-2016 рр. він звертався до Єзупільської селищної ради, про те, як свідчить лист голови від 08.08.2016р. № 196 депутатів селищної ради ознайомлено про створення робочих місць для інвалідів, вивішено інформацію на загальній селищній дошці оголошень та інформовано жителів селища на сході 22.02.2015р. і 24.04.2016р. Однак, ніяких звернень до селищної ради з цього приводу не поступало. Крім того, з метою працевлаштування інвалідів інформувалось Івано-Франківський центр зайнятості; розклеювались відповідні оголошення по місцю знаходження виробничих приміщень (с. Єзупіль); здійснювався пошук інвалідів через мережу інтернет, зокрема на сайті WORK.UA.

Відповідач вживав всіх можливих заходів для працевлаштування інвалідів, створив робочі місця, інформував владу й громадськість, пропонував роботу самостійно.

Відповідач по справі, зареєстрований Івано-Франківським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів та є фізичною особою-підприємцем, який здійснює господарську діяльність та використовує найману працю. На момент проведення перевірки середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача складала 17 осіб.

Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантування їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями та інтересами визначені Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Відповідно до частини 1 статті 17 вказаного Закону, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, не забороненою законом.

Право інвалідів на працю, їх працевлаштування реалізується шляхом створення спеціального робочого місця, адаптацією основного й додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування, тощо, з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Частина 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлює обов'язок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації та забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 9 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено обов'язок роботодавців, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєстрації у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щорічного подання цим відділенням звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Як пояснив в судовому засіданні відповідач, що на момент розгляду справи одного інваліда прийнято на роботу. Вимоги щодо працевлаштування інваліда виконано.

Частиною 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачена відповідальність роботодавців за не здійснення працевлаштування інвалідів. А саме, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, позивачем протиправно застосовано до відповідача адміністративно-господарські санкції та пеня в розмірі 21827,35 грн., оскільки відповідачем вжиті необхідні заходи спрямовані на забезпечення прав інвалідів на працевлаштування відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та вжито усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, а за таких обставин в діях роботодавця відсутній склад господарського правопорушення, що виключає застосування до нього юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, які є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що застосування адміністративно-господарських санкцій та пені до відповідача є протиправним, внаслідок чого вимоги позивача є необгрунтованими, а позов таким що не підлягає до задоволення.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: Кишинський М.І.

Постанова складена в повному обсязі 05.10.2016 року.