Постанова № 61798567, 29.09.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2016 р. Справа№ 910/7895/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Отрюха Б.В.

Михальської Ю.Б.

за участю представників сторін:

від позивача: Балан С.М. - представник

від відповідача: Олійник Л.А, - представник

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Готель "Козацький" Міністерства оборони України

на рішення

Господарського суду м. Києва

від 09.06.2016р.

у справі № 910/7895/16 ( суддя С.А. Ковтун)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спарта-С"

до Державного підприємства "Готель "Козацький" Міністерства оборони України

про стягнення 44036,81 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спарта-С" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Готель "Козацький" Міністерства оборони України про стягнення 41421,44 грн., з яких: 4515,43 грн. 3% річних, 864,52 грн. інфляційних за порушення п. 5 мирової угоди, 16058,00 грн. пені, 1790,00 грн. 3% річних, 18193,49 грн. інфляційних за прострочення виконання мирової угоди.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 09.06.2016р. у справі № 910/7895/16 позов задоволено повністю, стягнуто з Державного підприємства "Готель "Козацький" Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спарта-С" 4515,43 грн. 3% річних, 864,52 грн. інфляційних за порушення п. 5 мирової угоди, 16058,00 грн. пені, 1895,00 грн. 3% річних, 20703,86 грн. інфляційних за прострочення виконання мирової угоди, 1378,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Державне підприємство "Готель "Козацький" Міністерства оборони України, не погодившись з прийнятим рішенням, звернулось до суду з апеляційною скаргою, просить рішення скасувати, та відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що що мирова угода, яка затверджена судом, не є договором у цивільно-правовому розумінні і тому у мировій угоді не допускається встановлення санкцій за невиконання її умов. Апелянт вважає, що стягнення судом передбачених ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних та пені у зв'язку з невиконанням саме мирової угоди, є безпідставним.

Крім того, апелянт зазначає, що місцевим судом не взято до уваги посилання відповідача на пропуск позивачем позовної давності за вимогою про стягнення пені, однак місцевий суд відмов у зв'язку із тим, що зверненням ТОВ «Спарта-С» до суду у січні 2016 року з позовом про спонукання відповідача виконати вимоги мирової угоди, строк позовної давності було перервано. На думку апелянта зазначений висновок суду першої інстанції не відповідає обставинам справи, оскільки предметом позову у справі № 910/1294/16 було спонукання ДП «Готель «Козацький» до виконання умов мирової угоди та стягнення основної суми заборгованості в розмірі 53 526 грн. та 1880, 12 гри. судового збору, а не стягнення сум неустойки, що є предметом позову у справі № 910/7895/16, заявленого 25.04.16, переривання позовної давності не відбулося.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення представника позивача та відповідача, колегія встановила наступне.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 12.03.2014 затвердив мирову угоду на стадії виконання рішення у справі № 910/22449/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спарта-С" до Державного підприємства "Готель "Козацький" Міністерства оборони України про стягнення 94005,95 грн. та за зустрічним позовом Державного підприємства "Готель "Козацький" Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спарта-С" про стягнення 315104,00 грн.

Згідно з п. 5 мирової угоди Державне підприємство "Готель "Козацький" Міністерства оборони України повинен був до 11.03.2015 погасити 74406,12 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідач умов мирової угоди не виконав, у зв'язку з чим позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.

Рішенням Господарського суду міста Києва № 910/1294/16 від 31.03.2016 задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Спарта-С" про стягнення з Державного підприємства "Готель "Козацький" Міністерства оборони України 53526 грн. основного боргу та 1880,12 грн. судового збору.

За змістом статей 202, 203 ЦК України затверджена судом мирова угода є багатостороннім правочином та підставою для виникнення прав та обов'язків сторін, що її уклали. Більш розширене поняття мирової угоди дає ЦПК України.

Науково-практичний коментар до ст. 175 ЦПК України визначає, що мирова угода є договором, який укладається для врегулювання спору шляхом взаємних поступок. Мирова угода укладається сторонами (позивачем і відповідачем) і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову. Якщо у справі бере участь третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, мирова угода укладається за її участю.

Мирова угода не може створювати прав та обов'язків у інших осіб, а також обмежувати ці права. Предметом мирової угоди є врегулювання спору, який розглядається в суді. Тому домовленість сторін не повинна виходити за межі предмету позову. В мировій угоді не допускається врегулювання питань, які не пов'язані з предметом спору.

Постановою ВГСУ від 09.03.2010р. у справі №10/122-09-2965 зазначається, що мирова угода за своєю правовою природою у відповідності з нормами Цивільного кодексу України є правочином, що згідно ст. 629 цього Кодексу підлягає обов'язковому виконанню.

В постанові ВГСУ від 05.02.2015р. у справі №917/1744/14 зазначається, що мирова угода є угодою про зміну одного зобов'язання іншим.

У своєму листі від 05.12.2011 р. Верховний Суд України зазначає, що мирова угода являє собою цивільно-правове зобов'язання, а якщо воно ще й має грошовий характер, то у цьому випадку до такого зобов'язання можна застосовувати норми ст.625 ЦК України, які передбачають відповідальність за невиконання грошового зобов'язання.

Згідно ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 903 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи станом на день прийняття рішення у справі відповідач не виконав умов мирової угоди.

Пунктом 8 мирової угоди передбачено, що позивач від стягнення з відповідача 4515,43 грн. трьох процентів річних від простроченої суми, 864,52 грн. інфляційних втрат. У випадку порушення відповідачем п. 5 мирової угоди, відповідач зобов'язаний за вимогою позивача сплатити вказані вище в даному пункті кошти.

На підставі вищевикладеного, колегія приходить до висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 4515,43 грн. 3% річних, 864,52 грн. інфляційних за порушення п. 5 мирової угоди обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Згідно пункту 13 мирової угоди встановлено, що у разі порушення відповідачем строків погашення заборгованості, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач погасив 53526 грн. основного боргу 16.05.2016.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 16058,00 грн. пені (за період з 12.03.2015 по 22.04.2016), 1895,00 грн. 3% річних (за період з 12.03.2015 до 16.05.2016), 20703,86 грн. інфляційних (за період з березня 2015 року по квітень 2016 року включно) за прострочення виконання мирової угоди є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору ( ст. 32 ГПК України).

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку позовної давності за вимогами про стягнення пені, виходячи з наступних підстав.

За змістом частини другої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54, 56, 57 ГПК ( п. 4.4.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

За змістом ч. ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається пред'явленням позову до однієї особи, якщо предметом позову є лише частина вимоги. З цього випливає можливість подовження строку позовної давності шляхом пред'явлення позову лише щодо частини вимоги, якщо за характером відповідного зобов'язання припускається можливість виокремлення такої частини. При цьому, слід зазначити, що частиною вимоги може бути вимога про сплату інфляційних втрат та трьох відсотків річних за грошовим зобов'язанням (ч. 2 ст. 625 ЦК), які є складовою частиною основного боргу, а також сплата неустойки (штрафу, пені), якщо вони передбачені законом або договором (Постанова ВГС України від 08.06.2016р., справа №908/459/15-г).

Згідно п.5 мирової угоди б/н від 11.03.2014р. відповідач зобов'язався погасити заборгованість до 11 березня 2015 року, тобто з 12 березня 2015 року розпочався перебіг позовної давності за вимогою про стягнення пені. Позовна давність за вказаною вимогою - 1 рік (ч.2 ст. 258 ЦК України).

27 січня 2016 року позивачем було подано позов до суду про спонукання відповідача виконати умови мирової угоди з додержанням вимог процесуального закону (справа №910/1294/16) шляхом стягнення з відповідача суми основного боргу. Рішенням Господарського суду м. Києва від 09.06.2016 року позов задоволено. Враховуючи те, що було пред'явлено позов, предметом якого була лише частина вимоги, відбулося переривання позовної давності. Тобто, з 28 січня 2016 року перебіг позовної давності в один рік почався заново.

25 квітня 2016 року позивач подав позов до Господарського суду м. Києва про стягнення суми пені (пеню нараховано за 6 місяців, тобто за період з 12.03.2015р. по 11.09.2015р.), процентів та інфляційних збитків за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Таким чином, вказаний позов пред'явлено в межах позовної давності в один рік.

В абзаці 1 п. 5.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, що зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених ст. ст. 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж ст. 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Апелянтом не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість вимог позивача, а доводи викладені в апеляційній скарзі не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого суду.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже підстав для його скасування або зміни не вбачається, в зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Готель "Козацький" Міністерства оборони України на рішення Господарського суду м. Києва від 09.06.2016р. у справі № 910/7895/16 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 09.06.2016р. у справі № 910/7895/16 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/7895/16 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Б.В. Отрюх

Ю.Б. Михальська