Постанова № 61782964, 22.09.2016, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

22 вересня 2016 р. № 820/3626/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі

Головуючого судді Панченко О.В.

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 Тхі Тхам до Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1 Тхі Тхам, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області, оформлене у вигляді висновку від 17.02.2014 року, про скасування дозволу на іміграцію в Україну громадянки ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_1 Тхі Тхам, ІНФОРМАЦІЯ_1

В обґрунтування позовних вимог, представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 Тхі Тхам, є громадянкою Соціалістичної республіки ОСОБА_3, прибула в Україну у 2005 році. Керівництвом ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області було прийнято рішення щодо надання ОСОБА_1 Тхі Тхам дозволу на імміграцію відповідно до п.6 ч.2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію", як матері іммігранта, оскільки син позивача ОСОБА_4 Тхзань Чунг має право на набуття громадянства України за територіальним походженням згідно ч.3 ст. 8 Закону України "Про громадянство України". Проте, 17.02.2014 року Управлінням Державної міграційної служби України в Київській області прийнято рішення № 32, яким скасовано громадянці ОСОБА_3 ОСОБА_1 Тхі Тхам дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію". Представник позивача вважає оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню у судовому порядку.

Представник позивача прибув у судове засідання, склав на адресу суду заяву, в якій просив розглядати справу в порядку письмового провадження та зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі. (а.с.63).

Відповідач - Головне управління Державної міграційної служби України в Київській області, позов не визнав. У письмових запереченнях на позов (а.с.28-30) зазначив, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з додаванням певного пакету документів, Однак у даному випадку таких вимог дотримано не було, оскільки матеріали особової справи ОСОБА_1 Тхі Тхам не містять документу, що іммігрант (син ОСОБА_1 Тхі Тхам - ОСОБА_4 Тхзань Чунг ) не заперечує проти імміграції батьків та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні, а по-друге, ОСОБА_4 Тхзань Чунг не отримав дозволу на імміграцію за клопотанням батьків на підставі п.3 ч.3 ст. 4 Закону України "Про імміграцію".

Представник відповідача, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в порядку передбаченому ст.33-35 КАС України, у судове засідання не прибув, надіслав на адресу суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник третьої особи у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом в порядку ст. ст. 33-35 КАС України. Причини неявки суду не повідомив. Клопотань про перенесення розгляду справи чи розгляд справи в порядку письмового провадження суду не надавав. Правом надати письмові заперечення не скористався.

Оскільки визначене ч. 1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завдання адміністративного судочинства залишається незмінним при розгляді будь-якої адміністративної справи, в тому числі і справи за позовом субєкта владних повноважень, і дотримання вказаного завдання є обовязковим в силу приписів ч.2 ст.19 Конституції України, то з огляду на приписи ст.41, ч.4 ст.122, ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, зібравши докази, що в своїй сукупності повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, доходить висновку, що справа має бути розглянута та вирішена на підставі наявних в ній доказів в порядку письмового провадження

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

З матеріалів справи судом встановлено, що громадянка ОСОБА_3 ОСОБА_1 Тхі Тхам прибула в Україну у 2005 році. Остання звернулась в установленому законом порядку до ВГІРФО УМВС України в Київській області з заявою про отримання дозволу на імміграцію та надала передбачений Законом України Про імміграцію пакет відповідних документів. Згідно висновку ВГІРФО УМВС України в Київській області від 26.04.2007 року прийнято рішення про надання громадянці ОСОБА_3 ОСОБА_1 Тхі Тхам дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України Про імміграцію.

В подальшому, 05.11.2008 року УГІРФО УМВС України в Харківській області громадянці ОСОБА_3 ОСОБА_1 Тхі Тхам видано посвідку на постійне місце проживання в Україні, серія ХР №19181. (а.с.12).

Так, 17.02.2014 року головним спеціалістом УДМС України в Київській області, за результатами перевірки законності надання дозволу на імміграцію громадянці ОСОБА_3 ОСОБА_1 Тхі Тхам, складено висновок, в якому встановлено факт прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію в Україну з порушеннями вимог Закону України Про імміграцію. (а.с.54-55).

17.02.2014 року Управлінням Державної міграційної служби України в Київській області прийнято рішення № 32 від про скасування громадянці ОСОБА_3 ОСОБА_1 Тхі Тхам дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України Про імміграцію. (а.с.56).

Оцінюючи обґрунтованість заявлених вимог, суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог виходячи з наступного.

Правовідносини між позивачем та її сином та міграційними органами України на момент звернення позивача за отриманням дозволу на імміграцію та надання компетентним органом такого дозволу з видачею посвідки на проживання в Україні регулювалися Законом України Про правовий статус іноземців № 3929-ХІІ від 04.12.1994 року, а також Законом України Про імміграцію № 2491-ІІІ від 07.06.2001 року.

Відповідно до ч.ч.2-4 ст.3 Закону України Про правовий статус іноземців (чинний на момент виникнення спірних правовідносин), іноземець може отримати дозвіл на імміграцію та іммігрувати на постійне проживання, якщо він:

- має в Україні законне джерело існування;

- перебуває у близьких родинних відносинах (батько, мати, діти, брат, сестра, подружжя, дід, баба, онуки) з громадянами України;

- перебуває на утриманні громадянина України;

- має на своєму утриманні громадянина України;

- в інших передбачених законами України випадках.

Іноземці, які іммігрували на постійне проживання або для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне або тимчасове проживання та вирішення інших питань, пов'язаних з імміграцією іноземців, визначається Законом України про імміграцію.

Відповідно до ст.1 Закону України Про імміграцію (в редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну та прийняття відповідного рішення відповідачем), імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Судом встановлено, що управлінням Державної міграційної служби України в Київській області на підставі висновку від 17.02.2014 року вирішено скасувати дозвіл на імміграцію в Україну громадянці ОСОБА_3 ОСОБА_1 Тхі Тхам, виданий відповідно до вимог п.6 ст. 12 Закону України Про імміграцію.

Зі змісту вищезазначеного висновку судом встановлено, що підставою для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну та визнання недійсною посвідки на постійне проживання в Україні є те, що неповнолітня дитина позивача на момент прийняття документів у її матері та батька не мала дозволу на імміграцію. Отримати дозвіл на імміграцію в Україну особа віком до 10 років могла тільки спільно з батьками, а не самостійно.

Також зазначено, що відповідно до пункту шостого частини 2 статті 4 Закону України "Про імміграцію", для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 Закону, подається документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленому в Україні. Однак, законодавством України лише повнолітня дитина, (з 18-річного віку) може нести фінансові зобов'язання перед батьками. Отже, у даному випадку вимога статті 9 Закону взагалі виконана не була.

Згідно з ст. 12 Закону України Про імміграцію дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, обґрунтовуючи наявність підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію відповідач послався на п. 3 ч.3 ст.4 Закону України Про імміграцію.

Окрім того, відповідно до п.п. 21-23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів № 1983 від 26.12.2002 року, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію (п.21). Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу за місцем прийняття рішення про надання такого дозволу (п.22). ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти (п.23).

Отже, дозвіл на імміграцію може бути скасований у випадках, передбачених пунктами 1-5 статті 12 вказаного Закону, а також в інших випадках, передбачених Законами України (пункт 6 ст.12 Закону України Про імміграцію). Тобто такі інші випадки, відповідно до наведеної правової норми, мають бути передбачені виключно Законами України.

Суд зазначає, що відповідачем до суду не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обставин, для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію.

З матеріалів справи вбачається, що подані позивачем документи разом з заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну були достовірними, не підробленими та чинними.

Також, відповідачем не надано суду доказів існування інших підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію, які передбачені ст.12 Закону України Про імміграцію, а саме: відповідачем не надано суду вироку суду, яким іммігранта засуджено до позбавлення волі; будь-яких доказів того, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; доказів того, що скасування дозволу на імміграцію є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; відповідачем, також, не надано суду жодного доказу, який би підтверджував порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Крім того, суд звертає увагу, що станом на момент прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію, ВГІРФО УМВС України в Київській області, як уповноважений державний орган, перевіряв надані позивачем документи та будь-яких порушень законодавства не встановив, у тому числі, не було встановлено і подання недостовірних даних, у зв'язку із чим позивача було документовано посвідкою на постійне проживання.

Відповідно до ч.1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відтак, суд звертає увагу на те, що згідно з вищевказаними нормами права, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, покладений на суб'єкта владних повноважень даною нормою тягар доказування правомірності свого рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності не звільняє позивача від обов'язку доказування своїх тверджень.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Будь-яке рішення чи дії субєкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні обєктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення субєкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог до відповідача, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи та обраного способу захисту, задля повного захисту прав та законних інтересів позивача, суд дійшов висновку, що оскаржуване позивачем рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці ОСОБА_3 ОСОБА_1 Тхі Тхам, 12.10. ІНФОРМАЦІЯ_2, затверджений УДМС України в Київській обл. 17.02.2014 р. підлягає скасуванню у повному обсязі, а позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 11, 12, 51, 71, ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 161ст. 162, ст. 163, ст. 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 Тхі Тхам до Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області, третя особа: Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення- задовольнити.

Скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області висновок від 17.02.2014 року про скасування дозволу на іміграцію в Україну громадянки ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_1 Тхі Тхам, ІНФОРМАЦІЯ_1

Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області (04073, м. Київ, вул. Петропавлівська, 11, код ЄДРПОУ 37826158) на користь ОСОБА_1 Тхі Тхам (АДРЕСА_1) сплачений судовий збір у розмірі 551 (п`ятсот п`ятдесят одна ) грн. 21 коп.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. 3, ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Суддя Панченко О.В.