Рішення № 61777328, 29.09.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №580/2040/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/1452/16 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Собини О. І.,

суддів - Левченко Т. А. , Околота Г. М.

за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лебединський мясокомбінат»

на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 01 липня 2016 року

у справі за позовом

ОСОБА_3 до Лебединської міської ради Сумської області, Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації виконавчого комітету Лебединської міської ради», Реєстраційної служби Лебединського міськрайонного управління юстиції у Сумській області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Лебединський мясокомбінат», Товариства з обмеженою відповідальністю «Трімекс»

про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, застосування наслідків недійсності правочину, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та державної реєстрації

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лебединський мясокомбінат» до ОСОБА_3, треті особи: Лебединська міська рада Сумської області, Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації виконавчого комітету Лебединської міської ради», Реєстраційна служба Лебединського міськрайонного управління юстиції у Сумській області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Трімекс»

про визнання права власності на нерухоме майно,-

в с т а н о в и л а :

Позивач за первісним позовом звернулася до місцевого суду із позовом і свої вимоги мотивувала тим, що 5 вересня 1983 року її було прийнято на роботу до Державного підприємства «Лебединський мясокомбінат», а в квітні 1991 року їй було надано житлову кімнату у гуртожитку підприємства - у житловому будинку № 48 по вул. Фрунзе в м. Лебедині Сумської області. 08.01.1995 року згідно договору найму службового приміщення їй, як працівнику комбінату, було надано окрему двокімнатну квартиру № 6 на першому поверсі одноповерхового будинку № 48 загальною площею 58,8 кв.м., житловою 29,9 кв.м. по вул. Фрунзе в м. Лебедині, якою вона користується по теперішній час. В червні 2015 року їй стало відомо про відчуження цього гуртожитку у 2004 році, у складі цілісного майнового комплексу, ДП «Лебединський мясокомбінат» на користь ТОВ «Трімекс» із подальшим його відчуженням на користь ТОВ «Лебединський мясокомбінат». Таким чином, позивач вважала видачу свідоцтва про право власності на гуртожиток ВАТ «Лебединський мясокомбінат» незаконною та такою, що потягла за собою укладення двох договорів купівлі-продажу без належних правових підстав, що в результаті позбавило її права на житло, а тому просила скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Лебединської міської ради 14 січня 2004 року на підставі рішення виконавчого комітету № 320 від 25.12.2003 року; застосувати наслідки недійсності правочину свідоцтва про право власності на нерухоме майно видане виконавчим комітетом Лебединської міської ради 14 січня 2004 року на підставі рішення виконавчого комітету № 320 від 25.12.2003 року, визнавши недійсними договори купівлі-продажу цілісного майнового комплексу укладені між ВАТ «Лебединський мясокомбінат» 15.03.2004 року та ТОВ «Трімекс» та ТОВ «Трімекс» і ТОВ «Лебединський мясокомбінат» 07.04.2004 року в частині купівлі-продажу гуртожитку № 48 по вул. Фрунзе м. Лебедина Сумської області загальною площею 234,6 кв.м., житловою 134,1 кв.м.; скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ «Лебединський мясокомбінат» на гуртожиток № 48 по вул. Фрунзе в м. Лебедині Сумської області загальною площею 234,6 кв.м., житловою 134,1 кв.м.; скасувати державну реєстрацію договорів купівлі-продажу цілісного майнового комплексу укладені між ВАТ «Лебединський мясокомбінат» 15.03.2004 року та ТОВ «Трімекс» та між ТОВ «Трімекс» і ТОВ «Лебединський мясокомбінат» 07.04.2004 року в частині купівлі-продажу гуртожитку під № 48 по вул. Фрунзе м. Лебедина загальною площею 234,6 кв.м., житловою 134,1 кв.м. та стягнути на її користь понесені судові витрати.

Представник відповідача ТОВ «Лебединський мясокомбінат» звернувся із зустрічним позовом і просив визнати за ТОВ «Лебединський мясокомбінат» право власності на гуртожиток по вул. Фрунзе, 48 в м. Лебедині Сумської області, мотивуючи свої вимоги тим, що даний відповідач є добросовісним набувачем прав на гуртожиток за відплатним договором, а ОСОБА_3 не є власником гуртожитку і позбавлена права витребовувати спірне майно.

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 01 липня 2016 року первісний позов задоволено. Скасувано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Лебединської міської ради 14 січня 2004 року на підставі рішення виконавчого комітету № 320 від 25.12.2003 року. Застосовано наслідки недійсності правочину - свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Лебединської міської ради 14 січня 2004 року на підставі рішення виконавчого комітету № 320 від 25.12.2003 року, визнано недійсними договори купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, укладені між ВАТ «Лебединський мясокомбінат» 15.03.2004 року та ТОВ «Трімекс» та ТОВ «Трімекс» і ТОВ «Лебединський мясокомбінат» 07.04.2004 року в частині купівлі-продажу гуртожитку № 48 по вулиці Фрунзе міста Лебедина Сумської області загальною площею 234,6 кв.м. житловою площею 134,1 кв. м. Скасовано державну реєстрацію права власності ТОВ «Лебединський мясокомбінат» на гуртожиток № 48 по вулиці Фрунзе міста Лебедина Сумської області загальною площею 234,6 кв.м. житловою площею 134,1 кв. м. Скасовано державну реєстрацію договорів купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, укладених між ВАТ «Лебединський мясокомбінат» 15.03.2004 року та ТОВ «Трімекс» та ТОВ «Трімекс» і ТОВ «Лебединський мясокомбінат» 07.04.2004 року в частині купівлі-продажу гуртожитку № 48 по вулиці Фрунзе міста Лебедина Сумської області загальною площею 234,6 кв.м. житловою площею 134,1 кв. м.

В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Стягнуто з Лебединської міської ради Сумської області, КП «Бюро технічної інвентаризації виконавчого комітету Лебединської міської ради», Реєстраційної служби Лебединського міськрайонного управління юстиції у Сумській області, ТОВ «Лебединський мясокомбінат», ТОВ «Трімекс» на користь ОСОБА_3 судовий збір, сплачений при поданні позовної заяви в сумі 487 грн. 20 коп., по 97 грн. 44 коп. з кожного.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи представника відповідача ТОВ «Лебединський мясокомбінат», заперечення представника позивача за первісним позовом, яка заперечує проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та матеріали інвентарної справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Задовольняючи первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, місцевий суд виходив з того, що право позивача на користування житлом порушено, у звязку із видачею ВАТ «Лебединський мясокомбінат» свідоцтва про право власності на гуртожиток та у звязку із подальшим відчуження цього нерухомого майна у складі цілісного майнового комплексу.

Проте, з такими висновками повністю погодитись не можна з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_3 з 5 вересня 1983 року була прийнята на роботу до ДП «Лебединський мясокомбінат» , що підтверджується копією трудової книжки (т.1 а.с.138-140).

Під час роботи на підприємстві позивачу, як працівнику комбінату, за договором найму на користування службовим приміщенням від 8 січня 1995 року було надано окрему двокімнатну квартиру № 6 на першому поверсі одноповерхового будинку № 48 загальною площею 58,8 кв.м., житловою 29,9 кв.м. по вул. Фрунзе в м. Лебедині. Дане житло надавалось їй на увесь час роботи на мясокомбінаті (т.1 а.с.6-7). 11 лютого 2002 року позивач була звільнена з підприємства за скороченням штату, в той же час продовжує проживати у наданій їй квартирі.

На підставі договору найму житлового приміщення позивач була зареєстрована у ньому та нею укладено договори на постачання електричної енергії та газопостачання з обслуговуючими організаціями (т.1 а.с.8-12).

У 2009 році позивач зверталась до Лебединської міської ради із заявою про приватизацію спірної квартири, але їй було розяснено, що вказаний гуртожиток знаходиться на балансі ТОВ «Лебединський мясокомбінат» і його приватизація можлива лише за умови передачі гуртожитку у власність територіальної громади м. Лебедина (т.1 а.с.13).

10.12.2001 року Фондом держмайна України в Сумській області було видано свідоцтво № 425-Д про те, що ВАТ «Лебединський мясокомбінат» є правонаступником державного підприємства «Лебединський мясокомбінат» і його майно є колективною власністю акціонерів (т.1 а.с.15).

Також судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що виконавчим комітетом Лебединської міської ради було прийнято рішення № 320 від 25.12.2003 року про видачу свідоцтва про право власності ВАТ «Лебединський мясокомбінат» на гуртожиток по вул. Фрунзе,48 в м. Лебедині взамін свідоцтва фонду майна від 10.12.2001 року № 425-Д (т.1 а.с.14).

З свідоцтва та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно вбачається, що ВАТ «Лебединський мясокомбінат» на підставі свідоцтва про право власності САА № 980051 від 14.01.2004 року зареєстрований власником нежитлової будівлі (гуртожитку) загальною площею 234,6 кв.м. (т.1а.с. 32-33).

Постановою господарського суду Сумської області № 6/50 від 14.04.2005 року відкрито процедуру ліквідації банкрута АТВТ «Лебединський мясокомбінат», ліквідатором якого призначено арбітражного керуючого ОСОБА_4 (т.1 а.с.17).

15.03.2004 року між ВАТ «Лебединський мясокомбінат» в особі керуючого санацією ОСОБА_4 та ТОВ «Трімекс» було укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, до складу якого входить нерухоме майно, в тому числі і нежитлова будівля гуртожитку, що підтверджується копією договору, додатку до нього та витягу про реєстрацію прав власності на нерухоме майно (т.1 а.с. 23-27).

Вподальшому, 07.04.2004 року між ТОВ «Трімекс» та ТОВ «Лебединський мясокомбінат» було укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, до складу якого входить нерухоме майно, в тому числі і нежитлова будівля гуртожитку і дана обставина підтверджується копією договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, додатком до нього та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (т.1 а.с. 28-31, 76-79).

Земельна ділянка по вул. Фрунзе, 48 в м. Лебедині Сумської області у власність не передавалась, в оренду не надавалась, державний акт на право власності на земельну ділянку не виготовлявся, кадастровий номер не визначався, обмеження та сервітути на земельну ділянку не зареєстровані, інформація щодо перебування під забороною та арештом відсутня і дана обставина підтверджується довідкою Лебединської міської ради Сумської області (т.1 а.с. 34).

Також судом встановлено, що будинок по вул.Фрунзе, 48 в м.Лебедин будувався державним підприємством Лебединський мясокомбінат як гуртожиток (т.1 а.с.237). В той же час, в Лебединській міськраді відсутні відомості щодо реєстрації приміщення по вул. Фрунзе,48 в м. Лебедині як гуртожитку (т.1 а.с.160).

Задовольняючи первісний позов, місцевий суд виходив з того, що будинок по вул. Фрунзе,48 в м.Лебедин є гуртожитком і відноситься до державного житлового фонду, а тому внаслідок продажу його у складі цілісного майнового комплексу спочатку ТОВ «Трімекс», а вподальшому ТОВ «Лебединський мясокомбінат» позбавило позивача права набути право власності на дане житло, яке надано їй у користування державним підприємством, в якому вона прожила 21 рік і на викуп якого мала переважне право.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду і при цьому вона виходить з наступного:

Згідно ст. 4 ЖК Української РСР до складу житлового фонду входять жилі будинки, а також житлові приміщення в інших будівлях. Житлові будинки, а також житлові приміщення в інших будівлях, що належать державі, становлять державний житловий фонд.

Правовідносини щодо користування жилою площею у гуртожитках врегульовані окремою главою 4 розділу ІІІ ЖК Української РСР.

Так, згідно зі статтею 127 ЖК Української РСР для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Отже, гуртожитком є зареєстрована у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів як гуртожиток жила будівля, що відповідає певним вимогам, у якій особам у звязку з трудовими відносинами або навчанням в учбовому закладі надається за плату та за ордером, що видається власником гуртожитку, у тимчасове користування жила площа.

Вирішуючи спори про виселення з гуртожитків, суди повинні зясовувати, чи є гуртожитком будинок, приміщення в якому займає особа, зокрема: чи зареєстрований він як гуртожиток у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів; чи побудований будинок як гуртожиток або спеціально для нього переобладнаний; чи є дозвіл санітарно-епідеміологічної станції на його заселення як гуртожитку; чи видавався, відповідно до статті 129 ЖК Української РСР та Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208, ордер на зайняття особою жилої площі в гуртожитку, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу; чи укомплектований будинок (жиле приміщення) меблями, спеціальним устаткуванням, інвентарем, культурно-побутовими предметами, необхідними для проживання, занять і відпочинку громадян; чи є штати для обслуговування гуртожитку; як оплачується проживання тощо.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України №6-6цс15 від 25.02.2015 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для судів.

В той же час, з матеріалів справи вбачається, що зазначений будинок не зареєстрований у виконкомі Лебединської міської ради як гуртожиток, відсутні відомості про надання дозволу санітарно-епідеоміологічної станції на його заселення як гуртожитку, ордер на зайняття позивачем житлової площі у гуртожитку, у порядку передбаченому статтею 129 ЖК Української РСР та Примірним положенням про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208 не видавався. Також відсутні відомості про укомплектування цього будинку меблями, спеціальним устаткуванням, інвентарем, культурно-побутовими предметами, необхідними для проживання, занять і відпочинку громадян та наявність штату для обслуговування гуртожитку.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відсутні підстави стверджувати, що будинок в якому за договором найму позивачу були виділені в користуванні дві кімнати набув статусу гуртожитку у розумінні ст.ст.127-131 ЖК України та Примірного положення про гуртожитки.

Крім того, як вбачається з п.1.1 Договору купівлі-продажу від 15 березня 2004 року укладеного між ВАТ «Лебединський мясокомбінат» в особі керуючого санацією ОСОБА_4 та ТОВ «Трімекс» предметом договору був цілісний майновий комплекс до складу якого уходила нежитлова будівля приміщення гуртожитку площею 234,6 к.в.м (т.1 а.с.24-27). Також і у договорі купівліпродажу укладеному 07.04.2004 року між ТОВ «Трімекс» та ТОВ «Лебединський мясокомбінат» дана будівля також зазначена як нежитлова (т.1 а.с.28-31).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» (у редакції, яка діяла на час приватизації ДП «Лебединський мясокомбінат») приватизація майна державних підприємств України - це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.

Статтею 18 вищезазначеного закону встановлено, що одним зі способів приватизації державного підприємства є перетворення державних підприємства у акціонерні товариства.

Відповідно до ч.2 ст.3 даного закону дія цього закону не поширюється, зокрема на приватизацію обєктів державного земельного та житлового фондів, а також обєктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.

Пунктом 39 Методики оцінки вартості обєктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 36 від 18.01.1995 року (у редакції, яка діяла на час приватизації державного підприємства) передбачено, що вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується, зокрема на вартість майна державного житлового фонду, який приватизується відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а також вартість обєктів, що не підлягають приватизації.

В той же час, п.1 ч.1 ст.2 вищезазначеного закону (в редакції, яка діяла на час приватизації державного підприємства) кімнати у гуртожитках приватизації не підлягали і лише Законом України від 04.09.2008 року «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» було унесено зміни до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та дозволено приватизувати житло в гуртожитках, що перебувають у власності територіальних громад.

Ураховуючи вищезазначене протоколом № 6 загальних зборів членів трудового колективу «Лебединського мясокомбінату» від 2 листопада 1995 року було узгоджено план приватизації державного комунального підприємства Лебединський мясокомбінат і до Акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу, поряд з іншим рухомим та нерухомим майном, увійшов і гуртожиток (т.1 а.с.191-205).

Також до Переліку нерухомого майна, що передано у власність акціонерному товариству відкритого типу «Лебединський мясокомбінат» згідно з наказом про створення акціонерного товариства відкритого типу від 30.11.1995 року № 233 регіональним відділенням Фонду державного майна України по Сумській області увійшов і гуртожиток (т.1 а.с.207).

Зі Свідоцтва про державну реєстрацію № 18 від 23 січня 1996 року вбачається, що Акціонерне товариство відкритого типу «Лебединський мясокомбінат» пройшло державну реєстрацію в Лебединській районній державній адміністрації (т.1 а.с.206).

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що нежитлова будівля (гуртожиток) увійшла до цілісного майнового комплексу переданого у власність акціонерному товариству відкритого типу «Лебединський мясокомбінат» відповідно до законодавства, яке діяло на час приватизації даного державного підприємства.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що зміни до п.2 Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.11.1995 року № 891, яким погоджено передачу в комунальну власність відомчого житлового фонду, у тому числі гуртожитків і були унесені постановою Кабінету міністрів України № 695 від 26.05.2004 року (набрали чинності з 08.06.2004 року), тобто вже після приватизації державного підприємства Лебединський мясокомбінат.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він помякшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Виходячи з вищезазначеного колегія суддів вважає, що місцевим судом помилково застосовано законодавчі акти у редакціях, які діяли не на час виникнення спірних правовідносин, а на час ухвалення рішення по суті.

Згідно вимог ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно вимог ст. 215-216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Згідно вимог ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок є нікчемним.

Згідно вимог ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно вимог ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст.216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Позивач за первісним позовом, звернувшись із позовом до суду, просила скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане виконкомом Лебединської міської ради 14 січня 2004 року та застосувати наслідки недійсності цього правочину, визнавши недійсними договори купівлі-продажу нерухомого майна в частині купівлі-продажу гуртожитку № 48 по вул. Фрунзе м. Лебедина Сумської області та скасувати державну реєстрацію договорів купівлі-продажу цього нерухомого майна і місцевий суд задовільнив її вимоги, погодившись з тим, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно є правочином і, у звязку із визнанням його недійсним, є підстави для застосування наслідків його недійсності.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, виходячи з наступного:

Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія субєкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обовязків. Правочин може бути дво- і багатостороннім або одностороннім.

У судовій практиці до односторонніх правочинів відносять: видачу та скасування довіреності; прийняття чи збереження зробленої речі; повідомлення одним співвласником інших співвласників про продаж своєї частки у спільній власності; пропозицію про продаж майна; публічну обіцянку винагороди за віднайдення загубленої речі; складення, зміну та скасування заповіту; прийняття спадщини і відмову від неї тощо.

В той же час свідоцтво про право власності на нерухоме майно не є правочином, а є офіційним документом встановленого зразка, що видається державним реєстратором і підтверджує юридичний факт виникнення права власності на нерухоме майно, а тому відповідно, за правилами недійсності правочинів не можна визнавати документи, які за своїм змістом не є правочинами.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що місцевим судом помилково було застосовано правила недійсності правочину до свідоцтва про права власності на нерухоме майно нежитлову будівлю (гуртожиток) видане на піставі рішення виконкому Лебединської міської ради від 25.12.2003 року, яке не є правочином в розумінні ст.202 ЦК України, а є лише офіційним документом яким підтверджено факт виникнення права власності у ВАТ «Лебединський мясокомбінат» на це нерухоме майно, право власності на яке останній набув в порядку приватизації цілісного майнового комплексу.

Враховуючи вищезазначене колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення місцевого суду в частині задоволення первісного позову ОСОБА_3 та відмовити в задоволенні її позовних вимог за їх безпідставністю.

Підлягає скасуванню і рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову, оскільки місцевим судом при відмові в задоволенні зустрічного позову невірно застосовано норми матеріального права.

Так, відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що відповідач набув право власності на спірне нерухоме майно на підставі укладеного правочину договору купівліпродажу цілісного майнового комплексу укладеного 07.04.2004 року між ТОВ «Трімекс» та ТОВ «Лебединський мясокомбінат» і 08.04.2004 року була проведена державна реєстрація права власності на це майно про що свідчить витяг з реєстру права власності на нерухоме майно.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що оскільки позивач за зустрічним позовом набув право власності на спірне майна на підставі правочину, була проведена державна реєстрація його права власності на це майно, тому і відсутні підстави для визнання цього права власності ще й за судовим рішенням, а тому у задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити за його безпідставністю.

Колегія суддів вважає, що місцевий суд, вирішуючи спір і вірно встановивши фактичні обставини справи, у порушення статей 213, 214 ЦПК України не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягала застосуванню і прийняв помилкове рішення по суті позовних вимог, а тому апеляційна скарга ТОВ «Лебединський мясокомбінат» підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні первісного та зустрічного позовів.

У звязку із частковим задоволенням апеляційної скарги колегія суддів знаходить можливими судові витрати по сплаті судового збору покласти на сторони у розмірах ними фактично понесеними.

Керуючись ст. 303, п.2 ч.1 ст.307, пп.3, 4 ч.1 ст.309, ст.ст.313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лебединський мясокомбінат» задовольнити частково.

Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 01 липня 2016 року у даній справі скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Лебединської міської ради Сумської області, Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації виконавчого комітету Лебединської міської ради», Реєстраційної служби Лебединського міськрайонного управління юстиції у Сумській області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Лебединський мясокомбінат», Товариства з обмеженою відповідальністю «Трімекс» про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, застосування наслідків недійсності правочину, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та державної реєстрації та зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Лебединський мясокомбінат» до ОСОБА_3, треті особи: Лебединська міська рада Сумської області, Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації виконавчого комітету Лебединської міської ради», Реєстраційна служба Лебединського міськрайонного управління юстиції у Сумській області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Трімекс» про визнання права власності на нерухоме майно відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -