Рішення № 61776434, 29.09.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4842/16

Головуючий у першій інстанції Шепітко І. Г.

Доповідач Заїкін А. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

- головуючого судді - Заїкіна А.П.,

- суддів: - Гончаренко В.М., Калараш А.А.,

за участю секретаря - Гарбуз В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 червня 2015 року,

встановила:

У червні 2014 р. публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - Банк) звернулося до суду з вищезазначеним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь Банку: 1) солідарно заборгованість за кредитним договором у розмірі - 431 065,46 грн., яка складається з: - заборгованість за тілом кредиту - 331 670,00 грн.; - відсотки - 89 680,86 грн.; - комісія за ведення кредиту - 9 714,60 грн.; 2) пропорційно судовий збір у сумі - 3 654,00 грн..

В позові Банк посилався на те, що за укладеним 28.12.2007 р. між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_4 кредитним договором № 2-608/ФКІП-07 (далі - Кредитний договір) останній отримав від Банку кредит у розмірі - 359 800,00 грн., строком - до 28.12.2038 р., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі - 12% річних.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 28.12.2007 р. із ОСОБА_5 було укладено договір поруки № 2-608/ZФКПОР-07 (далі - Договір поруки), за яким остання зобов'язалася нести солідарну відповідальність за виконання позичальником умов кредитного договору.

30.06.2010 р. між ТОВ «Укрпромбанк», АТ «Дельта Банк», правонаступником якого ж ПАТ «Дельта Банк», та НБУ було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань за кредитними та забезпечувальними договорами.

Свої зобов'язання з повернення кредиту, сплаті процентів ОСОБА_4 не виконав. Станом на 13.05.2014 р. виникла заборгованість у вищевказаному розмірі, яка на час звернення до суду з позовом не погашена.

Сторони у судове засідання не з'явилися. Про час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Представник Банку надав заяву про розгляд справи за його відсутності. Наполягав на задоволенні позову в повному обсязі. Не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Відповідачі причини неявки не повідомили. Письмових заперечень на позов, заяв та клопотань не надали.

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 25.11.2014 р. позов Банку задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь Банку: 1) солідарно заборгованість за кредитним договором у розмірі - 431 065,46 грн., яка складається з: - заборгованість за тілом кредиту - 331 670,00 грн.; - відсотки - 89 680,86 грн.; - комісія за ведення кредиту - 9 714,60 грн.; 2) в рівних частках з кожного судовий збір у сумі - 3 654,00 грн..

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 05.02.2015 р. заяву ОСОБА_5 від 05.12.2014 р. про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 23.02.2015 р. заяву ОСОБА_4 від 13.02.2015 р. про перегляд заочного рішення задоволено Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25.11.2014 р. скасовано. Справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 23.06.2015 р. позов Банку задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Банку: 1) заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі - 320 030,00 грн., яка складається з: - заборгованість за тілом кредиту - 320 030,00 грн.; 2) судовий збір у сумі - 3 200,30 грн..

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 27.10.2015 р. апеляційна скарга Банку задоволена частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23.06.2015 р в частині відмови в стягненні відсотків та комісії скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Банку заборгованість за відсотками у розмірі - 89 680,86 грн. та комісією у розмірі - 9 014,60 грн..

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.04.2016 р. касаційні скарги Банку та ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 27.10.2015 р. скасовано. Справу передано на новий апеляційний розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи рішення апеляційного суду, касаційний суд вказав на те, що «…направлення повідомлення про дострокове стягнення кредиту не свідчить про автоматичну зміну строку виконання основного зобов'язання, оскільки згідно з п. п. 4.2.5, 6.2, 6.3 кредитного договору у кредитора виникає право на повернення всієї суми заборгованості за кредитом у разі невиконання позичальником вимоги про дострокове виконання зобов'язань за цим договором протягом 30 календарних днів з дня отримання відповідної вимоги. Про таке було зазначено у в досудовій вимозі від 08 лютого 2012 р. (а. с. 232).

У матеріалах справи будь-які докази отримання боржником вказаної вимоги відсутні.

Проте, вирішуючи спір по суті, на порушення приписів ст. 303 ЦПК України апеляційний суд на зазначене уваги не звернув та не з'ясував, чи була отримана відповідачем така вимога та коли саме, чи змінився за встановлених обставин строк виконання основного зобов'язання, якщо так, то з якої дати.

Крім того, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові про стягнення процентів за кредитом та комісії та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд не навів будь-яких мотивів неправильного застосування у цій частині вирішення спору судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права; не зазначив, за який період стягуються проценти та комісія, та за якого процентною ставкою вони нараховані….».

Банк в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Посилається на те, що рішення суду ухвалено при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представник Банку в судовому засіданні підтримав викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги. На виконання ухвали апеляційного суду надав докази відправлення Банком відповідачам досудових вимог від 16.01.2014 р. про необхідність погашення простроченої заборгованості.

Доказів про відправлення Банком та отримання відповідачами досудових вимог від 08.02.2012 р. про дострокове повернення заборгованості по кредиту, відсоткам та комісії, на що звертав увагу касаційний суд, Банк апеляційному суду не надав.

Відповідачі письмових заперечень на апеляційну скаргу не надали.

У судовому засіданні ОСОБА_7, представник відповідача - ОСОБА_4, вважав необхідним скаргу відхилити. Рішення суду залишити без змін. Посилався на необґрунтованість скарги.

Відповідачка ОСОБА_5 у судове засідання не з'явилася. Про час і місце розгляду справи сповіщена належним чином. Надала заяву про розгляд справи за її відсутності. Просила апеляційну скаргу відхилити.

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, неявка сторони, належним чином повідомленої про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України, колегія суддів перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду захистом своїх порушених прав. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України. Перелік можливих способів захисту міститься в ст. 16 ЦК України. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову Банку, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_4 останній платіж за кредитним договором здійснив - 18.05.2010 р., то у Банку виникло право вимоги до позичальника з - 30.06.2010 р.. З позовом Банк звернувся лише - 30.05.2014р.. Тому Банк має право на стягнення заборгованості за тілом кредиту у межах строку позовної давності, про застосування якої заявив позичальник, тобто - з травня 2011 р. по травень 2014 р., у розмірі - 320 030,00 грн.. Позичальник не несе відповідальності за прострочення сплати процентів та комісії, оскільки Банк не повідомив його про перехід права вимоги до нового кредитора. Банк пропустив шестимісячний строк пред'явлення вимоги до поручителя, який закінчився - 20.12.2010 р., а тому порука є припиненою (Т. 1, а. с. 196 - 200).

Колегія суддів, вважає, що погодитися з вищевказаними висновками суду першої інстанції не можна. Цих висновків суд дійшов при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм матеріального (ст. ст. 11, 509, 525, 526, 546, 553, 554, 1050, 1054 ЦК України) та процесуального (ст. ст. 10, 11, 60, 179, 213, 214 ЦПК України) права. Доводи апеляційної скарги є обґрунтованими.

Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

За укладеним 28.12.2007 р. між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_4 кредитним договором № 2-608/ФКІП-07 (Т. 1, а. с. 5 - 12) останній отримав від Банку кредит у розмірі - 359 800,00 грн., строком - до 28.12.2038 р., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі - 12% річних.

Пунктами 6.2, 6.3 вищевказаного кредитного договору передбачено, що Банк має право вимагати дострокового повного повернення суми заборгованості по Кредиту, що залишилась, сплатити проценти, комісії, штрафні санкції, інші платежі за цим Договором, протягом 30 календарних днів з дати отримання Позичальником відповідної вимоги від Банку у випадку, зокрема порушення позичальником строків платежів, що встановлені цим Договором.

У разі невиконання позичальником вимоги про дострокове виконання зобов'язань за цим Договором у встановлений строк Банк має право стягнути примусово (в т.ч. шляхом звернення стягнення на заставлене майно, стягнення заборгованості з поручителів тощо, та/або шляхом договірного списання) всю заборгованість за цим Договором (Кредит, проценти, комісії, штрафні санкції та інші платежі) (Т. 1, а. с. 11).

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 28.12.2007 р. із ОСОБА_5 було укладено договір поруки № 2-608/ZФКПОР-07 (Т. 1, а. с. 13), за яким остання зобов'язалася нести солідарну відповідальність за виконання позичальником умов кредитного договору (п. 3 договору поруки).

30.06.2010 р. між ТОВ «Укрпромбанк», АТ «Дельта Банк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та НБУ було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань за кредитними та забезпечувальними договорами, зокрема за кредитним договором № 2-608/ФКІП-07 (Т. 1, а. с. 24 - 29).

В матеріалах справи містяться адресовані відповідачам досудові вимоги Банку від 08.02.2012 р. (Т. 1, а. с. 231 - 232) з вимогою дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі протягом 30 календарних днів з дати отримання вимоги. Однак, ні суду першої інстанції, ні на вимогу апеляційного суду Банк (в порядку ч. 4 ст. 338 ЦПК України) не надав доказів отримання відповідачами вказаних досудових вимог.

23.01.2014 р. на адресу відповідачів Банку відправив досудові вимоги про необхідність погашення простроченої заборгованості (Т. 1, а. с. 20 - 23). Ці обставини підтвердив у судовому засіданні представник Банку, надавши ті ж самі досудові вимоги та докази їх відправлення.

Свої зобов'язання з повернення кредиту, сплаті процентів ОСОБА_4 не виконав. Станом на 13.05.2014 р. виникла заборгованість у вищевказаному розмірі (Т. 1, а. с. 19), яка на час звернення до суду з позовом не погашена.

Між сторонами вникли правовідносини з кредитного договору та договору поруки.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.

За правилами, передбаченими ст. ст. 509, 525, 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч. 2 ст. 1050, ч. 2 ст. 1054 ЦК України Банк має право вимагати дострокового повернення суми кредиту, що залишилася та сплати процентів, якщо договором кредиту встановлений обов'язок позичальника повернути кредит частинами у разі прострочення повернення чергової частини.

За правилами, передбаченими ст. ст. 546, 553, 554 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Оскільки укладеним кредитним договором, виконання якого є обов'язковим для його сторін (ст. 625 ЦК України), передбачений порядок зміни строку виконання основного зобов'язання, то обов'язковою умовою дострокового стягнення заборгованості за кредитом є - збіг 30 календарних днів після отримання позичальником вимоги Банку про дострокове повернення кредиту, сплати процентів та інших платежів.

В той же час, в матеріалах справи відсутні докази як направлення, так і отримання позичальником такої вимоги від 08.02.2012 р., що у свою чергу свідчить про те, що встановлена кредитним договором умова дострокового повернення кредиту не настала. Тобто у позичальника та поручителя не виникло зобов'язання дострокового виконання кредитного договору.

Звернення Банку до суду з позовом про дострокове стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором є передчасним.

Доводи та вимоги апелянта про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права є частково обґрунтованими. Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Доводи та вимоги апелянта щодо ухвалення нового рішення про задоволення позову Банку в повному обсязі колегія суддів не приймає до уваги, виходячи з встановлених по справі обставин.

Вказане не позбавляє Банк права звернення з позовом до суду, попередньо виконавши передбачені договором умови щодо направлення Банком та отримання відповідачами досудової вимоги про дострокове повернення кредиту, сплаті процентів та інших передбачених кредитним договором платежів.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 307, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право змінити рішення суду першої інстанції. Підставою для змінити рішення суду є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Ураховуючи, що невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції вищезазначених норм матеріального та процесуального права, призвело до неправильного вирішення справи щодо часткового задоволення позову, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Необхідно ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову Банку.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2016 - скасувати. Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: В. М. Гончаренко

А. А. Калараш