Постанова № 61756967, 28.09.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2016 р. Справа№ 5011-23/10527-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Жук Г.А.

Баранця О.М.

при секретарі Рибчич А.В.

За участю представників:

від позивача: не з'явились

від відповідача: не з'явились

від Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Декорт»

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 про припинення провадження та відмову у задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Декорт» на дії та рішення Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (Відділ ДВС)

у справі № 5011-23/10527-2012 (суддя Головіна К.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Київський річковий порт»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Декорт»

про розірвання договору та стягнення 11 700 000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

15.06.2015 відповідач звернувся до Господарського суду міста Києва зі скаргою на рішення, дію/бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень (далі по тексту постанови Скарга від 15.06.2015), де просив:

- визнати неправомірними (незаконними) дії головного державного виконавця Відділу ДВС щодо винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, постанови про арешт коштів боржника, постанови про стягнення з боржника виконавчого збору та постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 30.04.2015 у виконавчому провадженні № 36486678;

- зобов'язати головного державного виконавця Відділу ДВС Нещадима Івана Сергійовича повернути виконавчий документ - наказ Господарського суду міста Києва від 02.10.2012 у справі № 5011-23/10527-2012 без виконання, про що винести відповідну постанову;

- визнати недійсною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу ДВС про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.04.2015 у ВП № 36486678;

- визнати недійсною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу ДВС про арешт коштів боржника від 30.04.2015 у ВП № 36486678;

- визнати недійсною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу ДВС про стягнення з боржника виконавчого збору від 30.04.2015 у ВП № 36486678;

- визнати недійсною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу ДВС про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 30.04.2015 у ВП № 36486678.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2015, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 у справі № 5011-23/10527-2012:

- провадження за скаргою відповідача в частині зобов'язання головного державного виконавця Відділу ДВС повернути Наказ без виконання, про що винести відповідну постанову, припинено;

- визнано незаконними дії головного державного виконавця Відділу ДВС щодо винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, постанови про арешт коштів боржника, постанови про стягнення з боржника виконавчого збору та постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 30.04.2015 у виконавчому провадженні № 36486678;

- визнано недійсними головного державного виконавця Відділу ДВС від 30.04.2015 у ВП № 36486678: про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; про арешт коштів боржника; про стягнення з боржника виконавчого збору; про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій.

Постановою Вищого господарського суду України від 31.03.2016 у справі № 5011-23/10527-2012 касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 у справі № 5011-23/10527-2012 задоволено частково: постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 у справі № 5011-23/10527-2012 скасовано і матеріали справи № 5011-23/10527-2012 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Суд касаційної інстанції, виходячи з того, що сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника, і що виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, зауважив на тому, що суди попередніх інстанції не дослідили, чи були вчинені відділом державної виконавчої служби в межах виконавчого провадження заходи примусового виконання рішення, якими відповідно до ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження" є звернення стягнення на кошти та інше майно боржника, звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника, вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні, інші заходи, передбачені рішенням.

Крім того, суд касаційної інстанції зауважив на недослідженості судами обставин, пов'язаних із зарахуванням сторонами зустрічних однорідних вимог згідно з договором від 26.02.2015 як підстави для повернення виконавчого документу стягувачу без подальшого виконання.

Під час нового розгляду скаржник уточнив викладені в скарзі вимоги, виклавши їх в поданій до канцелярії суду Скарзі (уточненій) на рішення, дію/бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень (а.с. 41-44 т. 3), в резолютивній частині якої просив суд:

- визнати неправомірними (незаконними) дії головного державного виконавця Відділу ДВС щодо винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, постанови про арешт коштів боржника, постанови про стягнення з боржника виконавчого збору та постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 30.04.2015 у виконавчому провадженні № 36486678;

- визнати недійсною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу ДВС про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.04.2015 у ВП № 36486678;

- визнати недійсною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу ДВС про арешт коштів боржника від 30.04.2015 у ВП № 36486678;

- визнати недійсною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу ДВС про стягнення з боржника виконавчого збору від 30.04.2015 у ВП № 36486678;

- визнати недійсною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу ДВС про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 30.04.2015 у ВП № 36486678.

Фактично, скаржник продублював вимоги, викладені у Скарзі від 15.06.2015, відмовившись лише від вимоги про зобов'язання головного державного виконавця Відділу ДВС Нещадима Івана Сергійовича повернути виконавчий документ - наказ Господарського суду міста Києва від 02.10.2012 у справі № 5011-23/10527-2012 без виконання, про що винести відповідну постанову.

За результатами розгляду вказаної скарги, судом першої інстанції 14.07.2016 винесено ухвалу, якою вирішено:

- провадження за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Декорт» на дії та рішення відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в частині зобов'язання головного державного виконавця вчинити певні дії припинити.

- у іншій частині скарги - відмовити.

Отже, зі змісту вказаної ухвали слідує, що суд першої інстанції розглянув вимоги, викладені скаржником у Скарзі від 15.06.2015, зазначивши при цьому, що подана заявником при новому розгляді Скарга (уточнена) по своїй суті є заявою про зміну підстав скарги, оскільки з неї вбачається, що скаржник просить скасувати спірні постанови Відділу ДВС ще з іншої підстави, якої не існувало на час первісного розгляду скарги, а саме - закінчення виконавчого провадження за п. 4 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку зі скасуванням цих постанов (про арешт та стягнення витрат у виконавчому провадженні) ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2015, що була винесена за результатами первісного розгляду скарги, а відтак, враховуючи, що вона була подана після початку розгляду скарги по суті, відповідно до приписів ч. 4 ст. 22 ГПК України, згідно з якою така заява може бути подана лише до початку розгляду справи по суті, вказана заява до розгляду судом не прийнята, а суд розглядає скаргу за первісно заявленими вимогами.

Проте, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погодитись не може, оскільки заявлена підстава, про яку йдеться у оспореній ухвалі суду першої інстанції, в цьому випадку є не зміною підстав, а їх доповненням, в той час як від підстав, заявлених у Скарзі від 15.06.2015, відповідач не відмовлявся, а відтак, правові підстави для застосування норми ч. 4 ст. 22 ГПК України в частині права позивача змінити підставу позову лише до початку розгляду судом справи по суті і відмовити з цих підстав у прийнятті Скарги (уточненої), відсутні.

Крім того, за правилами ст. 22 ГПК України, заявник вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог, що він, фактично, і зробив, відмовившись від однієї із немайнових вимог, заявлених у Скарзі від 15.06.2015, шляхом звернення до суду із Скаргою (уточненою) 13.06.2016, тобто до дати оспореної ухвали.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до розгляду Скаргу (уточнену) і розглянув первісно заявлену вимогу про зобов'язання головного державного виконавця Відділу ДВС Нещадима Івана Сергійовича повернути виконавчий документ - наказ Господарського суду міста Києва від 02.10.2012 у справі № 5011-23/10527-2012 без виконання, про що винести відповідну постанову, яку фактично скаржником заявлено не було.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розгляду підлягає Скарга від 15.06.2015 (а.с.97-102 т.1) з урахуванням змін та доповнень, внесених Скаргою (уточненою) (а.с.41-44 т.3).

Отже, на розгляд суду скаржником передані вимоги про:

- визнання неправомірними (незаконними) дій головного державного виконавця Відділу ДВС щодо винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, постанови про арешт коштів боржника, постанови про стягнення з боржника виконавчого збору та постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 30.04.2015 у виконавчому провадженні № 36486678;

- визнання недійсною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу ДВС про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.04.2015 у ВП № 36486678;

- визнання недійсною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу ДВС про арешт коштів боржника від 30.04.2015 у ВП № 36486678;

- визнання недійсною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу ДВС про стягнення з боржника виконавчого збору від 30.04.2015 у ВП № 36486678;

- визнання недійсною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу ДВС про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 30.04.2015 у ВП № 36486678.

Відмовляючи у задоволенні вказаних вимог, суд першої інстанції послався на те, що:

- згідно з вимогами ч. 3 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом, у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання. Лише у такому випадку виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, з боржника не стягуються;

- як було встановлено судом, примусове виконання було розпочате 11.02.2013, в ході чого державним виконавцем було вчинено ряд дій з примусового виконання рішення суду, і лише після цього - 24.04.2015 надійшла заява стягувача про повернення виконавчого документа, яка не є підставою для закінчення виконавчого провадження, вичерпний перелік яких передбачений ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», та з урахуванням ч. 3 ст. 27 цього Закону;

- згідно з приписами частини 2 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір у визначених цією статтею розмірах підлягає стягненню з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

З огляду на вказані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи скаржника про те, що повернення судового наказу стягувачу тягне за собою закінчення виконавчого провадження та скасування постанов про стягнення виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, є необґрунтованими та безпідставними, та про те, що, зважаючи на приписи Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець при винесенні оскаржуваних постанов діяв в межах повноважень, на підставі та у спосіб, визначений законом, підстави визнати його дії протиправними відсутні.

Крім того, суд першої інстанції в оскарженій ухвалі припинив провадження у справі в частині вимог про зобов'язання повернути виконавчий документ - наказ Господарського суду міста Києва від 02.10.2012 без виконання стягувачу відповідно до пункту 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України (відсутній предмет спору), що з огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає помилковим.

Не погоджуючись з зазначеною ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю «Декорт» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 по справі № 5011-23/10527-2012 скасувати та прийняти по справі № 5011-23/10527-2012 нове рішення (постанову), яким скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Декорт» на рішення, дію/бездіяльність головного державного виконавця Відділу задовольнити.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржувана ухвала є незаконною та такою, що підлягає скасуванню .

В обгрнутування зазначеної позиції апелянт постався на те, що:

- відповідно до приписів ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону;

- з огляду на вказані приписи закону, виконавчі провадження № 36486678 (виконавче провадження з виконання рішення суду у цій справі - примітка суду) та № 48029371 (виконавче провадження з виконання постанови про стягнення з скаржника виконавчого збору - примітка суду) є завершеними в розумінні ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження», а відтак, державним виконавцем мали бути застосовані приписи ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», а саме зняття арешту, накладеного на майно скаржника;

- сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчій збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, які в цьому випадку не вчинялись (вказана правова позиція викладена в постанові судової палати у господарських справах Верховного суду України від 28.01.2015 по справі № 924/205/13-г (№3-217гс14) та застосовано на практиці Вищім господарським судом України у постанові від 12.01.2015 у справі № 20/49);

- застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» в реакції Закону України від 17.05.2016 № 1368-VІІІ, якою передбачено, що виконавчій збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання є помилковим, оскільки до спірних правовідносин має бути застосована та редакція закону, яка були чинною на момент їх виникнення;

- Закон України від 12.02.2015 № 191- VІІІ, яким було встановлено, що виконавчій збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, набрів чинності 05.04.2015, а тому вказані положення застосовуються лише до виконавчих проваджень, у яких виконання рішення відбулось після 05.04.2016, а стягнення виконавчого збору у тих виконавчих провадженнях, у яких примусове виконання рішення розпочалось до зазначеної дати, повинно здійснюватись відповідно до вимог законодавства, яке було чинне на момент початку виконання рішення у примусовому порядку, у тому числі і у тих випадках, коли виконавче провадження триватиме після внесення змін щодо порядку стягнення виконавчого збору, оскільки Закон України «Про виконавче провадження», як у чинній редакції, так і у попередній, передбачає, що постанова про стягнення виконавчого збору виноситься під час першого надходження виконавчого документа державному виконавцю;

- враховуючи, що виконавче провадження № 36486678 відкрито у 2013 році, а рішення суду добровільно виконано 26.02.2015 до спірних правовідносин має бути застосована редакція Закону України від 28.12.2014 № 78-VІІІ, яка передбачала виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження та відкриття виконавчого провадження за постановою про стягнення виконавчого збору лише у двох випадках: завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження». Вчинення відповідних процесуальних дій у разі повернення без виконання виконавчого документа, виданого на виконання рішення майнового характеру, за письмовою заявою стягувача на дату вчинення оскаржуваних дій цей закон не передбачав, у такому випадку виконавчій збір мав бути стягнутий в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні, при наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа.

Ухвалою від 01.08.2016 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Лобань О.І., судді Тищенко А.І., Михальська Ю.Б. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Декорт» у справі № 5011-23/10527-2012 прийнято до провадження.

Розпорядженням в.о Керівника апарату суду від 12.09.2016 № 09-52/4583/16, у зв'язку з припиненням повноважень головуючого судді (судді-доповідача) у справі Лобаня О.І. та відповідно до підпункту 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи № 5011-23/10527-2012.

Згідно з Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.09.2016 справу № 5011-23/10527-2012 призначено судді-доповідачу Калатай Н.Ф.

Ухвалою від 14.09.2016 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Ропій Л. М., Рябуха В. І. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Декорт» прийнято до свого провадження.

Розпорядженням № 09-52/5172/16 від 27.09.2016 у зв`язку з припиненням повноважень суддів Ропій Л.М. та Рябухи В.І. призначено повторний автоматизований розподіл справи № 5011-23/10527-2012.

Згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 27.09.2016 апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Декорт» у справі № 5011-23/10527-2012 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Баранець О.М., Жук Г.А.

Ухвалою від 28.09.2016 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Баранець О.М., Жук Г.А. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Декорт» прийнято до свого провадження.

27.09.2016 до канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення та продовження розгляду справи, в якому відповідач, з посиланням на неможливість забезпечення явки свого представника в судове засідання у зв'язку з представництвом інтересів іншої юридичної особи у Київському апеляційному адміністративному суді та з метою забезпечення всебічного, об'єктивного та повного розгляду справи, враховуючи необхідність ознайомлення суду та сторін із додатковими поясненнями, просить відкласти розгляд справи та продовжити строк розгляду апеляційної скарги на 15 днів.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи і відмовляє у задоволенні клопотання в цій частини з огляду на те, що заявником не надано доказів як на підтвердження того факту, що відповідач має лише одного повноважного представника, так і того факту, що такий представник дійсно зайнятий в іншому судовому засіданні.

Крім того, відмовляючи у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів враховує, що апеляційну скаргу на ухвалу у цій справі судом прийнято до розгляду 01.08.2016, тобто майже два місці тому, в той час як розгляд скарги за клопотанням відповідача вже відкладався і строк розгляду продовжувався на 15 днів.

Також колегія суддів зазначає і про те, що згідно з приписами ст. 77 ГПК України підставою для відкладення розгляду справи є саме неможливість за якихось обставин вирішити спір в даному засіданні, в той час як не направлення відповідачем в це судове засідання представників не перешкоджає розгляду цієї апеляційної скарги.

Враховуючи відмову у задоволенні поданого відповідачем клопотання в частині відкладення розгляду справи, вказане клопотання в частині продовження строку розгляду колегією суддів до розгляду не приймається.

В судове засідання позивач, відповідач та Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України представників не направили, позивач та Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про причини неявки представників не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, те, що згідно з ч. 2 ст. 102 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу місцевого господарського суду розглядається протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження та відмову у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність представників сторін та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2012, повний текст якого підписаний 19.09.2012, у справі № 5011-23/10527-2012 за позовом ПАТ «Київський річковий порт» до ТОВ «Декорт» про розірвання договору та стягнення 11 700 000,00 грн. позовні вимоги задоволені повністю - укладений між сторонами договір доручення № 03-11/1 від 03.11.2011 розірвано, з відповідача на користь позивача стягнуто 11 700 000,00 грн. основного боргу та 65 453,00 грн. судового збору, а всього 11 765 453,00 грн. Рішення суду оскаржено не було і набрало законної сили у встановлений ГПК України строк.

На виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва видано наказ № 5011-23/10527-2012 від 02.10.2012 (а.с.94 т.1) (далі по тексту постанови Наказ).

06.02.2013 позивач звернувся до начальника відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України з заявою від 05.02.2013 № 1-29-69 (а.с.132-133 т.1), якою просив прийняти до виконання Наказ та стягнути з відповідача на користь позивача 11 700 000,00 грн. основного боргу та 65 453,00 грн. судового збору, а також одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження накласти арешт на нерухоме майно відповідача, а саме: споруду цеху (літера «Т») загальною площею 3 025,50 кв.м. та споруду столярного цеху (літера «Ю») загальною площею 1 065,90 кв.м., які належать відповідачу на підставі Свідоцтва про право власності на майновий комплекс (Серія МК № 010006946 від 20.05.2003).

11.02.2013 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України (далі по тексту постанови Відділ ДВС) прийнято Постанову про відкриття виконавчого провадження № 36486678 (а.с.144 т.1) (далі по тексту постанови ВП № 36486678), де відповідача зобов'язано самостійно виконати рішення суду, а саме, сплатити заборгованість згідно Наказу у строк до семи днів з моменту отримання постанови про відкриття виконавчого провадження, та вирішено у разі ненадання відповідачем документального підтвердження виконання рішення, розпочати примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з виконанням виконавчих дій.

30.04.2015 у ВП № 36486678 головним державним виконавцем винесено постанови про:

- арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (а.с.108-109 т.1);

- арешт коштів боржника (а.с.110-111 т.1);

- стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 1 176 545,30 грн. (а.с.112 т.1);

- стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій в сумі 91,39 грн. (а.с.113-115 т.1).

22.05.2015 позивач звернувся до Відділу ДВС з заявою від 24.04.2015 № 01-29-165, в якій, керуючись ст. 12, п. 1 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», в зв'язку з врегулюванням питання погашення заборгованості в самостійному порядку відповідачем перед позивачем просив повернути йому як стягувачу Наказ без подальшого виконання.

Постановою головного державного виконавця Відділу ДВС 30.06.2015 у ВП № 36486678 Наказ повернуто позивачу і вирішено вивести в окреме виконавче провадження постанову про стягнення з боржника виконавчого збору.

01.07.2015 Відділ ДВС виніс постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання Постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 1 176 545,30 грн. (Виконавче провадження № 48029371 - примітка суду).

Скаржник просить визнати неправомірними (незаконними) дії головного державного виконавця Відділу ДВС щодо винесення постанов про: арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; арешт коштів боржника; стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 1 176 545,30 грн.; стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій в сумі 91,39 грн., а також визнати вказані постанови недійсними та скасувати.

Судом першої інстанції у задоволенні вказаних вимог скарги відмовлено, з чим колегія суддів погоджується з огляд у на таке.

Перш за все, щодо посилань відповідача на незаконність дій державного виконавця з винесення 30.04.2015 спірних постанов з тих підстав, що про факт самостійного виконання відповідачем Наказу він був обізнаний 24.04.2015, тобто до дати їх прийняття, слід зазначити таке.

Як слідує з матеріалів справи, 26.02.2015 позивач та відповідач уклали договір про зарахування зустрічних однорідних вимог (а.с.124 т.1), де дійшли згоди про залік зустрічних однорідних вимог на загальну суму 11 211 334,40 грн., до яких входить сума, присуджена судом до стягнення з відповідача на користь позивача у справі № 5011-23/10527-2012.

22.05.2015 листом № 01-29-165 від 24.04.2015 (а.с.107 т.1) позивач звернувся до Відділу ДВС з заявою про повернення Наказу по ВП № 36486678 без подальшого виконання у зв'язку з врегулюванням відповідачем питання погашення заборгованості в самостійному порядку.

З посиланням на лист № 01-20-253 від 09.06.2015 (а.с.106 т.1) позивача, в якому той повідомив відповідача про те, що заяву вих. № 01-29-165 від 24.04.2015 про повернення Наказу по ВП № 36486678 без подальшого виконання направлено до Відділу ДВС 24.04.2015, відповідач стверджує, що державний виконавець приймав 30.04.2015 спірні постанови, будучи обізнаним про те, що відповідач погасив заборгованість у добровільному порядку, а тому його дії щодо винесення вказаних постанов є неправомірними (незаконними).

Але, вказані посилання відповідача до уваги колегією суддів не приймаються як такі, що спростовуються наявними в матеріалах справи документальними доказами, адже наявні в матеріалах справи належні копії листа № 01-29-165 від 24.04.2015 (а.с.262 т.1, 218 т.3) свідчать про те, що вказаний лист Відділом ДВС одержано 22.05.2015, і жодного належного документального доказу на підтвердження того, що датою одержання цього листа Відділом ДВС є 24.04.2015, матеріали справи не містять.

Судом не приймається вищевказаний лист № 01-20-253 від 09.06.2015 позивача, на який послався відповідач, як належний доказ на підтвердження вказаних обставин.

Щодо вимог скарги в частині визнання недійсною та скасування Постанови від 30.04.2015 про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 1 176 545,30 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)» № 191-VIII від 12.02.2015, яка набрала законної сили 05.04.2015), тобто в редакції, яка діяла станом на дату винесення Постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 1 176 545,30 грн. від 30.04.2015, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Отже, відповідно до приписів чинного на дату Постанови від 30.04.2015 про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 1 176 545,30 грн. законодавства, необхідною умовою для стягнення з боржника виконавчого збору є сам лише факт невиконання рішення у строк, встановлений для його добровільного виконання.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач рішення суду у цій справі у встановлений державним виконавцем строк самостійно не виконав, а відтак, стягнення з нього виконавчого збору в даному випадку є законним.

При цьому щодо посилань відповідача на те, що до Постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 1 176 545,30 грн. від 30.04.2015 має бути застосована інша редакція Закону України «Про виконавче провадження», яка діяла на дату виконання відповідачем рішення суду у цій справі, тобто на дату підписання сторонами договору про зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме 26.02.2015, де відсутня норма про те, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом, слід зазначити таке.

Зі змісту ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, яка діяла станом на 26.02.2015 слідує, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Отже, вказана норма також передбачала стягнення з боржника виконавчого збору і у випадках у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання.

До того ж, наявною в матеріалах справи копією матеріалів виконавчого провадження з виконання Наказу підтверджується факт вчинення Відділом ДВС дій з примусового виконання Наказу і до дати, якою сторони врегулювали погашення спірної заборгованості (дії щодо виявлення рахунків відповідача в банківських установах, виставлення відповідних платіжних вимог та стягнення грошових коштів в сумі 200 грн. - примітка суду).

Так, як вбачається з матеріалів справи, 21.02.2013 позивач звернувся до начальника Відділу ДВС в рамках ВП № 36486678 з клопотанням від 20.02.2012 № 1-29-107 (а.с.146-147 т.1) (з огляду на обставини справи, колегія суддів вважає помилкою зазначення позивачем у вихідних реквізитах цього листа 2012 року), яким просив з метою реального виконання Наказу здійснити проведення опису нерухомого майна відповідача і накладення на нього арешту, а саме: споруда цеху (літера «Т») загальною площею 3 025,50 кв.м. та споруда столярного цеху (літера «Ю») загальною площею 1 065,90 кв.м., які належать відповідачу на підставі Свідоцтва про право власності на майновий комплекс (Серія МК № 010006946 від 20.05.2003) та знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21).

02.03.2013 відповідач, згідно зі ст.ст. 12, 57 Закону України «Про виконавче провадження», звернувся до Відділу ДВС з клопотанням від 27.02.2013 № 24/02 (а.с.151 т.1), де, з посиланням відсутність на своїх банківських рахунках грошових коштів для самостійного погашення боргу у зв'язку з скрутним фінансовим положенням та на законне право боржника запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення, просив Відділ ДВС в першу чергу звернути стягнення (провести опис майна і накласти арешт) на належне відповідачу нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21), а саме: споруда цеху загальною площею 3 025,50 кв.м. (літера Т у Додатку до Свідоцтва про право власності на майновий комплекс, серія МК № 010006946 від 20.05.2003) та споруда столярного цеху загальною площею 1 065,90 кв.м. (літера Ю у Додатку до Свідоцтва про право власності на майновий комплекс, серія МК № 010006946 від 20.05.2003).

05.03.2013 головним державним виконавцем Відділу ДВС при примусовому виконанні Наказу описано і накладено арешт на майно: споруда цеху (літера «Т») загальною площею 3 025,50 кв.м. та споруда столярного цеху (літера «Ю») загальною площею 1 065,90 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21), про що складено відповідний Акт опису й арешту майна (159-160 т.1).

20.03.2013, з урахуванням клопотання відповідача від 27.02.2013 № 24/02, головним державним виконавцем Відділу ДВС прийнято Постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (а.с.155 т.1), якою накладено арешт на споруду цеху загальною площею 3 025,50 кв.м., літера «Т» та споруду столярного цеху загальною площею 1 065,90 кв.м., літера «Ю», що належать відповідачу, в межах суми звернення стягнення: 11 765 453,00 грн., та заборонено здійснення відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику.

21.03.2013 до Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяжень внесено відповідні записи про арешт майна згідно з Постановою про арешт майна боржника від 20.03.2013 (а.с.161-162 т.1).

Проте подальших дій з метою виконання Наказу в рамках ВП № 36486678 щодо належного відповідачу майна, а саме, споруди цеху загальною площею 3 025,50 кв.м. (літера «Т») та споруди столярного цеху загальною площею 1 065,90 кв.м. (літера «Ю») Відділом ДВС не здійснювалось, оскільки з'ясувалося, що вказане майно було передано відповідачем в іпотеку ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» за договором іпотеки нерухомого майна від 21.02.2006, в зв'язку з чим останнє звернулось до адміністративного суду з позовом про зобов'язання Державної виконавчої служби звільнити вказане майно з-під арешту та зняти з нього обтяження, який постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.08.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014, у справі № 826/8668/14 задоволено повністю. (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40411717, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41991015).

Водночас з наявних в матеріалах справи документальних доказів слідує, що Відділом ДВС, у зв'язку з невиконанням відповідачем рішення суду у самостійному порядку, вчинялись і інші виконавчі дії з примусового виконання Наказу.

Так, головним державним виконавцем Відділу ДВС відповідачу направлялися вимоги від 04.04.2014 №153/5-10, від 04.11.2014 № 153/2-10, від 18.03.2015 № 107/2-10 про негайне виконання рішення суду (а.с.164-165 т.1, 192-193 т.1, 194 т.1).

Крім того, Відділ ДВС звернувся до Державної податкової служби України із Запитом № 4070758 від 03.04.2014 про номери рахунків, відкритих відповідачу у банках та інших фінансових установах, і одержав на цей Запит відповідь № 1003115226 від 04.04.2014 з переліком банків і номерів рахунків, відкритих в цих установах відповідачу (а.с.193 т.1).

17.11.2014 до банків, в яких виявились рахунки відповідача за інформацією, наданою Державної податкової служби України, Відділом ДВС направлені платіжні вимоги щодо стягнення на користь позивача боргу на загальну суму 11 765 453,00 грн., з яких одержано з рахунку, відкритого у ПАТ «КБ «Хрещатик», 200 грн. (а.с.194-216 т.1).

Крім того, Відділ ДВС направив запити від 30.04.2015 до Управління ДАІ ГУМВС України в м. Києві та Головного управління Держземагентства у м. Києві за № 107/2.-10 та № 107/2.1-10 відповідно (а.с.243-244 т.1) з проханням надати інформацію про наявність зареєстрованих транспортних засобів та земельних ділянок, належних відповідачу на праві власності, а також до Державної інспекції сільського господарства в м. Києві щодо наявності зареєстрованих за відповідачем тракторів, самохідних шасі,самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів (а.с.258 т.1).

Вказані обставини (щодо вчинення Відділом ДВС виконавчих дій з примусового виконання Наказу в зв'язку з невиконанням відповідачем рішення суду у встановлений для добровільного виконання строк) підтверджуються й матеріалами ВП № 36486678, копію яких долучено до матеріалів справи Відділом ДВС (а.с.75-220 т.3).

За таких обставин, враховуючи, що у строк, встановлений державним виконавцем, відповідач рішення суду самостійно не виконав, вимоги скарги в частині визнання неправомірними (незаконними) дій головного державного виконавця Відділу ДВС щодо винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 1 176 545,30 грн. та визнання її недійсною та скасування задоволенню не підлягають як недоведені та такі, що спростовуються наявними в матеріалах справи документальними доказами.

Щодо строків винесення Постанови від 30.04.2015 про стягнення з відповідача виконавчого збору слід зазначити таке.

Згідно з ч. 3 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» постанова про стягнення виконавчого збору виноситься під час першого надходження виконавчого документа державному виконавцю. Під час наступних пред'явлень до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

Пунктом 3.7.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012, визначено, що постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення. У постанові про стягнення виконавчого збору визначається розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню, зазначений у частині першій статті 28 Закону. Примусове стягнення виконавчого збору здійснюється відповідно до вимог Закону.

Враховуючи, що виконавче провадження з виконання Наказу відкрито 11.02.2013, а строк для його добровільного виконання встановлено на протязі 7 днів з дати отримання постанови про відкриття виконавчого провадження, з огляду на приписи п. 3.7.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень, колегія суддів вважає, що Постанова про стягнення з боржника виконавчого збору винесена з порушенням встановленого вказаною інструкцією строку, проте заявником не доведено, що правовим наслідком такого порушення є визнання Постанови від 30.04.2015 про стягнення виконавчого збору незаконною та, відповідно, не є підставою для її скасування.

На вказані обставини звернув увагу Вищий господарський суд України у своїй постанові від 31.03.2016 у цій справі та висновки, які містяться у якій, є обов'язковими під час нового розгляду скарги.

Вимоги скарги в частині визнання неправомірними (незаконними) дій головного державного виконавця Відділу ДВС щодо винесення Постанови від 30.04.2015 про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій в сумі 91,39 грн. та визнання її недійсною та скасування задоволенню також не підлягають як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 41 ЗУ «Про виконавче провадження» станом на 30.04.2015, витрати органів державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження, а частиною 5 цієї статті встановлено, що постанова про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності їх примусового стягнення згідно з вимогами цього Закону.

Скаржником не доведено неправомірність (незаконність) дій головного державного виконавця Відділу ДВС щодо винесення вказаної постанови.

Щодо наявності правових підстав для визнання неправомірними (незаконними) дій головного державного виконавця Відділу ДВС щодо винесення Постанови від 30.04.2015 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, Постанови від 30.04.2015 про арешт коштів боржника та визнання їх недійсними і скасування колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:

- винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах;

- винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї;

- винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

- проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту (ч. 2 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з приписами ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Як встановлено судом, державним виконавцем Відділу ДВС відкрито виконавче провадження № 48029371 з виконання Постанови від 30.04.2015 про стягнення з боржника виконавчого збору.

Враховуючи, що докази стягнення з боржника виконавчого збору відсутні, вимоги скарги в частині визнання неправомірними (незаконними) дій головного державного виконавця Відділу ДВС щодо винесення Постанови від 30.04.2015 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, Постанови від 30.04.2015 про арешт коштів боржника та визнання їх недійсними і скасування є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Згідно зі ст. 121-2 ГПК України:

- скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена (ч. 1);

- скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги (ч. 2);

- за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому цим Кодексом порядку (ч. 3).

Враховуючи викладені вище обставини, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що головний державний виконавець Відділу ДВС при винесенні оскаржуваних постанов діяв в межах повноважень, на підставі та у спосіб, визначений законом, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення вимог про визнанні його дій неправомірними (незаконними), а також скасування чотирьох оспорюваних постанов. Ухвала суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

З огляду на обставини, які викладені вище, а саме те, що суд першої інстанції помилково припинив провадження в частині вимог скарги про зобов'язання головного державного виконавця Відділу ДВС Нещадима Івана Сергійовича повернути виконавчий документ - наказ Господарського суду міста Києва від 02.10.2012 у справі № 5011-23/10527-2012 без виконання, про що винести відповідну постанову, оскільки, як встановлено колегією суддів, відповідачем, враховуючи зміст Скарги (уточненої), вказані вимоги на розгляд суду не заявлялись, а відтак, суд першої інстанції не мав правових підстав розглядати такі вимоги по суті, ухвала Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 в частині припинення провадження щодо цих вимог підлягає скасуванню.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореної ухвали судом першої інстанції мале місце неправильне застосування норм процесуального права, з огляду на що ухвала Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 у справі № 5011-23/10527-2012, прийнята за результатами розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Декорт» на дії та рішення Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, підлягає зміні з прийняттям нового рішення за результатами розгляду вказаної скарги, яким у задоволенні скарги відмовляється у повному обсязі.

Враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі та підстави зміни ухвали суду першої інстанції, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Декорт» задоволенню не підлягає, судові витрати за її подачу, відповідно до приписів ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на її заявника.

На підставі викладеного, керуючись ст. 99, ст.ст. 101-106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Декорт» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 у справі № 5011-23/10527-2012 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 у справі № 5011-23/10527-2012 змінити.

3. Викласти резолютивну частину ухвали Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 у справі № 5011-23/10527-2012 в такій редакції:

« У задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Декорт» на дії та рішення Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відмовити.»

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 5011-23/10527-2012.

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Г.А. Жук

О.М. Баранець