Постанова № 61742745, 28.09.2016, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2016 року Житомир справа № 806/1252/16

категорія 6.2

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шимоновича Р.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов'язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо надання йому відмови у розробленні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування орієнтовною площею 24,1970 га для ведення фермерського господарства на території Селящинської сільської ради Черняхівського району Житомирської області;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з правом передачі в оренду площею 24,1970 га для ведення фермерського господарства на території Селящинської сільської ради Черняхівського району Житомирської області.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, відмова відповідача є невмотивованою та безпідставною, оскільки суперечить положенням частини третьої статті 123 Земельного кодексу України.

Позивач та його представник у судове засідання не прибули, через канцелярію суду подали заяви про розгляд справи без їх участі.

Представник відповідача подав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження. Також, надав письмові заперечення проти позову за змістом яких просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, з огляду на наступне.

Встановлено, що 13.01.2016 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з правом передачі в оренду терміном на 7 років, площею 24,1970 га для ведення фермерського господарства на території Селящинсьської сільської ради Черняхівського району, Житомирської області.

До указаної заяви позивач додав копію паспорта та ідентифікаційного номеру, копію диплому, викопіювання земельної ділянки, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Окрім указаної заяви позивачем було подано ще 7 заяв.

Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області листом від 10.02.2016 за вих. № Ч-196/0-728/6-16 відмовив ОСОБА_1 у наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок з правом передачі в оренду терміном на 7 років, площами 24.1970 га, 35.473 га, 158.9820 га, 87.2782 га, 156.3357 га, 164.2769 га, 31.2960 га та 89.0412 га, (загальна площа 158,9820 га) для ведення фермерського господарства. Формулюючи мотивацію відмову, відповідач зазначив, що земельні ділянки, які планував отримати ОСОБА_1 в оренду, знаходиться у різних масивах (полях), що відображено на викопіюваннях, та відповідно, не створюють єдиний земельний масив. Також, зазначив, що окремі із зазначених у клопотаннях земельних ділянок (кадастрові номери 1825686200:06:000:0005, 1825684800:06:000:0004, 1825684800:06:000:0005) включені до переліку земельних ділянок, права на які буде виставлено на земельні торги, відповідно до статті 136 Земельного кодексу України. Крім того, земельна ділянка із визначеним кадастровим номером 1825687402:08:001:0007 розташована у межах с. Вишеневе Селянщинської сільської ради. Відповідно до пункту 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Не погодившись із вказаною відмовою позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.

За приписами частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до частини другої статті 123 Земельного кодексу України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Абзацом першим частини третьої статті 123 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Частиною першою статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону (частина 2 статті 1 наведеного Закону).

Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства врегульовано статтею 7 Закону.

Згідно зі частиною 1 цієї статті Закону, для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики.

Отже, Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов'язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинно бути зазначено не лише про бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

Крім того, Закон України "Про фермерське господарство" передбачає, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми Закону України "Про фермерське господарство" не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову у задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для відмови.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 3 лютого 2016 року у справі №6-2902цс15.

Згідно зі частиною сьомою статті 7 Закону України "Про фермерське господарство", земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Термін "єдиний земельний масив" введений Законом "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", однак його зміст чітко не визначений.

Разом з тим, вказаний закон передбачає виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) єдиними земельними масивами двох видів. Перший з них являє собою сукупність суміжно розташованих індивідуальних земельних ділянок в одному полі чи групі компактно розташованих полів. Другий вид єдиного земельного масиву - це одна земельна ділянка, яка передається у спільну власність групі власників земельних часток (паїв).

Виходячи з загального аналізу вказаних вище понять, а також враховуючи відсутність у чинному земельному законодавстві чіткого визначення поняття "єдиного земельного масиву", є всі підстави стверджувати, що земельні ділянки становлять сукупність індивідуальних земельних ділянок в групі компактно розташованих полів, які знаходяться в межах території сільської ради, а тому є єдиним земельним масивом.

За змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною першою статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" умов і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися у дійсності волевиявлення заявника, наявності у нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. У протилежному випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб'єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов'язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 3 лютого 2016 року у справі №6-2902цс15.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Досліджуючи подану позивачем заяву судом встановлено, що остання не відповідає вимогам статті 7 Закону України "Про фермерське господарство", а саме: зазначені заявником у заявах земельні ділянки не є єдиним масивом, у заявах не зазначено інформацію про кількість членів фермерського господарства та про їх право на безоплатну приватизацію землі, додане заявником до заяв обґрунтування розміру земельної ділянки є теоретичним та носить характер розмірковувань, відсутні реальні розрахунки.

Окрім того, частиною першою статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Встановлено, що земельна ділянка 1825687402:08:001:0007 розташована у межах с. Вишеневе Селянщинської сільської ради, а тому у відповідача не було правових підстав для розгляду заяви ОСОБА_1

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що відповідач при розгляді заяви ОСОБА_1 діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, тому відсутні правові підстави для визнання протиправною відмови у наданні ОСОБА_1 дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок з правом передачі в оренду терміном на 7 років для ведення фермерського господарства на території Селящинської сільської ради Черняхівського району Житомирської області.

У відповідності до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог, відповідач довів належними та допустимими доказами правомірність оспорюваного рішення.

Водночас, докази подані позивачем, не підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог та спростовані доказами, які містяться в матеріалах справи.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є не обґрунтованими, а його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 86, 128, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Р.М.Шимонович