Рішення № 61740246, 29.09.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/15689/15-ц Головуючий у 1-й інст. Зосименко О. М.

Категорія 27 Доповідач Трояновська Г. С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого - судді Трояновської Г.С.

суддів: Миніч Т.І., Талько О.Б.

з участю секретаря Ковальської Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі ОСОБА_3 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 13 червня 2016 року ,-

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з названим позовом. В ході розгляду справи неодноразово уточнював позовні вимоги та остаточно просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь борг по розписці в сумі 36049,14 грн., договірну неустойку в сумі 909000,00 грн., інфляційні втрати 2970,00 грн., три проценти річних за час прострочки сплати боргу в сумі 747,12 грн., договірну пеню в сумі 12315,52 грн., договірний штраф в сумі 100000,00 грн., збитки (судові витрати) в сумі 9149,20 грн., а всього 1070230грн.98коп. В обгрунтування вимог посилався на те, що між ним та відповідачем 16 червня 2015 року було укладено договір позики, згідно з яким він позичив останньому гроші в сумі 30000 грн. строком до 18.08.2015 року. Позика була надана в іноземній валюті, а саме 1000 євро та 100 дол. США. Оскільки в обумовлений розпискою строк грошові кошти не були повернені, просив задовольнити позов.

Заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 13 червня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в сумі 34 325 грн. 22 коп., яка складається: 30778 грн. 33 коп. - сума отриманої позики відповідно до боргової розписки від 16.06.2015 року, яка еквівалентна 1000 Євро та 100 доларам США станом на день прийняття судового рішення за курсом НБУ, 761 грн.45 коп.три відсотки річних, 2785 грн. 44 коп.інфляційні втрати. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 343 грн. 25 коп. В решті позовних вимог - відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 в особі ОСОБА_3 просить зазначене рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги в повному обсязі. Зазначає, що суд безпідставно частково задовольнив позов, не дивлячись на те, що між сторонами було укладено письмовий договір. Зазначає, що договір разом з розпискою, підписаною одночасно, діє і є обовязковим для виконання та не був визнаний недійсним. Також суд не врахував того, що відповідач власноручно написав і підписав боргову розписку, погодившись із її умовами. Проте, розписка не є письмовою формою договору позики і не змінює його, а є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи його укладення та умови договору, а також засвідчує факт отримання боржником певної грошової суми.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддівприходить до висновку, що апеляційна скаргапідлягає до часткового задоволення.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи 16 червня 2015 року між ОСОБА_1 /позикодавець/ та ОСОБА_2 /позичальник/ укладено договір безпроцентної позики грошей №16-06-2015/ДСА-ФОВ /а.с.3/.

Згідно п.1 договору позики позикодавець передав у власність, а позичальник прийняв 30000грн. із зобовязанням повернути таку ж суму до 16 серпня 2015 року.

Водночас пунктом 5 договору передбачено, що сума позики має бути сплачена повністю до 21 серпня 2015 року.

Відповідно до п.10 договору за прострочення виконання зобовязань нараховується неустойка з 17 серпня 2015 року.

Пунктом 12 договору передбачено штраф у розмірі 100000грн. у разі неузгодження письмово позичальником із позикодавцем майнового стану позичальника.

Того ж дня 16.06.2015 року ОСОБА_2 написав розписку про те, що він отримав від ОСОБА_1 суму - 1000 євро та 100 дол. США та зобовязався повернути згідно договору №16-06-2015/ДСА-ФОВ 1100 євро та 110 доларів США до 18.08.2015 року (еквівалент 31000 грн.) /а.с.4/.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сторони договору позики №16-06-2015/ДСА-ФОВ відійшли від умов договору, змінивши істотні умови, а саме: предмет договору- надання коштів у валюті та у іншій сумі ніж передбачалося умовами договору позики, та змінили спосіб виконання зобовязання - в іноземній валюті, визначивши гривневий еквівалент, який перевищує суму позики, визначену договором позики, встановили інший строк виконання зобовязання, та дійшов висновку, що відбулася новація наслідком якої є припинення зобовязань за договором №16-06-2015/ДСА-ФОВ, та виникнення зобовязань за договором позики на підставі боргової розписки.

Колегія суддів вважає такий висновок обґрунтованим та вважає, що між сторонами виникли правовідносини щодо повернення позики відповідно до розписки позичальника ОСОБА_2, оригінал якої знаходиться у позикодавця ОСОБА_1, що свідчить про те, що позика боржником не повернута. При цьому враховується, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей, тобто розписка позичальника є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч. 2 ст.1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст.1047 ЦК України розписка є формою укладання договору позики.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 545 ЦК України прийнявши виконаннязобовязання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розпискупро одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобовязання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливостіповернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

З розписки від 16.06.2015 року вбачається, що сторони погодили, що ОСОБА_2 поверне ОСОБА_1 1100 євро та 110 доларів США до 18.08.2015 року, а тому саме сума узгоджена сторонами підлягає поверненню на користь позичальника.

Оскільки встановлено, що позика не повернута, наявні правові підстави для стягнення зазначеної суми у гривневому еквіваленті до національної валюти, про що обґрунтовано зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні з посиланням на положення ст. 533 ЦК України.

Відтак, враховуючи неповернення відповідачем суми позики, керуючись принципом диспозитивності, з ОСОБА_2 відповідно до ст. 1048 ЦК України, на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 34824,90грн. основного боргу, що становить: 1100євро х 29,07грн.(курс НБУ на день ухвалення цього судового рішення) = 31977грн. та 110доларів США х 25,89грн.= 2847,90грн.

З огляду на наведене сума стягнутої позики відповідно до боргової розписки підлягає збільшенню з 30778,33грн. до 34824,90грн., а рішення суду першої інстанції в цій частині зміні.

Після 18 серпня 2015 року, за умови невиконання позичальником свого зобов»язання із повернення отриманих коштів та сплати процентів за користування грошима, позичальник несе тягар наслідків, передбачених ст.1050 ЦК України, у якій зазначено, що у випадку своєчасного неповернення суми позики, позичальник зобов»заний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України. ОСОБА_2 у встановлений термін умов договору позики не виконав і коштів не повернув.

Відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про застосування ч.2 ст.625 ЦК України щодо стягнення процентів за користування чужими коштами, як гарантія прав позикодавця, у розмірі 3% річних.

Водночас, оскільки збільшено суму стягнутої позики відповідно до боргової розписки, то за 404 дні прострочення сплати суми боргу (по день ухвалення рішення) з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних в сумі 1156,38грн. (34824,90грн. х 0.03% х 404дн. :365дн.), а тому сума (3% річних) стягнута судом першої інстанції підлягає збільшенню з 761,45грн. до 1156,38грн., а рішення суду першої інстанції в цій частині зміні.

Відтак, із ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 загальний борг в сумі 35981,28грн. (34 824,90грн. + 1156,38грн.).

З огляду на наведене рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Водночас відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання на вимогу кредитора зобов»язаний оплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.

Аналіз вказаної норми права вказує на те, що індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України гривня, а іноземна валюта, яка була предметом позики, індексації не підлягає. Індекс інфляції це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для невиробничих цілей. Ціни в Україні встановлюються у національній валюті, тому вказана норма ЦК України може бути застосована лише у випадку прострочення грошового зобов»язання у гривні.

З огляду на наведене, висновок суду першої інстанції щодо нарахування інфляційних втрат на іноземну валюту є помилковим, а тому рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача 2785грн.44коп. інфляційних втрат підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Оскільки вимоги позивача задоволені на суму 35981,28грн., то з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 359,82грн. судового збору при подачі апеляційної скарги та 240грн. витрат, повязаних з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача, в сього 599,81грн. судових витрат.

Згідно ст. 84 ЦПК України, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін..), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

Матеріалами справи підтверджено, що належних доказів, підтверджуючих оплату позивачем правової допомоги, у справі немає. Так, відсутній оригінал документа, який би підтверджував оплату позивачем послуг адвоката, які надавалися по даній цивільній справі, не надано акту прийому-передачі виконаних робіт.

Таким чином, документально не підтверджені витрати позивача, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката по даній справі, а тому немає підстав покладати на відповідача обов'язок їх компенсувати.

У нескасованій та незміненій частині рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 309, 314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 13 червня 2016 року в частині стягнення інфляційних втрат скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Рішення суду змінити, збільшити загальний розмір стягнутої заборгованості з 34325,22грн. до 35981,28грн., розмір заборгованості з 30778,33грн. до 34824,90грн., три проценти річних з 761,45грн. до 1156,38грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 599,81грн.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Судді: