Рішення № 61739139, 27.09.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.09.2016Справа №910/13726/16

За позовом Публічного акціонерного товариства «Юнекс Банк»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Олії»

Про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

від позивача: Захаренкова Ю.М. представник за довіреністю № 36 від 11.07.16.

від відповідача: Давидюк Р.М. ліквідатор підприємства

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Юнекс Банк» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Олії» (далі - відповідач) про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Олії» від 27.04.16. оформлене протоколом № 2 про припинення відповідача шляхом його ліквідації, створення ліквідаційної комісії у складі одного ліквідатора Давидюка Романа Миколайовича, надання ліквідатору усіх повноважень та прав, що передбачені законодавством та є необхідними для здійснення процедури ліквідації, звільнення директора відповідача ОСОБА_3, установлення строку для ліквідації товариства та строку для прийняття претензій та вимог кредиторів.

Крім того, позивачем було подано заяву про вжиття на підставі ст. ст. 66, 67 ГПК України заходів до забезпечення позову шляхом заборони відповідачу здійснювати заходи передбачені чинним законодавством України необхідні для процедури ліквідації товариства (відчуження активів, задоволення вимог кредиторів, тощо) до моменту винесення рішення у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.16. порушено провадження у справі № 910/13726/16 та призначено її до розгляду на 15.09.16.

05.09.16. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

15.09.16. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.

В судовому засіданні 15.09.16. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 27.09.16., про що сторони були повідомлені під розписку та під протокол.

Розглянувши клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з п. 1.1 роз'яснення Вищого господарського суду України № 01-8/2776 від 12.12.06. «Про деякі питання практики застосування забезпечення позову», заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

При цьому, відповідно до п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.11. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Разом з тим, згідно з п. 3 вказаної постанови, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити припущення про утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову. Вказана правова позиція була підтримана й Вищим господарським судом України при винесенні постанови у справі № 6/166 від 13.08.2008 р.

Предметом спору в даній справі є визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Олії» від 27.04.16. оформлене протоколом № 2 про припинення відповідача шляхом його ліквідації, створення ліквідаційної комісії у складі одного ліквідатора Давидюка Романа Миколайовича, надання ліквідатору усіх повноважень та прав, що передбачені законодавством та є необхідними для здійснення процедури ліквідації, звільнення директора відповідача ОСОБА_3, установлення строку для ліквідації товариства та строку для прийняття претензій та вимог кредиторів.

Позивач просить суд забезпечити позов шляхом заборони відповідачу здійснювати заходи передбачені чинним законодавством України необхідні для процедури ліквідації товариства (відчуження активів, задоволення вимог кредиторів, тощо) до моменту винесення рішення у справі, обґрунтовуючи клопотання тим, що реалізація права відповідача на здійснення процедури ліквідації унеможливить, у випадку задоволення даного позову, виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань перед позивачем за кредитним договором № № 0.77.0712.ЮО_К від 12.07.12., що завдасть позивачу збитків на суму 31 929 424,41 грн.

Проте, вищевказані твердження позивача щодо необхідності вжиття заходів до забезпечення позову, на думку суду, не є тими обставинами, з якими закон пов'язує застосування обраного позивачем виду забезпечення позову.

Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів також не наведені, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову.

Згідно з ч. 5 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвокати та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, враховуючи положення ст. 49 ГПК України та Закону України "Про судовий збір", так як заяву про забезпечення позову судом розглянуто, тому витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 689,00 грн. за розгляд заяви про забезпечення позову, покладаються на позивача.

В судовому засіданні 27.09.16. позивачем підтримано свої позовні вимоги.

Відповідач в судовому засіданні 27.09.16. проти позову заперечував.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 910/13726/16.

В судовому засіданні 27.09.16. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12.07.12. між Публічним акціонерним товариством "Юнекс Банк" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Світ Олії» (позичальник) укладено кредитний договір № 0.77.0712.ЮО_К, відповідно до умов якого банк надає позичальнику грошові кошти у вигляді відкличної відновлювальної кредитної лінії, в розмірі 55 000 000,00 грн., на строк до 10.07.15. (включно), а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути кошти, одержані в рахунок кредитної лінії, сплатити проценти за користування кредитною лінією, комісії та виконати свої зобов'язання в повному обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

Додатковою угодою № 8 від 08.07.15. до вказаного кредитного договору сторони погодили, що погашення позичальником заборгованості за кредитною лінією має бути здійснене не пізніше 6 липня 2016 року.

Додатковою угодою № 9 від 10.07.15. до вказаного кредитного договору сторони дійшли взаємної згоди перенести строк погашення позичальником процентів до 17.07.15. включно.

Відповідно до п. 7.1.2 кредитного договору № 0.77.0712.ЮО_К від 12.07.12. до повного виконання зобов'язань по цьому договору позичальник зобов'язується: не здійснювати без попередньої письмової згоди банку наступні дії: злиття, поділ, приєднання, перетворення, виділ, заснування нових юридичних осіб, прийняття рішення про ліквідацію позичальника, а також щодо внесення змін та доповнень до установчих документів про статус позичальника.

27.04.16. відбулися загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Олії» на яких прийнято рішення, що оформлені протоколом № 2, про припинення шляхом ліквідації Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Олії», створення ліквідаційної комісії та призначення ліквідатора Давидюка Романа Миколайовича.

Позивач зазначає, що вказане рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Олії», оформлене протоколом № 2 про припинення діяльності товариства від 27.04.16., прийнято всупереч п. 7.1.2 кредитного договору № 0.77.0712.ЮО_К від 12.07.12. без належного повідомлення про прийняте рішення позивача протягом 3-х банківських днів, як це зазначено в п. 7.1.6 вказаного кредитного договору.

Відповідно до статті 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 110 ЦК України юридична особа ліквідується: за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Згідно з ч.1 статті 150 ЦК України товариство з обмеженою відповідальністю може бути ліквідоване за рішенням загальних зборів його учасників, у тому числі у зв'язку зі спливом строку, на який товариство було створене, а також за рішенням суду - у випадках, встановлених законом.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників (ч.1 статті 145 ЦК України).

Відповідно до п. 5.1 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Олії», затвердженого рішенням загальних зборів учасників протокол № 2 від 26.01.12., вищим органом управління товариством є загальні збори учасників.

Згідно з п.п. «л» п. 5.8 Статуту, до виключної компетенції Загальних зборів належить прийняття рішення про припинення діяльності відповідача, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

Пунктом 12.3.1 Статуту передбачено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Світ Олії» ліквідується за рішенням Зборів учасників.

Відповідно до ч.1 статті 60 Закону України "Про господарські товариства" загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 50 відсотками голосів.

З правового аналізу зазначених норм вбачається, що прийняття рішення про припинення шляхом ліквідації товариства належить до виключної компетенції загальних зборів, які відповідно, утворюються з учасників товариства, а не юридичної особи, з якою у позивача укладено договір.

Зазначене право учасників не може бути обмежене, крім випадків, передбачених Законом, а положення п. 7.1.2 кредитного договору, на які посилається позивач в обґрунтування свого позову, не є такою обставиною, оскільки діюче законодавство не передбачає можливості встановлення у цивільно-правовій угоді умов попереднього погодження учасником з будь-якими особами можливості голосування на загальних зборах за рішення, наслідком прийняття якого може бути припинення юридичної особи.

Отже, у будь-якому разі невиконання стороною кредитного договору зобов'язання щодо не здійснення дій, направлених на припинення діяльності товариства без дозволу банку, не може бути підставою для визнання недійсними рішень зборів учасників господарського товариства, оскільки визнання недійсним акту органу управління господарського товариства у зв'язку з його невідповідністю умовам договору, укладеним цим товариством законом не передбачено.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, і в постановах Вищого господарського суду України у справі № 910/5315/14 від 10.11.14., № 5016/773 від 30.10.12., у справі № К17/135-11 від 17.07.12., у справі № 31/173пн від 30.03.11.

По суті, рішення загальних зборів учасників та інших органів господарського товариства є актами, у зв'язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.

При цьому, не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства, є підставою для визнання недійсними прийнятих на них рішень.

Так, безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв'язку з прямою вказівкою закону є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення (ст. ст. 41, 42, 59, 60 Закону України "Про господарські товариства"); прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства (ч.4 ст. 43 Закону України "Про господарські товариства"); прийняття загальними зборами рішення про зміну статутного капіталу товариства, якщо не дотримано процедури надання акціонерам (учасникам) відповідної інформації (ст. ст. 40, 45 Закону України "Про господарські товариства"). (Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" № 13 від 24.10.08.).

Із протоколу № 2 Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Олії» від 27.04.14., вбачається, що на цих загальних зборах був присутній учасник ОСОБА_3, який володіє 100% у статутному капіталі відповідача та 100% голосів, та відповідні питання були включені до порядку денного, а відтак оспорюванні рішення (про припинення юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Олії» шляхом ліквідації; про створення ліквідаційної комісії у складі одного члена - ліквідатора, яким призначено Давидюка Романа Миколайовича; надання ліквідатору усіх повноважень та прав, що передбачені законодавством та є необхідними для здійснення процедури ліквідації; у зв'язку з початком ліквідації звільнення директора відповідача ОСОБА_3; установлення строку для ліквідації відповідача) прийняті за наявності кворуму та в межах визначеної Законом України "Про господарські товариства" компетенції, тобто у відповідності до приписів норм чинного законодавства і підстави вважати їх недійсними відсутні.

Крім того, суд відзначає, що рішення загальних зборів акціонерів (учасників) може бути оскаржене лише акціонером (учасником), права та охоронювані інтереси якого порушені, тоді як позивач не був та не є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Олії».

Посилання позивача на те, що порушення умов кредитного договору № 0.77.0712.ЮО_К від 12.07.12. є підставою для визнання недійсним акту органу корпоративного управління, є необґрунтованими, оскільки визначення компетенції загальних зборів товариства, порядок прийняття ними рішень, підстави визнання недійсним рішення загальних зборів товариства врегульовано Законом України "Про господарські товариства", а питання правових наслідків при порушенні зобов'язання визначено статтею 611 Цивільного кодексу України, відповідно до якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Крім того, 13.05.16. у газеті "Голос України" № 87 (6341) було надруковано оголошення щодо прийняття рішення на загальних зборах учасників про припинення юридичної особи - відповідача шляхом ліквідації.

Таким чином банк, як кредитор, не був позбавлений можливості звернутись у встановлений законом строк з заявою про визнання його вимог.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про відсутності правових підстав для визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Олії» від 27.04.16., оформлене протоколом № 2 про ліквідацію юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.

Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України визначено основні способи захисту цивільних прав та інтересів.

З огляду на положення зазначених норм та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Разом з тим, звертаючись до господарського суду, позивач вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначає, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.

Натомість, вирішуючи спір, судам належить з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При цьому, господарський суд зазначає, що під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Проте, обставини, на які посилається позивач, не свідчать про наявність у нього порушеного суб'єктивного права з боку відповідача.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Отже, доводи позивача, на які він посилається як на підставу обґрунтування своїх позовних вимог, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, внаслідок чого, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в розмірі 1 378,00 грн. покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.10.16.

Суддя Т.М. Ващенко