Ухвала суду № 61738092, 03.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції Юзькова О.Л.

№22-ц/796/11472/2016 Доповідач Кравець В.А.

Справа №761/7461/16-ц

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Кравець В.А.,

суддів: Іванченка М.М., Поливач Л.Д.

за участю секретаря Попандопало Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - СокуренкоНаталії Вікторівни на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із зазначеним позовом, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість по відсоткам за договором №DNH4KS11800082 від 13.06.2005 p., нарахованих на прострочену заборгованість по кредиту за період з 12.02.2013 p. по 12.02.2016 p. у розмірі 447 899,50 грн. та вирішити питання судових витрат.

В мотивування вимог посилалося на те, що 13.06.2005 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 11 991,79 грн. зі сплатою 2,09 % річних на суму залишку заборгованості по кредиту з кінцевим терміном погашення до 15.12.2008 року.

Унаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором та з урахуванням позовної давності в нього перед банком утворилася заборгованість по відсоткам у розмірі 447 тис. 899 грн. 50 коп.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2016 року у задоволенні позову - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» - Сокуренко Н.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не з'ясувавши дійсні обставини спору.

Вказує, що згідно із пунктом 6.1 Кредитного договору договір діє до повного виконання зобов'язань. Кредитні правовідносини між банком та ОСОБА_3 за кредитним договором від 13.06.2005 p. є дійсними, про бажання їх припинити чи розірвати в порядку, встановленому законодавством чи договором, не висловлювала жодна із сторін.

Крім того, оскільки кошти за кредитним договором відповідачем повернуто не було, правовідносини сторін є дійсними, тому проценти за кредитом та пеня за процентами підлягали стягненню з відповідача у межах строку позовної давності, що й було складовою позовних вимог банку. Такий висновок повністю збігається з позицією Верховного суду України, викладеною у постанові від 02.12.2015 p. по справі №6-249цс15 (реєстраційний номер рішення у ЄДР судових рішень №54513228).

Відповідач та його представник проти апеляційної скарги заперечували, просили рішення суду у справі залишити без зміни.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив того, що позивач пропустив строк позовної давності, оскільки умовами договору повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом визначено періодичними щомісячними платежами, тому згідно зі статтею 261 ЦК України обчислення позовної давності здійснюється з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу, а сума непогашеної кредитної заборгованості підлягає стягненню у межах строку позовної давності, перебіг якого починається з моменту порушення строків сплати окремих платежів і до моменту звернення кредитора до суду з позовом з урахуванням строку погашення кредиту в повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст.303 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що 13.06.2005 року між ПАТ «Приватбанк» та ОСОБА_3 було укладено договір № DNH4KS11800082, згідно умов якого банк надав позичальнику строковий кредит в розмірі 11 991,79 грн. строком до 15.12.2008 року включно зі сплатою відсотків за його користування в розмірі 2,09 % у місяць на суму залишку заборгованості по кредиту.

П.1.2. договору визначено, що погашення заборгованості за цим договором здійснюється щомісячно у період сплати, за який приймається період з 12 по 10 число кожного місяця і позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 434,00 грн. для погашення заборгованості за даним Договором, яка складається із заборгованості за кредитом та відсотками, а також інші витрати банку відповідно до п.п. 3.9; 3.18.

Позивач виконав належним чином умови договору, проте, відповідач їх не виконує, у зв'язку з чим за період з 12.02.2013 року по 12.02.2016 року виникла заборгованість за відсотками у розмірі 447 899,50 грн.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Про застосування позовної давності ОСОБА_3 заявив 18.04.2016 року та 20.05.2016 року (а.с. 32,43).

Висновок про правильне застосування норм матеріального права щодо позовної давності міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року в справі № 6-116цс13.

Відповідно до цього висновку для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлено окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Отже, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинне здійснюватися позичальником частинами з 13 по 20 число кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником цього зобов'язання.

Оскільки останній місячний платіж ОСОБА_3 слід було внести з 13 по 20 серпня 2006 року, а банк звернувся до суду з позовом 24 лютого 2016 року, то висновок суду першої інстанції про звернення банку з позовом поза межами позовної давності ґрунтується на правильному застосуванні судом норм матеріального права.

Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що в разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.09.2015 року у справі №6-154цс15.

Твердження апелянта про те, що в позові ставилося питання про стягнення пені, є безпідставними, оскільки вимоги заявлялися лише щодо відсотків.

В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.218, 303,304,307,308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - Сокуренко Наталії Вікторівни - відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2016 року в справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий

Судді