Постанова № 61737714, 30.09.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

30 вересня 2016 року 08:45 справа №826/16994/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1до1. Виконавчого комітету Монастирищенської міської ради 2. Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послугтреті особи1. Комунальне підприємство "Теплокомуненерго" міста Монастирище 2. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг 3. ОСОБА_2 4. Публічне акціонерне товариство "Київенерго"провстановлення відсутності повноважень, визнання незаконними та нечинними рішень, визнання дій протиправнимиОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Монастирищенської міської ради (далі по тексту - відповідач 1) та Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг (далі по тексту - відповідач 2, НКРЕКП), за участю третіх осіб - Дочірнього підприємства "Теплокомуненерго" Публічного акціонерного товариства "Монастирищенського ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод" (далі по тексту - третя особа 1) яке у подальшому змінило свою назву на Комунальне підприємство "Теплокомуненерго" міста Монастирище, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг (далі по тексту - третя особа 2), в якому з урахуванням подальшої зміни позовних вимог просить: 1) встановити відсутність повноважень у відповідача 1 на затвердження тарифів на централізоване опалення та гаряче водопостачання для Дочірнього підприємства "Теплокомуненерго" Публічного акціонерного товариства "Монастирищенського ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод"; 2) визнати незаконним та нечинним з моменту прийняття рішення відповідача 1 від 29 липня 2015 року №82 "Про затвердження тарифів на послугу централізованого опалення, що надається населенню ДП "Теплокомуненерго" ПАТ "Монастирищенського ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод"; 3) визнати протиправними дії відповідача 1 по прийняттю рішення від 29 липня 2015 року №82 "Про затвердження тарифів на послугу централізованого опалення, що надається населенню ДП "Теплокомуненерго" ПАТ "Монастирищенського ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод"; 4) визнати незаконною та нечинною з моменту прийняття постанову відповідача 2 від 31 березня 2015 року №1171 "Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб'єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг"; 5) визнати протиправними дії відповідача 2 по прийняттю постанови від 31 березня 2015 року №1171 "Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб'єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг".

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/16994/15, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

30 листопада 2015 року ОСОБА_1 подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій позивач просить: 1) встановити відсутність повноважень у відповідача 1 на затвердження тарифів на централізоване опалення та гаряче водопостачання для Дочірнього підприємства "Теплокомуненерго" Публічного акціонерного товариства "Монастирищенського ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод"; 2) визнати незаконним та нечинним з моменту прийняття рішення відповідача 1 від 29 липня 2015 року №82 "Про затвердження тарифів на послугу централізованого опалення, що надається населенню ДП "Теплокомуненерго" ПАТ "Монастирищенського ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод", а дії по його прийняттю - протиправними; 3) визнати незаконним і нечинним з моменту прийняття рішення відповідача 1 від 30 вересня 2015 року №107 "Про затвердження тарифів на теплову енергію для бюджетних установ та інших споживачів (крім населення), що виробляється ДП "Теплокомуненерго" ПАТ "Монастирищенського ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод", а дії по його прийняттю - протиправними; 4) визнати незаконною та нечинною з моменту прийняття постанову відповідача 2 від 30 квітня 2015 року №1448 "Про встановлення тарифів теплову енергію для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення) ДП "Теплокомуненерго" ПАТ "Монастирищенського ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод", а дії по її прийняттю - протиправними; 5) визнати незаконною та нечинною з моменту прийняття постанову відповідача 2 від 31 березня 2015 року №1171 "Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб'єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг", а дії по її прийняттю - протиправними; 6) визнати незаконною та нечинною з моменту прийняття постанову відповідача 2 від 31 березня 2015 року №1016 "Про встановлення тарифів на теплову енергію для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення)", а дії по її прийняттю - протиправними.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2015 року залучено до участі в адміністративній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_2 (далі по тексту - третя особа 3, ОСОБА_2.).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2016 року залучено до участі в адміністративній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (далі по тексту - третя особа 4, ПАТ "Київенерго").

В судовому засіданні 11 квітня 2016 року представники позивача та третьої особи 3 позовні вимоги підтримали, представники відповідача 2 та третіх осіб 1, 4 проти задоволення позовних вимог заперечили; представник відповідача 1 та третьої особи 2 до суду не прибули; на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалив розглядати справу у письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням від 29 липня 2015 року №82 "Про затвердження тарифів на послугу з централізованого опалення, яка надається населенню ДП "Теплокомуненерго" ПАТ "Монастирищенського ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод" (далі по тексту - Рішення №82) на підставі матеріалів, наданих директором ДП "Теплокомуненерго", відповідно до пункту 2 "а" статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування", статей 7, 14, 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року №869, наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України "Про затвердження Порядку доведення до споживачів інформації про перелік житлово-комунальних послуг, структуру цін/тарифів, зміну цін/тарифів з обґрунтуванням її необхідності та про врахування відповідної позиції територіальних громад" від 30 липня 2012 року №390, виконавчий комітет Монастирищенської міської ради вирішив:

1. Затвердити тарифи на послугу з централізованого опалення, які надаються населенню ДП "Теплокомуненерго" ПАТ "Монастирищенського ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод":

- умовно-змінна частина тарифу для абонентів житлових будинків з будинковими та квартирними приладами обліку теплової енергії - 554,12 грн./Гкал (з податком на додану вартість);

- умовно-змінна частина тарифу для абонентів житлових будинків без будинкових та квартирних приладів обліку теплової енергії - 11,71 грн. за 1 кв.м. за місяць протягом періоду надання послуги з централізованого опалення (з податком на додану вартість);

- умовно-постійна частина тарифу (місячна плата протягом року за одиницю приєднаного теплового навантаження) - 41 000,50 грн./Гкал/год (з податком на додану вартість);

- умовно-постійна частина тарифу (місячна плата протягом року за одиницю приєднаного теплового навантаження в розрахунку на 1 кв.м.) - 3,28 грн./ Гкал (з податком на додану вартість).

2. Затвердити тариф на теплову енергію для населення за опалення місць загального користування (споживачів з індивідуальним опаленням) - 851,56 грн./Гкал (з податком на додану вартість).

Рішенням від 30 вересня 2015 року №107 "Про затвердження тарифів на теплову енергію для бюджетних установ та інших споживачів (крім населення), що виробляється ДП "Теплокомуненерго" ПАТ "Монастирищенського ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод" (далі по тексту - Рішення №107) відповідно до пункту 2 "а" статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування", статей 7, 14, 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року №869, виконавчий комітет Монастирищенської міської ради вирішив затвердити тарифи на теплову енергію, що виробляється ДП "Теплокомуненерго" ПАТ "Монастирищенського ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод": для бюджетних установ - 1 858,42 грн. за 1 Гкал (з урахуванням ПДВ); для інших споживачів (крім населення) - 1 858,42 грн. за 1 Гкал (з урахуванням ПДВ).

Відповідно до постанови від 31 березня 2015 року №1016 " Про встановлення тарифів на теплову енергію для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення) ДП "Теплокомуненерго" ПАТ "Монастирищенський ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод" (далі по тексту - Постанова №1016) відповідно до Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг", Указу Президента України від 10 вересня 2014 року №715 "Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" та постанови Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року №869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" НКРЕКП постановила:

1. Установити ДП "Теплокомуненерго" ПАТ "Монастирищенський ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод" тарифи на теплову енергію:

для потреб бюджетних установ - 1584,78 грн. за 1 Гкал (без ПДВ);

для потреб релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для провадження виробничо-комерційної діяльності) - 965,17 грн. за 1 Гкал (без ПДВ);

для потреб інших споживачів (крім населення) - 1584,78 грн. за 1 Гкал (без ПДВ).

2. Установити ДП "Теплокомуненерго" ПАТ "Монастирищенський ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод" структуру тарифів на теплову енергію згідно з додатком до цієї постанови.

3. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 27 лютого 2015 року №422 "Про встановлення тарифів на теплову енергію для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення) ДП "Теплокомуненерго" ПАТ "Монастирищенський ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод".

Відповідно до постанови від 31 березня 2015 року №1171 "Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб'єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг" (далі по тексту - Постанова №1171) відповідно до статей 5, 6 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг", Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10 вересня 2014 року №715, Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року №869 (зі змінами), розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2015 року №129-р "Про схвалення проекту Листа про наміри Уряду України і Національного банку України до Міжнародного валютного фонду та проекту Меморандуму про економічну та фінансову політику" та з урахуванням листа Міністерства фінансів України від 28 лютого 2015 року №31-12240-03/6404 і положень Меморандуму про економічну та фінансову політику (Лист про наміри від 27 лютого 2015 року №3080/0/2-15 Уряду України і Національного банку України до Міжнародного валютного фонду) НКРЕКП постановила:

1. Встановити тарифи на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню такими суб'єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг, зокрема ДП "Теплокомуненерго" Публічного акціонерного товариства "Монастирищенського ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод" та ПАТ "Київенерго".

2. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 17 жовтня 2014 року № 146 "Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб'єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг", зареєстровану в Міністерстві юстиції України 31 жовтня 2014 року за №1376/26153 (зі змінами).

Позивач вважає протиправними дії відповідачів по встановленню тарифів, з огляду на відсутність у них відповідних повноважень, та вважає, що спірні рішення мають бути скасовані у судовому порядку, оскільки прийняті відповідачами протиправно, без урахування всіх обставин, що мали значення для їх прийняття.

Відповідач 2 та третя особа 1 проти задоволення позовних вимог заперечили, зазначивши, що рішення прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та про відсутність у позивача порушеного права.

Відповідач 1 та треті особи 2, 3, 4 письмових заперечень та пояснень з приводу заявлених позовних вимог до суду не надали.

Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред'явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне.

За визначенням статті 1 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" тарифи на комунальні послуги - це тарифи на теплову енергію (крім тарифів на виробництво теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії, а також тарифи на послуги централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, а також тарифи на послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для суб'єктів, які є виконавцями цих послуг.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Стаття 5 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" передбачає, що національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, застосовує такі засоби регуляторного впливу на суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках, як встановлення тарифів на комунальні послуги для суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках.

Згідно з положеннями статті 6 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері теплопостачання і централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів та здійснює встановлення тарифів на комунальні послуги суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Відповідно до частин першої та другої статті 10 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" тарифи на комунальні послуги формуються суб'єктами природних монополій та суб'єктами господарювання на суміжних ринках відповідно до порядків (методик), встановлених національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, відповідно до цього Закону.

Тарифи на комунальні послуги суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих планованих витрат на їх виробництво з урахуванням планованого прибутку.

Указом Президента України від 10 вересня 2014 року №715/2014 затверджено Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі по тексту - Положення).

Відповідно до пункту 3 Положення основними завданнями НКРЕКП, зокрема є державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, що провадять діяльність на суміжних ринках, у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, на ринках природного газу, нафтового (попутного) газу, газу (метану) вугільних родовищ та газу сланцевих товщ (далі - природний газ), нафти та нафтопродуктів, а також перероблення та захоронення побутових відходів; забезпечення проведення цінової і тарифної політики у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, у нафтогазовому комплексі, сприяння впровадженню стимулюючих методів регулювання цін.

Пункт 4 Положення передбачає, що НКРЕКП відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого, установлює тарифи на комунальні послуги для суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється НКРЕКП.

Указом Президента України від 27 серпня 2014 року №693/2014 "Про ліквідацію Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики" ліквідовано Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, та відповідно до Указу Президента України від 27 серпня 2014 року №694/2014 "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" утворено Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

Суд враховує, що НКРЕКП формально не визначено правонаступником Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, однак, виходячи із завдань та функцій, покладених на НКРЕКП, до неї перейшли всі повноваження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, а тому НКЕРКП можна вважати функціональним правонаступником.

Наведені норми законодавства вказують, що відповідач, як орган державного регулювання у сфері комунальних послуг, наділений повноваженнями по встановленню тарифів на комунальні послуги, у тому числі на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення, які мають забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих планованих витрат на виробництво комунальних послуг з урахуванням планованого прибутку.

При цьому суд не погоджується із доводами позивача про відсутність у Виконавчого комітету Монастирищенської міської ради повноважень по встановленню тарифів на комунальні послуги, з урахуванням наступного.

Згідно з пунктом 2 підпункту "а" статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

Частиною шостою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Отже виконавчий комітет Монастирищенської міської ради наділений повноваженнями по встановленню тарифів на комунальні послуги, окрім тих, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

У свою чергу ДП "Теплокомуненерго" враховуючи обсяги виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, не підпадає під регулювання НКРЕКП та відсутнє в ліцензійному реєстрі суб'єктів господарювання, що здійснюють господарську діяльність у сфері теплопостачання, про що зазначено у листі НКРЕКП від 19 липня 2015 року №6714/21/61-15, копія кого міститься у справі; тому, відповідач 2 не встановлює тарифів для ДП "Теплокомуненерго".

Частиною другою статті 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що відносини у сфері житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем.

За визначенням статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавцем є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг споживачу відповідно до умов договору; виробником є суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги.

Відповідно положень пунктів 1.1, 1.3 наказу Держкомжитлокомунгоспу України "Про затвердження Порядку визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді" від 25 квітня 2005 року №60 органами місцевого самоврядування, або власниками житлових будинків визначається виконавець житлово-комунальних послуг, яким може бути суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання відповідних житлово-комунальних послуг та який може забезпечити виконання обов'язків, визначених у частині другій статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

За приписами статті 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" саме виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг і подають їх органам, уповноваженим здійснювати встановлення тарифів.

Таким чином, згідно зі статтею 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та статтею 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування наділенні повноваженнями щодо встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги (зокрема, і тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій).

При цьому, тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюються для виконавців/виробників послуг відповідно статті 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та вимог Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року №869.

Враховуючи викладене, на думку суду, доводи адміністративного позову про прийняття відповідачами оскаржуваних рішень та постанов поза межами наданих повноважень нормативно не підтверджуються.

Суд також вважає за необхідне вказати, що у межах спірних правовідносин не встановлено порушених прав чи інтересів ОСОБА_1

Так, відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Як вбачається з наведеної правової норми, рішення суб'єкта владних повноважень можуть бути виражені у формі нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії.

Поняття нормативно-правового акта та акта індивідуальної дії в Кодексі адміністративного судочинства не врегульовані, а тому при визначення цих понять слід звернутися до загальних понять права.

Так, нормативно-правовий акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що стосується актів ненормативного характеру (актів індивідуальної дії), то вони породжують права та обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Основним критерієм розмежування адміністративних актів є коло осіб, на яких поширюється їх дія, при цьому визначальним у визначенні нормативно-правового акта є те, що останній є джерелом права.

Разом з тим, суд зазначає, що змісти оскаржуваних рішень стосуються прав та обов'язків ДП "Теплокомуненерго" ПАТ "Монастирищенського ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод", а Постанови №1016 та №1171 розповсюджується на конкретні вказані у них підприємства, у зв'язку з чим, спірні рішення не відповідають ознакам нормативно-правового акта, так як не встановлюють та не змінюють чи скасовують норми права.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Пункт 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Системний аналіз наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить, що судовий захист прав, свобод або інтересів шляхом повного чи часткового задоволення адміністративного позову, можливий виключно відносно тієї особи, права, свободи або інтереси якої порушено з боку конкретного суб'єкта владних повноважень та за умови порушення її прав.

Позивач стверджує, що оскаржувані Рішення та Постанови порушують його права та законні інтереси; у той же час суд звертає увагу, що оскаржувані Рішення та Постанова є актами індивідуальної дії та породжують права і обов'язки виключно у осіб, яких вони стосуються, та не стосуються прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.

Жодного доказу про застосування до позивача норм оскаржуваних Рішень та Постанов матеріали справи не містять, у тому числі доказів, які б підтверджували існування будь-яких правових відносин між позивачем та ДП "Теплокомуненерго" ПАТ "Монастирищенського ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод" або ПАТ "Київенерго".

При цьому суд роз'яснює позивачу, що він не позбавлений права оскаржити будь-які рішення чи дії відповідачів або інших осіб, які є наслідком прийняття оскаржуваних рішень, за умови настання негативних наслідків.

Таким чином, з урахуванням не доведення позивачем наявності порушеного права суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Щодо наявності підстав для закриття провадження у справі у зв'язку із тим, що на думку третьої особи 3, НКРЕКП не є державним органом, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За визначенням підпункту сьомого частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, адміністративні суди розглядають публічно-правові спори за участю саме суб'єктів владних повноважень, у свою чергу участь у спорі органу державної влади не є визначальним критерієм для віднесення спору до категорії адміністративної справи.

З таких підстав, клопотання третьої особи 3 про закриття провадження у справі є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачами доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій та оскаржуваних рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Частина третя статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що до позовної заяви додається також документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Підпункт 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлює, що ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою складає 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

У свою чергу відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" установлено у 2015 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі станом на січень 2015 року на рівні 1 218,00 грн.; тому, за кожну немайнову вимогу адміністративного позову, який подано фізичною особою необхідно сплатити судовий збір у розмірі 487,20 грн. (1 218,00 грн. х 0,4).

Таким чином, у разі подання фізичною особою до адміністративного суду позову, який містить кілька вимог немайнового характеру, належить сплатити судовий збір за кожну з вимог у розмірі 487,20 грн.

Разом з тим, суд звертає увагу, що подаючи заяву про збільшення позовних вимог, позивач не сплатив судовий збір за три самостійні позовні вимоги немайнового характеру, а саме 1 461,60 грн., що є підставою для стягнення такої суми з позивача на користь Державного бюджету України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України (отримувач УДСКУ у Печерському районі, код 38004897, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, рахунок 31218206784007) суму судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 1 461,60 грн. (одна тисяча чотириста шістдесят одна гривня шістдесят копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко