Рішення № 61731692, 27.09.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3031/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Погорєлова С. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.09.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Погорєлової С.О.

суддів - Сидоренко І.П., Цюри Т.В.

при секретарі - Поляковій В.О., Лопотан В.І., Колмакові В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 18 березня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про виселення, -

встановила:

Представник ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із позовом до відповідача, вказуючи, що 11.09.2008 року між Банком та відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № ODKTGA00000048, відповідно до умов якого позивач прийняв на себе зобовязання по видачі кредиту в сумі 14048,79 доларів США, а ОСОБА_2 зобовязалася своєчасно повернути позивачу всю суму кредиту, відсотки та дотримуватися строків та умов, вказаних у договорі.

В забезпечення виконання зобовязань між Банком та ОСОБА_2 11.09.2008 року укладено іпотечний договір, предметом якого є житловий будинок № 43-а по вул. Радянська в м. Котовськ Одеської області.

В порушення умов вказаного договору відповідач прострочив виплату грошової суми, тому, у звязку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору, представник позивача звернувся до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. 24 листопада 2011 року рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області звернуто стягнення на житловий будинок, загальною площею 39,40 кв.м., який розташований за адресою: Одеська область, м. Котовськ, вул. Радянська, 43-а, шляхом продажу вказаного будинку ПАТ КБ «Приватбанк». Оскільки відповідачка у добровільному порядку відмовляється звільнити вказаний будинок, то представник ПАТ КБ «Приватбанк» просив суд виселити ОСОБА_2, яка зареєстрована та проживає у житловому будинку № 43-а по вул. Радянська в м. Котовськ Одеської області, а також стягнути судові витрати (а. с. 3-4).

Заочним рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 18 березня 2014 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» - задоволено. Виселено ОСОБА_2 з житлового будинку за адресою: Одеська область, м. Котовськ, вул. Радянська, 43-а, а також стягнуто судові витрати у розмірі 229,40 гривень (а. с. 61-62).

Ухвалою суду від 16 вересня 2014 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення відмовлено (а. с. 124).

В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати судове рішення, ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на його необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права (а. с. 127-130).

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 16 лютого 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Заочне рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 18 березня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про виселення відмовлено (а. с. 160-162).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року касаційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. Рішення апеляційного суду Одеської області від 16.02.2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а. с. 194-196).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що 11 вересня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, за умовами якого ПАТ КБ «Приватбанк» надав на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності, а ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 14048,79 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом та кінцевим терміном повернення 11 вересня 2018 року.

В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором, тож дня між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого, ОСОБА_2 передала в іпотеку банку житловий будинок по вул. Радянський 43-а у м. Котовську Одеської області.

ОСОБА_2 не виконувала належним чином свої зобовязання та не дотримувалась терміну повернення наданого їй кредиту.

Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 24 листопада 2011 року за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки житловий будинок по вул. Радянській, 43-а у м. Котовську Одеської області шляхом продажу вказаного будинку ПАТ КБ «Приватбанк» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також з наданням ПАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Задовольняючи позов про виселення, суд першої інстанції виходив з того, що примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки на підставі певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Проте погодитись з таким висновком суду не можна.

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Так, за змістом частин першої, другої статті 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

За змістом частини третьої статті 109 цього Кодексу громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечено іпотекою відповідного житлового приміщення.

Відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до частини другої статті 39 цього Закону таке рішення може бути прийняте судом (за заявою іпотекодержателя) одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду України у справі N 6-455цс15 від 9 вересня 2015 року, та в постанові від 3 лютого 2016 року у справі N 6-1449цс15.

Отже, за змістом зазначених норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду України у справі за N 6-1449цс15.

У справі, яка переглядається, будинок, що є предметом договору іпотеки, придбано ОСОБА_2 не за рахунок отриманого кредиту (свідоцтво про право власності на нерухоме майно САВ №771086 від 06.05.2008 року), тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для виселення ОСОБА_2 без надання їй іншого постійного жилого приміщення.

При указаних обставинах, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи, у звязку з чим рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 18 березня 2014 року підлягає скасуванню з ухваленням нового по суті заявлених вимог.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 3, 4 ч.1 ст. 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 18 березня 2014 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про виселення відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий С.О.Погорєлова

Судді Т.В. Цюра

ОСОБА_3