Ухвала суду № 61719675, 29.09.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 338/1879/15-ц

Провадження № 22-ц/779/1572/2016

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Битківський Л.М. Л. М.

Суддя-доповідач Пнівчук О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Пнівчук О.В.

суддів Мелінишин Г.П., Соколовського В.М.

секретаря Турів О.М.,

розглянувши справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про повернення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Богородчанського районного суду від 24 травня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

Представник ОСОБА_2- ОСОБА_5 пред»явив позов до ОСОБА_6 про повернення боргу за договором позики.

Позовні вимоги мотивував тим, що згідно договору позики грошових коштів від 28.05.2014 року ОСОБА_2 позичив ОСОБА_3 400000 грн. в строк до 01.06.2017 року.

Згідно розписки від 29.08.2014 року відповідач змінив умови договору позики від 28.05.2014 року, а саме змінив п.3 Договору позики щодо строку повернення позики, встановивши строк повернення боргу до 12.09.2014 року.

Позивач, посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_6 у встановлений строк не повернула суму позики, просив стягнути з неї 400000 грн. боргу, 103945,20 грн. процентів від суми позики, та за прострочення виконання грошового зобов»язання 229494,05 грн. індексу інфляції та 16000 грн. 3% річних з простроченої суми.

Рішенням Богородчанського районного суду від 24 травня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 103945,20 грн. процентів за договором позики від 28.05.2014 року за період з 29.08.2014 року по 31.12.2015 року та 1030,45 грн. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На дане рішення представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу в якій посилається на порушення судом вимог норм процесуального права та вказує, що суд при прийнятті рішення неповно з»ясував обставини справи та не дав належної оцінки поданим відповідачем письмовим доказам, що призвело, на думку апелянта, до ухвалення необґрунтованого рішення, яке просив скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

В судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_3- ОСОБА_4, підтримав доводи поданої апеляційної скарги щодо необґрунтованості рішення суду першої інстанції.

Позивач та його представник в судове засідання не з»явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Постановляючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2, суд першої інстанції правильно виходив із того, що відповідачка належним чином не виконали взяті на себе зобов»язання за договором позики грошових коштів.

З таким висновком погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 28.05.2014 року укладено нотаріально засвідчений договір позики за яким позичальник отримала від позикодавця 400000 грн., які зобов»язувалась повернути до 01.06.2017 року, про що зазначено у п.3 Договору.

Для забезпечення виконання згаданого Договору, між сторонами 02.06.2014 року було укладено договір іпотеки, у якому також визначено строк виконання зобов»язання за договором позики - 01.06.2017 року.

Відповідно до положень ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики, згідно вимог ст. 1047 ЦК України, укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Відповідно до ст.654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється у такій самій формі, що і договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Пунктом 8 Договору укладеного між сторонами договору позики від 28.05.2014 року визначено, що зміни і доповнення до Договору можуть бути внесені шляхом укладення додаткового договору, посвідченого нотаріально.

Оскільки зміни до договору позики в частині строку повернення боргу у визначеному договором порядку не внесено, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що строк виконання боргового зобов»язання не настав, а тому відсутні підстави для стягнення суми боргу та коштів за прострочення виконання грошового зобов»язання.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача процентів за період користування позиченими коштами.

Відповідно до положень ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов»язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Враховуючи те, що договором позики розмір плати за користування позикою не встановлено,то суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення процентів від суми позики, розрахованих на рівні облікової ставки Національного банку України за період з червня 2014 року по грудень 2015 року в сумі 103945,20 грн.

Посилання апелянта на те, що при укладенні договору сторони досягнути згоди про безпроцентну позику не заслуговують на увагу, оскільки про це в договорі позики не зазначено.

Необгрунтованими є також доводи апелянта про те, що інтереси позивача ОСОБА_2 представляв ОСОБА_5 на підставі фальшивої довіреності, оскільки апелянтом з цього приводу не представлено належних доказів.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду постановлено з дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3- ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Богородчанського районного суду від 24 травня 2016 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча О.В. Пнівчук

Судді Г.П. Мелінишин

В.М. Соколовський