Рішення № 61719663, 29.09.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/7296/15-ц

Провадження № 22-ц/779/1371/2016

Категорія 57

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Василишин Л.В.

суддів: Мелінишин Г.П., Соколовського В.М.

секретаря Турів О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Алекс-ІФ», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Інспекція з питань захисту прав споживачів в Івано-Франківській області, про визнання недійсним договору, стягнення попереднього платежу та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ТОВ «Алекс-ІФ» на рішення Івано-Франківського міського суду від 15 жовтня 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

У травні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вищевказаним позовом.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 23 лютого 2015 року між ним та ТОВ «Алекс-ІФ» було укладено договір купівлі-продажу/поставки автомобіля з додатком №1 до нього (специфікація). На виконання умов договору позивач в той же день оплатив попередній платіж у розмірі 255 000 грн.

Оскільки згідно договору вартість автомобіля становила 1 700 000 грн., 26 лютого 2015 року він звернувся до ПАТ «КРЕДІ ОСОБА_3» з метою отримання у кредит решти коштів для купівлі транспортного засобу. Проте у видачі кредиту було відмовлено без пояснення причин.

03 березня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до ТОВ «Алекс-ІФ» із заявою про повернення сплаченого попереднього платежу у розмірі 255 000 грн. ОСОБА_1 від 05 березня 2015 року позивачеві було відмовлено у поверненні коштів. Тому останній звернувся з позовом до суду, оскільки вважав, що такими діями порушено його права як споживача, так як договір містить несправедливі умови в розумінні п.4 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 15 жовтня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу/поставки автомобіля та додаток №1 (специфікація) від 23.02.2015 року, укладений між ТОВ «Алекс-ІФ» та ОСОБА_2

Стягнуто з ТОВ «Алекс-ІФ» на користь ОСОБА_2 сплачений попередній платіж в сумі 255 000 грн.

Стягнуто з ТОВ «Алекс-ІФ» до спеціального фонду Державного бюджету України 2 550 грн. судового збору.

ТзОВ «Алекс-ІФ» не погодилося із законністю рішення та звернулося із апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції вимог матеріального та процесуального права.

Апелянт вказав, що позовні вимоги ОСОБА_2 стосуються визнання спірного договору недійсним з підстав його невідповідності чинному законодавству.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтував своє рішення про недійсність правочину фактами, які стосуються виконання сторонами своїх договірних зобовязань, зокрема причин, через які покупець не оплатив вартість автомобіля, порушення права покупця на придбання автомобіля за визначеною у договорі ціною протягом встановленого строку та ін.

На думку апелянта, такі обставини не повинні братися судом до уваги, оскільки безпосередньо не впливають на дійсність договору відповідно до ст.203 ЦК України.

Крім того, розгляд судом позову в контексті встановлення належного чи неналежного виконання сторонами умов договору є виходом за межі позовних вимог.

Апелянт не погоджується з висновком суду про те, що пункт 5.6 договору, який містить положення неповернення продавцем покупцю завдатку за наявності вини покупця, є таким, що порушує Закон України «Про захист прав споживачів». Апелянт вважає, що зміст такого положення договору фактично відповідає змісту статей 570 та 571 ЦК України, якими визначено поняття завдатку та правові наслідки порушення зобовязання, забезпеченого завдатком. Тому застосування судом ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» є помилковим.

Крім того, посилаючись на те, що вимогам законодавства суперечить п.5.6 договору, судом визнано недійсним договір в цілому, що суперечить вимогам ст.217 ЦК України, згідно якої недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому.Посилаючись на вказані обставини, апелянт просив скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

У судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта підтримав вимоги скарги, просив її задоволити.

Позивач та його представник щодо задоволення апеляційної скарги заперечили.

Представник третьої особи щодо задоволення скарги заперечила вважає, що рішення слід залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, 23.02.2015 року між ТзОВ «Алекс-ІФ» (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу/поставки автомобіля, за умовами якого продавець зобовязується поставити покупцю в строк та на умовах, зазначених в цьому договорі, а покупець зобовязується оплатити і прийняти у власність поставлений продавцем 1 новий автомобіль 2014 року випуску, марки Фольксваген, моделі Новий Touareg, кузов WVGZZZ7PZFD007O39, комплектація якого вказана у Додатку №1 (специфікація) до договору (а.с.5).

На виконання умов договору ОСОБА_2 сплатив на рахунок ТзОВ «Алекс ІФ» кошти в сумі 255 000 грн., про що свідчить платіжне доручення від 23.02.2015 року (а.с.8).

26 лютого 2015 року ОСОБА_2 звернувся до ПАТ «Креді ОСОБА_3» з метою отримання кредиту для оплати частини вартості автомобіля, однак в наданні кредиту було відмовлено (а.с.9).

03.03.2015 року ОСОБА_2 звернувся до ТзОВ «Алекс ІФ» з проханням повернути сплачені кошти в сумі 255 000 грн. (а.с.7).

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що умови договору, які надають право продавцю не повертати кошти, внесені в рахунок оплати автомобіля, у разі відмови споживача від подальшого виконання договору купівлі-продажу/поставки автомобіля є несправедливими, у зв'язку із чим згідно положень п.4 ч. 3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» слід визнати недійсним договір купівлі-продажу/поставки автомобіля № 915930, додаток №1 (специфікація) від 23 лютого 2012 року, укладений між ТОВ «АЛЕКС-ІФ» ОСОБА_2 і стягнути з ТОВ «АЛЕКС-ІФ» на користь ОСОБА_2 сплачений попередній платіж в сумі 255 000 грн.

Відповідно до ч.1 ст.303, ч.ч.2,3 ст.213 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до висновку, що наведеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає.

Слід зазначити, що предметом позову ОСОБА_2 визначив визнання недійсним договору від 23.02.2015 року з підстав вказаних в ньому із застосуванням правових наслідків що стосуються визнання угод недійсними.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

За положеннями ст.ст. 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Окремі підстави визнання договору недійсними визначено і ЗУ « Про захист прав споживачів».

Згідно ст.18 цього Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору;

Разом з тим, між сторонами спору 23.02.2015 року укладено договір купівлі-продажу/поставки автомобіля.

Пунктом 3 спірного договору встановлено ціну автомобіля та порядок розрахунків.

Відповідно до п.3.1 договору ціна автомобіля на дату укладання цього договору складає 1 700 000 грн. з ПДВ.

Пунктом 3.2.1 договору передбачено, що попередній платіж 255 000 грн. покупець має здійснити не пізніше 24.02.2015 року в рахунок платежу за автомобіль.

За змістом п.3.4 сума, вказана у п.3.2.1 цього договору є завдатком, що сплачується покупцем продавцю у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобовязання і на забезпечення його виконання.

Згідно п.3.2.2.договору остаточний розрахунок покупець має здійснити протягом трьох робочих днів з дня отримання повідомлення про готовність автомобіля до передачі, направленого продавцем у відповідності до положень п.2.4 договору, на підставі отриманого рахунку від продавця. Розрахунок може бути здійснений за рахунок кредитних коштів.

Відповідно до п.5.5 договору у випадку порушення зобовязання покупцем щодо терміну сплати, передбаченого пунктами 3.2.1, 3.2.2 цього договору, продавець має право в односторонньому порядку відмовитися від виконання своїх зобовязань щодо поставки автомобіля та розірвати даний договір письмово, повідомивши про це покупця за 2 робочих дні до дня розірвання.

Крім того, пунктом 5.6 договору встановлено, що у разі відмови покупця від автомобіля або одностороннього розірвання цього договору продавцем у порядку встановленому п.5.5. цього договору, завдаток за автомобіль не повертається.

Таким чином, у пункті 3.4 договору сторони визначили і погодили правову природу попереднього платежу, вказаного у п.3.2.1. договору (255 000 грн.), вказавши, що такий є завдатком, а пунктом 5.6 договору встановили правові наслідки відмови покупця від автомобіля, а саме залишення суми завдатку у продавця.

Відповідно до ст.570 ЦК України, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Аналіз наведеного положення ЦК України вказує на те, що внесена боржником кредитору грошова сума (майно) є завдатком лише в разі наявності зобов'язання, яке виникло на підставі укладеного договору.

Крім того, характерною рисою завдатку є його забезпечувальна функція, тобто завдаток є формою підтвердження зобов'язання та засобом забезпечення його виконання

Як вбачається з матеріалів справи, платіж в сумі 255 000 грн. ОСОБА_2 оплатив на рахунок ТзОВ «Алекс ІФ» на виконання своїх зобовязань за укладеним договором від 23.02.2015 року.

03.03.2015 року ОСОБА_2 подав до відповідача заяву про повернення сплачених в рахунок оплати за автомобіль коштів в сумі 255000 грн., не дочекавшись повідомлення продавця про готовність автомобіля до передачі. Факт такого повідомлення останній заперечив.

Тобто з урахуванням змісту статті 570 ЦК України платіж в сумі 255 000 грн. є завдатком.

Статтею 571 ЦК України встановлено правові наслідки порушення або припинення зобов'язання, забезпеченого завдатком.

Відповідно до частини 1 вказаної статті, якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора.

Таким чином, пунктом 5.6 договору фактично передбачено правові наслідки невиконання покупцем своїх зобовязань, зміст яких кореспондується із змістом частини 1 статті 571 ЦК України та вказують на забезпечувальний характер попереднього платежу.

З наведених підстав, колегія суддів не може погодитись із висновком суду першої інстанції щодо несправедливості положень договору в частині права продавця не повертати покупцю внесені кошти, оскільки внесена позивачем сума є завдатком, а право продавця (кредитора) не повертати його у випадку порушення зобовязань покупцем (боржником) передбачено ЦК України.

З огляду на договірний характер правовідносин сторін спору та правову природу внесених позивачем коштів, посилання суду першої інстанції на невідповідність п.5.6. договору Закону України «Про захист прав споживачів» не можна вважати обґрунтованим.

Не можна вважати доведеним позивачем, а відповідно, правильно встановленим судом і факт здійснення зі сторони відповідача нечесної підприємницької практики. Зокрема з матеріалів справи не вбачається доказів, які підтверджують наявність в діях відповідача щодо позивача введення останнього в оману та здійснення щодо нього агресивної дії чи бездіяльності.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 313,314,316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ТОВ «Алекс-ІФ» задоволити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 15 жовтня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_2 до ТОВ «Алекс-ІФ», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Інспекція з питань захисту прав споживачів в Івано-Франківській області, про визнання недійсним договору купівлі-продажу (поставки)автомобіля та додатку № 1 від 23.02.2015року , стягнення попереднього платежу в сумі 255000грн.та 2000грн. моральної шкоди відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча: Василишин Л.В.

Судді: Мелінишин Г.П.

ОСОБА_4