Ухвала суду № 61718409, 28.09.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/2020/16

Категорія: 11.5 Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Осіпова Ю.В.,

суддів Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Левицькій З.С.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 та представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Малиновського відділу Державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2016 року по справі за адміністративним позовом Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради до Малиновського відділу Державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області про скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

27.04.2016 року Малиновська районна адміністрації ОМР звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Малиновського відділу ДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області, в якому, з урахуванням уточнень, просила суд скасувати постанову державного виконавця відділу ДВС Центрального РУЮ м.Одеси ОСОБА_3 від 05.08.2002р. АА №057994 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на будинок (гуртожиток) №7 по вул.Радісній в м.Одесі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до Малиновської районної адміністрації звернулися мешканці будинку №7 по вул. Радісній в м. Одесі, в якому зазначили про неможливість скористатися своїм правом на приватизацію кімнат в даному гуртожитку, оскільки існує постанова від 05.08.2002 року про арешт цього будинку, яка, на думку позивача, винесена із порушенням чинного на той час законодавства.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2016 року адміністративний позов Малиновської районної адміністрації ОМР задоволено. Скасовано постанову державного виконавця відділу ДВС Центрального РУЮ ОСОБА_3 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05.08.2002 року серії АА № 057994, якою накладено арешт на будинок № 7 по вул. Радісній в м. Одесі.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, в.о. начальника Малиновського відділу ДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області 23.08.2016 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30.06.2016 року та прийняти нову, якою у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Заслухавши суддю - доповідача, виступи сторін та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач Малиновська районна адміністрація ОМР - є виконавчим органом Одеської міської ради, а також є правонаступником Малиновської районної адміністрації виконавчого комітету ОМР.

Відповідач - Малиновський відділ ДВС м.Одеси ГТУЮ в Одеській області, згідно із наказами Міністерства юстиції України №95/5 від 06.11.2002р. і №979/5 від 17.06.2015р., є правонаступником відділу ДВС Центрального РУЮ м.Одеси.

05.08.2002 року державним виконавцем відділу ДВС Центрального РУЮ м.Одеси ОСОБА_3, на підставі ухвали Центрального районного суду м. Одеси від 26.07.2002 року, винесено постанову, якою було накладено арешт на все майно боржника гр.ОСОБА_4, а саме - на належний йому будинок №7 по вул.Радісній у м.Одесі та заборона на його відчуження.

При цьому, слід зазначити, що ні вказана ухвала суду, ні виконавче провадження, в рамках якого було накладено даний арешт на зазначене вище нерухоме майно, не збереглися.

В серпні-вересні 2015 року до Малиновської райадміністрації звернулися мешканці гуртожитку, розташованого по вул.Радісній,7 у м.Одесі та просили посприяти в реалізації їх права на приватизацію кімнат в даному гуртожитку, яке вони самі не в змозі реалізувати, у звязку із тим, що ще з серпня 2002 року існує арешт на цей будинок.

01.09.2015 року позивачем до КП «Одеського міського БТІ об'єктів нерухомого майна» був направлений запит, на який, в свою чергу, 21.10.2015р. отримано лист, зі змісту якого вбачається, що право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований за адресою: вул.Радісна,7, м.Одеса, станом на 31.12.2012 року не зареєстровано та раніше таке право ні за ким (в т.ч. і за гр.ОСОБА_4Д.) не реєструвалося.

10.03.2016 року голова Малиновської РА звернувся до Малиновського відділу ДВС м.Одеси ГТУЮ в Одеській області із заявою, в якій просив відновити виконавче провадження та скасувати постанову державного виконавця вже давно ліквідованого відділу ДВС Центрального РУЮ м.Одеси ОСОБА_3 від 05.08.2002 року та зняти арешт з будинку №7 по вул.Радісній у м.Одесі.

Проте, начальник Малиновського відділу ДВС м.Одеси ГТУЮ в Одеській області своїм листом №2554/1 від 21.03.2016р. відмовив Малиновській РА у задоволенні вказаної вище заяви з підстав відсутності відповідної ухвали суду про скасування арешту.

Не погоджуючись з такою відмовою відповідача та наявністю діючої тривалий час спірної постанови державного виконавця від 05.08.2002р. про накладення арешту на спірний будинок, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з неправомірності оскаржуваної постанови.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Як вбачається зі змісту приписів ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції 2002 року), державною виконавчою службою підлягають виконанню виконавчі документи, зокрема, ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах у випадках, передбачених законом.

Слід зазначити, що дана норма Закону фактично відповідає ч.2 ст.17 діючого ЗУ «Про виконавче провадження».

Згідно із вимогами ст.19 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції 2002 року), у виконавчому документі, серед іншого, повинно бути зазначено: - назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видали документ; дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ; - дата набрання чинності рішенням суду.

Аналогічні положення містяться і у ст.18 діючого Закону.

Проте, як вбачається з оскаржуваної постанови, в супереч вказаних вище норм Закону, державний виконавець посилається лише на виконання ухвали районного суду без номеру або номеру ц/справи, в рамках якої її було постановлено. Також, в цій спірній постанові ним не зазначено і дату набрання цією ухвалою законної сили.

Як видно зі змісту приписів ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції 2002 року), державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі: - якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання; - у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 19 цього Закону.

Разом з тим, як встановлено по справі, державний виконавець, не зважаючи на вказані вище недоліки, в порушення вимог ст.ст.19,26 даного Закону, відкрив виконавче провадження та 05.08.2002р. ухвалив спірну постанову про накладення арешту на все майно боржника гр.ОСОБА_4, а саме - на нібито належний йому будинок №7 по вул.Радісній у м.Одесі.

В подальшому, зі слів представника відповідача, дане виконавче провадження, разом із ухвалою Центрального районного суду м. Одеси (який, в свою чергу, ліквідовано в 2005 році) від 26.07.2002 року, було знищено, але належних доказів цього останнім не надано.

При цьому, також слід зазначити, що при винесенні 05.08.2002 року вказаної постанови державний виконавець відділу ДВС Центрального РУЮ м.Одеси ОСОБА_3, на думку судової колегії, не переконався в тому, що спірний будинок №7 по вул.Радісній у м.Одесі, на який він накладає арешт, дійсно належить саме боржнику громадянину ОСОБА_4, адже, як вже вказувалося вище, право власності на це нерухоме майно (гуртожиток), згідно із повідомленням КП «Одеське міське БТІ об'єктів нерухомого майна» від 21.10.2015р., станом на 31.12.2012 року ні за ким не зареєстровано і раніше таке право теж ні за ким не реєструвалося.

Крім того, згідно довідки директора КП ЖКС «Черьомушки» №427 від 05.04.2016 року, будинок №7 по вул. Радісна у м.Одесі перебуває на балансі і обслуговується КП «ЖКС» Черьомушки», а отже належить до комунальної власності м.Одеси та фактично знаходиться в оперативному управлінні Малиновської районної адміністрації ОМР.

Таким чином, за вказаних обставин, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскаржувана постанова державного виконавця відділу ДВС Центрального РУЮ (ліквідованого в листопаді 2002р.) про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05.08.2002 року серії АА №057994, якою накладено арешт на спірний будинок (гуртожиток) №7 по вул.Радісній у м.Одесі і який, в свою чергу, необґрунтовано і без достатніх підстав (т.б. без наявності виконавчого провадження і цивільної справи) діє тривалий час (т.б. більше 14 років), є протиправною та підлягає скасуванню.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Малиновського відділу Державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2016 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

ОСОБА_5