Рішення № 61714947, 23.09.2016, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/13841/15-ц

Провадження № 2/638/1622/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2016 року Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:

Головуючого: судді Шишкіна О.В.,

за участі секретаря Голуб Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ПАТ «Альфа-Банк» про захист прав споживачів та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулись до суду із позовом до відповідача, яким просили суд визнати неправомірними дії ПАТ «Альфа-Банк» по направленню листів до посольств іноземних держав в яких поширюється персональні дані ОСОБА_1, відомості, що становить банківську таємницю, зокрема про стан фінансових розрахунків між ОСОБА_1 та ПАТ «Альфа-Банк», зобовязати ПАТ «Альфа-Банк» спростувати поширену інформацію шляхом направлення листів до посольств, визнати дії ПАТ «Альфа-Банк» по здійсненню дзвінків, направленню листів, SMS та голосових повідомлень на мобільні телефони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими що здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, заборонити ПАТ «Альфа-Банк» здійснювати дзвінки, направляти листи, SMS голосові повідомлення на мобільні телефони ОСОБА_1 та ОСОБА_2, стягнути з ПАТ «Альфа-Банк» (адреса: 01001, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, код ЄДРПОУ 23494714) в якості відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 (адреса 61202 АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 50000,00 (пятдесят тисяч) грн., стягнути з ПАТ «Альфа-Банк» (адреса: 01001, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, код ЄДРПОУ 23494714) в якості відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_2 (адреса 61202 АДРЕСА_1, код НОМЕР_2) 50000,00 (пятдесят тисяч) грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивачами вказано про те, що 13 листопада 2007 року між ОСОБА_1, надалі - Позивач-1, та Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк», надалі - Відповідач, було підписано кредитний договір № 700002164, в забезпечення якого між ОСОБА_2, надалі Позивач-2, та Відповідачем було підписано договір поруки № 700002164-П від 13.11.2007 року, в якості забезпечення виконання ОСОБА_1 своїх обов'язків за кредитним договором № 700002164 від 13.11.2007 року між Позивачем-1 та Відповідачем.

З 1 вересня 2008 року банк у односторонньому порядку незаконно підвищив відсоткову ставку за договором з 13% до 15,5%, хоча умови договору не передбачають такого права. Позивач-1 повідомив банк про те, що така зміна умов договору є незаконною і продовжив вносити щомісячні платежі у сумі 683 доларів США. Банк не взяв до уваги твердження Позивача-1 і почав незаконно нараховувати пеню у розмірі 1% в день, та списувати платежі Позивача-1 на погашення безпідставно нарахованих штрафних санкцій.

В період з вересня 2008 року до сьогоднішнього моменту Відповідач застосовує до Позивачів заходи незаконного психологічного тиску з метою примусити Позивачів до виконання вимог Відповідача, що не засновані на договорі чи законі.

Так, позивач-1 вказує про те, що з вересня 2008 року по грудень 2010 року приблизно 1 раз на день Позивач-1 отримував регулярні дзвінки колекторів з вимогами сплатити кредит з урахуванням незаконно підвищених Відповідачем в односторонньому порядку відсотків. Іноді дзвінки надходили на робочий телефон Позивача-1, протягом 2009 року Позивач-1 неодноразово отримував листи від колекторів з вимогами сплатити кредит з урахуванням незаконно підвищених відсотків та незаконно нарахованих штрафних санкцій, у грудні 2012 року Відповідачем на адресу Позивача-1 було направлено лист вих. № 001446 від 09.12.2012 року, де зазначалось, що Відповідач звернувся до посольств Польщі, США, Угорщини, Італії, Іспанії, Португалії та інших країн Європейського Союзу з листами, де було повідомлено прізвище, ім'я та по-батькові, місце проживання Позивача-1 та стан розрахунків за кредитним договором, а також було зазначено прохання Відповідача сприяти невиїзду Позивача-1 за межі України, у жовтні 2013 року Відповідачем на адресу Позивача-1 було направлено лист вих. № 001030 від 16.10.2013 року, в якому містились погрози про притягнення Позивача-1 до кримінальної відповідальності, про настання негативних наслідків для Позивача-1, а також відверто неправдиві ствердження та безпідставні звинувачення Позивача-1 в неправомірних діях та намірах, у листопаді 2013 року Позивач-1 разом з Позивачем-2 виявив на дверях своєї квартири наліпку «Об'єкт виставлений на продаж» із зазначенням номера кредитного договору, з квітня 2013 року до червня 2014 року Позивач-1 отримав більше, ніж 800 дзвінків та близько 200 SMS-повідомлень на мобільний телефон з погрозами різного змісту, серед яких погрози відвідування помешкання Позивача-1, реалізація всього майна Позивача-1 на прилюдних торгах, повідомлення про порушення проти Позивача-1 кримінальної справи та інші.

Також позивач-2 зазначає про психологічний тиск на неї з боку відповідача, який виявився у тому, що у жовтні 2013 року Відповідачем на адресу Позивача-1 було направлено лист вих. № 001030 від 16.10.2013 року, в якому містились погрози про притягнення Позивача-1 до кримінальної відповідальності, про настання негативних наслідків для Позивача-1, а також відверто неправдиві ствердження та безпідставні звинувачення Позивача-1 в неправомірних діях та намірах, у листопаді 2013 року Позивач-1 разом з Позивачем-2 виявив на дверях своєї квартири наліпку «Об'єкт виставлений на продаж» із зазначенням номера кредитного договору, з квітня 2013 року до червня 2014 року Позивач-2 отримала більше 100 дзвінків та близько 200 смс-повідомлень на мобільний телефон з погрозами різного змісту, серед яких погрози відвідування помешкання Позивача-2, реалізація всього майна Позивача-2 на прилюдних торгах, повідомлення про порушення проти Позивача-2 кримінальної справи та інші.

19 жовтня 2013 року Позивач-1 та Позивач-2 спільно направили Відповідачу лист, яким вимагали припинити незаконні дії з боку Відповідача, а саме регулярні та часті погрози, незаконне поширення персональних даних Позивачів, психологічний тиск з метою примусу Позивачів до виконання незаконних вимог Відповідача. В цьому листі зазначалося, що ці дії Відповідача завдають Позивачам моральної шкоди, вимоги не були виконані, натомість продовжив здійснювати психологічний тиск шляхом частих телефонних дзвінків та смс-повідомлень, які продовжуються по теперішній час.

Вважаючи такі дії неправомірними, позивачі вказують про те, що відповідно до ст. 32 Конституції, ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України, а також вказують про те, що кредитним договором не передбачено право відповідача направляти на адресу Позивача-1 та Позивача-2 листи з погрозами, здійснювати величезну кількість дзвінків та SMS-повідомлень з погрозами та з інформацію про вчинення або про наміри вчинити протиправні дії, примушувати в такий спосіб Позивачів виконувати вимоги Відповідача.

Позивачі вважають такі дії забороненими ст. 19 закону «Про захист прав споживачів», оскільки кількісті та змість дзвінків, кількість та зміст смс-повідомлень на адресу Позивача-1 та Позивача-2 є агресивною формою підприємницької діяльності.

Також позивачами вказано про порушення відповідачем їх прав на захист своїх персональних даних та зберігання банківської таємниці, що виявилось у поширенні персональних даних та іншої інформації про Позивача-1 посольствам Європейського союзу та США, направленому на обмеження права позивачів на вільне пересування. Як можливий особливо тяжкий наслідок такого позивач-1 зазначає про те, що він є директором туристичної агенції (ТОВ «Агенція організації відпочинку - Твій відпочинок»). Діяльність зазначеної туристичної агенції направлена на організацію відпочинку громадян України за кордоном, а отже повязана зі співпрацею з посольствами при оформленні віз. Негативна інформація щодо Позивача-1, яка поширена до посольств Європейського союзу та США, принижує честь, гідність та ділову репутацію Позивача-1 як надійного партнера в туристичній галузі та може стати причиною для розірвання діючих угод, тощо.

Крім того позивачі вказують про те, що вказаними діями їм спричинено моральну шкоду, яка виявилась у позбавленні їх морального спокою, оскільки вони знаходяться під постійним психологічним тиском від погроз та зазіхань на їх майно. Необхідність постійно боротися із свавіллям банку та з колекторами призводить до моральних страждань Позивачів, які протягом декількох років знаходяться у стані постійного стресу.

До вказаних моральних страждань призводить протиправна поведінка Відповідача не тільки відносно кожного з Позивачів особисто, а й відносно іншого з Позивачів, оскільки Позивачі є чоловіком та дружиною та сильно переживають один за одного.

У судовому засіданні позивач-1 та представник позивачів позовну заяву підтримали та наполягали на її задоволенні.

Відповідач проти позову заперечував, подав письмове клопотання про застосування строку позовної давності, в якому вказують про те, що позивачі самі вказують, що порушення їх прав розпочалось з 2008 року, у звязку із чим просили суд відмовити у задоволенні позову на підставі ч.4 ст.267 ЦК України.

Крім того, відповідач вважає позов необґрунтованим у звязку із тим, що вказані позивачами факти не підтверджені належними та допустимими доказами, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Зокрема відповідачем вказано про те, що список дзвінків та смс не містять відомостей про особу, яка склала цей перелік, відсутня інформація безпосередньо від оператора мобільного звязку.

Крім того, відповідач вказує про те, що ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 02.08.2012 року по справі № 22-ц/2690/8993/12 по справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ Альфа-банк» про захист прав споживачів, розглянуто питання про нібито не нечесну підприємницьку діяльність ПАТ «Альфа-Банк» у звязку із надсиланням повідомлень про сплату заборгованості, колегією суддів визнала правильним висновок суду першої інстанції про те, що при надсиланні таких листів-повідомлень відповідачем не порушено Закон України «Про захист прав споживачів» та Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції».

Також вказаним судовим рішенням розглянуто питання щодо викладених позивачем обставин про завдану йому моральну шкоду, яка полягає в відчуванні на собі нечесної підприємницької практики у вигляді оману з боку відповідача, що йому заборонено виїзд за кордон, що він зобов'язаний додатково сплатити виконавчий збір, примушення його в непередбачений способів виконувати його цивільні зобов'язання, у приниженні його честі, гідності та ділової репутації, визнано їх недоведеними.

Також відповідачем вказано про необґрунтованість розміру моральної шкоди та недоведеність факту її заподіяння.

Суд, заслухав пояснення представників сторін, дослідив надані докази, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси, у спосіб, визначений законами України.

Таким чином, захист цивільних справ - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Під способом захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений, але не обмежений ст. 16 ЦК України.

Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Перелік способів захисту цивільних справ та інтересів, що міститься в статті 16 ЦК України не є вичерпним, і суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений законом або договором.

Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обовязковому зясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного звязку між шкодою та протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Так, наявними матеріалами справи та поясненнями сторін підтверджується факт укладення між позивачем-1 та відповідачем кредитного договору № 700002164.

Наведені позивачами факти щодо направлення ПАТ «Альфа-Банк» листів до посольств іноземних держав в яких поширюється персональні дані ОСОБА_1, у судовому засіданні не знайшли свого підтвердження, оскільки відсутні докази надсилання чи отримання таких листів.

У звязку із таким, не підлягають задоволенню вимоги позивачів про визнання дій відповідача в цій частині неправомірними та зобовязання спростування такої інформації.

Надані позивачем докази отримання дзвінків та повідомлень на мобільний телефон підтверджують факт отримання таких викликів і повідомлень, не можуть визнані належними, оскільки не містять інформації про особу, якою така інформація надана і не може бути перевірена у судовому засіданні.

Відповідно до п. 2Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4з наступними змінами «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції, або випливає з її положень; у випадках, передбачених статтями7, 440-1 ЦК та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, ст. 49 Закону «Про інформацію», ст. 44 Закону «Про авторське право і суміжні права»); при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до п. 5 даної постанови, при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягає наявність такої шкоди, протиправність діяння того, хто її спричинив, причинність зв'язку між шкодою та протиправними діями винного.

Доводи позивача про завдану йому моральну шкоду, яка полягає в відчуванні на собі нечесної підприємницької практики у вигляді оману з боку відповідача, що йому заборонено виїзд за кордон, що він зобов'язаний додатково сплатити виконавчий збір, примушення його в непередбачений способів виконувати його цивільні зобов'язання, у приниженні його честі, гідності та ділової репутації не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, допустимих та належних доказів на підтвердження порушення його прав позивач не надав.

Позивачами не надано жодного доказу на підтвердження того, що через неправомірні дії відповідача їм була завдана моральна шкода та не приведено жодного належного обґрунтування розміру моральної шкоди у розмірі 50000 гривень кожному.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем не були доведені ті обставини, на які вона посилались як на підставу свої вимог.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Види судових витрат визначені в ст.79 ЦПК, а їх розподіл здійснюється судом відповідно до ст. 88 цього Кодексу.

Вирішуючи питання, щодо розподілу судових витрат, відповідно до ст. 88 ЦПК України і приймаючи до уваги результат вирішення справи, суд вважає за необхідне відмовити у стягненні витрат на правову допомогу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212-215, 218, 224 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з моменту його проголошення.

Рішення складено та віддруковано у нарадчій кімнаті.

Головуючий: суддя