Постанова № 61698259, 20.09.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 вересня 2016 року № 826/22147/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» до Володимир-Волинської ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» (далі - позивач) з позовом до Володимир-Волинської ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області (надалі - відповідач), в якому просило:

1. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.07.2015 року № 0001821500, складене Володимир-Волинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Волинській області.

2. Відшкодування судових витрат покласти на відповідача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2015 року провадження у справі відкрито та призначено до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що розрахунок сум акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів здійснювався відповідно до податкового законодавства. При цьому вартість підакцизних товарів отриманих від здійснення оптової торгівлі не підлягають оподаткуванню акцизним податком, оскільки останні були реалізовані з метою їх подальшого комерційного використання покупцем у своїй господарській діяльності.

Також, позивач звертає увагу на те, що сума штрафних санкцій визначена у розмірі 50% від суми нарахованого податку, тобто у зв'язку з повторністю порушення протягом 1095 днів пов'язаного зі сплатою вказаного податку. При цьому, позивач зазначає, що на даний час відсутні обставини наявності узгоджених податкових зобов'язань за іншими податковими повідомленнями-рішеннями, у зв'язку з чим нарахування штрафних санкцій у такому розмірі не відповідає вимогам п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України.

Враховуючи викладене позивач просить задовольнити позов в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Володимир-Волинською ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області подано письмові заперечення, в яких відповідач посилаючись на норми Податкового кодексу України та положення ДСТУ 4303:2004 «Роздрібна та оптова торгівля. Терміни та визначення понять» вказує на те, що обов'язок зі сплати акцизного податку виникає в особи, яка безпосередньо здійснює відпуск нафтопродуктів з колонок через мережу заправних комплексів споживачам, незалежно від умов продажу та форми розрахунків під час здійснення операції. Також відповідач зазначає, що через мережу АЗС здійснюється саме роздрібний продаж нафтопродуктів кінцевим споживачам, оскільки останні не мають на меті подальший перепродаж таких нафтопродуктів, а тому вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на наведене та з урахуванням вимог ст.128 КАС України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справу у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що за результатами здійснення господарської діяльності ПАТ «Укрнафта» 20.05.2015 року подано до Володимир-Волинською ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області Декларацію з акцизного податку разом із додатком № 6 (розрахунок суми акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів) за квітень 2015 року. Місцезнаходження пункту продажу - АЗС № 02/018 (с. Верба, вул. Ковельська, 16) та АЗС № 02/020 (м. Устилуг, вул. Володимирська 2а, Володимир-Волинський район).

У графі 4 розрахунку суми акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, позивачем задекларована вартість підакцизних товарів (з ПДВ), що реалізовані у роздрібній торгівельній мережі для комерційного використання (на АЗС): бензини моторні - 19 825, 26 грн., інші нафтопродукти - 158 324, 54 грн., скраплений газ 11 326, 88 грн.

Розрахунок загальної суми податкових зобов'язань з акцизного податку за ставкою 5% здійснювався без врахування вказаних вище сум.

Володимир-Волинською ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у декларації з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів ПАТ «Укрнафта» за квітень 2015 року.

За результатами перевірки складено акт від 16.06.2015 № 517/15-135390 (далі акт перевірки).

Перевірка проведена на підставі пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.75.1 ст.75 та п.76.1 ст.76 Податкового кодексу України.

Під час перевірки використано - Декларація акцизного податку за квітень 2015 року (від 20.05.2015 № 9101371333); Додаток 6. Розрахунок суми акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів за квітень 2015 року (від 20.05.2015 №9101371362).

Перевіркою встановлено порушення пп. 213.1.9 п. 213.1 ст. 213, пп. 214.1.4 п. 214.1 ст.214, пп. 215.3.10 п. 215.3 ст. 215, п. 216.9 ст.216 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-УІ (із змінами та доповненнями), що призвело до заниження акцизного податку, який підлягає сплаті до бюджету за квітень 2015 року в сумі 9474,00 гривень.

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.07.2015 року № 0001821500, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем акцизний податок з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів на загальну суму 14 211, 00 грн. (за основним платежем 9474, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 4737,00 грн.).

Позивачем вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржене в адміністративному порядку до Державної фіскальної служби України Головного управління ДФС у Волинській області та Державної фіскальної служби України.

За результатами розгляду скарг рішення контролюючого органу залишене без змін, а скарги - без задоволення.

Позивач вважаючи таке податкове повідомлення-рішення протиправним та винесеним із порушенням норм податкового законодавства звернувся до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, крім іншого, система оподаткування, податки і збори.

Загальновизнаними елементами правового механізму регулювання податків і зборів (обов'язкових платежів) є суб'єкт або платник податку, об'єкт оподаткування, одиниця оподаткування, джерело сплати податку, податкова ставка, податковий період, строки та порядок сплати податку, податкова квота, податкові пільги (п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 23.06.2009 № 15-рп/2009).

Положеннями пп. 14.1.4 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що акцизний податок - непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених цим Кодексом як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції).

Згідно з п.п. 14.1.145 п.14.1 ст. 14 ПК України підакцизні товари (продукція) - товари за кодами згідно з УКТ ЗЕД, на які цим Кодексом встановлено ставки акцизного податку.

Відповідно до п. 212.1.11 ст. 212 Податкового кодексу України платником акцизного податку є особа - суб'єкт господарювання роздрібної торгівлі, яка здійснює реалізацію підакцизних товарів.

При цьому п.14.1.212 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що реалізацією суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів - є продаж пива, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну, товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу, безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб'єктах господарювання громадського харчування.

Відповідно до п. 213.1.9 п. 213.1, пп. 214.1.4 п. 214.1 ст.214 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів; базою оподаткування є вартість підакцизних товарів (з ПДВ), що реалізовані суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі.

У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 1.1. ПК України цей кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п. 3.1. ПК України податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 5 ПК України поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 цього Кодексу.

У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

З наведеного вбачається, що виключно нормами ПК України визначаються такі елементи правового механізму регулювання податків і зборів як об'єкт оподаткування, база оподаткування.

При цьому, виходячи з наведених вище норм ПК України, однією з обов'язкових умов для виникнення у відповідного суб'єкта обов'язку щодо нарахування та сплати акцизного податку, передумовою віднесення певної операції до об'єкту оподаткування, є реалізація вищезгаданих підакцизних товарів для некомерційного використання.

У свою чергу, формою податковою декларації (додатку № 6) передбачено декларування вартості реалізації товарів для комерційного використання.

Порядок здійснення господарської комерційної діяльності (підприємництва) регламентується главою 4 Господарського кодексу України.

Відповідно до положень ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

З наведеного вбачається, що в контексті наведених вище норм податкового законодавства під комерційним використанням слід розуміти не тільки придбання певною особою підакцизних товарів (за переліком п/п. 215.3.4 ПК України) з метою подальшої реалізації, тобто з комерційною метою отримання прибутку, але й придбання для використання у власній господарській діяльності підприємця (господарського товариства, приватного підприємця) з метою, крім іншого, отримання прибутку, що є загальною метою підприємництва (господарської комерційної діяльності).

У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 1., п. 2. ч. 1 ст. 161 КАС України під час прийняття постанови суд вирішує: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Так, відповідно до ДСТУ 4303:2004 «Роздрібна та оптова торгівля. Терміни та визначення понять» роздрібна торгівля - це вид економічної діяльності у сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів кінцевому споживачеві й надавання йому торговельних послуг. Торговельна послуга передбачає здійснення додаткової діяльності суб'єкта господарювання у сфері роздрібної й оптової торгівлі із надання допомоги покупцям у здійсненні договору купівлі-продажу товарів, їх доставляння й використовування.

Згідно з п.1 ст. 698 Цивільного кодексу України за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його. Договір роздрібної купівлі-продажу є публічним.

Аналіз наведених законодавчих норм та понять дозволяє дійти висновку, що операція з реалізації суб'єктом господарювання підакцизних товарів є об'єктом оподаткування акцизним збором в розумінні пп.213.1.9 п.213.1 ст.213 Податкового кодексу України, якщо суб'єктом здійснюється продаж підакцизних товарів безпосередньо громадянам або іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання.

При цьому, формою податкової декларації (Додаток № 6) затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 23.01.2015 року № 14 передбачено декларування вартості реалізації товарів для комерційного використання.

Порядок здійснення господарської комерційної діяльності (підприємництва) регламентується нормами Господарського кодексу України.

Відповідно до положень ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Тобто, з наведеного вбачається, що комерційне використання може передбачати не лише придбання певною особою підакцизних товарів, визначених пп.215.3.4 п.215.3 ст. 215 Податкового кодексу України, з метою подальшої реалізації, але й придбання для використання їх у господарській діяльності визначеного суб'єкта підприємництва з метою, крім іншого, отримання прибутку.

Окремо, суд вважає за потрібне зазначити, що пп.4.5 п.4 ДСТУ 4303:2004, на який посилається відповідач, визначено поняття «оптова торгівля» - це вид економічної діяльності в сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів за договорами поставки партіями для подальшого їх продажу кінцевому споживачу через роздрібну торгівлю, або для виробничого споживання та надання пов'язаних із цим послуг.

Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (п.1 ст.712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.3 ст.265 Господарського кодексу України сторонами договору поставки можуть бути тільки суб'єкти господарської діяльності.

Відпуск підакцизних товарів суб'єктами господарювання за попередніми договорами поставки узгоджується з приписами абз.1 пп.14.1.212 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, якою встановлено, що реалізація підакцизних товарів (продукції) - це будь-які операції на митній території України, що передбачають відвантаження підакцизних товарів (продукції) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами з передачею прав власності або без такої, за плату (компенсацію) або без такої, незалежно від строків її надання, а також безоплатного відвантаження товарів, у тому числі з давальницької сировини, реалізація суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Таким чином, при наявності договорів поставок з суб'єктами господарювання з оплатою постачання в безготівковому порядку або у готівковому порядку через касу підприємства та подальшим отриманням пального на АЗС з використанням спеціальних жетонів, чеків тощо, законодавчо обґрунтованих підстав для оподаткування таких продажів акцизним податком у роздрібній торгівельній мережі не виникає.

Відповідно до ч. 1. ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку, в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 2 ст. 71 КАС України, ДПІ не доведено належними та допустимими доказами обставин реалізації позивачем спірних обсягів товарів для некомерційного використання.

Доводи ДПІ відносно зворотного ґрунтуються на припущеннях та недоведених обставинах, на положеннях актів, які не є Законами з питань оподаткування акцизним податком.

На підтвердження факту здійснення реалізації нафтопродуктів ПАТ «Укрнафта» надало копію договору поставки № 26/134ІВ-АЗС від 01.11.2004, укладеного між ПАТ «Укрнафта» (постачальник) та ТОВ ПТФ «Авіас» (покупець). Згідно з умовами коментованого договору поставки, поставка (відвантаження) нафтопродуктів Покупцю здійснюється на умовах EXW - автозаправні станції ПАТ «Укрнафта». Товар поставляється (видається) за паливними картами та скретч-картами , відповідно до пп.2.3 п.2 Договору, тобто вочевидь для комерційного використання. Згідно з відомостями з ЄДР, до видів діяльності ТОВ «АВІАС» віднесено роздрібну торгівлю пальним, оптову торгівлю твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами.

Враховуючи наведене у сукупності не вбачається придбання ТОВ «АВІАС» нафтопродуктів як кінцевим споживачем для некомерційного використання.

Крім того, до матеріалів справи залучено реєстр податкових накладних, які видані за операціями з поставки нафтопродуктів іншим суб'єктам підприємницької діяльності, а також фіскальний звіт за результатами діяльності позивача протягом квітня 2015 року. Відомості з наведеного реєстру відповідачем не спростовані, а також не доведено придбання нафтопродуктів вказаними суб'єктами господарювання без мети їх використання у своїй підприємницькій діяльності.

ДПІ взагалі не досліджувалися будь-які первинні документи за вказаними операціями, хоча виходячи з характеру претензій до позивача, піддягали вивченню відповідні первинні документи за вищезгаданими матеріалами.

Таким чином, в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 2 ст. 71 КАС України, ДПІ не доведено реалізації позивачем обсягів нафтопродуктів, вартість яких визначена у гр. 4 додатку № 6 до податкової декларації з акцизного податку, для некомерційного використання. Між тим, як вже зазначалося, позивачем доведено поставку (відпуск) вказаних обсягів нафтопродуктів іншим особам для цілей їх використання у господарській комерційній діяльності, тобто в рамках підприємництва, висновок щодо чого зумовлюється, крім іншого, власне самим статусом отримувачів, як суб'єктів підприємницької діяльності.

Відтак, відсутні підстави для висновку про виникнення у даному випадку об'єкта та бази оподаткування відносно обсягів/вартості реалізації нафтопродуктів згідно гр. 4 додатку № 6 до податкової декларації з акцизного податку. Викладені в акті камеральної перевірки висновки ДПІ не ґрунтуються на фактичних обставинах та не відповідають наведеним вище вимогам податкового законодавства, що у свою чергу зумовлює висновок суду про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, що ґрунтується на таких висновках.

Відносно доводів позивача щодо протиправності нарахування штрафних санкцій, слід зазначити, що в силу наведених вище висновків суду про відсутність у позивача податкового обов'язку в контексті спірних відносин, відсутність порушень з боку позивача, відсутні правові підстави для застосування до позивача штрафних санкцій. Більш того, відносно нарахування штрафних санкцій у подвійному розмірі, ДПІ не надано належних та допустимих доказів наявності у позивача на дату прийняття спірного рішення узгоджених податкових зобов'язань з акцизного податку, а відтак не доведено і правомірності нарахування штрафних санкцій у подвійному розмірі.

Що стосується доводів позивача щодо правомірності проведення камеральної перевірки, слід зазначити, що відповідно до п. 75.1. ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пп. 75.1.1. ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

В контексті наведеного п. 76.1. ПК України передбачено, що камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення.

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Виходячи з системного аналізу наведених норм, слід дійти висновку, що предметом дослідження камеральної перевірки можуть бути лише дані податкових декларацій (розрахунків) платника податків, зокрема, - правильність відображення у відповідних рядках та стовпцях податкової декларації показників як результатів проведених розрахунків (арифметичних дій) та/або методологія проведення цих розрахунків.

При цьому, під арифметичною помилкою слід розуміти помилки або описки, допущені платником податку при заповненні декларації або додатків до них, зокрема при виконанні арифметичних дій, передбачених при обчисленні об'єкта оподаткування з метою визначення податкових зобов'язань з податку, збору, обов'язкового платежу (додавання або вирахування відповідних рядків), а також описки, допущені при перенесенні даних із додатків, на підставі яких заповнюються відповідні рядки декларації (неправильно поставлена кома при застосуванні одиниці виміру, неправильно перенесений підсумок з додатка та ін.).

У свою чергу під методологічною помилкою слід розуміти помилку, допущену платником податків при складанні ним декларації, яка полягає у неправильному застосуванні або незастосуванні ставок оподаткування чи коефіцієнтів при визначенні податкового зобов'язання з того чи іншого податку, збору (обов'язкового платежу).

При цьому, будь-які дослідження документів, які були підставою для таких розрахунків, при проведенні камеральної перевірки не проводяться, оскільки це є предметом документальної перевірки.

У разі ж, якщо дослідженню підлягають документи по проведеним операціям, то така перевірка не може відноситися до категорії камеральної перевірки. За наявності підстав та для цілей з'ясування обставин формування відповідних показників податкової звітності на підставі іншої податкової інформації, ніж дані податкових декларацій, у встановлених ПК України випадках, зокрема визначених у п. 78.1. ПК України, проводиться документальна перевірка з відповідним інформуванням платника податків про її проведення, що у свою чергу надає право останньому надавати пояснення та їх документальне підтвердження.

В даному випадку, як приходить до висновку суд, досліджуючи обставини декларування позивачем показників декларації з акцизного податку, відповідач формував висновки про встановлення певних обставин реалізації нафтопродуктів, що мають юридичне значення, а відтак ДПІ вийшла за межі обставин, які перевіряються під час камеральної перевірки, тобто відповідач діяв протиправно.

Виходячи з обставин, що перевірялися, фактично в даному випадку проведено документальну перевірку, без прийняття відповідного рішення та без повідомлення про її проведення позивача, що є порушенням вимог п. 78.4., ст. 79, ст. 81 ПК України, що, крім іншого, призвело до порушення прав позивача на надання документів та даних, право на що передбачено приписами п. 79.1. та п/п. 17.1.6. ПК України з урахуванням положень ст. 44 ПК України (щодо підтвердження даних, визначених у податковій звітності).

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що акт камеральної перевірки є доказом здобутим з порушенням закону, а отже, відповідно до ч. 3 ст. 70 КАС України, судом до уваги не береться та, відповідно, не може бути підставою для прийняття оскаржуваного рішення, що, у свою чергу, є самостійною та достатньою підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Окрім того, в контексті наведеного, слід додати, що з акту камеральної перевірки не вбачається допущення позивачем арифметичних або методологічних помилок.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, суд приходить до висновку, що в порядку виконання обов'язку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідачем не доведено законності та обґрунтованості спірного рішення, у зв'язку з чим та виходячи з положень п.1 ч. 2 ст. 162 та ч. 2 ст. 11 КАС України суд приходить до висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення.

Наведені позивачем доводи та надані ним матеріали не спростовують наведеного та не доводять зворотного.

Керуючись вимогами статей 11, 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

П О С Т А Н О В И В:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.07.2015 року № 0001821500, прийняте Володимир-Волинською ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області.

3. Судові витрати в сумі 1218,00 грн. присудити на користь Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (код з ЄДР 00135390; адреса: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5) за рахунок Державного бюджету України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя І.А. Качур