Постанова № 61687031, 28.09.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 700/668/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Добриднюк Н.О.

Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 вересня 2016 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Межевича М.В., Сорочко Є.О.

за участю секретаря Генчмазлумо І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області на постанову Лисянського районного суду Черкаської області від 22 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області про призначення пенсії за вислугу років,

В С Т А Н О В И Л А

Позивач, ОСОБА_2, звернувся до суду з позовом до Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області (далі по тексту - Відповідач), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просить визнати протиправними та скасувати рішення Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Черкаської області № 4344/08 від 13.07.2016 року щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» , зарахувати до загального стажу роботи в органах прокуратури половину строку навчання на юридичному факультеті Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка з 01.09.1980 року по 01.07.1985 року, зобов'язати Звенигородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Черкаської області призначити йому пенсію за вислугою років із розрахунку 90% із середнього заробітку без обмеження максимального розміру пенсії та стягнути сплачений ним судовий збір.

Постановою Лисянського районного суду Черкаської області від 22 серпня 2016 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано рішення Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаській області №4344/08 від 13.07.2016 року щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 05.10.1995 року №358/95-ВР, у редакції Закону України від 12.07.2001 року №2662-ІІІ) на підставі довідки Генеральної прокуратури про заробітну плату з розрахунку 90% із середнього заробітку. Зараховано ОСОБА_2 до загального стажу роботи в органах прокуратури половину строку навчання на юридичному факультеті Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка (денна форма) з 01.09.1980 року по 01.07.1985 року, що становить 2 роки 5 місяців. Зобов'язано Звенигородське об'єднане управління пенсійного фонду України в Черкаській області призначити ОСОБА_2 пенсію за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 05.10.1995 року №358/95-ВР, у редакції Закону України від 12.07.2001 року №2662-ІІІ) на підставі довідки Генеральної прокуратури України про заробітну плату від 01.07.2016 року №18-1041 зп із розрахунку 90% із середнього заробітку без обмеження максимального розміру пенсії.

Не погоджуючись з судовим рішенням, представником Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нову постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню в частині з ухваленням нового рішення в скасованій частині з таких підстав.

Згідно зі п.3 ч.1 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 04.07.2016 року позивач звернувся із заявою до відповідача про призначення пенсії за вислугу років відповідно до вимог ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» в розмірі 90 відсотків від середньомісячного заробітку з 04.07.2016 та без обмеження її максимального розміру з наданням необхідних підтверджуючих документів.

Рішенням відповідача від 13.07.2016 року № 4344/08 йому було відмовлено у призначенні пенсії відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ з посиланням на те, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213 з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються, зокрема, відповідно до Закону України «Про прокуратуру», а тому з 01 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах, визначених вищезазначеним законом не призначаються. Також, на день звернення із заявою до відповідача його вислуга років становить менше ніж передбачено ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Позивач дану відмову вважає незаконною, а його право на отримання пенсії у повному обсязі порушеним, у зв'язку з чим, звернувся до суду із даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, дійшов висновку, що оскільки на момент звернення до УПФ із заявою ОСОБА_2 мав 22 роки шість місяців вислуги років, що є достатнім для призначення пенсії відповідно до ст.50-1 ЗУ «Про прокуратуру», то слід призначити пенсію позивачу відповідно до ст.50-1 ЗУ «Про прокуратуру».

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, в редакції Закону України від 12.07.2001 року № 2663-ІІІ, прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку».

Однак, в наступному законодавство, яке регулює зазначені правовідносини, змінилось.

Так, 15.07.2015 року набув чинності Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року № 1697-VII, згідно Розділу ХІІ Прикінцевих положень якого визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності цим Законом положення: Закон України "Про прокуратуру" (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., N 53, ст. 793, N 50, ст. 474; 1995 р., N 11, ст. 71, N 34, ст. 268; 2001 р., N 9, ст. 38, N 44, ст. 233; 2002 р., N 17, ст. 117, ст. 125; 2003 р., N 29, ст. 233, N 30, ст. 247; 2004 р., N 8, ст. 66; 2005 р., N 2, ст. 32, N 6, ст. 132, N 11, ст. 198; 2006 р., N 1, ст. 18, N 19 - 20, ст. 156; 2007 р., N 7 - 8, ст. 66, N 33, ст. 442; 2008 р., NN 5 - 8, ст. 78, N 48, ст. 357; 2010 р., N 37, ст. 497, NN 41 - 45, ст. 529; 2011 р., N 23, ст. 160, N 30, ст. 279; 2012 р., N 12 - 13, ст. 82; 2013 р., N 14, ст. 89, N 21, ст. 208, N 37, ст. 490, N 39, ст. 517; 2014 р., N 11, ст. 132, N 17, ст. 593, N 20 - 21, ст. 745, N 22, ст. 816; із змінами, внесеними Законом України від 14 серпня 2014 року №1642-VII), крім п.8 ч.1 ст.15, ч.4 ст.16, абзацу першого ч.2 ст.46-2, ст.47, частини першої ст.49, ч.5 ст.50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої ст.50-1, частини третьої ст.51-2, ст.53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, ст.2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також ст.13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року.

Вказаний Закон від 14.10.2014 року № 1697-VII є чинним і підлягає до виконання, оскільки Конституційним судом України в установленому порядку неконституційним не визнавався.

Отже, на час звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії (07 липня 2016 року) частини перша та друга ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" втратили чинність.

Разом з тим, частиною першою та другою ст.86 Закону України "Про прокуратуру" (чинної на час виникнення спірних відносин) передбачено, що Прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: зокрема, з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців. Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Таким чином, з 15 липня 2015 року діючим законодавством України не визначено суб'єктивного права, як і не передбачено підстав, порядку реалізації, обов'язку органів Пенсійного фонду України щодо призначнення пенсій, призначених відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ від 05.11.1991 року.

На час звернення позивача до управління Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії діяли норми нового Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року № 1697-VII.

З огляду на це, колегія суддів дійшла висновку, що у відповідача на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, не було правових підстав для її призначення.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тобто, у спірних правовідносинах пенсійний орган здійснював свої повноваження в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законами України, так як у останнього відсутні правові підстави для призначення пенсії позивачу відповідно до ст.50-1 до Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, так як норма даного Закону в частині призначення пенсії втратила чинність.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення №4344/08 від 13.07.2016 року щодо відмови позивачу у призначенні пенсії відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» та зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» задоволенню не підлягають, а постанову суду першої інстанції в цій частині слід скасувати та в задоволенні позову відмовити.

Що стосується позовної вимоги про зарахування до загального стажу роботи в органах прокуратури половину строку навчання на юридичному факультеті Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка з 01.09.1980 року по 01.07.1985 року, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову в цій частині.

Так, частиною 6 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, яка є чинною на даний час, визначено, що до вислуги років, що дає право на пенсію за вислугу років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у ст.56 ЗУ «Про прокуратуру», в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, а також половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах.

Тобто, до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у ст.56 цього Закону, в тому числі половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах.

При цьому, з оглянутої судом копії трудової книжки серії БТ-І №2709824 вбачається, що в період з 01.09.1980 року по 01.07.1985 року позивач навчався на юридичному факультеті Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка (денна форма).

З копії диплома серії МВ-І №019342 від 25.06.1985 року судом встановлено, що ОСОБА_2 закінчив Київський державний університет ім. Т.Г.Шевченка за спеціальність правознавство,

У період навчання позивача в Київському державному університеті ім. Т.Г.Шевченка, навчальний заклад мав 4 рівень акредитації та здійснював підготовку, перепідготовку та атестацію фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів.

Враховуючи вказані норми, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що до стажу роботи підлягає зарахування половину строку навчання позивача в Київському державному університеті ім. Т.Г.Шевченка.

А тому, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції в частині задоволення позову про зарахування до загального стажу роботи в органах прокуратури половину строку навчання на юридичному факультеті Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка з 01.09.1980 року по 01.07.1985 року підлягає залишенню без змін.

Щодо судового збору, то оскільки суд апеляційної інстанції погодився з обґрунтованістю однієї позовної вимоги з трьох, то і судовий збір з відповідача має бути стягнуто на його користь в частині задоволеної позовної вимоги.

Також, слід стягнути з відповідача суму судового збору за подання апеляційної скарги в частині задоволення апеляційної скарги, сплата якої була відстрочена за клопотанням апелянта до винесення рішення по суті

Відповідно до ст. 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її в частині та прийняти нову постанову суду в цій частині.

Таким чином вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині.

Керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області - задовольнити частково.

Постанову Лисянського районного суду Черкаської області від 22 серпня 2016 року - скасувати в частині визнання протиправним та скасування рішення №4344/08 від 13.07.2016 року щодо відмови позивачу у призначенні пенсії відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру», зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» та стягнення з Звенигородського об'єднання управління пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_2 судового збору в розмірі 551 грн.20 коп.

В цій частині прийняти нове рішення, яким в задоволенні ОСОБА_2 до Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання призначити пенсію за вислугу років - відмовити.

В іншій частині постанову Лисянського районного суду Черкаської області від 22 серпня 2016 року - залишити без змін.

Стягнути з Звенигородського об'єднання управління пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. С.Терещенко, 28, м. Звенигородка Чекаської області, код ЄДРПОУ 40383821) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) частину судового збору в розмірі 183 (сто вісімдесят три) грн. 73 коп.

Стягнути з Звенигородського об'єднання управління пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. С.Терещенко, 28, м. Звенигородка Чекаської області, код ЄДРПОУ 40383821) судовий збір у розмірі 202 (двісті дві) грн. 10 коп. за подачу апеляційної скарги до Київського апеляційного адміністративного суду (отримувач коштів: УДКСУ у Печерському р-ні; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897; банк отримувача: ГУДКСУ у м. Києві; код банку отримувача: 820019; рахунок отримувача: 31211206781007; код класифікації доходів до бюджету: 22030001).

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: М.В. Межевич

Є.О. Сорочко

Повний текст постанови виготовлено 29 вересня 2016 року

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Сорочко Є.О.

Межевич М.В.