Постанова № 61684477, 21.09.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

21 вересня 2016 рокусправа № 808/1645/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Іванова С.М.

суддів: Чабаненко С.В. Шлай А.В.

за участю секретаря судового засідання: Горшкова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12 липня 2016 року у справі № 808/1645/16 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, Жовтневого районного суду м. Запоріжжя про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі - відповідач-1), Жовтневого районного суду м. Запоріжжя (далі - відповідач-2) з позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача-1 щодо не нарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою; зобов'язати відповідача-1 нарахувати та виплатити вихідну допомогу судді у зв'язку з відставкою в розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 12 липня 2016 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області та Жовтневого районного суду міста Запоріжжя щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою.

Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області та Жовтневий районний суд міста Запоріжжя нарахувати і виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу судді у зв'язку з відставкою в розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області не погодилося з рішенням суду першої інстанції та подало на нього апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12 липня 2016 року скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання 21.09.2016 року не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України та ч. 1 ст. 41 КАС України не перешкоджає розгляду справи за відсутності останніх без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Клопотання позивача щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з подачею останнім заяви до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя про внесення змін до наказу про звільнення на переконання колегії суддів не підлягає задоволенню, як необґрунтоване.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід скасувати, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що з 08 квітня 1990 року позивача було обрано народним суддею Жовтневого районного народного суду м. Запоріжжя (а.с.23).

Постановою Верховної ради України від 10 липня 1997 року позивача було обрано безстроково суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя (а.с.4).

18 лютого 2014 року ОСОБА_1 було подано заяву про відставку до Вищої ради юстиції та відповідно до рішення останньої від 10.12.2015 № 1177/0/15-15 було внесено подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя у зв'язку з поданням заяви про відставку (а.с.66).

Постановою Верховної Ради України від 19 квітня 2016 року за № 1118-VІІІ «Про звільнення суддів» у зв'язку з поданням заяви про відставку було звільнено з посади судді, зокрема суддю Жовтневого районного суду м. Запоріжжя Татарінова Віктора Ілліча (а.с.10).

Наказом № 16-ос від 27 квітня 2016 року позивача було відраховано зі складу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя на підставі Постанови Верховної Ради України від 19 квітня 2016 року за № 1118-VІІІ та поданої заяви про відставку у відповідності до вимог п.9 ч.5 ст.126, ст.131 Конституції України, ст.109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (а.с.11).

29.04.2016 року позивач звернувся до відповідача-1 з проханням нарахувати йому вихідну допомогу у зв'язку із звільненням у відставку.

Листом від 13.05.2016 року за вих. № 08-05/1390, позивача було повідомлено, що ТУ ДСА України в Запорізькій області немає законних підстав для нарахування та виплати йому вихідної допомоги, оскільки Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в України» від 27.03.2014 року, який набрав чинності 01.05.2014 року, виплата вихідної допомоги у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою не передбачена (а.с.27).

Вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що суперечать вимогам закону, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення позивача права на отримання вихідної допомоги у зв'язку з відставкою, відповідно до статті 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», чинного на момент подання ОСОБА_1 заяви про відставку, є протиправним та таким, що не відповідає вимогам законодавства України, оскільки застосуванню підлягає саме та норма, яка діяла на час вираження позивачем свого волевиявлення на припинення роботи суддею, а саме 18.02.2014 р.

Колегія суддів з висновками суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне.

Так, частина перша статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції, чинній на день подання позивачем заяви про відставку, дійсно передбачала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України», який набрав чинності 01 квітня 2014 року, було внесено зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме виключено статтю 136 даного Закону, якою передбачалася виплата судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Відтак, на момент фактичного виходу у відставку, позивач втратив право, передбачене частиною першою статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», на отримання вихідної допомоги.

При цьому, згідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак, оскільки відмова у виплаті такої допомоги відповідачем зумовлена внесенням парламентом змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якими скасовано виплату вихідної допомоги, і такі законодавчі зміни не були визнані неконституційними, то підстав для виплати такої допомоги з 01.04.2014 р. не має.

Також слід зазначити, що колегія суддів визнає безпідставними доводи позивача про те, що він набув право на отримання вихідної допомоги ще до 01.04.2014 року після власного волевиявлення на вихід у відставку, оскільки юридична конструкція статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» пов'язувала право на вихідну допомогу не із набуттям права на відставку (певного стажу чи віку), а із юридичним фактом реалізації права на відставку (виходу у відставку), який у спірних правовідносинах виник вже після виключення із Закону України «Про судоустрій і статус суддів» статті 136.

Слід також зазначити, що Конституційний Суд України рішенням від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, визначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Вказаним рішенням визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення статей 103, 109, 136, 137, абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року N 2453-VI з наступними змінами.

Тобто, відмова у виплаті такої допомоги відповідачем, зумовлена внесенням змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та відсутністю норми, яка б передбачала таку виплату.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, оскільки на момент виходу у відставку позивача Законом України «Про судоустрій і статус суддів» виплату такої допомоги не передбачено, а відтак, відповідачем не вчинено будь-яких протиправних дій щодо звуження змісту та обсягу прав позивача.

Щодо висновків суду першої інстанції про те, що невиплата вихідної допомоги у зазначеному розмірі, зумовлена тривалим розглядом Верховною Радою України заяви позивача про відставку, колегія суддів зазначає наступне.

Так, за змістом пункту 14 статті 92 Конституції України, судоустрій, судочинство і статус суддів визначаються виключно законами України.

Відповідно до статті 126 Конституції України, суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі досягнення суддею шістдесяти п'яти років.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України. Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Відповідно до частин другої, шостої статті 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, яка діяла на час прийняття постанови Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 25 грудня 2014 року №59-VIII), питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

За змістом частини третьої статті 122 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

Тобто, датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а не дата подання позивачем заяви про відставку до Вищої ради юстиції.

Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

В той же час, несвоєчасний розгляд заяви позивача про відставку та тривалий період його звільнення Верховною Радою України, не є предметом розгляду даного спору.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанову суду першої інстанції у даній справі необхідно скасувати з прийняттям нового рішення - про відмову у задоволенні позову.

Керуючись п.3 ч.1 ст.198, ст.ст.202,205,207 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області - задовольнити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12 липня 2016 року у справі № 808/1645/16 - скасувати та прийняти нову постанову.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий: С.М. Іванов

Суддя: С.В. Чабаненко

Суддя: А.В. Шлай