Постанова № 61684295, 26.09.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2016 р. Справа № 917/1385/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тихий П.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Россолов В.В.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.

за участю представників:

позивача – не з’явився;

відповідача – не з’явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№2458П/1-43) на ухвалу господарського суду Полтавської області від 25.08.2016 року у справі №917/1385/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бурінтехсервіс", м. Полтава,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз-Будресурси", м. Полтава,

про стягнення 355641,57 грн.

ВСТАНОВИЛА:

08.08.2016р. від Товариство з обмеженою відповідальністю "Бурінтехсервіс" звернулось до господарського суду Полтавської області з заявою про відновлення пропущеного строку для пред’явлення наказу від 13.10.2014р. у справі №917/1385/14 до виконання та видачу дубліката наказу, яка ухвалою від 11.08.2016р. прийнята до розгляду в частині відновлення пропущеного строку для пред’явлення наказу до виконання.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 25.08.2016 року у справі №917/1385/14 (суддя Мацко О.С.) заяву задоволено. Поновлено пропущений строк для пред’явлення наказу від 13.10.2014р. у справі №917/1385/14 до виконання.

Відповідач з оскаржуваною ухвалою не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що ухвала суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати ухвалу господарського суду Полтавської області від 25.08.2016 року у справі №917/1385/14 та у заяві про відновлення строку для пред’явлення наказу до виконання відмовити.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.09.2016 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 26.09.2016 року.

Прокурор та представник відповідача в судове засідання не з’явились, про причини неявки не повідомили.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про місце та час розгляду апеляційної скарги, не реалізували своє право на участь у судовому процесі та не забезпечили явку представників в судове засідання.

Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що сторони були повідомлені належним чином про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги, те, що явка представників учасників судового процесу у судове засідання не була визнана обов’язковою та зважаючи на стислі строки розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, у відповідності до приписів статті 102 Господарського процесуального кодексу України, а також відсутність клопотання сторін про продовження строку вирішення спору в порядку ст. 69 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу на ухвалу від 25.08.2016 р. в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 25.09.2014 року у даній справі частково задоволено позовні вимоги ТОВ "Бурінтехсервіс" до ТОВ "Союз-Будресурси" та стягнуто з відповідача на користь позивача по договору №06-13 від 15.04.13р. на виконання робіт по підземному ремонту свердловини №2 Ярмаківської площі 62 725,00 грн. - основного боргу, 4 117,55 грн. - пені, 2 110,44 грн. - 3% річних, 8 342,42 грн. - інфляційних втрат; по договору №9/13 від 15.04.13р. про надання послуг по випробуванню свердловини №2 Ярмаківської площі 232955,64 грн. боргу; по договору № 10/13 від 20.04.13р. про надання послуг насосним агрегатом 9Т на дизельному приводі при випробуванні свердловини №2 Ярмаківської площі 39600,00 грн. - основного боргу, 2689,55 грн. - пені, 5425,20 грн. - інфляційні втрати, 1053,00 грн. - 3% річних, 7180,37 грн. - витрати по сплаті судового збору.

Рішення набрало законної сили 13.10.2014р., на його виконання видано наказ від 13.10.2014р. та направлено стягувачу.

Строк пред'явлення наказу від 13.10.2014р. до виконання в органи виконавчої служби був встановлений до 13.10.2015р.

Доказів сплати присуджених за даним наказом сум боржник суду не надав. Тобто на даний час рішення суду є невиконаним.

Обґрунтовуючи причину пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання, заявник вказує на те, що оригінал наказу ним отриманий поштою від суду не був; між сторонами постійно велися перемовини стосовно добровільного виконання рішення суду відповідачем, і зважаючи на настрої останнього виконувати рішення суду позивач вчасно не звертався до суду за оригіналом наказу для його подальшого виконання. Так, позивачу відповідачем був наданий гарантійний лист №1-159/О від 30.10.2014р., яким останній гарантував оплату заборгованості за встановленим графіком (а.с. 113) та просив не звертатися до виконавчої служби.

Проте, як вказує позивач, незважаючи на дані гарантії та постійні обіцянки сплатити заборгованість, кошти перераховані не були, а у зв'язку з втратою оригіналу наказу (його неотриманням від суду) примусово виконати рішення суду на даний час, без поновлення строку на пред’явлення наказу, неможливо.

Задовольняючи заяву позивача та поновлюючи пропущений строк для пред’явлення наказу від 13.10.2014 року у справі №917/1385/14, суд першої інстанції визнав поважними причини пропущення такого строку.

Колегія суддів вважає правомірним такий висновок суду першої інстанції, з огляду на таке.

Згідно статті 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого наказу, який є виконавчим документом.

Відповідно до ч.1 ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Згідно з п.3 ч.2. ст.17 відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою судові накази.

Положеннями ст. 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлено. Заява про відновлення пропущеного строку подається до господарського суду, який прийняв судове рішення.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року в справі №5-рп/2013 (за конституційним зверненням акціонерної компанії "Харківобленерго" щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 17, пункту 8 частини першої статті 26, частини першої статті 50 Закону України "Про виконавче провадження") виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судових захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012року № 18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012року № 11-рп/2012).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Пункт 1 ст. 6 §1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд". Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.04 по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд. Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Тривале невиконання рішення без вагомих на те мотивів, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому, таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Крім того, як встановлено колегією суддів, стягувачем наказ отримано не було, що також вбачається з письмових пояснень, наявних в матеріалах оскарження ухвали суду від 25.08.2016 року.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що процесуальний Закон покладає обов’язок видачі наказу для виконання судового рішення, яке набрало законної сили, саме на суд, який також зобов’язаний вручити цей наказ безпосередньо стягувачеві або надіслати йому рекомендованим чи цінним листом, в той час, як будь-яких обов’язків з цього приводу щодо стягувача, Законом не передбачено.

Отже, доказів отримання наказу стягувачем, в матеріалах справи відсутні.

У зв’язку з цим, неотримання стягувачем наказу потягло за собою пропуск строку для пред’явлення наказу до виконання. Таким чином дана обставина також є підставою для поновлення вказаного строку, на підставі ч. 1 ст. 119 ГПК України.

Колегія суддів звертає увагу, що рішення суду є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судового рішення не призводить до відновлення порушеного права. Відсутність у сторони можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, є втручанням у право сторони на мирне володіння майном, що є порушенням першого пункту статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими та безпідставними, та не спростовують висновків, викладених в оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції.

У відповідності до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов’язковим.

Таким чином, місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваної ухвали додержані норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування ухвали господарського суду Полтавської області від 25.08.2016 року у справі №917/1385/14 відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Полтавської області від 25.08.2016 року у справі №917/1385/14 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 29.09.2016 року.

Головуючий суддя Тихий П.В.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Россолов В.В.