Постанова № 61684171, 20.09.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2016 р. Справа№ 910/2489/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Кропивної Л.В.

Дідиченко М.А.

при секретарі: Верьовкін С.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Леонічева Д.В. (за довіреністю № 29/02-16 від 02.03.2016р.);

від відповідача: Макарчук Л.В. (за довіреністю № 191 від 07.04.2016 р.);

розглянувши апеляційну скаргу державного підприємства "Центр державного земельного кадастру"

на рішення господарського суду міста Києва від 15.03.2016р.

у справі № 910/2489/16 (суддя: Комарова О.С.)

За позовом Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол"

до відповідача Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру"

про визнання розірваним договору та стягнення 18 498,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про визнання розірваним договору про надання послуг з ведення Державного реєстру землі № 05.06.003175 від 18.10.2010 р. та стягнення 18 498,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.03.2016 р. по справі № 910/2489/16 позов публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" задоволено частково, стягнуто з Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" на користь публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" грошові кошти у розмірі 18 498,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що доказів з боку відповідача на користь позивача надання послуг в оплату здійснення попередньої оплати, станом на березень 2016 року суду не надано, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Договором про надання послуг в сумі 18 498,00 грн. Щодо визнання договору про надання послуг з ведення державного реєстру земель № 05.06.003175 від 18.10.2010 року розірваним, суд першої інстанції зазначив, що такий спосіб захисту цивільних прав як визнання договору розірваним є неефективним способом захисту прав та інтересів, так як не забезпечує їх реального захисту.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство "Центр державного земельного кадастру" звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 15.03.2016 р. у справі № 910/2489/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник вказав на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права та таким, що підлягає скасуванню, у зв'язку з тим, що судом не досліджено всебічно докази, які було подано по справі, не встановлено обставин справи, які мають істотне значення, що призвело до невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи. Окрім іншого, апелянт вказав на те, що наразі строк виконання зобов'язання за договором продовжено до 31.12.2017 р. та договір № 05.06.003175 від 18.10.2010 р. перебуває на стадії виконання. Також апелянт посилався на те, що ним було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності та судом першої інстанції не було враховано, оскільки з 01.01.2011 р. вступила в силу постанова КМУ від 09.09.2009 р. № 1021 «Про затвердження порядків ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі».

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2016 р. апеляційну скаргу прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 910/2489/16.

В подальшому розгляд справи розглядався.

16.05.2016 р. через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить повністю відмовити відповідачу в задоволенні апеляційної скарги.

06.09.2016 р. через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача надійшли пояснення по справі.

15.09.2016 р. через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення до відзиву на апеляційну скаргу.

В судових засіданнях 07.07.2016 р. та 06.09.2016 р. було оголошено перерву до 06.09.2016 р. та 20.09.2016 р. відповідно.

В судовому засіданні 20.09.2016 року представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні 20.09.2016 р. вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 18.10.2010 р. між відкритим акціонерним товариством "Концерн Стирол", яке в подальшому було перейменоване в публічне акціонерне товариство "Концерн Стирол" (далі - позивач, замовник) та Державним підприємством "Центр державного земельного кадастру" (далі - відповідач, виконавець) було укладено договір про надання послуг з ведення державного реєстру земель № 05.06.003175 (договір), відповідно до умов розділу 1 якого виконавець зобов'язується надати, а замовник - оплатити та прийняти послуги з ведення державного реєстру земель щодо об'єкта, зазначеного в даному пункті, вартість яких всього разом з ПДВ складає 70 824,00 грн. Об'єкт: обслуговування поверхового газопроводу (1.10.5). Знаходиться за адресою: від промплощадки до ГРС-3 у Калінінському районі м. Горлівки. (а.с. 12-13).

Згідно з п.п. 1.2., 1.3. договору замовник здійснює оплату послуг, зазначених в п. 1.1 даного Договору, на умовах 100 % попередньої оплати на підставі виставленого Виконавцем рахунка-фактури. Виконавець зобов'язаний надати послуги, зазначені в п. 1.1 даного Договору до 31.12.2010 року з дати отримання Виконавцем оплати послуг згідно з п. 1.2 даного Договору.

За приписами п. 3.1 договору сторони складають акти наданих послуг по кожному з видів наданих послуг, зазначених в п. 1.1 Договору. Послуги вважаються наданими з дати підписання сторонами акта наданих послуг.

Відповідно до п. 2.1. договору даний договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було виставлено позивачу рахунок - фактуру № 05.06.003175 від 18.10.2010 р. на суму 70 824,00 грн. (а.с. 14).

Позивачем відповідно до п. 1.2. договору було здійснено попередню оплату послуг у сумі 70 824,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 8200 від 26.11.2010 р. (а.с. 15).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем послуги за договором були виконані частково на суму 52 326,00 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи актом наданих послуг № 05.06.003175 від 30.12.2010 р. (а.с. 16).

В матеріалах справи наявний акт звірки взаєморозрахунків станом на 20.04.2013 року, підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками підприємств, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем за договором про надання послуг з ведення державного реєстру земель № 05.06.003175 від 18.10.2010 року складає 18 498,00 грн. (а.с. 17)

Проте, як зазначає позивач, відповідачем в подальшому послуги на суму 18 498,00 грн. надані не були, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 18 498,00 грн. та розірвання договору про надання послуг з ведення державного реєстру земель № 05.06.003175 від 18.10.2010 р.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що оскільки доказів з боку відповідача на користь позивача з надання послуг на суму здійснення попередньої оплати, станом на березень 2016 року суду не надано, то обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Договором про надання послуг в сумі 18 498,00 грн. Щодо визнання розірваним договору суд першої інстанції зазначив, що такий спосіб захисту цивільних прав як визнання договору розірваним є неефективним способом захисту прав та інтересів, так як не забезпечує їх реального захисту.

Однак колегія суддів з висновком суду першої інстанції в частині стягнення 18 498,00 грн. заборгованості за договором про надання послуг не погоджується з наступних підстав.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору надання послуг, згідно якого в силу вимог ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем відповідно до п. 1.2. договору було здійснено попередню оплату послуг у сумі 70 824,00 грн.

Проте, відповідачем в порушення умов договору послуги за договором були виконані частково на суму 52 326,00 грн., тобто відповідач неналежним чином виконав обов'язки за договором про надання послуг з ведення державного реєстру землі № 05.06.003175 від 18.10.2010 р.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як вбачається з умов договору, в ньому не встановлено обов'язку відповідача повернути попередню оплату у разі порушення ним свого зобов'язання.

Суд першої інстанції, стягуючи з відповідача попередню оплату, не дослідив умов договору та не навів норм права, які б передбачали обов'язок відповідача повертати попередню оплату у разі порушення ним зобов'язання. Із судового рішення не вбачається, з яких мотивів виходив суд та на підставі яких норм законодавства прийнято рішення про задоволення позову в частині стягнення 18 498,00 грн..

Як вбачається з договору про надання послуг, він набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Таким чином, на теперішній час зазначений договір чинний.

Відповідно до ст. 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом. Збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інший розмір відповідальності виконавця не встановлений договором.

В силу п.1 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Статтею 615 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Частиною 3 ст.651 ЦК України встановлено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно з стаття 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Відповідно до ст.653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як видно з матеріалів справи, позивач не скористався своїм правом, наданим законом, та не відмовився від зобов'язання в односторонньому порядку, не розвівав договір та не вимагав повернення суми попередньої оплати в частині невиконаних робіт. Матеріали справи не містять доказів того, що позивачем було надіслано відповідачу в односторонньому порядку вимогу про відмову від договору та повернення коштів.

При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи представника позивача про те, що роботи вже були виконанні іншої організацією, оскільки належним та допустимих доказів цього твердження, в порядку ст.ст.33, 34 ГПК України, суду надано не було.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 18 498,00 грн. грошових коштів задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не доведено факт порушеного права на момент подачі позову.

Стосовно позовних вимог в частинні визнання договору про надання послуг з ведення державного реєстру землі № 05.06.003175 від 18.10.2010 р. розірваним, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в цій частині позову з огляду на наступне.

В частині 2 ст. 202 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Нормами частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, в спірному договорі не встановлено будь-яких інших способів захисту, окрім передбачених чинним законодавством.

У відповідності до частин 2 та 3 статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Отже, із приписів вищенаведених правових норм випливає, що захист прав особи та законних інтересів здійснюється способом, що визначений законом або договором.

У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Суд зазначає, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, необхідно також зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Тобто, суд зазначає, що у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що такий спосіб захисту цивільних прав як визнання договору розірваним є неефективним способом захисту прав та інтересів, так як не забезпечує їх реального захисту.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовної вимоги в частині визнання договору про надання послуг з ведення державного реєстру земель № 05.06.003175 від 18.10.2010 року розірваним.

Місцевий господарський суд при прийнятті оскарженого рішення наведеного не врахував, не повністю з'ясував обставини, що мають значення для справи, натомість, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, виніс помилкове рішення.

Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 15.03.2016р. підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" на рішення господарського суду міста Києва від 15.03.2016 року у справі № 910/2489/16 задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 15.03.2016 року у справі № 910/2489/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" (84610, Донецька обл., місто Горлівка, ВУЛИЦЯ ГОРЛІВСЬКОЇ ДИВІЗІЇ, будинок 10; ЄДРЮОФОП 05761614) на користь державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" (ЄДРЮОФОП 21616582, адреса: 03151, м. Київ, ВУЛИЦЯ НАРОДНОГО ОПОЛЧЕННЯ, будинок 3) 1 515 грн. 80 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/2489/16 повернути господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Л.В. Кропивна

М.А. Дідиченко