Постанова № 61684108, 26.09.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2016 р. Справа№ 911/1419/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 26.09.2016

розглядаючи апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" на рішення господарського суду Київської області від 19.07.2016 (повне рішення складено 02.08.2016)

у справі №911/1419/16 (суддя А.Ю. Кошик)

за позовом публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна"

до 1) військової частини 3027 Національної гвардії України

2) приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім"

про стягнення 34 592,15 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 19.07.2016 у справі №911/1419/16 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з військової частини 3027 Національної гвардії України на користь ПрАТ "Страхова компанія "Країна" 9 720,12 грн. страхового відшкодування та 387,21 грн. судового збору. Стягнуто з ПАТ "Київський страховий дім"на користь ПАТ "Страхова компанія "Країна" 24 872,03 грн. страхового відшкодування та 990,79 грн. судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ПрАТ "Київський страховий дім" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 19.07.2016 та прийняти нове рішення суду, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2016 у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Лобань О.І., Федорчук Р.В. прийнято вказану вище апеляційну скаргу до провадження та призначено розгляд справи №911/1419/16 за участю уповноважених представників сторін.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 12.09.2016, у зв'язку з припиненням повноважень судді ОСОБА_1. та судді ОСОБА_5, для розгляду справи №911/1419/16 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2016 у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І. прийнято вказану вище апеляційну скаргу до свого провадження.

26.09.2016 представником військової частини 3027 Національної гвардії України на підставі ст. 96 Господарського процесуального кодексу України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу відповідача-2 залишити без задоволення.

Представник відповідача-2 брав участь в судовому засіданні, в якому надавав свої пояснення та просив апеляційну скаргу ПрАТ "Київський страховий дім" задовольнити, а рішення господарського суду Київської області від 19.07.2016 у справі №911/1419/16 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник позивача та відповідача-1 брали участь в судовому засіданні, надавали пояснення, заперечували щодо доводів апеляційної скарги та просили рішення господарського суду Київської області від 19.07.2016 у справі №911/1419/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу ПрАТ "Київський страховий дім" - без задоволення.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-1 та відповідача-2, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.10.2015 між ПАТ "Страхова компанія "Країна" (далі- позивач) та ОСОБА_2 укладений договір добровільного страхування наземного транспорту №УА/118530.

16 листопада 2015 року сталась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), за участю застрахованого у ПАТ "СК "Країна" транспортного засобу "Фольксваген" на підставі Договору страхування (надалі - застрахований автомобіль), реєстраційний номер НОМЕР_1, який перебуває у власності страхувальника, та автомобіля марки "Ісузу", реєстраційний номер НОМЕР_2, що належить військовій частині 3027 Національної гвардії України (відповідач1), під керуванням водія ОСОБА_3. Вартість відновлювального ремонту застрахованого у позивача автомобіля була визначена ПАТ "СК "Країна" на підставі рахунку ФОП "ОСОБА_4" №5КР0000844/01693 від 19.11.2015 року, страхового акту №36/37745/2.1.5.1 від 25.01.2016 року, і складає 59 720,12 грн.

Відповідно до постанови Оболонського районного суду м. Києва від 05.02.2016 року ОСОБА_3, який вчинив дану ДТП при виконанні службових обов'язків в військовій частині 3024, визнано винним у вчиненні вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди.

На виконання умов договору добровільного страхування №УА/118530 від 20.10.2015, позивачем було виплачено страхове відшкодування шляхом оплати рахунку СТО згідно з заявою страхувальника на виплату страхового відшкодування у сумі 59720,12 грн., що підтверджується платіжним дорученням №16142 від 25.01.2016.

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки "Ісузу", реєстраційний номер НОМЕР_2 (військової частини 3027 Національної гвардії України (відповідача-1) була застрахована у приватному акціонерному товаристві "Київський страховий дім" (далі - відповідач-2) на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, укладеного у формі полісу №АЕ/6695358, з лімітом відповідальності в сумі 50 000 грн.

01 лютого 2016 року ПАТ "СК "Країна" звернувся до ПрАТ "Київський страховий дім" з претензією на виплату страхового відшкодування (в порядку регресу) за вх. №549 на суму виплаченого страхового відшкодування у розмірі 59 720,12 грн.

22 лютого 2016 року ПрАТ "Київський страховий дім" виплатив ПАТ "СК "Країна" страхове відшкодування по заявленій претензії №549 від 01.02.2015 в сумі 25 127,97 грн.

На решту виплаченого страхового відшкодування позивач звернувся до особи відповідальної за шкоду - відповідача1.

У зв'язку з несплатою страхового відшкодування у розмірі 34 592,15 грн., позивач звернувся до суду із позовом до військової частини 3027 Національної гвардії України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.05.2016 залучено до участі у справі в якості співвідповідача ПрАТ "Київський страховий дім" у зв'язку з тим, що заявлена у справі сума має відшкодовуватись приватним акціонерним товариством "Київський страховий дім" в межах ліміту відповідальності за полісом.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнув з військової частини 3027 Національної гвардії України на користь ПрАТ "Страхова компанія "Країна" 9 720,12 грн. страхового відшкодування та 387,21 грн. судового збору. Стягнув з ПАТ "Київський страховий дім" на користь ПАТ "Страхова компанія "Країна" 24 872,03 грн. страхового відшкодування та 990,79 грн. судового збору.

Не погоджуючись із рішення суду першої інстанції ПрАТ "Київський страховий дім" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 19.07.2016 та прийняти нове рішення суду, яким у задоволенні позовних вимог до страхової компанії відмовити.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга , ПрАТ "Київський страховий дім" не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно з ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Частиною 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною 1 ст. 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Приписами статті 1194 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» страхове відшкодування - це виплата, яка здійснюється Страховиком в межах страхової суми, а страхова сума - це максимально можливий розмір виплати по страхуванню, страхового відшкодування може бути недостатньо для покриття всіх збитків потерпілої особи. В такому випадку Страховик вправі звернутися безпосередньо до страхувальника (завдавача шкоди, відповідальної особи) з вимогою про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Так, згідно з ст.1172 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Виходячи з вищенаведених норм законодавства, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду Київської області, що у позивача після сплати страхового відшкодування потерпілому виникло право на регресний позов до страхової компанії, в якій застраховано цивільно-правову відповідальність власника транспортного засобу, яким заподіяно шкоду, тобто відповідача-2 в межах лімітів відповідальності. Решта суми заподіяної шкоди, яка виплачена страховою компанією і не покрита полісом, покладається безпосередньо на особу, яка відповідає за заподіяний збиток, тобто на відповідача-1.

Посилання апелянта на те, що ним підлягає відшкодуванню лише оцінена шкода з врахування фізичного зносу, колегією суддів визнано необґрунтована, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з ч. 1 ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону України "Про страхування" розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Таким чином, Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.

Колегія суддів зазначає, що відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема порядок виплати такого відшкодування та дії сторін при настанні страхового випадку, регулюються Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі Закон). За правилами ст. 22 Закону обов'язок відшкодувати шкоду при настанні страхового випадку покладено на страховика, яким застраховано цивільно-правову відповідальність особи, винної у настанні такого випадку. Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик, у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.92 № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що у даному випадку, коли для здійснення відновлювального ремонту використані нові деталі, у відповідача, як страховика цивільної відповідальності, виник обов'язок відшкодування страхового платежу, виплаченого позивачем у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля без урахування зносу деталей, що підлягають заміні.

Також слід зазначити, що у відповідності до правової позиції Верховного Суду України, викладеної ним у листі від 19.07.2011 щодо судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди та визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України у справі №910/7163/14 від 15.04.2015.

Так, у постанові від 15.04.2015 року у справі № 910/7163/14 Верховний Суд України зазначив, що Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування, у страхової компанії (позивача) виникає право зворотної вимоги до відповідальної за винну особу страхової компанії (відповідача-2) в порядку цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у сумі страхового відшкодування у межах фактичних затрат із вирахуванням франшизи.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 ГПК Україн висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Пунктом 36.4 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", наявність страхового акту, виставленого рахунку ремонтної організації та платіжного доручення про оплату ремонту, є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

При цьому, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є платіжний документ про здійснення такої виплати.

Колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом правомірно зазначено, що на відповідача-2 покладається відшкодування позивачу виплачених сум на ремонт в межах ліміту відповідальності за полісом.

Отже, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що з виплачених позивачем 59 720,12 грн., відповідачем-2 відшкодовано лише 25 127,97 грн., а тому відповідачем 2 підлягає відшкодуванню на користь позивача сума 24872,03 грн.

Таким чином, з заявлених у справі 34592,15 грн. (59720,12 грн.-25127,97 грн. = 34592,15 грн.) відшкодування виплачених страхових сум, 24872,03 грн. підлягає стягненню з відповідача-2 в межах лімітів відповідальності за полісом, а решта суми 9720,12 грн. підлягає стягненню з відповідача-1, тобто винної особи, як різниця, що не покрита страховкою за полісом поза межами ліміту відповідальності (за полісом ліміт відповідальності відповідача2 за шкоду, заподіяну майну, встановлено в розмірі 50 000,00 грн., франшиза - 0,00 грн.)

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі шляхом стягнення на користь позивача 9720,12 грн. з відповідача-1 та 24872,03 грн. з відповідача-2.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що судом першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" та скасування рішення господарського суду Київської області від 19.07.2016.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 19.07.2016 по справі №911/1419/16 - без змін.

2.Матеріали справи №911/1419/16 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко