Ухвала суду № 61680528, 21.09.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2016 колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів Борисової О.В., Невідомої Т.О.

при секретарі Ільченко В.В.

розглянувши у судовому засіданні справу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2, до ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Соврас Олена Юріївна, про визнання недійсним заповіту,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2014 року ОСОБА_1, яка діє в інтересах своєї малолітньої дитини ОСОБА_2, звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3, в якому просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_5, посвідчений 16 квітня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соврас О.Ю., зареєстрований в реєстрі за № 949, на користь відповідача ОСОБА_3

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 02.11.2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу СоврасО.Ю. був посвідчений заповіт громадянки ОСОБА_5 за яким вона заповіла її дочці ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, належну заповідачу квартиру АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_6 померла і вона звернулася до нотаріуса для оформлення спадщини, проте дізналася, що ОСОБА_6 за кілька днів до смерті скасувала заповіт на ім'я ОСОБА_2 і заповіла належну їй квартиру на ОСОБА_3, однак вважала, що заповіт, вчинений ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_3 вчинений заповідачем у момент не усвідомлення значення своїх дій, а тому має бути визнаний судом недійсним.

Справа № 755/30333/14-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/10166/2016Головуючий у суді першої інстанції: Ластовка Н.Д.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07 червня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

В обґрунтування заявлених вимог апелянт, посилається на те, що суд першої інстанції не правильно врахував висновок експертизи, оскільки він є суперечним.

Апелянт посилається на те, що померла була для її сім'ї як рідна, вони перебували у чудових відносинах, на відміну від відносин померлої з відповідачем. ОСОБА_5 неодноразово недобре відзивалася про ОСОБА_3 при житті, а тому на думку апелянта, не могло статися такого, щоб за здорового глузду вона написала заповіт на цілком сторонню їй людину, якою була відповідач.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Інші особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не з'явилися, були належним чином повідомлені про день, час та місце апеляційного розгляду. Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу, на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України, у відсутності не з'явившихся осіб.

ОСОБА_1 21 вересня 2016 року подала до суду заяву про відкладення розгляду справи, у зв'язку із відсутністю її адвоката по сімейним обставинам.

Заява була розглянута колегією суддів та в її задоволенні відмовлено, оскільки заявник не надала жодного доказу поважності причини неявки в судове засідання, як своєї, так і свого представника, та належним чином не обґрунтувала.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників відповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що за життя, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, залишила заповіт датований 12.04.2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соврас Оленою Юріївною, зареєстрований в реєстрі за №2186, яким заповідач на випадок смерті заповіла квартиру АДРЕСА_1 - ОСОБА_9 (а.с. 13 т. 1).

Як убачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_6 року ОСОБА_9 померла (а.с. 15 т. 1).

02.11.2013р. ОСОБА_5 залишила заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соврас Оленою Юріївною, зареєстрований в реєстрі за №4379, яким заповідач на випадок смерті заповіла квартиру АДРЕСА_1 - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 153 т.2).

В подальшому, 16.04.2014 року ОСОБА_5 залишила заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соврас Оленою Юріївною, зареєстрований в реєстрі за №949, яким заповідач на випадок смерті заповіла квартиру АДРЕСА_1 - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 156 т.2).

24.10.2014р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соврас Оленою Юріївною на підставі заповіту за реєстровим № 949, посвідчено свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1, (а.с. 185 т. 2)

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності у межах позовних вимог, виходив з того, що позивач не довела що ОСОБА_5 під час складання заповіту не розуміла значення свої дій та не могла ними керувати.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає, оскільки суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів і ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Згідно з ч. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 р. встановлено, що відповідно до положень ст. 10-11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до положень ч.3 ст.10 та ч.ч.1,4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно ч.4 ст.60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вивченням матеріалів справи, колегією суддів встановлено, що жодного належного доказу та обґрунтування щодо незаконності рішення суду першої інстанції апелянтом надано не було.

Доводи апеляційної скарги, зокрема, про те, що померла ОСОБА_5 перебувала майже у родинних відносинах із сім'єю позивача та у поганих відносинах з відповідачем, а тому не могло статися такого, щоб за здорового глузду вона написала заповіт на цілком сторонню їй людину, якою була відповідач, не є переконливими, оскільки в супереч ч.4 ст.60 ЦПК України побудовані на припущеннях, а рішенням суду не може ґрунтуватися на таких доказах.

Необґрунтованими є і доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не правильно врахував висновок експертизи, оскільки він є суперечним.

Так, з метою визначення психічного стану заповідача на момент складання заповіту 16.04.2014 року судом була призначена судово-психіатрична експертиза.

Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи № 42 від 22.01.2016 року встановлено, що ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, у момент укладання заповіту 16.04.2014 р. виявляла ознаки Органічного ураження головного мозку судинного ґенезу з церебрастенічним синдромом; за своїм психічним станом у момент складення заповіту усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними (а.с. 239-243 т.2).

Суд першої інстанції правильно послався на те, що не має підстав не брати до уваги як належний доказ висновок судово-психіатричної експертизи щодо психічного стану заповідача на час складання заповіту від 16.04.2014 року, оскільки, досліджуючи стан ОСОБА_5, комісія вивчала стан заповідача за медичними документами, матеріалами цивільної справи, свідченнями свідків.

Посилань на будь-які психічні розлади заповідача не містяться ні в матеріалах справи, ні в медичній документації, з врахуванням діагнозу ОСОБА_5 та проведеного лікування, як до складання заповіту так і після його складання, про що зазначено експертом в даному висновку.

Покази свідків, на які посилається апелянт, також не спростовують висновків експертизи, зокрема, і тому, що жоден із свідків не спілкувався із померлою в день складання нею заповіту.

Натомість, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно взяв до уваги подані третьою особою пояснення та заперечення проти позову, оскільки саме вона являється нотаріусом, яка засвідчувала заповіт ОСОБА_5, а отже була присутня поруч із останньою та могла оцінити її стан.

Таким чином, звернувшись до суду з позовом, позивач не обґрунтувала його належним чином та не надала судам доказів, які б спростовували вільне волевиявлення ОСОБА_5 під час складання оспорюваного заповіту, а тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову, спираючись на повний та всебічний розгляд справи, на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Враховуючи викладене, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 червня 2016 року колегія суддів вважає таким, що ухвалене з додержанням вимог закону. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду першої інстанції не впливають.

Керуючись ст.ст. 218, 303-305, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді