Рішення № 61650610, 28.09.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4713/16 Справа № 206/669/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Осіян О.М.

Категорія 5

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2016 року м. Дніпро

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Осіяна О.М.,

суддів Деркач Н.М., Петешенкової М.Ю.,

за участю секретаря Сахарова Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення до житлового приміщення та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_4, про припинення права власності, визнання права власності та стягнення компенсації, -

ВСТАНОВИВ:

10 лютого 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення до житлового приміщення.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що він є власником 1/6 частини житлового будинку №1 по вул. Новгородській у м. Дніпропетровську. Право власності на цей будинок набув в порядку спадкування за законом після смерті свого батька. Співвласниками зазначеного будинку є відповідач ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Після смерті ОСОБА_5 поведінка відповідача змінилася, вона перестала спілкуватися з членами сімї позивача, на неодноразові прохання надати доступ до житлового приміщення, відповідач у різкій формі відмовляла, чим порушувала його права. Ключів від замків позивач не має, спроби увійти до будинку завершалися скандалами та відмовами.

ОСОБА_2 просив суд зобовязати відповідача припинити чинити дії, які перешкоджають йому реалізовувати своє право щодо користування жилим приміщенням у спірному будинку, вселити його разом із дружиною та синами в будинок, стягнути із відповідача судові витрати.

09 квітня 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_4 про припинення права власності, визнання права власності та стягнення компенсації.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що їй на праві власності належить 2/3 частини домоволодіння №1 по вул. Новгородській у м. Дніпропетровську: 1/2 частина на підставі свідоцтва про право власності, виданого 07 жовтня 2014 року, 1/6 частина - на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом.

Відповідач є її сином, а третя особа дочкою. Їм належить по 1/6 частині спірного домоволодіння в порядку спадкування за законом. Спірне домоволодіння вона побудувала разом зі своїм чоловіком та наразі воно є її єдиним місцем мешкання. Її частка в домоволодінні складає 2/3 частини, вважає, що частка відповідача ОСОБА_2 є незначною та не може бути виділена в натурі. Відповідач ОСОБА_2 забезпечений житлом, проживає та зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1Правда» АДРЕСА_1 разом зі своєю сімєю. ОСОБА_3 вважає, що потреби вселятися в спірне домоволодіння у ОСОБА_2 немає. Після смерті чоловіка у них з відповідачем склалися неприязні стосунки. Для того, щоб убезпечити себе від неправомірних дій відповідача, вона змушена була змінити замки на вхідних дверях. Відповідач вимагав в рахунок компенсації його частки 10000 доларів США, на що вона не погодилась.

Просила суд ухвалити рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог, а також припинити його право власності на 1/6 частину цього домоволодіння, визнати за нею право власності на 1/6 частину домоволодіння та стягнути з неї на користь ОСОБА_2 в рахунок компенсації вартості 1/6 частини домоволодіння суму у розмірі 97 354,66 грн.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені.

Припинено право власності ОСОБА_2 на 1/6 частину домоволодіння №1 по вул. Новгородській у м. Дніпропетровську.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/6 частину домоволодіння №1 по вул. Новгородській у м. Дніпропетровську, яке складається з житлового будинку А-1, житловою площею 49,6 кв. м., загальною площею 83,3 кв. м., прибудов а-1 та а1-1, ганку - а, літньої кухні Б, ганку б, сараю В, убиральні Г, сараю Д, погрібу з шийкою Е, душу Ж, споруд №1-4, І.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості 1/6 частини домоволодіння в сумі 97 354,66 грн., що знаходяться на депозитному рахунку ТУ ДСА України в Дніпропетровській області (р/р 37312066017442 в ГУДКСУ в м. Київ, МФО 820172), внесених згідно квитанції №0.0.538533044.1 від 18.04.2016 року.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати з проведення судової експертизи в сумі 2 949,12 грн. та витрати зі сплати судового збору в сумі 710,17 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити та задовольнити його позовні вимоги щодо вселення в будинок. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення судом норм матеріального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд вважає, що апеляційну скаргу на рішення необхідно задовольнити частково, а рішення суду скасувати.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 на праві власності належить 2/3 частини домоволодіння №1 по вул. Новгородській у м. Дніпропетровську, а саме: 1/2 частина домоволодіння належить на підставі свідоцтва про право власності, виданого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, а 1/6 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6

ОСОБА_2 та третій особі ОСОБА_4 належить кожному по 1/6 частині зазначеного домоволодіння, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 07 жовтня 2014 року, зареєстрованим в реєстрі №2051.

Домоволодіння №1 по вул. Новгородській у м. Дніпропетровську складається з: А-1 житлового будинку, а-1 прибудови, а1-1 прибудови, а- ганку, Б літньої кухні, б- сараю, Г убиральні, Д сараю, Е погрібу з шийкою, Ж душу, № 1-4, І споруд. Житловий будинок А-1 складається з: 1-1 коридору площею 10,0 кв. м., 1-2 санвузла площею 4,8 кв. м., 1-3 житлової кімнати площею 7,0 кв. м., 1-4 житлової кімнати площею 7,5 кв. м, 1-5 житлової кімнати 8,7 кв. м, 1-6 житлової кімнати площею 9,4 кв. м., 1-7 житлової кімнати площею 17,0 кв. м, 1-8 коридору площею 8,7 кв. м, 1-9 кухні площею 10,2 кв. м. Загальна площа житлового будинку складає 83,3 кв. м, житлова 49,6 кв. м, що підтверджується технічним паспортом на житловий будинок від 08.08.2014 року.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи №3022/3023-15 від 15 січня 2010 року вартість домоволодіння №1 вул. Новгородській у м. Дніпропетровську на час проведення експертизи складає 584 128 грн. Площа, яка належить на 1/6 частину (13,88 кв. м.) від зальної площі житлового будинку літ. «А-1» (83,3 кв. м.), не відповідає вимогам та нормам ДБН В2.2-15-2005 р. для влаштування окремої ізольованої квартири, тому виділити в натурі 1/6 частку домоволодіння технічно не можливо.

ОСОБА_2 зареєстрований та постійно проживає разом зі своєю сімєю в квартирі за адресою м. Дніпропетровськ, пр. ім. Газети «Правда», 127б/48.

Судом встановлено, що між сторонами по справі склалися вкрай неприязні стосунки, що, на думку суду, унеможливлює спільне володіння та користуванням майном.

Згідно ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння та користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сімї.

Відповідно до ч. 2 ст. 365 ЦК України суд постановлює рішення про припинення права особи на частку в спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

ОСОБА_3 було здійснено внесення вартості 1/6 частки спірного домоволодіння в сумі 97 354,66 грн. на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, внесених згідно квитанції №0.0.538533044.1 від 18.04.2016 року.

Суд виходив із того, що частка ОСОБА_2 у спірному домоволодінні є незначною і не може бути виділена в натурі, спільне володіння та користування ним неможливе через неприязні стосунки, що склалися між співвласниками, та припинення права власності позивача на частку домоволодіння не завдасть істотної шкоди його інтересам, а тому дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог про припинення права власності позивача ОСОБА_2 на 1/6 частину спірного домоволодіння з виплатою йому компенсації вартості цієї частки.

Посилаючись на те, що задоволення зустрічних позовних вимог та позбавлення позивача ОСОБА_2 права власності на частку у спірному домоволодінні виключають можливість задоволення його позовних вимог про усунення перешкод у користуванні власністю, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2

Врахувавши вимоги ст. 88 ЦПК України, суд стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати по справі, які складаються із витрат на сплату судового збору в сумі 710,17 грн. та витрат на проведення будівельно-технічної експертизи по справі в розмірі 2 949,12 грн.

Але із висновками суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_3, та відмови в частині позову ОСОБА_2 щодо вселення погодитись не можна, оскільки вони не враховують всіх обставин справи та вимог закону.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Отже, обовязковою умовою для отримання грошової компенсації вартості частки є згода на це співвласника майна.

Згідно ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння та користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сімї.

Зазначена норма передбачає припинення права на частку у тому числі за умов, що спільне володіння і користування майном є неможливим і таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сімї.

Матеріалами справи підтверджено, що у спірному будинку наявні пять житлових кімнат, а до всіх комунальних та допоміжних приміщень будинку є відокремлений доступ. У спірному будинку проживає лише ОСОБА_3, тому така обставина не виключає можливості спільного користування майном.

Також ОСОБА_2 із сімєю (всього чотири повнолітні особи) проживає у двокімнатній квартирі, житлова площа якої становить 33,8 кв. м. (а.с.68-69).

Отже припинення права власності на частку у домоволодінні завдає істотної шкоди співвласнику. Крім того, наявна можливість спільного користування майном, що свідчить про відсутність правових підстав для припинення частки співвласника, відповідно до вимог ст.365 ЦК України.

ОСОБА_2 не надавав згоду на отримання компенсації, а тому суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 про припинення права власності ОСОБА_2 на 1/6 частину домоволодіння №1 по вул. Новгородській у м. Дніпропетровську, визнання за ОСОБА_3 права власності на цю частину та стягнення з неї на користь ОСОБА_2 в рахунок компенсації вартості 1/6 частини домоволодіння 97 354,66 грн. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Умовами ч. 1 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз зазначених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Як встановлено судом, та не спростовується сторонами, ОСОБА_2 є власником 1/6 частини житлового будинку №1 по вул. Новгородській у м. Дніпропетровську, яке він набув в порядку спадкування за законом після смерті свого батька. Відповідач не заперечує того факту, що змінила замки на вхідних дверях, тобто, чинить перешкоди ОСОБА_2 у здійсненні його права власності.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_2 про усунення йому перешкод у користуванні власністю та вселення його до житлового приміщення є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом із тим, позовні вимоги ОСОБА_2 в частині вселення до спірного домоволодіння його дружини ОСОБА_7 та синів ОСОБА_8, ОСОБА_9 задоволенню не підлягають, оскільки вказані особи є повнолітніми та мають право особисто звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів. Оскільки вказані особи із позовними вимогами про вселення до суду першої інстанції не зверталися, суд апеляційної інстанції, в силу ст.11, ч. 1 ст. 303 ЦПК України, не має підстав для задоволення позову в цій частині.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи спростовують висновки суду, а із матеріалів справи вбачається, що наявні підстави для скасування судового рішення, передбачені ст. 309 ЦПК України, та часткового задоволення позову ОСОБА_2 і відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3

Керуючись ст.ст. 307, 308, 309, 316 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2016 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення до житлового приміщення задовольнити частково.

Зобовязати ОСОБА_3 припинити чинити дії, які перешкоджають ОСОБА_2 реалізувати своє право щодо користування жилим приміщенням у будинку №1 по вул. Новгородській у м. Дніпропетровську.

Вселити ОСОБА_2 у домоволодіння №1 по вул. Новгородській у м. Дніпропетровську.

В іншій частині позову ОСОБА_2 відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_4, про припинення права власності, визнання права власності та стягнення компенсації відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: