Рішення № 61650464, 29.09.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/6135/16 Справа № 185/8405/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Каратаєва Л.О.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2016 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів: - ОСОБА_2, ОСОБА_3

за участю секретаря - Григорєвої В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргуОСОБА_4 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2016 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № DN80FJ00000188 від 13 листопада 2007 року, яка утворилась станом на 10 липня 2015 року у сумі 75996,95доларів США, яка складається з наступного: 33798,13 доларів США - заборгованість за кредитом, 15979,04 доларів США - заборгованість попроцентам за користування кредитом, 6219,78 доларів США - заборгованість по комісії (винагорода за надання фінансового інструменту), 20000 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_4 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог повністю.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 13 листопада 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № DN80FJ00000188.

Відповідно до п.7.1 кредитного договору, відповідач отримав кредит у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 47171,25 доларів США на наступні цілі: 29950 доларів США для купівлі нерухомості та 14226,25 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та у порядку, передбачених п.п.2.1.3, 2.2.7 кредитного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,83% в місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 10% від суми виданого кредиту та винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,32% від суми виданого кредиту щомісячно, в період сплати та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.6.2. даного Договору. Кредит надано відповідачу на строк з 13 листопада 2007 року по 12 листопада 2037 року включно.

Факт отримання кредитних коштів у сумі 29950 доларів США для купівлі нерухомості відповідачем не оспорюється.

Пунктом 7.1 кредитного договору передбачено порядок погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, яка сплачується в момент надання кредиту), а саме: щомісячнов період сплати (з 15 по 22 число кожного місяця) боржник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 396,93 доларів США для погашення заборгованості за кредитом.

01 серпня 2006 року ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ "Перша українська фінансова компанія" укладено договір, згідно п.1.2 якого банк доручив товариству від імені банку укладати кредитні договори на придбання нерухомості, для чого наділено повноваженнями по оформлення та підписанню кредитних договорів, договорів застави, іпотечних договорів.

У кредитному договорі зазначено, що його укладено банком "Приватбанк", від імені якого діє особа,зазначена у п.8.1 цього договору. В п.8.1. кредитного договору зазначено банк "Приватбанк", та підписано керівником підрозділу ТОВ "Перша Українська фінансова компанія" ОСОБА_5 Оскільки представник ТОВ "Перша Українська фінансова компанія" діяв від імені банку "Приватбанк" на підставі договору від 01.08.2006р., то стороною договору був саме банк "Приватбанк" і саме між ним та ОСОБА_4 виникли зобов'язальні правовідносини на підставі кредитного договору № DN80FJ00000188.

Між відповідачем ОСОБА_4 та ЗАТ «Страхова компанія «ІНГОССТРАХ» 12 листопада 2007 року укладено договір особистого страхування №DN80LK00061374, договір страхування майна № DN80G061371 та договір страхування майна № DN80G061369, вигодонабувачем за якими є позивач у справі - ПАТ КБ «ПриватБанк».

Підпунктом 2.1.3 кредитного договору передбачено, що відповідно до даного договору позичальник звертається до банку про надання йому кредиту на оплату чергових страхових платежів відповідно до договорів страхування, укладених відповідно до п. 2.2.7 кредитного договору (який передбачає укладення, зокрема, договору страхування заставного майна і договору особистого страхування позичальника), і доручає банку щорічно перераховувати необхідну для цього суму коштів згідно договорів страхування. Перерахування кредитних коштів банк зобовязується провадити у випадку непредявлення позичальником документів, що підтверджують сплату чергових страхових платежів за рахунок інших джерел, до дат їхньої сплати, передбачених договорами страхування. Перерахування коштів на сплату чергових платежів здійснюється в національній валюті України. Якщо кредит надається в іноземній валюті, то позичальник доручає банку: одержати з каси банку суму іноземної валюти готівкою, необхідну для сплати чергового страхового платежу; здійснити продаж у касі банку готівкової іноземної валюти за курсом купівлі банку; отримані від продажу іноземної валюти кошти зарахувати від імені позичальника на сплату чергового страхового платежу.

Зазначене доручення позичальника не підлягає виконанню банком тільки у випадку пред'явлення позичальником банку документів, що підтверджують сплату чергових страхових платежів за рахунок інших джерел до дат їхньої сплати, передбачених договорами страхування.

Оскільки позичальником не надано доказів самостійної вчасної оплати чергових страхових платежів, відповідно до умов п. 2.1.3 кредитного договору, - суд першої інстанції прийшов до висновку, що дії банку зі сплати страхових платежів відповідають умовам кредитного договору № DN80FJ00000188, а суми сплачених страхових платежів правомірно зараховані банком до загального розміру тіла кредиту.

Пунктами 4.1 та 7.4 кредитного договору передбачено, що при порушенні позичальником зобов'язань із погашення кредиту, позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,15% від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожний день прострочки, але не менше однієї гривні.

Згідно п. 4.3 при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених кредитним договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн. та 5% від сумипозову.

Відповідач належним чином зобов'язання за кредитним договором не виконує, внаслідок чого, станом на 10 липня 2015 року, утворилась заборгованість, яка складається з наступного: 34772,17 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, 22590,86 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 8433,22 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 64809,73 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 11,45 доларів США - фіксована частина штрафу; 6530,30 доларів США - процентна складова штрафу.

На підтвердження факту наявності і розміру наведеної вище заборгованості банком надано детальні розрахунки, витяг з особового рахунку боржника, меморіальні ордери (т. 1 а.с. 4-6, 57-92, 108-113, 144-149; т. 2 а.с. 41-47).

Пунктом 4.5. договору сторонами визначено збільшений строк позовної давності в пять років

Останній платіж позичальником здійснено 11 березня 2009 року, натомість банк звернувся до суду 03 серпня 2015 року. Отже, позивачем пропущений строк позовної давності та відповідачем заявлено про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, тому при стягненні заборгованості по кредиту суд першої інстанції врахував положення ст. 257 та п.1 ч.2 ст.258 ЦК України.

Отже, судом правильно встановлено, що стягненню підлягають чергові платежі за тілом кредиту, нараховані на них відсотки, комісією та пенею за п'ять років, що передують зверненню позивача до суду, а саме: 34772,17 974,04 = 33798,13 доларів США - заборгованість за кредитом, 22590,86 6611,82 = 15979,04 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 8433,22 2213,44 = 6219,78 доларів США - заборгованість по комісії (винагорода за надання фінансового інструменту).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що в порушення умов укладеного договору № DN80FJ00000188 від 13 листопада 2007 року, відповідач свої зобов'язання не виконав, через що утворилася заборгованість.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо узобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 3 ст. 510 ЦК України, якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї Позичальник зобов'язується повернути (погасити) кредитодавцеві кредит, сплатити проценти згідно умов договору.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст.623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно ст. 625 ЦК України , боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншийрозмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України і ч. 2 ст. 1050 ЦК України, наслідками порушення відповідачем зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення суми кредиту.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, щодо відносин які склалися між сторонами та відповідальності, яка підлягає виконанню.

Однак, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнутої пені, яка визначена судом першої інстанції в доларах США.

Уп. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року N 14 "Про судове рішення у цивільній справі" роз'яснено, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192,ч. 3 ст. 533 ЦК України,Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

Ураховуючи те, що виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а є платою за користування грошима.

Проте, фінансові санкції за несвоєчасне повернення кредиту у вигляді пені та штрафу можуть бути застосовані лише у випадках прострочення грошового зобов'язання у гривні.

Згідно зч. 2 ст.533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст.192 ЦК України).

Частина 3 ст. 533 ЦК Українивизначає, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Зап.3.3 ст.3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні"гривня, як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.

Відповідно доч. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 N 15-93валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Відтак, вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги (крім випадків, коли стороною зобов'язання, у якому виник спір, одержано відповідну ліцензію Національного банку України).

Таким чином, рішення суд першої інстанції в частині стягнення пені в розмірі20000 доларів США підлягає зміні із стягненням пені в національній валюті, розмір якої станом на час подачі позовної заяви (том 1 а.с.7) становить 436963,46грн.

Доводи апелянта з приводу того, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не є належним позивачем по даній справі, не заслуговують на увагу, оскільки останній дійшов такого висновку припускаючись аналізу положень договору від 01 серпня 2006 року, що укладений між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ "Перша українська фінансова компанія". Проте, в мотивувальній частині рішення, суд першої інстанції обґрунтував право позивача на звернення до суду із позовом. Вказані висновки відповідають положенням договорів як кредиту, так і доручення (договір № 1 від 01.08.2006 (т.1 а.с.188). Незгода апелянта полягає у його особистому тлумаченні положень зазначеного договору на власний розсуд, тоді як згідно ст.213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений лише стороною (сторонами), якою апелянт не являється.

Доводи апелянта з приводу ненадання дозволу на збільшення банком без її відома суми кредиту у валюті США та не надання дозволу на продаж від її імені іноземної валюти з метою сплати чергових платежів за договором страхування, спростовуються п. 2.1.3 кредитного договору, який був підписаний самою ОСОБА_4 та містять положення щодо права банка здійснити сплату чергових страхових платежів у разі ненадання позичальником документів, що підтверджують їх сплату.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2016 року в частині стягнення пені змінити, стягнути з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість з пені в сумі 436963,46 грн.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: