Ухвала суду № 61647555, 23.09.2016, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/6343/13-ц

Провадження № 4-с/201/90/2016

УХВАЛА

Іменем України

23 вересня 2016 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді Наумової О.С., при секретарі Гоц Г.Ю., за участю представника заявника ОСОБА_1, державного виконавця Жовтневого ВДВС ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_3 на дії старшого державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції ОСОБА_2 про визнати неправомірними дії державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського міського управління юстиції ОСОБА_2 з відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на все майно боржника, скасування постанов №50636026 про відкриття виконавчого провадження від 31.03.2016, про арешт всього майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 31.03.2016, про стягнення виконавчого збору від 08.04.2016, зобовязання державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського міського управління юстиції ОСОБА_2 виключити записи з відповідних реєстрів обтяжень майна про арешт всього майна, поновити ОСОБА_3 строк для добровільного виконання, -

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції (далі - Жовтневий ВДВС) ОСОБА_2 про визнати неправомірними дії державного виконавця Жовтневого ВДВС ОСОБА_2 з відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на все майно боржника, скасування постанов №50636026 про відкриття виконавчого провадження від 31.03.2016, про арешт всього майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 31.03.2016, про стягнення виконавчого збору від 08.04.2016, зобовязання державного виконавця Жовтневого ВДВС ОСОБА_2 виключити записи з відповідних реєстрів обтяжень майна про арешт всього майна, поновити ОСОБА_3 строк для добровільного виконання (з урахуванням уточнених вимог).

Слід зазначити, що ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30.05.2016 скаргу ОСОБА_3 про визнання неправомірними дій державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, скасування постанови про відкриття виконавчого провадження та постанови про арешт майна боржника було залишено без задоволення (а.с. 26 - 29).

Не погодившись з даним судовим рішенням, скаржник звернулася до Апеляційного суду Дніпропетровської області з апеляційною скаргою (а.с. 33 36). Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28.07.2016 апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30.05.2016 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 75 78).

В обґрунтування скарги заявник зазначила, що 31.03.2016 державним виконавцем Жовтневого ВДВС ОСОБА_2 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №201/6343/13-ц, виданого 26.02.2015 Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська на суму 8763,28 грн. У постанові боржнику ОСОБА_3 запропоновано самостійно виконати у строк до 07.04.2016 рішення суду, сплатити на користь стягувача - ОСОБА_4 суму боргу 8 763,28 грн. Постанова отримана заявником 11.04.2016.

За допомогою ідентифікатора доступу з електронного сайту ВДВС вона дізналася, що 31.03.2016 державним виконавцем винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, яку вона всупереч вимогами ч. 4 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» не отримувала. Відтак, не змогла добровільно її виконати, оскільки все майно та кошти арештовані ще до спливу строку на добровільне виконання, а обовязок по сплаті виконавчого збору вже настав, що є порушенням вимог ч. 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, вважає, що державний виконавець позбавив права та можливості добровільно виконати рішення суду.

З електронного сайту вона дізналась, що 08.04.2016 державним виконавцем Ясюкевичем О.В. винесено постанову про стягнення виконавчого збору, яка також на її адресу не надходила. Таким чином, державний виконавець виніс постанову про стягнення судового збору 08.04.2016 до дати отримання нею постанови про відкриття виконавчого провадження від 31.03.2016, а саме 11.04.2016 року, позбавивши її права добровільно виконати рішення суду та штучно створив ситуацію по стягненню виконавчого збору.

Крім того, постанова державного виконавця від 31.03.2016 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження винесена з порушенням норм ч. 7 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», згідно із якою у разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує десяти розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване це житло, не здійснюється. У такому разі державний виконавець зобов'язаний вжити всіх заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.

В оскаржуваній постанові державним виконавцем накладено арешт на все майно (рухоме та нерухоме), що належить боржнику, заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику.

Сума 8763,28 грн. не перевищує десяти розмірів мінімальної заробітної плати (її розмір станом на 20.05.2016 складає 1218,00 грн.), тобто 12 180,00 грн.

Як видно з витягів про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень нерухомого та рухомого майна, при внесенні реєстраційного запису до них, державним виконавцем накладено арешт на все нерухоме і рухоме майно, а не в межах суми стягнення.

Крім того, що нерухоме майно, на яке накладався арешт є єдиним житлом боржника. Протиправним накладенням арешту державний виконавець порушив її права власника, передбачені ст.ст. 317, 319, 321 ЦК України, ст. 41 Конституції України. вказує, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Враховуючи викладене, посилаючись на норми ст.ст. 11, 20, 25, 26, 52, 82 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 317, 319, 321 ЦК України, просила вимоги скарги задовольнити.

Державний виконавець в судовому засіданні проти вимоги скарги заперечував, надав відзив на скаргу, в якому відзначив, що до Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ 25.03.2016 повторно надійшла заява про відкриття виконавчого провадження разом з оригіналом виконавчого листа № 201/6343/13-ц виданого 26.02.2015 Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суми боргу у розмірі 8 763,28 грн.

Державним виконавцем 31.03.2016 року на підставі ст. 19, 20, 25 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, яку направлено сторонам виконавчого провадження. Боржником постанову про відкриття виконавчого провадження отримано 11.04.2016.

У звязку з тим, що стягувач у своїй заяві про відкриття виконавчого провадження просив накласти арешт на рухоме та нерухоме майно боржника з метою забезпечення виконання судового рішення, державним виконавцем 31.03.2016 на підставі ст.ст. 25, 57 Закону України «Про виконавче провадження» прийнято постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт в межах суми стягнення - 8 763,28 грн.

Ця постанова того ж дня із супровідним листом направлена адресатам, боржнику - простим листом, як того вимагає ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження».

Вважає безпідставним твердження боржника про те, що він був позбавлений права самостійно виконати рішення суду. Так, стаття 27 Закону України «Про виконавче провадження» (початок примусового виконання рішень), врегульовує правовідносини, на які скаржиться боржник. У разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

У разі якщо при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем накладено арешт на майно та кошти боржника, боржник за погодженням з державним виконавцем має право у строк до початку примусового виконання рішення реалізувати належне йому майно чи передати кошти в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом. У разі продажу майна боржника покупець цього майна повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби у строк до початку примусового виконання рішення. Після внесення покупцем коштів арешт з проданого майна боржника знімається за постановою державного виконавця.

У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Проте боржник не скористалася наданими їй правом на добровільне виконання рішення і станом на 30.05.2016 жодних дій спрямованих на виконання судового рішення не здійснила.

Постановою про арешт майна боржника від 31.03.2016 накладено арешт на все нерухоме майно боржника в межах суми стягнення 8 763,28 грн. і не більше. Норма п. 7 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» врегульовує відносини звернення стягнення на єдине житло боржника, тобто його примусове відчуження державним виконавцем шляхом реалізації нерухомого майна. Саме така процедура, погашення заборгованості, яка не перевищує 10 мінімальних заробітних плат, заборонена цією нормою закону. Арешт майна боржника, відповідно до п. 1 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» застосовується для забезпечення реального виконання рішення, тобто як захід забезпечення, спонукання боржника до виконання рішення суду.

На підставі викладеного, просив відмовити у задоволенні скарги.

Державний виконавець в судовому засіданні надав аналогічні пояснення та додатково відзначив, що постанова про арешт майна боржника була винесена так як стягувач просив одночасно із відкриттям провадження накласти арешт на майно боржника. Відповідно до п. 1 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» застосовується для забезпечення реального виконання рішення, тобто, з метою забезпечення схоронності самої квартири, забезпечення доступу до неї з метою здійснення опису майна, яке в ній знаходиться.

Стягувач ОСОБА_4 або її представник в судове засідання не зявився, про дату, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином, заяв про відкладення розгляду справи не надавав.

Вислухавши в судовому засіданні сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до статті 383 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

За приписами ст. 387 ЦПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Статтею 1 Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24.03.1998 № 202/98-ВР встановлено, що державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб (далі - рішень) відповідно до законів України. Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Статтею 2 вказаного Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».

У відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі документи якими серед іншого є - виконавчі листи.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20.06.2014, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18.05.2015 позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено в повному обсязі та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 8 763,28 грн. На виконання рішення суду Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська 26.02.2015 видано виконавчий лист № 201/6343/13 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 8763,28 грн.

Відповідно ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частина 2 статті 25 Закону передбачає, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Частина 5 даної статті передбачає, що копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

Згідно ч. 1 ст. 31 Закону копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 у квітні 2015 року вже зверталася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська зі скаргою на дії старшого державного виконавця Жовтневого відділу Державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції ОСОБА_5 про скасування постанов, в якій посилалася на те, що відповідно до виконавчого листа, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська від 20.06.2014 у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди внаслідок залиття квартири, було стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 8763,28 грн.

Державним виконавцем Жовтневого ВДВС ОСОБА_5 20.03.2015 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання виконавчого листа у справі № 201/6343/13-ц та постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29.09.2015, яка набрала законної сили, скаргу ОСОБА_3 на дії старшого державного виконавця Горілого К.К. задоволено частково. Постанову ВП № 46917025 про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 20.03.2015 скасовано. Постанову ВП №46917025 про розшук майна боржника від 09.04.2015 скасовано. В задоволенні інших вимог скарги відмовлено (а.с. 9, 10).

22.12.2015 постановою державного виконавця Жовтневого ВДВС ОСОБА_5 повернуто стягувачу виконавчий лист № 201/6343/13-ц, у звязку з відсутністю майна боржника, на яке можливо звернути стягнення та усі заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (а.с. 121 122).

Отже, матеріалами справи підтверджено, що підставою для завершення виконавчого провадження стало повернення виконавчого листа стягувачу згідно п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

За ч. 5 ст. 47 даного Закону, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Відтак, 25.03.2016 до Жовтневого ВДВС повторно надійшла заява про відкриття виконавчого провадження разом із оригіналом виконавчого листа №201/6343/13-ц, виданого 26.02.2015 Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суми боргу у розмірі 8 763 грн. 28 коп. (а.с.18 - 20).

Тому 31.03.2016 державним виконавцем Жовтневого ВДВС ОСОБА_2 було вдруге винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №50636026 з примусового виконання виконавчого листа №201/6343/13-ц цього ж рішення суду (а.с. 5, 18 - 20), яку 01.04.2016 направлено ОСОБА_3 (а.с. 6).

Як не заперечує представник ОСОБА_3 і підтверджується матеріалами справи, постанову про відкриття виконавчого провадження вона отримала 11.04.2016 (а.с. 108).

Постановою державного виконавця Жовтневого ВДВС ОСОБА_2 від 08.04.2016 прийнято рішення про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору в сумі 876,33 грн. (а.с. 118).

У звязку із тим, що постанову про відкриття провадження боржник отримала лише 11.04.2016, постановою державного виконавця Жовтневого ВДВС ОСОБА_2 від 13.04.2016 було відкладено провадження виконавчих дій та надано боржнику строк до 18.04.2016 року добровільно виконати рішення (а.с. 117).

Проте жодних дій, спрямованих на добровільне виконання рішення не вчинено, що не запречувалося представником боржника в судовому засіданні.

Відтак, суд не приймає посилання представника заявника, що вона була позбавлена можливості добровільно виконати рішення суду, оскільки знала про необхідність його виконання вже 11.04.2016 і станом до 18.04.2016 (строк для добровільного виконання рішення) не виконала його.

Тому не є обґрунтованими вимоги заявника про зобовязання державного виконавця поновити строк для добровільного виконання рішення, оскільки судом не встановлено, що вони були пропущені заявником із поважних причин. До того ж державним виконавцем боржнику було продовжено строк для добровільного виконання рішення суду.

Суд вважає, що вимоги заявника про скасування постанови про накладення арешту від 31.03.2016 є необґрунтованими, виходячи з наступного.

31.03.2016 державним виконавцем Жовтневого ВДВС ОСОБА_2 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №50636026, якою було накладено арешт на майно, що належить боржнику ОСОБА_3, у межах суми звернення стягнення 8 763 грн. 28 коп., а також ОСОБА_3 було заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке їй належить (а.с. 8).

Як пояснив державний виконавець та вбачається із заяви стчувача ОСОБА_4 (а.с. 120), у зв'язку з тим, що стягувач у заві просив накласти арешт на рухоме та нерухоме майно боржника з метою забезпечення виконання судового рішення, державним виконавцем 31.03.2016 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника в межах суми стягнення, а саме: 8763,28 грн., яка того ж дня з супровідним листом була направлена адресатам, в тому числі боржнику простим листом, як того вимагає ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно вимог ст.ст. 25, 27 Закону у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання. У разі якщо при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем накладено арешт на майно та кошти боржника, боржник за погодженням з державним виконавцем має право у строк до початку примусового виконання рішення реалізувати належне йому майно чи передати кошти в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом. У разі продажу майна боржника покупець цього майна повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби у строк до початку примусового виконання рішення. Після внесення покупцем коштів арешт з проданого майна боржника знімається за постановою державного виконавця.

Постановою про арешт майна боржника № 50636026 від 31.03.2016 накладено арешт на все нерухоме майно боржника в межах суми стягнення в розмірі 8763,28 грн.

Надаючи правову оцінку твердженням скаржника щодо протиправного накладення державним виконавцем арешту на все її майно, що обмежує її права як власника, а також твердження про те, що державний виконавець не здійснює дій на реальне виконання судового рішення, зокрема не направляє виконавчий документ за місцем її роботи, суд критично їх оцінює, оскільки арешт накладено на законних підставах (на виконання судового рішення) та в межах суми боргу. Окрім того, скаржник не позбавлена можливості добровільного виконання рішення суду, проте таких дій останньою не вчиняється.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів.

Згідно із ч. 3 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» у заяві про відкриття виконавчого провадження щодо виконання рішення про майнове стягнення стягувач має право просити державного виконавця накласти арешт на майно та кошти боржника та оголосити заборону на його відчуження.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 цього Закону за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Частинами 1-3 ст. 57 зазначеного Закону передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Постановами передбаченими ч. 2 цієї статті може бути накладено арешт у розмірі суми стягнення на все майно боржника. Копії постанови державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Відповідно до зазначених положень Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець з метою реального забезпечення виконання рішення суду за заявою стягувача має право винести постанову про накладення арешту на все майно боржника у розмірі суми стягнення та оголосити заборону на його відчуження, яку надсилає на виконання органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборон на його відчуження.

Отже, у звязку з заявою стягувача щодо накладення арешту на майно боржника ОСОБА_3 державним виконавцем правомірно винесено постанову 31.03.2016 про накладення арешту на майно боржника та заборону на його відчуження в межах суми стягнення у розмірі 8763,28 грн. у виконавчому провадженні по стягненню цієї суми на користь ОСОБА_4

Державним виконавцем у межах виконавчого провадження винесенням постанови від 31.03.2016 були вчинені дії по забезпеченню реального виконання рішення суду, які передбачені законом.

Суд не приймає посилання представника заявника про неможливість накладення арешту на майно, яке єдиним житлом боржника, оскільки представник посилається фактично на неможливість звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, якщо державний виконавець не вжив попередньо всіх заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.

Нормою п. 7 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», на яку посилається представник заявника, врегульовані відносини звернення стягнення на єдине житло боржника, тобто його примусове відчуження державним виконавцем шляхом реалізації нерухомого майна. Процедура погашення боргу, який не перевищує 10 мінімальних заробітних плат, заборонена цією нормою закону.

Водночас, арешт майна боржника, передбачений іншою нормою - п. 1 ст. 57 Закону. Арешт передує зверненню стягнення і застосовується для забезпечення реального виконання рішення, тобто як захід забезпечення виконання рішення суду, і сам по собі не є зверненням стягнення.

Суд також вважає, що не підлягають задоволенню вимоги про зобовязання державного виконавця Жовтневого ВДВС ОСОБА_2 виключити записи з відповідних реєстрів обтяжень майна про арешт всього майна, оскільки це прямо не відноситься до його компетенції.

Так, згідно п.п. 41.8. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 р. за № 489/20802, розпочинаючи виконання рішення про стягнення коштів, державний виконавець зобовязаний винести постанову відповідно до частини другої статті 57 Закону. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборон на його відчуження. Постанова підписується державним виконавцем та скріплюється печаткою органу ДВС.

Тобто, надіслання копії постанови, якою накладено арешт є наслідком рішення про арешт і є обовязком держаного виконавця, передбаченим ч. 2 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» і нормативним актом, що є обовязковим для виконання державним виконавцем.

Запис в Державному реєстрі обтяжень нерухомого та рухомого майна здійснюється державним реєстратором, згідно із Порядком ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2004 № 830, віжповідно до п. 1 якого Державний реєстр обтяжень рухомого майна (далі - Реєстр) - єдина комп'ютерна база даних про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяження. Реєстратори - суб'єкти, уповноважені держателем Реєстру надавати послуги з державної реєстрації відомостей про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також звернення стягнення на предмет обтяження, приймати заяви, видавати завірені витяги з Реєстру та виконувати інші функції, передбачені цим Порядком.

Згідно із п.п. 6, 7 Порядку відомості про обтяження рухомого майна вносяться до Реєстру на підставі заяви обтяжувача чи уповноваженої ним особи або рішення суду. У заяві зазначаються, серед іншого і, для обтяження, яке виникає на підставі рішення суду про стягнення коштів, та обтяження, відповідно до якого накладається арешт на рухоме майно для забезпечення цивільного позову, зазначається розмір вимоги обтяжувача; опис рухомого майна, що є предметом обтяження, достатній для його ідентифікації.

Реєстратору забороняється вимагати додаткові відомості, крім тих, що зазначені в пунктах 6 і 7 цього Порядку.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що до Реєстру вносяться відомості - для обтяження, яке виникає на підставі рішення суду про стягнення коштів, та обтяження, відповідно до якого накладається арешт на рухоме майно для забезпечення цивільного позову, зазначається розмір вимоги обтяжувача, опис рухомого майна, що є предметом обтяження, достатній для його ідентифікації.

Отже, до реєстру можуть вноситися відомсті про розмір вимоги обтяжувача, про опис рухомого майна, що є предметом обтяження

Як було вказано, за вимогами п.п. 41.8. Інструкції з організації примусового виконання рішень, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна копію постанови про арешт майна.

Отже, реєстратор самостійно вносить відомості до Реєстру з наданої державним виконавцем копії.

Як встановлено судом, державним виконавцем була направлена копія постанови про арешт майна від 31.03.2016, в якій зазначено, що арешт накладається в межах суми стягнення, тобто державний виконавець виконав вимоги Інструкції в повному обсязі. Той факт, що у витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень нерухомого та рухомого майна внесено запис про арешт всього майно, не є свідченням протиправності дій державного виконавця, оскільки такий запис здійснюється державним реєстратором.

Враховуючи викладені обставини, оцінюючи всі письмові докази в їх сукупності, суд вважає, що вимоги заявника є необґрунтованими, недоведеними, а тому не підлягають задоволенню. Будь-яких порушень при вчиненні виконавчих дій з боку державного виконавця, судом при розгляді справи не встановлено, державний виконавець діяв в межах закону та наданих йому повноважень, а отже відсутні підстави для задоволення вимог заявника.

На підставі викладеного, ст.ст. 383-389 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні скарги ОСОБА_3 на дії старшого державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції ОСОБА_2, про визнання неправомірними дії державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського міського управління юстиції ОСОБА_2 з відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на все майно боржника, скасування постанов №50636026 про відкриття виконавчого провадження від 31.03.2016, про арешт всього майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 31.03.2016, про стягнення виконавчого збору від 08.04.2016, зобовязання державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського міського управління юстиції ОСОБА_2 виключити записи з відповідних реєстрів обтяжень майна про арешт всього майна, поновити ОСОБА_3 строк для добровільного виконання - відмовити.

Вступна та резолютивна частини ухвали прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 23 вересня 2016 року. Повний текст ухвали складений 27 вересня 2016 року.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали а у разі, якщо ухвалу постановлено без участі особи яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя О.С. Наумова