Ухвала суду № 61641614, 29.09.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/462/2016(м)

264/4279/14-ц

Головуючий у 1 інстанції Іванченко А.М.

Категорія 16 Доповідач Ігнатоля Т.Г.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого - Ігнатоля Т.Г.,

суддів - Кочегарової Л.М., Пономарьової О.М.,

за участю секретаря Герасимової Г.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені ОСОБА_4», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені ОСОБА_4», про стягнення заборгованості за договорами про відступлення від майнових прав на корисну модель, стягнення інфляційних витрат та трьох процентів річних за несвоєчасний розрахунок та відшкодування моральної шкоди

за апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені ОСОБА_4», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені ОСОБА_4», на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 04 лютого 2016 року, -

в с т а н о в и л а:

У травні 2014 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з даним позовом. Посилалися на те, що вони отримали патенти державного зразку на корисні моделі №17192 від 15.06.2006 року, №27305 від 25.10.2007 року, №37114 від 10.11.2008 року, №38713 від 12.01.2009 року, №41441 від 25.05.2009 року, які мають значний економічний ефект та застосовуються в доменному цеху ПАТ «ММК ім. Ілліча».

Між ними, як авторами корисних моделей, та ПАТ «ММК ім. Ілліча» було укладено договори про відступлення від майнових прав на корисну модель, згідно яких вони поступились своїми майновими правами на корисні моделі, а ПАТ «ММК ім. Ілліча» прийняв на себе обовязки, передбачені договорами №106 від 09.01.2007 року на використання корисної моделі за патентом №17192 строком на 6 років, №91 від 14.01.2009 р. на використання корисної моделі за патентом №27305 строком на 3 роки, №3241 від 29.06.2010 р. на використання корисної моделі за патентом №37114 строком на 3 роки, №2531 від 01.07.2009 р. на використання корисної моделі за патентом № 38713 строком на 3 роки, а за договором №4536 від 28.12.2009 року, укладеним між ПАТ «ММК імені ОСОБА_4» та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4, на використання корисної моделі за патентом №41441 строком на 3 роки.

Відповідно до умов укладених договорів, патентовласник сплачує винагороду авторам в розмірі, визначеному чинним «Положенням про сплату авторської винагороди по обєктах промислової власності на «ПАТ ММК ім. Ілліча» залежно від суми річного економічного ефекту, отриманого внаслідок використання корисної моделі.

ПАТ «ММК ім. Ілліча» щорічно виносилися постанови про сплату винагороди ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, згідно яких повинні були перераховуватись грошові кошти, однак, в повному обсязі вони не перераховувались, що, як наслідок, призвело до утворення заборгованості.

Оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобовязання по сплаті щорічної авторської винагороди, позивачі після уточнення позовних вимог, просили стягнути з ПАТ «ММК ім. Ілліча»: на користь ОСОБА_1 заборгованість, що утворилася внаслідок порушення умов договорів: №106 від 9 січня 2007 року, №3241 від 29 червня 2010 року, №91 від 14 січня 2009 року №2531 від 1 липня 2009 року, №4536 від 28 грудня 2009 року, у розмірі 175 070,98 грв, а також додатково стягнути інфляційні втрати та 3% річних у звязку з несвоєчасним розрахунком по день ухвалення рішення;

на користь ОСОБА_2 заборгованість, що утворилася внаслідок порушення умов договорів: №106 від 9 січня 2007 року, №3241 від 29 червня 2010 року, №91 від 14 січня 2009 року№2531 від 1 липня 2009 року, №4536 від 28 грудня 2009 року, у розмірі 175 070,98 грв, а також додатково стягнути інфляційні втрати та 3% річних у звязку з несвоєчасним розрахунком по день ухвалення рішення;

на користь ОСОБА_3 заборгованість, що утворилася внаслідок порушення умов договорів: №106 від 9 січня 2007 року, №3241 від 29 червня 2010 року, №91 від 14 січня 2009 року №2531 від 1 липня 2009 року у розмірі 151030,28 грв., а також додатково стягнути інфляційні втрати та 3% річних у звязку з несвоєчасним розрахунком по день ухвалення рішення.

У відшкодування моральної шкоди позивачі просили стягнути з ПАТ «ММК ім. Ілліча» по 2000 грн. кожному та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у сумі 1 096,20 грн.

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 04 лютого 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «ММК імені ОСОБА_4» на користь ОСОБА_1 заборгованість, що утворилася внаслідок порушення умов, передбачених договорами: № 106 від 09.01.2007 року, № 3241 від 29.06.2010 року, № 91 від 14.01.2009 року, № 2531 від 01.07.2009 року, № 4536 від 28.12.2009 року у розмірі 135 171,04 грн., а також інфляційні втрати та 3% річних у звязку з несвоєчасним розрахунком у розмірі 123 171,70 гривні.

Стягнуто з ПАТ «ММК імені ОСОБА_4» на користь ОСОБА_2 заборгованість, що утворилася внаслідок порушення умов, передбачених договорами: № 106 від 09.01.2007 року, № 3241 від 29.06.2010 року, № 91 від 14.01.2009 року, № 2531 від 01.07.2009 року, № 4536 від 28.12.2009 року у розмірі 135 171,04 гривень, а також інфляційні втрати та 3 % річних у звязку із несвоєчасним розрахунком у розмірі 123 171,70 гривні.

Стягнуто з ПАТ «ММК імені ОСОБА_4» на користь ОСОБА_3 заборгованість, що утворилась внаслідок порушення умов, передбачених договорами: № 106 від 09.01.2007 року, № 3241 від 29.06.2010 року, № 91 від 14.01.2009 року, № 2531 від 01.07.2009 року у розмірі 111 130,25 гривень, а також інфляційні втрати та 3 % річних у звязку з несвоєчасним розрахунком у розмірі 101 355,13 гривні.

Стягнуто з ПАТ «ММК імені ОСОБА_4» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 520,70 гривень, а також витрати на правову допомогу в розмірі 1096,20 гривень.

Стягнуто з ПАТ «ММК імені ОСОБА_4» на користь ОСОБА_6 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1520,70 гривень.

Стягнуто з ПАТ «ММК імені ОСОБА_4» на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1240,66 грн.

Не погоджуючись з цим рішенням і посилаючись в апеляційній скарзі на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять змінити рішення, в частині розміру стягнутих сум за договором №106 від 09.01.2007 року за четвертий рік використання та за перший рік використання за договором №2531 від 07.07.2009 року, і стягнути з відповідача заборгованість з авторської винагороди, 3% річних та інфляційні втрати за вказаними договорами, відшкодувати судові витрати за звернення до апеляційного суду. Зокрема, зазначають, що застосовуючи строк позовної давності за вказаними договорами, суд не врахував, що зобовязання за спірними правовідносинами виникають з дня укладення договору про передачу майнових прав на корисну модель та діють протягом дії патенту. Таким чином, початок перебігу строку позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості починається після спливу строку дії договору, оскільки договором не передбачено конкретну дату виплати винагороди. У договорах зазначено лише, що винагорода виплачується щорічно протягом шестирічної та трирічної дії патенту на корисну модель, відповідно, після спливу кожного року її використання, частинами, узгодженими з авторами.

ПРАТ «ММК ім. Ілліча» в апеляційній скарзі посилається на те, що судом при ухваленні рішення порушені норми матеріального і процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема, зазначає, що судом не були враховані докази, надані відповідачем, про часткову сплату заборгованості ОСОБА_2 Так, за договором №106 від 9 січня 2007 року за 3-й рік використання корисної моделі № 17192 ОСОБА_2 було сплачено 16 480,56 грн., за договором №91 від 14 січня 2009 року за 3-й рік використання корисної моделі № 27305 ОСОБА_2 було сплачено 20 778,00 грв., за договором №2531 від 3 квітня 2013 року за 3-й рік використання корисної моделі № 38713 ОСОБА_2 було сплачено 18 318,24 грн., що підтверджується довідкою ПАТ «ММК ЇМ. Ілліча» про суми авторської винагороди №04-р-549 від 12.08.2015 року, списками на виплату авторської винагороди та платіжними дорученнями.

Крім того, судом невірно визначені дати початку перебігу та спливу строку позовної давності. Апелянт вважає, що автори знали про порушення їх прав з дня укладення договорів про відступлення майнових прав, оскільки дата складання таких договорів настає раніше ніж дата оплати винагороди за роки використання щодо яких подана позовна заява про стягнення заборгованості. У зв'язку з тим, що судом невірно визначені строки виплати винагороди авторам за використання корисних моделей та відповідно дати початку перебігу та закінчення строків позовної давності за усіма договорами, суд неправильно застосував строки позовної давності. Крім того, суд дійшов помилкового висновку щодо дати остаточного розрахунку за договором. Датою виконання зобов'язання щодо сплати винагороди є наступний день після дати, коли закінчився рік використання корисної моделі, а отже зобовязання сплатити винагороду та строк його виконання у відповідача виникає за кожний рік використання корисної моделі. В апеляційній скарзі відповідачем наведено розрахунок заборгованості перед позивачами, з урахуванням дати використання корисної моделі за кожний рік, дати початку перебігу строку позовної давності та кінцевої дати строку загальної позовної давності, загальної суми винагороди та виплачених сум. Так, заборгованість зі сплати авторської винагороди ОСОБА_1 становить 55 652,00 грв., заборгованість зі сплати авторської винагороди ОСОБА_2 становить 46 492,60 грв. і ОСОБА_3 - 35 876,09 грв. Крім того, суд стягнув на користь позивачів 3% річних і інфляційні втрати по день винесення судом рішення, що здійснено за межами заявлених вимог.

Враховуючи, що строк позовної давності на основні вимоги за використання деяких корисних моделей сплив, то позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних також заявлені після спливу строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про стягнення вказаних сум.

Розрахунки відповідача щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат щодо несвоєчасно виконаного зобовязання за договорами наведені в таблицях на а.с. 234-235.

Згідно вказаних розрахунків, сума боргу, з урахуванням індексу інфляції щодо ОСОБА_1, буде становити 41 163,31 грв. 3% річних - 6 696,51 грв, а загалом 47859,82 грв.

Сума боргу, з урахуванням індексу інфляції щодо ОСОБА_6, буде становити 34551,80 грв.; 3% річних - 5559,74 грв, а загалом 40111,54 грв.

Сума боргу, з урахуванням індексу інфляції щодо ОСОБА_7, буде становити 26301,47 грв.; 3% річних - 4 342,91 грв, а загалом 30 644,38 грв.

Враховуючи вищевикладене судом при ухваленні рішення повинно бути стягнуто на користь ОСОБА_1:

основний борг за 3-й рік використання корисної моделі № 37114 за договором №3241 від 29.06.2010 року у розмірі 14502,25 грн., 3% річних у розмірі 1690,21 грн., інфляційні втрати у розмірі 10873,24 гри., а разом 27065,70 грв.

основний борг за 3-й рік використання корисної моделі № 38713 за договором 2531 від 02.07.2009 року у розмірі 21373,84 грн., 3% річних у розмірі 2652,70 грн., інфляційні втрати у розмірі 15428,23 грн.. а разом 39454,77 грн.

основний борг за 3-й рік використання корисної моделі № 41441 за договором 4536 від 28.12.2009 року у розмірі 19775,91 грн., 3% річних у розмірі 2353,60 грн., інфляційні втрати у розмірі 14861,84 грн., а разом 36991,35 грн. Загалом:103 511,82 грв.

На користь ОСОБА_2:

основний борг за 3-й рік використання корисної моделі № 37114 за договором №3241 від 29.06.2010 року у розмірі 14502,25 грн., 3% річних у розмірі 1690,21 грн., інфляційні втрати у розмірі 10873,24 гри., а разом 27065,70 грн.

основний борг за 3-й рік використання корисної моделі № 38713 за договором 2531 від 02.07.2009 року у розмірі 12214,44 грн., 3% річних у розмірі 1515,93 грн., інфляційні втрати у розмірі 8816,72 грн., а разом 22547,09 грн.

основний борг за 3-й рік використання корисної моделі № 41441 за договором 4536 від 28.12.2009 року у розмірі 19775,91 грн., 3% річних у розмірі 2353,60 грн., інфляційні втрати у розмірі 14861,84 грн., а разом 36991,35 грн. Загалом: 86 604,14 грв.

На користь ОСОБА_3:

основний борг за 3-й рік використання корисної моделі № 37114 за договором 3241 від 29.06.2010 року у розмірі 14502,25 грн., 3% річних у розмірі 1690,21 грн., інфляційні втрати у розмірі 10873,24 грн., а разом 27065,70 грн.

-основний борг за 3-й рік використання корисної моделі № 38713 за договором 2531 від 02.07.2009 року у розмірі 21373,84 грн., 3% річних у розмірі 2652,70 грн., інфляційні втрати у розмірі 15428,23 грн., а разом 39454,77 грн. Загалом: 66520,47 грв.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 та їх представника ОСОБА_8, які підтримали свою апеляційну скаргу та просили її задовольнити, а апеляційну скаргу ПРАТ «ММК імені ОСОБА_8» відхилити, представника відповідача ОСОБА_9, який підтримав апеляційну скаргу ПРАТ «ММК ім. Ілліча» та просив її задовольнити, а апеляцію позивачів відхилити, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що скарги сторін не підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було отримано патенти державного зразку на корисні моделі: № 17192 від 15 червня 2006 року; № 27305 від 25 жовтня 2007 року; № 37114 від 10 листопада 2008 року; № 38713 від 12 січня 2009 року; ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 патент № 41441 від 25 травня 2009 року.

Між ПАТ «ММК ім. Ілліча» та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 було укладено договори про передачу майнових прав на корисну модель № 106 від 09 січня 2007 року на 6 років (патент України № 17192 «Відцентрований насос»); № 2531 від 02 липня 2009 року на 3 роки (патент України № 38713 «Зєднувальна муфта»); договір № 3241 про відступлення майнових прав на корисну модель № 3241 від 29 червня 2010 року на 3 роки (патент України № 37114 «Приймальний коксовий бункер»); №91 від 14 січня 2009 року на 3 роки (патент України № 27305 «Приймальний коксовий бункер»). А також між ПАТ «ММК ім. Ілліча» та ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4 був укладений договір про відступлення майнових прав на корисну модель за № 4536 від 28 грудня 2009 року (патент України № 41441 «Двохопорний дуттьовий вентилятор») (а.с. 34-47 т.1).

За умовами договорів про передачу майнових прав на корисну модель та про відступлення майнових прав на корисну модель автори передають відповідачу виключне право на використання корисної моделі, надають всю технічну документацію на корисну модель, необхідну для впровадження її в виробництво, сприяють в реалізації корисної моделі на ліцензійній основі та в використанні її в виробничих умовах комбінату, а відповідач повинен сплачувати авторам винагороду на підставі суми річного економічного ефекту від використання такої моделі.

Згідно актів про використання обєктів промислової власності корисні моделі використовувалися на ПАТ «ММК ім. Ілліча»: за патентом № 1792 з 21 березня 2005 року; за патентом № 27305 з 21 грудня 2007 року; за патентом №37114 з 18 жовтня 2008 року; за патентом № 38713 з 01 червня 2008 року; за патентом № 41441 з 01 вересня 2008 року (а.с. 29-33т.1).

Обґрунтовуючи позов, позивачі посилалися на те, що відповідач з моменту укладення договорів про передачу майнових прав недобросовісно сплачував їм авторську винагороду - по часткам, за різні періоди і вони не завжди розуміли за який саме винахід чи за який період вони отримували гроші.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та стягуючи на їх користь авторську винагороду, 3% річних та інфляційні втрати за договором № 106 від 09.01.2007 року за третій, пятий та шостий роки використання, за договором №91 від 14.01.2009 року за третій рік використання, за договором №3241 від 29.06.2010 року за другий і третій роки використання, за договором №2531 від 01.07.2009 р. за перший, другий та третій роки використання корисної моделі, а також за договором №4536 від 28 грудня 2009 року за другий та третій роки використання, суд виходив з того, що строки позовної давності за вказаними договорами не пропущені. Зобовязання за спірними правовідносинами між позивачами та відповідачем виникають з дня укладання договору про передачу майнових прав на корисну модель. З моменту підписання договорів відповідач не виконував належним чином взяті на себе зобовязання, в частині сплати щорічної авторської винагороди, чим порушив вимоги договору. У звязку з частковим задоволенням позову про стягнення заборгованості, що утворилася внаслідок порушення умов, передбачених договорами про передачу майнових прав на корисну модель, суд частково задовольнив вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасний розрахунок, на підставі ст.625 ЦК України.

Відмовляючи ОСОБА_1, ОСОБА_10, та ОСОБА_3 у стягненні авторської винагороди за договором №106 від 09.01.2007 року за четвертий рік використання корисної моделі та за перший рік використання за договором №2531 від 07.07.2009 року, суд виходив з того, що позивачами пропущено строк позовної давності для звернення до суду за вказаними договорами, оскільки за договором №106 від 09.01.2007 р. за четвертий рік використання (09.01.2009 09.01.2010р.р.) кінцева дата строку позовної давності є 09.01.2014 року та за договором №2531 від 07.07.2009 р. за перший рік використання (02.07.2009 02.07.2010р.р.) кінцева дата строку позовної давності є 02.07.2013 року, а до суду позов подано 14 травня 2014 року, заяв про поновлення строку позивачами не подано, поважність причин пропуску строків не наведено.

У відшкодуванні моральної шкоди позивачам суд відмовив у звязку з тим, що за спірними правовідносинами законом та договорами про передачу майнових прав не передбачено відшкодування моральної шкоди. В зазначеній частині рішення суду не оскаржується, тому, відповідно до ст.303 ЦПК України, суд не перевіряє законність рішення в цій частині.

З висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Згідно з ч. 6 ст. 9 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (далі - Закон) спори щодо умов одержання винахідником службового винаходу (корисної моделі) винагороди та її розміру вирішуються у судовому порядку.

У відповідності з положеннями ч.2 ст.509 ЦК України, зобовязання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України .

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків серед юридичних фактів є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

У відповідності з положеннями п. 3.2. договорів про передачу майнових прав на корисні моделі та відступлення майнових прав, укладених між авторами корисних моделей ОСОБА_1, ОСОБА_10, ОСОБА_3 та ПАТ «ММК ім. Ілліча», патентовласник виплачує авторам винагороду в рівних долях щороку, протягом 6-ти річної або трирічної дії патенту відповідно на корисну модель, по закінченню кожного року її користування в долях, узгоджених з авторами. Пунктом 4.2 вказаних договорів передбачено, що патентовласник несе відповідальність за несвоєчасну виплату авторам винагороди відповідно до закону ( а.с. 34-35,37-38,39-41,42-44 т.1).

Згідно з договором № 4536 від 28 грудня 2009 року (патент № 41441) авторам ОСОБА_1, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 ПАТ «ММК ім. Ілліча», як патентовласник, виплачує винагороду в долях щороку (ОСОБА_14-30%, ОСОБА_1 30%, ОСОБА_12 15%, ОСОБА_13 25 %), протягом 3-х річної дії патенту на корисну модель, по закінченню кожного року її користування в долях, узгоджених з авторами ( а.с. 45-46 т.1).

Згідно з п.7.1 Порядку організації патентної та раціоналізаторської роботи на ПАТ «ММК ім. Ілліча» СТП 227-01.07.-2006 (далі Порядок) на момент початку промислового користування корисною моделлю оформляється акт використання обєкта промислової власності.

Пунктом 7.2 Порядку передбачено, що розрахунок економічного ефекту по корисним моделям проводять протягом їх дії та використання, періодом розрахунку є фактичний рік використання.

Відповідно до п. 7.4-7.6 Порядку розрахунок економічного ефекту проводиться на підставі акту користування, розмір долі кожного автора вирішує експертна комісія, про що вказується в протоколі та затверджується першим заступником гендиректора та главним інженером. ОПіИР надає розрахунок економічного ефекту та матеріали корисної моделі першому заступнику гендиректора - головному інженеру для затвердження.

Пунктом 8.1 Порядку передбачено розгляд питання по виплаті авторської винагороди не раніше 12 місяців після впровадження корисних моделей.

Відповідно до п.8.4 Порядку виплата винагороди проводиться на підставі розрахунку економічного ефекту, підтвердженого начальником економічного відділу цеха, затвердженого першим заступником генерального директора-головним інженером.

Згідно з п.8.8. Порядку виплата авторської винагороди по корисним моделям проводиться на підставі договору про передачу майнових прав на корисну модель.

Відповідно до п.9.2-9.4 Порядку за правильний розрахунок економічного ефекту від корисних моделей несуть відповідальність начальник економічного відділу, економіст, начальник структурного підрозділу; контроль за правильність виконання вимог даного стандарту покладено на начальника ОПіИР (а.с.181-184 т.2).

Колегія суддів вважає, що вирішуючи спір, відповідно до вимог ст. ст. 212-215 ЦПК України, суд першої інстанції, вірно визначився з характером спірних правовідносин, правильно встановив фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, у відповідності з нормами статей 10, 11, 60 ЦПК України, дослідив усі наявні в справі докази в їх сукупності, надав їм належну оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача на користь позивачів авторської винагороди, суд виходив з того, що відповідач порушив авторські права позивачів, оскільки не виконав взятих на себе зобов'язань, передбачених договором про передачу майнових прав щодо виплати в повному обсязі винагороди за використання патентів, тому, заявлені позивачами суми підлягають стягненню з відповідача на користь позивачів.

При цьому суд першої інстанції, відкидаючи посилання представника відповідача на те, що позивачами надані неналежні документи, необхідні для виплати авторських винагород, правильно зауважив, що авторська винагорода позивачам нараховувалася відповідно до Положення про сплату авторської винагороди по обєктах промислової власності на ПАТ «ММК імені ОСОБА_13», залежно від сум річного економічного ефекту, визначеного, з урахуванням дат промислового використання корисних моделей. Розрахунок річного економічного ефекту по всім корисним моделям підтверджений начальником економічного відділу цеха та затверджений першим заступником генерального директора - головним інженером ПАТ «ММК ім. Ілліча». Після затвердження розрахунку річного економічного ефекту відповідачем виносилися постанови про виплату винагород за корисними моделями за кожний рік використання, в яких зазначалися сума економії та сума авторської винагороди. Постанови перевірені начальником ОПіИР та затверджені головним інженером ПАТ «ММК ім. Ілліча». На підставі вказаних постанов начальником ОПіИР складалися списки на виплату авторської винагороди.

Вказані документи, наявні в матеріалах справи, не спростовані відповідачем, тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про належність та допустимість наданих позивачами доказів на підтвердження розміру авторської винагороди та наявної заборгованості.

Заперечуючи проти таких висновків суду першої інстанції, відповідач посилається на те, що первісні документи, на підставі яких проводилися розрахунки економічного ефекту в комбінаті відсутні, а також відсутні документи, які підтверджують їх знищення у звязку зі спливом строку зберігання і посилається, як на належний доказ розміру авторської винагороди позивачам на довідку ПАТ «ММК ім. Ілліча» про суми авторської винагороди авторам корисних моделей №04-р-549 від 12.08.2015 року, на списки на виплату авторської винагороди та платіжні доручення. Зокрема, на список № 199 за грудень 2012 року, список № 2 за січень 2013 року, список № 17 за лютий 2013 року, список № 18 за лютий 2013 року, список № 20 за березень 2013 року, список № 21 за березень 2013 року, список № 24 за березень 2013 року, список № 31 за квітень 2013 року, список № 32 за квітень 2013 року, список № 34 за квітень 2013 року; на платіжне доручення № 6467 від 5 березня 2013 року, платіжне доручення № 9324 від 03.04.2013 року, платіжне доручення № 12517 від 03.05.2013 року; та платіжне дорученням № 35938 від 04.01.2013 року та платіжне доручення № 3247 від 04.02.2013 року.

Між тим, аналіз вказаних документів свідчить про те, що зазначені в довідці №04-р-549 від 12.08.2015 року суми авторських винагород, суми, які подавалися до виплати авторам згідно з постановами і виплачені суми, не співпадають з сумами, вказаними в списках на виплату (т.2 а.с. 19-31). Платіжні доручення №№ 35938, 3247, 6467, 9324, 12517 не конкретні, містять загальні суми заробітної плати працівникам ПАТ «ММК ім. Ілліча» за другу половину квітня 2011 року, за другу половину грудня 2012 року, за другу половину січня-квітня 2013 року ( т.2 а.с. 13-18). Табулеграми на імя ОСОБА_2 за квітень травень 2011 року, грудень 2012 року, за січень квітень 2013 року (т.2 а.с.11-12) не містять конкретних даних за який період та за якими договорами нарахована та виплачена авторська винагорода; суми, зазначені в табулеграмах, не співпадають зі списками та постановами про виплату винагороди за ці місяці, а тому, не дають підстав вважати дійсними суми сплачених коштів за документами, наданими відповідачем. З урахуванням зазначеного, суд обґрунтовано зробив висновок про неналежність вказаних доказів і не прийняв їх до уваги.

Будь-яких інших доказів на підтвердження розміру заборгованості по виплаті авторської винагороди відповідачем не надано і апеляційному суду.

Не може колегія суддів не погодитися і з висновками суду першої інстанції про те, що строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення авторської винагороди за договором № 106 від 09.01.2007 року за третій, пятий та шостий роки використання; за договором №91 від 14.01.2009 року за третій рік використання; за договором №3241 від 29.06.2010 року за другий і третій роки використання; за договором №2531 від 01.07.2009 року за перший, другий та третій роки використання корисної моделі, а також за договором №4536 від 28 грудня 2009 року за другий та третій роки використання, позивачами не пропущений.

У відповідності з положеннями ст.ст. 256-257 ЦК України що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що встановлено ч. 1 ст. 261 ЦК України.

Згідно із частинами 3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Обчислюючи строк позовної давності, суд виходив з того, що зобовязання за спірними правовідносинами між сторонами виникають з дня укладення договору про передачу майнових прав на корисну модель.

З таким висновком суду першої інстанції колегії суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Аналіз вказаної норми свідчить про те, що зобовязанням є правовий звязок між двома субєктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обовязок вчинити певну дію чи утриматися від неї, а іншій стороні зобовязання надано право, що кореспондує обовязку першої сторони.

Виходячи з обставин справи та вимог закону, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що початок перебігу строку позовної давності повинен відраховуватися з дня укладення договору, а посилання відповідача в скарзі на відлік цього строку з моменту складання актів про використання обєктів промислової власності є безпідставним, оскільки вказані акти складалися набагато раніше, ніж укладені договори про передачу майнових прав, за якими у відповідача виникають права та обовязки.

З урахуванням вказаного висновку суду, за договором № 106 від 09.01.2007 року кінцева дата спливу строку позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення коштів за 3-й рік використання (09.01.2009р.-09.01.2010.) - кінцева дата строку позовної давності є 09.01.2013 року; за 4-й рік використання (09.01.2019р.- 09.01.2011 р.) - кінцева дата строку позовної давності є 09.01.2014 року; за 5-й рік використання (09.01.2011р.-09.01.2012 р.) - кінцева дата строку позовної давності є 09.01.2015 року; за 6-й рік використання (09.01.2012 р.- 09.01.2013 р.)- кінцева дата строку позовної давності є 09.01.2016 року.

За договором № 91 від 14.01.2009 року кінцева дата спливу строку позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення коштів за 1-й рік використання (14.01.2009 р.-14.01.2010р.) - кінцева дата строку позовної давності є 14.01.2013 року; за 2-й рік використання (14.01.2010-14.01.2011 р.) кінцева дата строку позовної давності є 14.01.2014 року; за 3-й рік використання (14.01.2011 р.-14.01.2012 р.) - кінцева дата строку позовної давності є 14.01.2015 року.

За договором № 3241 від 29.06.2010 року кінцева дата спливу строку позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення коштів за 1-й рік використання (29.06.2010р.-29.06.2011.) - кінцева дата строку позовної давності є 29.06.2014 року; за 2-й рік використання (29.06.2011 р.-29.06.2012р.) - кінцева дата строку позовної давності є 29.06.2015 року; за 3-й рік використання (29.06.2012 р.-29.06.2013 р.) - кінцева дата строку позовної давності є 29.06.2016 року.

За договором № 2531 від 02.07.2009 року вбачається кінцева дата спливу строку позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення коштів за 1-й рік використання (02.07.2009 р.-02.07.2010р.) - кінцева дата строку позовної давності є 02.07.2013 року; за 2-й рік використання (02.07.2010р.-02.07.2011р.) - кінцева дата строку позовної давності є 02.07.2014 року; за 3-й рік використання (02.07.2011 р.-02.07.2012 р.) кінцева дата строку позовної давності є 02.07.2015 року.

За договором № 4536 від 28.12.2009 року кінцева дата спливу строку позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення коштів за 1-й рік використання (28.12.2009 р.-28.12.2010 р.) кінцева дата строку позовної давності є 28.12.2013 року; за 2-й рік використання (28.12.2010 р.-28.12.2011 р.) кінцева дата строку позовної давності є 28.12.2014 року; за 3-й рік використання (28.12.2011 р.-28.12.2012 р.) кінцева дата строку позовної давності є 28.12.2015 року.

Відповідно до ч.1 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обовязку.

Як вбачається зі справи, за договором № 106 від 09.01.2007 року кінцева дата спливу строку позовної давності є 09.01.2013 року. Між тим, відповідачем частково сплачена заборгованість за 3 рік використання в розмірі по 8 240,28 грв. ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, що визнається ними і, відповідно до положень ст.61 ЦПК України, не потребує доведення. Відповідачем цей факт не спростований належними доказами. Більш того, в апеляційній скарзі відповідачем наведені суми часткової виплати винагороди, які співпадають з сумами, вказаними позивачами (т.2 а.с.230-232 ). Тому, суд обґрунтовано визнав відсутність пропуску строку позовної давності за 3 рік використання корисної моделі за договором №106 від 9 січня 2007 року у звязку з його перериванням вчиненням відповідачем дій, які свідчать про визнання боргу.

За договором № 91 від 14.01.2009 року аналогічно, позивачам було частково сплачено авторську винагороду по 12 466,80 грв., що визнається позивачами, не спростовується відповідачем та свідчить про переривання строку позовної давності, тому, висновок про відсутність пропуску строку позовної давності за цим договором є обґрунтованим.

За договором № 3241 від 29.06.2010 року кінцеві дати спливу строку позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення авторської винагороди за кожний з трьох років використання не пропущений.

За договором № 2531 від 02.07.2009 року за другий і третій роки використання корисних моделей строки позовної давності не пропущені.

За договором № 4536 від 28.12.2009 року кінцева дата спливу строку позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення коштів за 1-й рік використання 28.12.2013 року.

Між тим, відповідачем частково сплачена заборгованість ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по 15230,29 грв., що визнається ними. Відповідачем цей факт не спростований належними доказами. Тому, суд обґрунтовано визнав відсутність пропуску строку позовної давності за договором №24536 від 28 грудня 2009 року у звязку з його перериванням вчиненням відповідачем дій, які свідчать про визнання боргу.

За 2-й рік та 3 рік використання корисної моделі за цим договором кінцеві дати строку позовної давності є 28.12.2014 року та 28.12.2015 року, тому, строк позовної давності не пропущений.

Таким чином, висновок суду про задоволення вимог позивачів про стягнення авторської винагороди за третій, четвертий, пятий та шостий роки використання корисної моделі за договором №106 від 9 січня 2007 року; за договором № 91 від 14.01.2009 року; за договором № 3241 від 29.06.2010 року; за другий і третій роки за договором № 2531 від 02.07.2009 року та за договором № 4536 від 28.12.2009 року, на думку колегії суддів, є законним та обґрунтованим

Посилання представника відповідача в скарзі на те, що за договором №106 від 9 січня 2007 року за третій рік використання за договором №91 від 14 січня 2009 року за третій рік використання та за третій рік використання за договором №2531 від 2 липня 2009 року сума авторської винагороди повністю та з переплатою сплачена тільки ОСОБА_2, а тому, ОСОБА_1 пропустив строк позовної давності, є безпідставними.

Як вбачається з пояснень позивачів, у звязку з виходом ОСОБА_1 на пенсію, за пропозицією начальника фінансового відділу підприємства, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 існувала угода, яка оформлювалася у вигляді заяв на імя начальника відділу патентоведення та раціоналізації меткомбінату про перерахування авторської винагороди за використання корисних моделей за договорами №106 від 9 січня 2007 року, №4536 від 28 грудня 2009 року, №2531 від 7 липня 2009 року, №91 від 14 січня 2009 року на імя співавтора ОСОБА_2О.( т. а.с. 68-74).

Вказані заяви приймалися відповідачем для виконання, про що свідчать дані про виплату авторської винагороди ОСОБА_2 у подвійному розмірі, про що зазначено і в довідці, наданій відповідачем від 12 серпня 2015 року. Так, за договором №106 від 9 січня 2007 року ОСОБА_2 виплачено 16 480,56 грв. в той час, як сума, яка була подана для виплати, становила по 8 240 грв. кожному з авторів. За договором №3241 від 29 червня 2010 року ОСОБА_2 було сплачено 20 894,98 грв., в той час, як сума, що підлягала до виплати згідно з постановою, становила по 10 447,49 грв.; за договором №2531 від 2 липня 2009 року ОСОБА_2 сплачувалися суми в розмірі 27 476,37 та 18 318,24, в той час, як до виплати подавалися суми по 21 370,51 грв. та по 3053,26 грв. (т.2 а.с.8-10,230-232). Вказане, на думку колегії суддів, свідчить про те, що ОСОБА_2 отримувалися кошти авторської винагороди, що належали ОСОБА_1, а тому, строк позовної давності за договорами №№ 106 від 9 січня 2007 року; за договором № 2531 від 02.07.2009 року; за договором № 91 від 14.01.2009 року; за договором № 3241 від 29.06.2010 року; та за договором № 4536 від 28.12.2009 року ОСОБА_1 не пропущений.

В той же час, за четвертий рік використання корисної моделі за договором № 106 від 09.01.2007 року кінцева дата строку позовної давності є 09.01.2014 року. Позивачі звернулися за захистом своїх прав 14 травня 2014 року, заяви про поновлення строку та доказів на підтвердження поважності причини пропуску не подали, тому, суд зробив обґрунтований висновок про те, що строк позовної давності в даному випадку пропущений.

За договором № 2531 від 02.07.2009 року кінцева дата спливу строку позовної давності за 1-й рік використання корисної моделі кінцева дата строку позовної давності є 02.07.2013 року. Позивачі звернулися за захистом своїх прав 14 травня 2014 року, заяви про поновлення строку та доказів на підтвердження поважності причини пропуску не подали, тому, суд зробив обґрунтований висновок про те, що строк позовної давності в даному випадку позивачами пропущений.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у позові ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення авторської винагороди за 4 рік використання корисної моделі за договором №106 від 9 січня 2007 року та за 1 рік використання моделі за договором №2531 від 2 липня 2009 року та вважає доводи апеляційної скарги позивачів безпідставними.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів вважає, що рішення щодо стягнення з відповідача на користь позивачів інфляційних втрат та 3% річних є законним та обґрунтованим, оскільки правовідносини, які склались між сторонами на підставі договору про виплату винагороди за використання корисних моделей, є грошовим зобов'язанням, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Посилання в мотивувальній частині рішення на те, що наводиться розрахунок пені за ставкою 3% річних, є помилковим, але це не впливає на правильність прийнятого рішення.

Розмір інфляційних втрат та 3% річних відповідає положенням Закону України «Про індексацію грошових доходів громадян», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 1078 від 17 липня 2003 року та відповідачем не спростований.

Посилання відповідача в скарзі на те, що суд, ухвалюючи рішення в зазначеній частині, вийшов за межі заявлених вимог, є безпідставним, оскільки 30 липня 2015 року позивачами було подано заяву про збільшення позовних вимог, в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних у звязку з несвоєчасним розрахунком по день ухвалення рішення (т.1 а.с. 184). Вказана заява позивачами не відкликана та не залишена без розгляду.

Тому, суд, ухвалюючи рішення, відповідно до вимог ст.11 ЦПК України, обґрунтовано виходив з вимог позивачів про стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних по день ухвалення рішення, тобто, в межах заявлених вимог.

Інші доводи апеляційної скарги відповідача на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Докази та обставини, на які посилаються позивачі в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

У відповідності з вимогами ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що оскільки рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, воно підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги сторін - відхиленню.

Керуючись ст. ст. 303,307,308,313-315 ЦПК України,-

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені ОСОБА_13», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені ОСОБА_13», відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 04 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Т.Г.Ігнатоля

Судді: Л.М.Кочегарова

ОСОБА_15