Рішення № 61632992, 28.09.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 300/296/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

28 вересня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах

апеляційного суду Закарпатської області у складі:

головуючої Боднар О.В.,

суддів Мацунича М.В., Кондора Р.Ю.,

за участі секретаря Шукаль О.І.,

представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_3, що діє від імені публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», на рішення Воловецького районного суду від 01 серпня 2016 року справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, -

у с т а н о в и л а :

У березні 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому, просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість, яка утворилась внаслідок невиконання останньою умов, укладеного між ними 03 березня 2009 року договору б/н, станом на 10 березня 2016 року у розмірі 49883,80 грн., з яких:

-7981,72 грн. заборгованість за кредитом,

-36150,47 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом,

-2900,00 заборгованість по пені та комісії,

-штрафи, відповідно до п.8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. фіксована частина, 2351,61 грн. процентна складова,

та судові витрати у розмірі 1378,00 грн.

Рішенням Воловецького районного суду від 01 серпня 2016 року (а.с. 84-85) у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі (а.с. 91-94) представник банку просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Стягнути з відповідача на користь банку судовий збір, сплаченим ним за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Зазначає, що під час розгляду справи відповідач та її представник визнали факт отримання платіжної карти та отримання коштів у розмірі 250,00 грн., а лише заперечували отримання коштів збільшеного кредитного ліміту у розмірі 8000,00 грн., що не було взято до уваги судом першої інстанції.

Вважає помилковим висновок суду про недоведеність банком позовних вимог, оскільки наданий банком розрахунок заборгованості ні судом, ні відповідачем не спростовано. За наявності сумнівів у його обґрунтованості суд мав право витребувати інші докази, однак судом цього зроблено не було.

Розглянувши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, апеляційний суд визнав, що скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції, враховуючи правову позицію ВСУ, викладену у постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15, виходив з того, що позивачем не надано доказів того, що між сторонами у належній формі був укладений договір про надання банківських послуг, оскільки такий складається із заяви позичальника, памятки клієнта, Умов та правил надання банківських послуг і тарифів, однак такі умови позичальником не підписані. Крім того, позивачем не надано доказів того, що відповідна карта була видана відповідачу, а також відомостей про строк дії карти, доказів зарахування кредитних коштів на карту.

Наданий позивачем розрахунок містить відомості, що стосуються періоду з 01 червня 2007 року по 25 серпня 2009 року, в той час як заява була підписана позичальником 03 березня 2009 року.

Проте погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 03 березня 2009 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (змінило найменування на ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_4 був укладений договір про надання банківських послуг, який складається із заяви позичальника, памятки клієнта, Умов та правил надання банківських послуг та ОСОБА_1 банку, відповідно до якого ОСОБА_4 отримала кредит шляхом встановлення початкового кредитного ліміту на платіжну картку № 5457082923331834 у розмірі 250,00 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5 % на місяць на суму залишку заборгованості, і кінцевим строком повернення, що відповідає строку дії карти.

З наданої позивачем довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти (а.с. 70) вбачається, що відповідачу неодноразово збільшувався кредитний ліміт, останнє збільшення до 8000,000 грн. було здійснено 17 грудня 2012 року.

У довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка разом із заявою була підписана відповідачем зазначено розмір базової відсоткової ставки - 2,5 % на місяць на залишок заборгованості за кредитом; розмір щомісячних платежів 7 % від розміру заборгованості, але не менше 50,00 грн. та не більше залишку заборгованості та строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітнім, а також порядок нарахування пені, комісії, штрафів та вартість надання інших послуг банком (а.с. 12).

Згідно з п.9.12 Умов договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на такий самий строк.

У заяві позичальника та п. 5.3 Умов зазначено, що банк має право збільшити, зменшити або анулювати кредитний ліміт. Банк інформує клієнта про розмір початкового встановленого кредитного ліміту в памятці клієнта.

Звертаючись з апеляційною скаргою, представник банку додав виписку по картці/рахунку № 5457082923331834 та додатковими рахунками договору за період з 01 вересня 2009 року по 04 серпня 2016 року (а.с. 95-103).

Зазначав, що дана виписка згідно з п.5.6 «Положення про організацію операційної діяльності в банках України» є підтвердженням виконання ОСОБА_4 операцій по рахунку № 5457082923331834, отже в розумінні ст.ст.57-64 ЦПК України є належним та допустимим доказом існування правовідносин сторін та отримання ОСОБА_4 коштів у збільшеному до 8000.00 грн. кредитного ліміту.

Крім того в додаткових поясненнях до позову представник позивача зазначає, що при проведенні претензійно-позовних заходів ключову роль відіграє заборгованість клієнта (сума фактично отриманих коштів та нарахована плата за користування ними), а не сума стартовового кредитного ліміту по карті. Тому належним доказом зняття коштів з карткового рахунку клієнта є виписка (а.с. 68-69).

Відповідно дост. 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зіст.526 ЦК Українизобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У силуст.629 ЦК Українидоговір є обов'язковим для виконання сторонами.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача визнав, що між відповідачем та банком був укладений договір, згідно з умовами якого ОСОБА_4 було встановлено кредитний ліміт у розмірі 250,00 грн., а не 8000,00, як стверджує позивач. Також просив застосувати строк позовної давності до вимог позивача (а.с. 58, 78).

Отже, як вбачається з матеріалів справи та визнано сторонами, між ними був укладений кредитний договір про надання кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідач своїм підписом підтвердила, що заява разом з памяткою клієнта, Умовами і правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, становить між нею та банком договір про надання банківських послуг.

З наданого банком розрахунку заборгованості (а.с. 4-10) та виписці по картці (а.с. 95-102) вбачається, що відповідач тривалий час активно користувалася карткою, без жодних претензій до банку з її боку як користувача.

Також вбачається, що відповідачем неодноразово здійснювалося отримання коштів з карткового рахунку у розмірах, які значно перевищують розмір початкового встановленого кредитного ліміту 250,00 грн., отже заперечення відповідача щодо збільшення кредитного ліміту є безпідставними. Крім того, відповідач, підписуючи заяву, надала згоду банку в будь-який момент збільшити, зменшити або анулювати кредитний ліміт.

В суді апеляційної інстанції представник позивача надала довідку та роздруківку з документообігу банку (а.с. 131-132), з яких вбачається, що відповідачу по закінченню строку дії карти № 5457082923331834, а саме: 11 березня 2013 року, на підставі укладеного між банком та ОСОБА_4 договору була видана нова карта за № 5211537338955441, термін дії якої до листопада 2016 року.

Відповідач припинила виконувати свої зобовязання за договором 13 серпня 2013 року, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка, згідно з наданим позивачем розрахунком, станом на 10 березня 2016 року становить 49883,80 грн., з яких:

-7981,72 грн. заборгованість за кредитом,

-36150,47 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом,

-2900,00 заборгованість по пені та комісії,

-штрафи, відповідно до п.8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. фіксована частина, 2351,61 грн. процентна складова.

Зазначений розрахунок відповідачем не спростовано. Доказів, які б свідчили про належне виконання відповідачем своїх зобовязань за договором суду не надано.

За таких обставин, вказана заборгованість підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Клопотання представника відповідача про застосування строку позовної давності до вимог позивача задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч. 1ст. 261 ЦК Україниперебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто, позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобовязаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та в строки, визначені договором, і щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом, а також сплатити пеню за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним.

Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобовязання, які деталізують обовязок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обовязку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, ураховуючи, що за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами до 25 числа кожного місяця, наступного за звітним, у рахунок якого вносяться кошти, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобовязань.

Отже, аналізуючи умови договору сторін і зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобовязань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Як уже зазначалося, останній платіж було здійснено 13 серпня 2013 року, з позовом про стягнення заборгованості банк звернувся у березні 2016 року, тобто в межах строку позовної давності.

Отже, із урахуванням наведеного, безпідставним є посилання суду першої інстанції на правовий висновок ВСУ, висловлений у постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15, оскільки правовідносини у зазначеній справі та правовідносини між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 у даній справі не є подібними.

Також безпідставним є посилання суду першої інстанції на те, що наданий позивачем розрахунок містить відомості, що стосуються періоду з 01 червня 2007 року по 25 серпня 2009 року, оскільки як вбачається з розрахунку заборгованості та виписки, такі охоплюють період з 30 березня 2009 року до дня здійснення розрахунку.

Відповідно до ст.309 ЦПК України неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст.88 ЦПУК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений останнім за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 2 893, 80 грн.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 309, 314, 316, 319 ЦПК України, ст.ст. 264, 526, 599, 1054 ЦК України, колегія суддів, -

р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, що діє від імені публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», задовольнити.

Рішення Воловецького районного суду від 01 серпня 2016 року скасувати.

Позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 (мешканки ІНФОРМАЦІЯ_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (м.Дніпр, вул.Набережна Перемоги, 50; код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за договором б/н від 03 березня 2009 року станом на 10 березня 2016 року у розмірі 49883,80 грн., з яких: 7981,72 грн. заборгованість за кредитом, 36150,47 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом, 2900,00 заборгованість по пені та комісії, штрафи: 500,00 грн. фіксована частина, 2351,61 грн. процентна складова та судовий збір у розмірі 2 893, 80 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

с у д д і :

ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7