Ухвала суду № 61621130, 28.09.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5293/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Журавльов О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Журавльова О.Г.,

суддів: Комлевої О.С., Гайворонського С.П.,

при секретарі Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_2 цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія і газ Україна» про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 червня 2015 року,

встановила:

У листопаді 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 17.11.2008 року працював у відповідача на посаді заступника начальника групи матеріально-технічного забезпечення.

09.10.2014 року ОСОБА_3 було звільнено на підставі ст. 40 п. 1 КпЗП України в звязку із скороченням штату.

ОСОБА_3 вважає своє звільнення незаконним, діями відповідача йому заподіяна моральна шкода, яка полягає у його стражданнях, погіршенням стану здоровя, втраті нормальних миттєвих звязків, яку він оцінює у 30 000 грн.

На підставі наведеного позивач просив визнати незаконними та скасувати: наказ про його звільнення, поновити його на роботі на посаді заступника начальника групи матеріально технічного забезпечення, стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 30 000 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Також при звільненні позивачу не було сплачено заробітну плату за серпень-жовтень 2014 року в сумі 7204 грн. 45 коп., 7133 грн. 39 коп., 351 грн. 25 коп. відповідно, компенсацію за невикористані відпустки в розмірі 9473 грн. 61 коп., вихідну допомогу в розмірі 8692 грн. 21 коп., тому він просив стягнути вказані суми, а також середній заробіток за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

В судовому засіданні позивач позов підтримав.

Представник відповідача в судовому засіданні позов визнав частково, щодо поновлення на роботі відповідача, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди в зв'язку з незаконним звільненням просив в цій частині позову відмовити, також пояснив суду що повний розрахунок з позивачем був проведений 06.11.2014 року, а тому заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги та компенсації за невикористані відпустки немає. Не заперечував проти задоволення позову щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 10.10.2014 року по 06.11.2014 року.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 04 червня 2015 року позов ОСОБА_3 було задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Енергія і газ Україна» на користь ОСОБА_3 6910 грн. 39 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку з 10.10.2014 року по 06.11.2014 року включно та 500 грн. моральної шкоди. Всього: 7410 грн. 39 коп. В решті позову було відмовлено.

Зазначене рішення суду оскаржує в апеляційному порядку ОСОБА_3 В скарзі з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 працював у ТОВ «Енергія і газ Україна» на посаді заступника начальника групи матеріально-технічного забезпечення.

Наказом ТОВ «Енергія і газ України» за № 69 від 28.07.2014 року були внесенні зміни до штатного розкладу товариства. Відповідно до цих змін, група матеріально-технічного забезпечення, в якій працював ОСОБА_3, була ліквідована, та 29.07.2014 року ОСОБА_3 попереджено про звільнення з роботи за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Питання про вивільнення працівників ТОВ «Енергія і газ України» за п. 1 ч. 1ст. 40 КЗпП України було погоджене із профспілковим комітетом товариства 28.07.2014 року на спільному засіданні профспілкової організації і адміністрації підприємства.

Після спливу двох місяців про попередження про звільнення з роботи, наказом генерального директора ТОВ «Енергія і газ України» за № 96-П від 09.10.2014 року ОСОБА_3 було звільнено з посади заступника начальника групи матеріально-технічного забезпечення на підставі п. 1 ч. 1 ст.40 КЗпП України (у звязку з скороченням чисельності і штату працівників товариства).

За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2, і 6 ст. 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно ст. 49-2 КЗпП України про наступне звільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України у постанові № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи було його попереджено за 2 місяці про наступне вивільнення.

Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.

Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування). В усіх випадках звільнення за п.1 ст.40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою ІІІ-А КЗпП.

Чинне законодавство не передбачає виключення із строку попередження працівника про наступне звільнення (не менш ніж за 2 місяці) часу знаходження його у відпустці або тимчасової непрацездатності.

При недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював.

Статтею 64 Господарського кодексу України підприємству надане право самостійно визначати свою організаційну структуру, чисельність працівників і штатний розпис.

Скористатись правом зміни чисельності або штату працівників шляхом скорочення власник або уповноважений ним орган може будь-коли, оскільки законодавство про працю не встановлює щодо цього жодних часових обмежень.

Зважаючи на те, що право роботодавця самостійно визначати штатний розпис не потребує додаткового доведення, сам факт проведення такого заходу в даному випадку підтверджується наказом, штатними розписами та іншими матеріалами справи.

Враховуючи висновки і мотиви, з яких було скасовано рішення апеляційного суду зазначених в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року, судовою колегією встановлено, що на час звільнення ОСОБА_3 з роботи, у відповідача були вакантні посади генерального директора, виконавчого директора, головного інженера, начальник цеху енергозабезпечення, заступника начальника цеху енергозабезпечення, завідувача складом цеху енергозабезпечення, начальника відділу з персоналу та загальним питанням.

Оскільки посади генерального директора і виконавчого директора є виборними, ОСОБА_3 мав право їх зайняти у разі обрання його на ці посади засновниками товариства. Але обраними на ці посади були інші робітники.

Інші вакантні посади не були запропоновані позивачу, з наступних підстав:

- на посаду головного інженера ТОВ «Енергія і газ України» наказом № 70-п від 01.09.2014 року було призначено ОСОБА_4, який мав більш високу кваліфікацію і продуктивність праці ніж ОСОБА_3, оскільки працював на посаді заступника головного інженера ТОВ «Енергія і газ України» з 01.06.2011 року. Позивач не мав такої кваліфікації і продуктивності праці як ОСОБА_4, тому що виконував роботу, повязану із матеріально-технічним забезпеченням ТОВ «Енергія і газ України».

- на посаду начальника цеху енергозабезпечення ТОВ «Енергія і газ України» наказом № 71-п від 01.09.2014 року було призначено ОСОБА_5, який мав більш високу кваліфікацію і продуктивність праці ніж ОСОБА_3, оскільки працював на посаді заступника начальника цеху енергозабезпечення з 20.01.2012 року. Позивач не мав такої кваліфікації і продуктивності праці як ОСОБА_5, тому, що виконував роботу, повязану із матеріально-технічним забезпеченням ТОВ «Енергія і газ України».

- на посаду заступника начальника цеху енергозабезпечення ТОВ «Енергія і газ України» наказом № 72-п від 01.09.2014 року було призначено ОСОБА_6, який мав більш високу кваліфікацію і продуктивність праці ніж ОСОБА_3, оскільки працював на посаді інженера автоматизованих систем управління виробництвом з 01.02.2013 року, яка була безпосередньо повязана з роботою цеху енергозабезпечення. Робота ОСОБА_3 не була безпосередньо повязана з цехом енергозабезпечення, тому у нього не було такої кваліфікації і продуктивності праці як у ОСОБА_6

- на посаду завідувача складом цеху енергозабезпечення було переведено ОСОБА_2 з посади завідуючого складом групи матеріально-технічного забезпечення наказом ТОВ «Енергія і газ України» за № 89-п від 01.10.2014 року, оскільки ОСОБА_2 працював безпосередньо на посаді завідуючого складом, мав відповідний досвід і кваліфікацію на цій посаді, у порівнянні з ОСОБА_3, який безпосередньо виконував роботу, повязану із матеріально-технічним забезпеченням ТОВ «Енергія і газ України». Крім того, у ОСОБА_2 на утриманні знаходиться троє неповнолітніх дітей.

- на посаду ведучого спеціаліста по роботі з персоналом ТОВ «Енергія і газ України» наказом № 74-п від 09.09.2014 року була прийнята ОСОБА_7, яка мала відповідну кваліфікацію для зайняття цієї посади, відповідно до посадової інструкції, а саме освіту за спеціальністю «Менеджмент організацій» та «Управління персоналом», та досвід роботи на цій посаді. ОСОБА_3 не мав відповідної освіти для зайняття посади «ведучого спеціаліста по роботі з персоналом» та не мав відповідного досвіду, на відміну від ОСОБА_7 Тому ця посада не пропонувалася позивачу після звільнення його з посади заступника начальника групи матеріально-технічного забезпечення.

Таким чином, на вакантні посади відповідачем були прийняті особи, які мають вищу кваліфікацію, ніж позивач. Тому доводи апеляційної скарги про можливість зайняття позивачем вакантних посад, які були у товаристві на час звільнення його з роботи, переважне право на залишення на роботі не заслуговують на увагу, оскільки судом встановлено, що на ці посади (вказані вище) були переведені працівники, які мали більш високу кваліфікацію і продуктивність праці, мали відповідну освіту та практичний досвід роботи, відповідно до вимог посадових інструкцій, які були затверджені адміністрацією товариства. ОСОБА_3 такої освіти, кваліфікацію та досвіду роботи не мав, так як працював на посаді заступника начальника групи матеріально-технічного забезпечення.

Отже, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 в частині визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також відшкодування моральної шкоди завданої незаконним звільненням, суд першої інстанції, зясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, обґрунтовано виходив з того, що відсутні передбачені законом підстави для задоволення позову, звільнення позивача проведено з додержанням норм трудового законодавства (п. 1 ч. 1 ст. 40, ст. 49-2 КЗпП України), та дійшов до переконливих висновків про безпідставність цих вимог позову. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює.

Інші докази та обставини, на які посилається апелянт в скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Щодо стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги та компенсації за невикористані відпустки, згідно довідок відповідача, вказана заборгованість була сплачена позивачу 06.11.2014 року, позивач проти встановлених обставин в судовому засіданні не заперечував.

Розрахунок середнього заробітку проводився відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року з відповідними змінами та доповненнями.

Згідно п. 2 зазначеного Порядку обчислення середньої заробітної плати провадиться виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана відповідна виплата.

Встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача складає 345 грн. 51 коп. Весь час затримки розрахунку за період з 10 жовтня 2014 по 06 листопада 2014 року становить 20 робочих днів, тому середній заробіток за час затримки розрахунку правильно було визначено судом, який складає (345 грн. 51 коп. х 20 днів) тобто 6910 грн. 39 коп., які підлягають стягненню з відповідача у відповідності до 17 КЗпП України.

Крім того, затримкою розрахунку при звільненні ОСОБА_3 була завдана моральна шкода, оскільки позивач страждав і переживав з приводу того, що не міг своєчасно отримати грошові кошти, розпорядитися ними на свій розсуд. Вказані обставини порушили його нормальні життєві звязки і позивач вимушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

У звязку з цим, всупереч твердженню апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визначення розміру моральної шкоди, завданої позивачу в результаті порушення його трудових прав.

Таким чином, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, а доводи апеляційної скарги про порушення прав апелянта є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. 213-214 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 11 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно ч. 1 п. 1 ст. 307 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог закону.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, судова колегія,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції з дня набрання нею законної сили.

Головуючий О.Г.Журавльов

Судді О.С.Комлева

ОСОБА_8