Ухвала суду № 61621035, 22.09.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5659/16

Головуючий у першій інстанції

Доповідач Суворов В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2016 року м. Одеса

Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області

в складі: головуючого Суворова В.О.

суддів Сватаненко В.І.

ОСОБА_1

при секретарі Фабіжевській Т.С.

за участю: представника Генеральної прокуратури України ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Одеської області цивільну справу за апеляційною скаргою представника Генеральної прокуратури України ОСОБА_2 на заочне рішення Приморського районного суду міста Одеси від 08 червня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції в Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, за участю третіх осіб: Генеральної прокуратури України, Акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль», Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції про звільнення з-під арешту, виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна, -

ВСТАНОВИЛА:

16 вересня 2013 року позивач звернулась до суду з позовом, який змінила у ході розгляду справи в частині уточнення відповідача та третіх осіб. Обґрунтовуючи свої вимоги позивачка посилається на те, що вона отримала в акціонерному поштово-пенсійному банку «Аваль» кредит №014/08-112/43654 у вигляді не відновлюваної кредитної лінії з лімітом 295300 дол. США для придбання будинку. Відповідно до договору купівлі-продажу від 06 червня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстрованого в електронному реєстрі прав нерухомого майна, 20 червня 2006 року набула право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: м. Одеса, пров. Компасний, 2а.

При черговому внесенні коштів до банку для погашення кредиту, позивачу було вручено лист щодо зобовязання укласти договір іпотеки між кредитором та позичальником. ОСОБА_3 звернулась до нотаріальної контори, де в укладенні такого договору було відмовлено, оскільки в Єдиному реєстрі міститься заборона відчуження житлового будинку за адресою: м. Одеса, пров. Компасний, 2а на підставі постанови слідчого Генеральної прокуратури України.

При зясуванні обставин накладення арешту їй стало відомо, що у відношенні ОСОБА_4 була порушена кримінальна справа, в межах якої 08 грудня 2007 року слідчим Генеральної прокуратури України з метою забезпечення виконання вироку суду в частині конфіскації майна було накладено арешт на вказаний будинок, який є її власністю. Для захисту своїх порушених майнових прав позивачка вимушена звернутись до суду з відповідним позовом, оскільки вона позбавлена можливості розпоряджатися будинком.

Відповідачі та треті особи у суді першої інстанції участь не брали, представники Державної податкової інспекції в Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області та Генеральної прокуратури України надали письмові заперечення, в яких позов не визнали, просили відмовити у задоволенні заявлених вимог.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 червня 2016 року позивні вимоги задоволено частково. Звільнено з під арешту належне ОСОБА_3 на праві приватної власності майно, а саме житловий будинок за адресою м. Одеса, провулок Компасний, 2а. В задоволені решти позивних вимог-відмовлено.

В апеляційній скарзі представника Генеральної прокуратури України ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції у звязку з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність рішення суду в межах вимог скаржника і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Отже, вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачка 06 червня 2006 року уклала з АППБ «Аваль» кредитний договір № 014\08-112\43654, відповідно до умов якого отримала кошти у розмірі 295300 доларів США. З пояснень позивачки вбачається, що кошти вона отримала за кредитним договором для придбання житлового будинку.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 06 червня 2006 р. (в день отримання позивачкою кредиту) ОСОБА_5 Сережаєвич продав ОСОБА_3 домоволодіння з надвірними спорудами, що розташоване за адресою: м. Одеса, пров. Компасний, 2а, загальною площею 314,9 кв. м., та надвірних споруд: гаражу літ. «Б», навісу літ. «В», огорожі - №1-5, мостіння І; які розташовані на земельній ділянці площею 623 кв. м. Зазначений договір купівлі-продажу було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та вказаний правочин зареєстровано в державному реєстрі правочинів 29 червня 2006 року за № 1354246 (а. с. 11;14).

ОСОБА_3 зареєструвала право приватної власності на вказане спірне домоволодіння, що підтверджується витягом № 17883792 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим КП «ОМБТІ та РОН» 26 лютого 2008 року (а.с.14).

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції , що позивачка у відповідності до ст. ст. 319,328 ,334,655 ЦК України набула право власності на зазначене домоволодіння.

ОСОБА_3 не належним чином виконувала умови кредитного договору, у звязку з чим перед банком виникла заборгованість. Банк у квітні 2011 року направив на адресу позивачки лист з зобовязанням укласти договір іпотеки (а.с.5). При оформленні документів позивачці стало відомо, що відповідно до постанови слідчого Генеральної прокуратури України накладений арешт на зазначене домоволодіння.

15 листопада 2007 року (більш як через пять місяців після укладання договору купівлі-продажу домоволодіння) порушено кримінальну справу в відношенні ОСОБА_4 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 368 КК України (в редакції 2001 р.). 01 грудня 2007 року в спірному будинку був проведений обшук, де, як вказує представник прокуратури, було виявлено документальне підтвердження проживання ОСОБА_4

08 грудня 2007 року слідчою слідчої групи Генеральної прокуратури України у межах розслідування кримінальної справи № 49-2267 було прийнято постанову про накладення арешту на майно. Відповідно до описової частини вказаної Постанови Головним управлінням з розслідування особливих справ Генеральної прокуратури України розслідується кримінальна справа №49-2267, яку було порушено 15 листопада 2007 року відносно голови Господарського суду Миколаївської області ОСОБА_4 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст.368 КК України.

Беручи до уваги, що санкція ст. 368 ч.2 КК України передбачає конфіскацію майна, в цілях забезпечення вироку суду, слідчий керуючись ст. 126,130 КПК України (редакція 1960 р.) постановив накласти арешт на майно ОСОБА_4 , зареєстрованого в ІНФОРМАЦІЯ_1 «а» де б таке не знаходилося і в чому б воно не виражалося, а також на будинок №2 «а» по провулку Компасному в м. Одесі. Позивачці зазначена постанова не направлялася (а. с. 62).

Обвинувальний висновок затверджено 21 жовтня 2009 року та справа у відповідності до ст. 232 КПК України в редакції 1960 р. направлена до суду.

Вироком Комсомольського районного суду м. Херсона від 04 жовтня 2013 року ОСОБА_4 визнаний винним у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст. 368, ч.1 ст. 364,ч. 3 ст. 27, ч.1 ст. 366 КК України, та йому призначено покарання.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 18 березня 2014 року вирок Комсомольського районного суду м. Херсона від 04 жовтня 2013 року скасовано, справа направлена для організації додаткового розслідування.

На теперішній час триває додаткове розслідування.

Накладаючи арешт постановою від 08 грудня 2007 року слідчий зазначив, що спірне домоволодіння належить ОСОБА_4

Відповідно до ст. 126 КПК України (редакція 1960 р. ) забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходились, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. Накладення арешту на вклади зазначених осіб проводиться виключно за рішенням суду.

Майно, на яке накладено арешт, описується і може бути передане на зберігання представникам підприємств, установ, організацій або членам родини обвинуваченого чи іншим особам. Особи, яким передано майно, попереджаються під розписку про кримінальну відповідальність за його незбереження.

Не підлягають описові предмети першої потреби, що використовуються особою, у якої проводиться опис, і членами її родини. Перелік цих предметів визначено в Додатку до Кримінального кодексу України.

Арешт майна і передача його на зберігання оформляються протоколом, який підписується особою, що проводила опис, понятими і особою, яка прийняла майно на зберігання. До протоколу додається підписаний цими особами опис переданого на зберігання майна.

Для встановлення вартості описаного майна в необхідних випадках запрошується спеціаліст, який також підписує протокол і опис майна з його оцінкою.

Тобто зазначеною нормою закону чітко встановлено, що накладення арешту допускається на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії . Як було вірно встановлено судом першої інстанції домоволодіння, на яке було накладено арешт, належить позивачці, яка не є стороною по кримінальній справі, обвинуваченою чи підозрюваною, або особою, яка несе за законом матеріальну відповідальність за дії ОСОБА_4

Таким чином, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що слідчий виносячи оскаржену постанову помилково вважав, що домоволодіння, на яке накладений арешт, належить ОСОБА_4

Тому суд першої інстанції цілком обґрунтовано звільнив з-під арешту домоволодіння по провулку Компасний, 2а в м. Одесі.

Довід апеляційної скарги про те, що скасування арешту віднесено до компетенції слідчого, в провадженні якого знаходиться кримінальне провадження, не заслуговує на увагу з наступних підстав. В порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, коли арешт на майно накладено при провадженні в кримінальній справі, розглядаються заяви боржників на правильність арешту майна. Саме до цього зводяться роз'яснення, надані Пленумом Верховного Суду України у п. 4 постанови "Про судову практику в справах про виключення майна з опису" від 27 серпня 1976 року N 6, в редакції від 30 червня 1978 року N 5.

При цьому суд враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом України в постанові від 15 травня 2013 року у справі N 6-26цс13, за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, оскільки згідно ч. 2 ст. 214 ЦПК України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, з якою позивачка звернулася до суду, вона не є боржником, яка оскаржує правильність арешту майна, накладеного при провадженні в кримінальній справі, а тому її позов підлягає розгляду за правилами, встановленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту, тобто підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

А тому доводи представника апелянта з цих підстав є необґрунтованими, зазначений спір є цивільно-правовим і відповідно до ст. 15 ЦПК України підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Апелянт зазначає, що договір купівлі-продажу домоволодіння, який оформлений на позивачку, є фіктивним, оскільки дійсним покупцем домоволодіння є ОСОБА_4 Судова колегія звертає увагу на наступні обставини справи. Договір купівлі-продажу відбувся до порушення кримінальної справи, у відповідності до ст. 61 ЦПК України представник апелянта не довів, що вказаний договір є фіктивним, кримінальна справа порушена у 2007 році, позивачка з зазначеним позовом звернулася у вересні 2013 року, але апелянт не звертався до судових органів з позовом про фіктивність правочину, відповідно до якого право власності було зареєстровано за позивачкою.

Апелянт зазначає, що рішення повинно бути скасоване з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову, оскільки невірно був визначений його статус у цивільному процесі як третьої особи, хоча по справі він є фактично відповідачем. Судова колегія вважає, що вказана обставина не може бути підставою для скасування ухваленого судового рішення, оскільки згідно з ч.3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. У даному випадку судова колегія прийшла до висновку, що суд першої інстанції вірно вирішив справу.

Враховуючи все вищевикладене, колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника Генеральної прокуратури України ОСОБА_2 - відхилити .

Заочне рішення Приморського районного суду міста Одеси від 08 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді апеляційного суду Одеської області В.О. Суворов

ОСОБА_1

ОСОБА_7