Ухвала суду № 61620931, 07.09.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/6072/16

Головуючий у першій інстанції Васильків

Доповідач Громік Р. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Громіка Р.Д.,

суддів Драгомерецького М.М., Панасенкова В.О.,

при секретарі Томашевській К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2016 року за поданням Відділу примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції в Одеській області про примусове проникнення до житла для опису й арешту майна ОСОБА_2,

встановила:

08.04.2016 року Відділ примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції в Одеській області звернувся до суду із поданням, в якому просить з метою проведення виконавчих дій при здійсненні виконаного провадження з виконання виконавчого листа № 1512/218/2012, виданого 05.02.2012 року Київським районним судом м. Одеси, про стягнення у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «ПУМБ» суму заборгованості за кредитним договором № 5708577 від 21.09.2007 року у розмірі 168 620,26 дол. США та 350 551,97 грн., вирішити питання щодо примусового проникнення до житла, а саме до будинку № 22 по вул. Квітковій у м. Одесі, що належить на праві власності ОСОБА_2

У судовому засіданні представник Відділу примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції в Одеській області подання підтримав та просить його задовольнити, надав для огляду виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 1512/218/2012, виданого 05.02.2012 року Київським районним судом м. Одеси.

Ухвалою суду подання було задоволено в повному обсязі.

Не погодившись з вказаною ухвалою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з апеляційною скаргою, в якій просять скасувати вказану ухвалу та постановити нову, якою відмовити в задоволенні подання Відділу примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції в Одеській області про примусове проникнення до житла для опису й арешту.

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Матеріали справи свідчать про неналежне її оформлення, яке виразилося в тому, що всі документи по справі мають подвійний номер, що недопустимо, затрудняє ознайомлення з такими матеріалами та їх оголошення.

Згідно п.3 ч.1 ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

Недоторканність житла є однією з конституційних гарантій громадян. Як зазначено у ст. 30 Конституції України, не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Статтею 311 ЦК передбачено право на недоторканність житла.

У частинах 1, 2 ст. 311 ЦК зазначено, що житло фізичної особи є недоторканним. Проникнення до житла чи до іншого володіння фізичної особи, проведення у ньому огляду чи обшуку може відбутися лише за вмотивованим рішенням суду.

Гарантування кожному прав на повагу та недоторканність житла є не тільки конституційно-правовим обовязком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобовязань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року.

Зазначені міжнародні акти згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 12 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, п. 1 ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність свого житла.

Відповідно до п. 2 ст. 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст. 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.

Конституційна гарантія недоторканності житла не поширюється на випадки, коли суспільні інтереси вимагають правомірного обмеження прав людини, зокрема для захисту прав і законних інтересів інших членів суспільства. Обмеження права особи на недоторканність житла, яке визначено в Конституції України і міжнародно-правових актах, визнається легітимним втручанням держави у права людини з метою забезпечення загального блага.

Одним із судових рішень, що допускає проникнення до житла чи до іншого володіння особи, є ухвала суду про примусове проникнення до житла під час виконання судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб).

Згідно з п. 15 ч. 3 ст. 11 Закону № 606-ХІV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника фізичної особи, особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників органів внутрішніх справ, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке за законом можливо звернути стягнення.

Пунктом 10 ч. 3 ст. 11 Закону № 606-ХІV передбачено право державного виконавця на звернення до суду з поданням про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання.

Зі змісту ст. 376 ЦПК вбачається, що вирішення питання про проникнення до житла боржника в судовому порядку дійсно може мати місце для встановлення майна боржника чи майна та коштів, належних боржникові від інших осіб.

Отже, як вбачається з аналізу ст. 52 Закону № 606-ХІV та ст. 376 ЦПК, умовами примусового проникнення до житла боржника для арешту майна, яке там знаходиться, є неможливість виконання рішення в інший спосіб, зокрема за рахунок звернення стягнення на кошти боржника та інше його майно.

Колегія суддів вважає, що питання щодо розгляду подання про примусове проникнення до житла боржника слід передати на новий розгляд до того ж суду першої інстанції, так як державним виконавцем не надано доказів, які підтверджували б обставини щодо здійснення державним виконавцем дій, спрямованих на добровільне виконання рішення, немає відомостей про вручення боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження, немає доказів, що боржник уникає викликів державного виконавця та перешкоджає проведенню виконавчих дій, тобто не додано доказів, що боржник достовірно знає про наявність виконавчого провадження та повідомлявся про намір державного виконавця вчинити виконавчі дії з опису та арешту майна, але чинив цьому перешкоди, не надавав доступу до житла у відведений для нього час вчинення виконавчих дій.

Зміст оскаржуваної ухвали зводиться до відтворення тексту подання державного виконавця та, окрім вказівки про перешкоджання боржником у доступі до житла, не містить мотивів прийняття такого рішення.

В подальшому, при розгляді подання про надання дозволу на примусове проникнення до житла боржника слід перевірити наступні обставини: чи вжито державним виконавцем достатніх заходів для безперешкодного входження до житла боржника, для належного виклику боржника до відділу державної виконавчої служби, які не потребують примусового проникнення до житла; чи є докази вручення боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження, про отримання ним викликів до відділу державної виконавчої служби; чи є докази, що дії боржника перешкоджають повному та своєчасному вчиненню виконавчих дій; чи є докази про ухилення боржника від виконання судового рішення чи перешкоджання державному виконавцю у вчинені виконавчих дій.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що ухвала Київського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2016 року винесена передчасно, вона не може вважатися законною та обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню з направленням матеріалів до того ж суду першої інстанції для нового розгляду цього ж питання.

Керуючись ст. ст. 303-304, 307, ст. 312, 315, 317, 319, 324-325 ЦПК України судова колегія,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2016 року скасувати.

Питання щодо розгляду подання Відділу примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції в Одеській області про примусове проникнення до житла для опису й арешту майна ОСОБА_2передати на новий розгляд до того ж суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та подальшому оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді М.М. Драгомерецький

ОСОБА_3