Рішення № 61616025, 29.09.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №475/498/16-ц 29.09.2016 29.09.2016 29.09.2016

Провадження №22-ц/784/2171/16

Справа № 475/498/16-ц Головуючий у першій інстанції-Єгорова Н.І.

Провадження № 22-ц/784/2171/16 Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.

Категорія 20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Данилової О.О.,

суддів: Лівінського І.В., Самчишиної Н.В.,

із секретарем Лівшенком О.С.,

за участю представника відповідачів ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль»

на рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 5 серпня 2016 року у цивільній справі за позовом

публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль»

до ОСОБА_3, ОСОБА_4

про визнання правочину недійсним

У С Т А Н О В И Л А:

У липні 2016 року ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» звернувся з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу. До участі у справі як третю особу залучено спеціалізовану кредитно-фінансову організацію «Миколаївський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» (далі Фонд).

Позивач зазначав, що 19 червня 2008 року між ВАТ «ОСОБА_2 Аваль» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір та договір іпотеки, за яким у забезпечення виконання кредитних зобовязань боржник передав в іпотеку будинок по вул. Механізаторів, 49 в смт. Доманівка Доманівського району Миколаївської області. 19 липня 2012 року ОСОБА_3 звернувся до банку з заявою про надання дозволу на реалізацію іпотечного майна з умовою оплати покупцем вартості нерухомості за кошти Фонду шляхом перерахування їх на рахунок банку для погашення кредитної заборгованості. У серпні 2012 року банк надав дозвіл на реалізацію іпотечного майна. 14 серпня 2012 року між ОСОБА_3, як продавцем, та ОСОБА_4, як покупцем, укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна. Проте грошові кошти на рахунок банку не надійшли, а листом від 30 липня 2014 року Фонд повідомив банк про відмову у видачі кредиту, а також недійсність гарантійного листа.

Посилаючись на невиконання сторонами умови договору купівлі-продажу, обман та зловмисну домовленість представника однієї сторони з другою стороною, банк просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 14 серпня 2012 року з посиланням на статті 203, 215, 230, 232 ЦК.

Відповідачі позов не визнали, посилаючись на відсутність своєї вини, та подали заяву про застосування позовної давності, перебіг якої почався з серпня 2012 року (дати укладення угоди).

Рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 5 серпня 2016 року у задоволенні позову ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» просив рішення скасувати та задовольнити позов. Апелянт не погодився з висновком суду про сплив позовної давності та посилався на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «ОСОБА_2 Аваль», суд першої інстанції виходив з того, що позивач довів не всі обставини, якими обгрунтовував позов, але, звернувшись до суду у липні 2016 року, пропустив строк позовної давності, перебіг якої розпочався з жовтня 2012 року. Отже підставою для відмови в позові суд зазначив пропуск позовної давності.

Але не всі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 256 ЦК позовна давність це строк, в межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом зазначеної норми та інших правил глави 19 ЦК позовна давність є певним періодом часу, протягом якого особа може удаватись до заходів судової форми захисту свого порушеного права.

Отже правила позовної давності застосовуються у разі доведеності факту порушення цивільного права (інтересу), а тому пропуск цих строків не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, необґрунтованого або недоведеного по суті.

Оскільки суд першої інстанції не звернув належної уваги на умови застосування позовної давності, не дав належної оцінки обставинам, якими позивач обґрунтовував позов про визнання угоди недійсною, та не виклав висновки про можливість застосування до спірних правовідносин правил статей 203, 215, 230, 232 ЦК, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення.

З матеріалів справи вбачається, що 19 червня 2008 року на забезпечення виконання умов кредитного договору № 014/08-12/8030В (а.с. 9-13) між банком, правонаступником якого є ПАТ «ОСОБА_2 Аваль», та позичальником ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по вул. Механізаторів,49 у смт. Доманівка Миколаївської області (а.с.14-17).

Записи щодо обтяження нерухомого майна внесені до Єдиного реєстру заборони відчуження обєктів нерухомого майна та до Державного реєстру іпотек (а.с. 18,19).

Рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 2 лютого 2011 року з ОСОБА_3 на користь ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» стягнута кредитна заборгованість станом на 22 вересня 2010 року у сумі еквівалентній 15655,47 доларів США (а.с.31).

19 липня 2012 року ОСОБА_3 звернувся до банку з заявою про надання дозволу на добровільну реалізацію іпотечного майна, якою погодився, що кошти, виручені від реалізації, будуть перераховані банку та направлені на погашення кредитної заборгованості (а.с. 20).

До заяви банку ОСОБА_3 надав письмову заяву ОСОБА_4 на згоду придбати предмет іпотеки та гарантійний лист Фонду, яким гарантоване перерахування на особистий рахунок ОСОБА_3, відкритий у банку, бюджетних коштів у розмірі 100000 грн. та зазначені умови перерахунку (а.с. 22).

14 серпня 2012 року ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» звернувся до нотаріуса з заявою про зняття заборони відчуження з предмета іпотеки (а.с. 23-25).

14 серпня 2012 року між ОСОБА_3, як продавцем, та ОСОБА_4, як покупцем, укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по вул. Механізаторів,49 (а.с. 26).

Відповідно до пункту 2 договору покупець зобовязався сплатити продавцю вартість майна із залучених від Фонду грошових коштів шляхом перерахування їх на особовий рахунок продавця в ПАТ «ОСОБА_2 Аваль».

Обумовлених коштів ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» не отримав.

30 жовтня 2012 року та 30 липня 2014 року банк звертався до Фонду з відповідними запитами (а.с. 28,29).

26 серпня 2014 року Фонд надіслав банку листа, яким повідомив про відмову у наданні кредиту у звязку з невиконанням умов надання коштів та відсутності печатки на гарантійному листі (а.с. 30).

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, визначених законом (пункт 7 Постанови № 9 Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», далі Постанова).

Однією з підстав позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним, ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» зазначив те, що наміри покупця (ОСОБА_4М.) не були спрямовані на реальне настання правових наслідків укладеного правочину сплаті коштів за придбане майно, що, на думку позивача, суперечить пункту 5 статті 203 та статті 215 ЦК.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України, а саме - зміст правочину не може суперечити закону; особа повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення має відповідати внутрішній волі та бути вільним; правочин має бути спрямованим на настання правових наслідків; а правочин, вчинений батьками, не може суперечить інтересам їх дітей.

Проте, невиконання сторонами, або однією із сторін умов угоди, в тому числі і щодо сплати коштів за придбане майно у визначений в договорі спосіб, може бути підставою вимоги про розірвання договору (глава 53 ЦК) та не є умовою його недійсності.

Таким чином, правила пункту 5 статті 203 ЦК спірні правовідносини не регулюють.

Іншою підставою недійсності угоди відповідно до статті 230 ЦК банк зазначив укладення договору під впливом обману , яким вважав «фактичне, а можливо і навмисне» ненадання покупцем ОСОБА_4 Фонду належно завіреної копії договору купівлі-продажу від 14 серпня 2012 року.

Зміст, складові та правові наслідки вчинення правочину під впливом обману передбачені частиною 1 статті 230 ЦК.

Відповідно до частини 1 статті 230 ЦК, якщо одна із сторін навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 статті 229 ЦК), такий правочин визнається судом недійсним.

Ознакою обману є навмисне введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину, а також наявність умислу в діях відповідача.

Істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (пункти 19, 20 Постанови).

Отже, за правилами частини 1 статті 230 ЦК захищаються права однієї із сторін угоди, за умови доведення нею будь-яких умисних дій іншої сторони угоди, спрямованих на створення невірної уяви щодо характеру угоди чи її істотних умов.

Оскільки ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» не є стороною договору купівлі-продажу, його вимога про визнання угоди недійсною за пунктом 1 статті 230 ЦК задоволенню не підлягає.

До того ж, обставини, на які посилається позивач ненадання покупцем ОСОБА_4 належно завіреної копії договору Фонду виходять за межі правовідносин, які виникли між сторонами при укладенні договору, а тому у будь-якому випадку не можуть вважатись обманом у розумінні статті 230 ЦК.

Позивач також посилався на зловмисну домовленість представника однієї сторони з другою стороною, що відповідно до статті 232 ЦК є підставою для визнання угоди недійсною.

Правова конструкція цієї норми передбачає умисел у діях представника однієї із стороні правочину, який усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.

Обґрунтовуючи наявність таких умов, позивач послався на можливу домовленість між сторонами договору щодо їх подальших дій у взаємовідносинах з Фондом, що взагалі не стосується умов, передбачених статтею 232 ЦК.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин правил статті 232 ЦК.

Згідно зі статтею 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Оскільки ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» не довів обставин, передбачених пунктом 5 статті 203 та статтями 230 та 232 ЦК, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позову про визнання договору недійсним.

Разом з тим, колегія суддів вважає необхідним зауважити, що відмова у задоволенні позову за заявлених підстав не перешкоджає позивачеві у захисті порушеного права у інший передбачений законом спосіб, у тому числі і шляхом застосування правил статті 23 Закону «Про іпотеку».

Керуючись статтями 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль» задовольнити частково.

Рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 5 серпня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль» відмовити у звязку з недоведеністю його підстав.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий О.О.Данилова

Судді: І.В.Лівінський

ОСОБА_5