Ухвала суду № 61615845, 27.09.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №488/3168/15-ц 27.09.2016 27.09.2016 27.09.2016

Провадження №22-ц/784/2077/16

Справа № 488/3168/15-ц

Провадження № 22-ц/784/2077/16 Суддя по 1 інстанції Селіщева Л.І.

Категорія 24 Доповідач апеляційного суду - ОСОБА_1

Ухвала

Іменем України

27 вересня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Самчишиної Н.В.,

суддів: Довжук Т.С., Коломієць В.В.,

із секретарем судового засідання - Лептугою С.С.,

за участю:

- представника позивача - ОСОБА_2,

- представників відповідача - ОСОБА_3,

- представника третьої особи ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

представника позивача ОСОБА_5 ОСОБА_2

на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 11 липня 2016 року ухваленого за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Комунальне підприємство «Дирекція єдиного замовника «Корабел», про розірвання договору та зобовязання здійснити перерахунок заборгованості за послуги з газопостачання,

встановила:

У липні 2015 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» (далі - ПАТ «Миколаївгаз» або Товариство) про розірвання договору, укладеного між ними 13 квітня 2006 року, та зобовязання здійснити перерахунок заборгованості за послуги з газопостачання.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що вона є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 та абонентом ПАТ «Миколаївгаз». Зазначена квартира не має кухні і підводу природного газу. Газові плити є лише на кухні загального користування будинку.

З лютого 2010 року в квартирі проживає лише її син ОСОБА_2, який зробив ремонт, встановив в квартирі душову кабіну і бойлер для підігріву води.

За умовами договору відповідач надавав послуги з підводу природного газу споживачу, технічне обслуговування і ремонт внутрішньо-будинкових систем газопостачання і дворових газопроводів.

Фактично розірвання договору за послуги з газопостачання з мешканцями сусідніх квартир відбулося за їх усного повідомлення про не споживання газу, у звязку з чим оплата за ці послуги їм не нараховувалась. Не дивлячись на це, мешканці сусідньої квартири № 121 продовжували користувались послугами з газопостачання з порушенням норм та Правил пожежної безпеки, Правил користування газовими приладами.

Прохання її сина про встановлення в кухні системи попередньої оплати послуг за допомогою Смарт карти на газові плити для можливості справедливої оплати спожитих послуг та перерахунку заборгованості, відповідачем проігноровані. При цьому, 05 січня 2015 року відповідач направив лист з вимогою про погашення заборгованості за надані послуги з газопостачання та попередив про можливість відключення послуг у випадку не проведення оплати.

-2-

Позивач зазначала, що вона фактично відмовилась від послуг з газопостачання шляхом придбання мультиварки.

Посилаючись на порушення її прав споживача та те, що більше не має потреби в послузі з газопостачання, позивач просила про задоволення позову.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 11 липня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача, просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що газовий прилад знаходиться на кухні, що є у загальному користуванні, і окремого газового приладу позивач не має, тому припинення відповідачем газопостачання матиме негативні наслідки для інших мешканців, які користуються такими послугами. При цьому доказів, що припинення газопостачання можливе іншим способом, позивач не представила.

Позовні вимоги щодо перерахунку заборгованості суд вважав недоведеними.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Так, судом установлено, що ОСОБА_5 є власником квартири № 123 по пр.-ту Жовтневому, буд. 338 в м. Миколаєві, в якій зареєстрований лише її син ОСОБА_2

Квартира розташована на пятому поверсі пятиповерхового житлового будинку, має загальну площу 17, 4 кв.м. та складається з однієї житлової кімнати, площею 12,4 кв.м., вбиральні, площею 0,90 кв.м., коридору, площею 3,90 кв.м. та вбудованої шафи, площею 0,20 кв.м.

Кухня знаходиться у загальному користуванні мешканців пятого поверху вказаного будинку, на якій встановлено газова плита. Прилад обліку газу не встановлено.

Указаний будинок перебуває на балансі КП ДЕЗ «Корабел».

13 квітня 2006 року між ВАТ по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз», правонаступником, якого є ПАТ «Миколаївгаз» та ОСОБА_5 був укладений договір про надання послуг з газопостачання. Договором передбачено надання послуг з технічного обслуговування внутрішньо будинкових систем газопостачання, дворових газопроводів на одну плиту чотириконфоркову (п.6.2.21 договору).

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон) визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Аналіз цього Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акта спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Разом із тим, ст. 4 зазначеного Закону передбачає, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг, крім цього Закону, базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

ЦК України у ст. ст. 3, 6, 203, 625, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

-3-

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст.ст. 6, 627, ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погоджені умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом із тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Водночас ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Статті 20, 21 цього Закону визначають обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачений обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов'язок відповідає зустрічному обов'язку виконавця, визначеному п. 3 ч. 2 ст. 21 цього Закону, підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Типовий договір про надання населенню послуг з газопостачання затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 938 від 5 липня 2006 року (з подальшими змінами) «Про затвердження Типового договору про надання населенню послуг з газопостачання та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1999 року № 2246».

З аналізу змісту ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, ст. ст. 19-21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Постанови № 938 убачається, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі зникнення потреби в отриманні послуги або відмови споживача від користування послугою виконавця або виробника споживач має право розірвати договір у порядку встановленому законом.

Така можливість була передбачена і Правилами надання населенню послуг з газопостачання, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 1999 року № 2246, що діяли на час виникнення спірних правовідносин, на підставі письмової заяви. Її подавали підприємству, з яким укладено договір з газопостачання, за 7 днів до передбачуваної дати відключення. Припинення газопостачання здійснювалось шляхом відключення приладів та їх опломбування після проведення розрахунків за надані послуги.

З матеріалів справи вбачається, що 18 березня 2015 року ОСОБА_5 через представника ОСОБА_2 звернулась з письмовою заявою до відповідача про відключення приладів від газопостачання належної їй квартири через не користування послугами газу.

-4 -

06 квітня 2015 року відповідачем відмовлено в задоволенні заяви через технічну неможливість, так як плита газова знаходиться в загальному користуванні.

У відповідності до статті 60 ЦПК України, на позивача покладається обов'язок довести наявність обставин на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Встановивши те, що послуги з газопостачання надаються відповідачем до газового приладу, що знаходиться у кухні, яка є у загальному користуванні мешканців поверху девяти квартир, і окремого газового приладу позивач немає, а іншого не доведено, суд дійшов до обґрунтованого висновку про неможливість припинення газопостачання та розірвання спірного договору між сторонами. Тому вірно відмовив у задоволенні позову.

Доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що Товариством в 2012- 2013 роках було частково припинено газопостачання в кухні загального користування не спростовують правильність висновків суду щодо неможливості повного припинення газопостачання, що матиме негативні наслідки для інших мешканців.

Наявність вказаних в позові зручностей, що облаштовані в квартирі позивача, та зазначені в актах складених контролером КП «Миколаївводоканал» від 23 травня 2014 року та сусідами від 15 січня 2015 року, не є достатніми та такими, що свідчать про беззаперечну відмову позивача від послуг з газопостачання. Тому і твердження представника позивача про неотримання послуг з газопостачання є недоведеним, оскільки з матеріалів справи вбачається, що такі послуги надавались товариством.

Сам по собі факт того, що представник третьої особи в судовому засіданні висловила думку про необхідність задоволення позову не є підставою для його задоволення.

Рішення відповідача щодо розгляду прохання позивача про встановлення лічильників на плиту газову з функцією оплати за спожитий газ по смарт картці та наявність суперечок щодо користування газовим приладом в приміщення загального користування між мешканцями будинку, не є підставою для розірвання договору про надання послуг з газопостачання та не позбавляє ОСОБА_5 права захистити свої права у іншій спосіб, передбачений ст. 16 ЦК України.

Отже, апеляційна скарга не містить доводів, які свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід відхилити.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_5 ОСОБА_2 відхилити, а рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 11 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її оголошення, і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді Т.С. Довжук

ОСОБА_6