Рішення № 61589063, 26.09.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.09.16р. Справа № 904/5763/16

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Новомосковськ Дніпропетровської області

до відповідачів:

1. Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, м. Новомосковськ Дніпропетровської області

2. Виконавчого комітету Новомосковської міської ради, м. Новомосковськ Дніпропетровської області

про скасування, визнання незаконним рішення та визнання поновленим договору оренди земельної ділянки від 21.12.2000.

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1, виданий 21.04.2008 р. Новомосковським МВ УМВС України в Дніпропетровській області;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Новомосковської міської ради Дніпропетровської області (1-й відповідач) та Виконавчого комітету Новомосковської міської ради (2-й відповідач) про скасування, визнання незаконним рішення виконавчого комітету Новомосковської міської ради № 97 від 24.02.2016 в частині питання стосовно належного позивачу кіоску та визнання поновленим договору оренди земельної ділянки від 21.12.2000 за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою суду від 07.09.2016 продовжено строк розгляду справи 15 днів - до 27.09.2016 включно.

1-й відповідач у засідання суду не забезпечив свого представника, але 04.08.2016 надав відзив на позовну заяву, яким проти позову заперечив, посилаючись на відсутність у позивача дозвільних документів на використання земельної ділянки. Крім того, заявив клопотання про розгляд справи за відсутності його представника за наявними матеріалами справи.

2-й відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що підтверджується рекомендованими повідомленнями, які повернулися на адресу господарського суду з відміткою про вручення поштового відправлення.

З огляду на викладене суд керується ч.1 ст.64 ГПК України, у якій зазначено, що ухвала про порушення провадження по справі надсилається зазначеним особам (сторонам) за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження по справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою вважається, що ухвала про порушення провадження по справі вручена їм належним чином.

Аналогічна позиція викладена у п.п. 3.9.1, 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду були надіслані сторонам завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

За таких обставин у суду маються достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення 2-го відповідача про дату, час та місце судового слухання, але останній не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 65 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 ГПК України.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

21.12.2000 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - позивач, орендар) та Новомосковською міською радою (далі - 1-й відповідач, орендодавець) було укладено договір оренди земельної ділянки (далі - договір), державна реєстрація від 20.09.2001 за № 188, за умовами якого орендар на підставі рішення Новомосковської міської ради депутатів № 899 від 22.11.2000 передав в оренду орендарю земельну ділянку площею 9 кв. метрів, яка знаходиться в АДРЕСА_1 з метою несільськогосподарського використання для встановлення металевого кіоску строком на 1 рік.

На виконання умов договору за актом прийому-передачі від 21.12.2000 позивачу було передано у користування зазначену вище земельну ділянку, на якій він розмістив кіоск з продажу хлібно-булочних виробів.

Виконавчим комітетом Новомосковської міської ради 24.02.2016 прийнято рішення №97 про демонтаж тимчасових споруд із звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1.

08.04.2016 відповідач отримав припис № 162 від 01.03.2016 з вимогою в строк до 05.03.2016 виконати вищевказане рішення, шляхом демонтажу кіоску "хлібний кіоск" та звільнити займану земельну ділянку.

Не погодившись з рішенням виконкому Новомосковської міськради відповідач звернувся до суду з цим позовом за захистом свого порушеного права, предметом якого є скасування, визнання незаконним рішення виконавчого комітету Новомосковської міської ради № 97 від 24.02.2016 в частині питання стосовно належного позивачу кіоску та визнання поновленим договору оренди земельної ділянки від 21.12.2000 за адресою: АДРЕСА_1.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмову у задоволенні позову з таких підстав.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

З матеріалів справи слідує, що земельна ділянка виділялася позивачу терміном на один рік.

Пунктом 2.2. договору оренди передбачено, що по закінченню терміну договору орендар має переважне право на поновлення договору на новий термін. У цьому разі зацікавлена сторона повинна повідомити письмово другу сторону про бажання щодо продовження дії договору на новий термін не пізніше, ніж за два місяці до його закінчення.

Частинами 1 та 2 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

Враховуючи наведені вище приписи чинного законодавства, позивач мав переважне право на поновлення договору оренди, але останній не скористався ним та не звернувся до орендодавця з листом-повідомленням про пролонгацію цього договору. Позивач дійшов хибного висновку про те, що договір після закінчення строку його дії має бути продовжено автоматично тільки через те, що від добросовісно користується наданою йому земельною ділянкою, адже у договорі, п.2.2 якого напряму відповідає Закону України "Про оренду землі", чітко визначено про необхідність повідомлення орендодавця про намір орендаря продовжувати використання земельної ділянки не пізніше, ніж за два місяці до його закінчення.

Стосовно ж протиправності та незаконності прийнятого рішення Виконавчого комітету Новомосковської міської ради від 24.02.2016 №97 "Про демонтаж тимчасових споруд і звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1", яке покладено в основу позовної заяви, що, на думку позивача, підлягає скасуванню суд зазначає наступне.

Законодавством України запроваджений самоврядний контроль, як різновид контролю за використанням і охороною земель. Відповідно до ст. 189 Земельного кодексу самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами. Його здійснюють сільські, селищні, міські, районні, обласні ради відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування", аналогічна правова норма відображена і у ст.ст. 5 та 20 Закону України "Про охорону земель".

Враховуючи, що Земельний кодекс України, Закон України "Про охорону земель" виділяють такий вид контролю, але не визначають його змісту, Новомосковська міська рада керуючись ст. 19 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань, прийняла рішення "Про затвердження "Положення про порядок звільнення земельних ділянок, що зайняті без правових підстав та належать до комунальної власності територіальної громади м. Новомосковська" № 94 від 27.01.2001. Зазначеним рішенням визначений спосіб самозахисту, який не заборонений законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені ним порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства, в тому числі рішенням органу місцевого самоврядування. Згідно зазначеного рішення функції звільнення земельних ділянок, що зайняті без правових підстав та належать до комунальної власності територіальної громади м. Новомосковська Новомосковською міською радою були делеговані виконавчому комітету Новомосковської міської ради.

Так, на підставі доповідної записки в.о. начальника УЖКГ та КБ Новомосковської міської ради Власепко Я.М. та протокольного доручення комісії міськради від 29.01.2016 було правомірно прийнято рішення № 97 від 24.02.2016 "Про демонтаж тимчасових споруд і звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1".

Крім того, твердження позивача про його необізнаність щодо демонтажу у 5-тиденний строк самочинно встановлених і без належного оформленого використання тимчасових споруд (кіосків, палаток) не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, оскільки повідомлення щодо наявності прийняття такого рішення Виконавчого комітету Новомовковської міської ради було опубліковано в засобах масової інформації, а саме в місцевій газеті "Новомосковська правда".

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши чинне законодавство суд не знаходить достатніх підстав для задоволення позовних вимог, оскільки однією з істотних умов договору оренди земельної ділянки за змістом ст. 15 Закону України "Про оренду землі" є строк дії договору оренди, проте використання земельної ділянки, наданої з метою несільськогосподарського використання під металевий кіоск, відбувається з порушенням його умов, а рішення Виконавчого комітету Новомосковської міської ради від 97 від 24.02.2016 є обґрунтованим та таким, що прийнято без порушень чинного законодавства та не підлягає скасуванню.

Таким чином, враховуючи викладене, у задоволенні позову слід відмовити.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

До того ж слід зазначити, якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимоги немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог (п.2.11 ч.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.13 № 7).

За змістом позовної заяви, позивачем заявлено дві немайнові вимоги, а тому судовий збір повинен бути сплачений на загальну суму 2756,00 грн (1378,00 + 1378,00), тобто по 1378,00 грн за кожну вимогу окремо.

Позивачем, як доказ сплати судового збору, до позовної заяви додано квитанцію від 08.07.2016 за № 8, з якої вбачається, що судовий збір сплачений в сумі 1378,00 грн, тобто лише за однією вимогою, - з огляду на що ухвалою суду від 07.09.2016 було зобов'язано позивача сплатити судовий збір за другою вимогою немайнового характеру та надати до суду докази.

Однак, в порушення вимог ухвали суду, позивач не надав доказів сплати судового збору за другою позовною вимогою немайнового характеру, тому суд вважає за необхідне стягнути з позивача в дохід Державного бюджету України судовий збір у сумі 1378,00 грн. Аналогічна правова позиція викладена у п. 3.5 постанові Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 №18, якою підтверджено, що не сплачені у встановленому порядку та розмірі суми судового збору можливо стягнути за результатами розгляду справи.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору у сумі 1378,00 грн покласти на позивача.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2) в дохід Державного бюджету України рахунок 31214206783005, банк ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, одержувач УДКСУ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області, МФО 805012, ЄДРПОУ 37989269, код бюджетної класифікації 22030001, судовий збір в сумі 1378,00 грн, видати наказ органу Державної фіскальної служби України після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 27.09.2016.

Суддя В.Д. Воронько