Ухвала суду № 61586823, 14.09.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2016 року м. Київ К/800/57686/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Маринчак Н.Є.,

при секретарі: Титенко М.П.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (правонаступник Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.07.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013

у справі № 826/10254/13-а Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізоформ Медікал»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (ДПІ)

про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.07.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013, позов задоволено частково: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 28.02.2013 № 0002212203, № 0002182203; у задоволенні іншої частини позову відмовлено.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову

Позивач не реалізував процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов`язання із податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 05.02.2013 за № 104/22-3/36257034. Згідно з цими висновками позивач порушив норми підпунктів 14.1.27 та 14.1.36 пункту 14.1 ст. 14, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (ПК): завищив валові витрати на загальну суму 2200608,00 грн. у податковому обліку за 3-й квартал 2011 року та податковий кредит у податковому обліку за липень, серпень 2011 року на загальну суму 440121,00 грн. за наслідками нікчемного правочину з поставки від ТОВ «Фартор» товару (медична продукція), у результаті чого позивач занизив податок на прибуток на загальну суму 506140,00 грн., у тому числі: за 3-й квартал 2011 року та ПДВ на 440121,00 грн. у податковому обліку за липень, серпень 2011 року. Висновок про нікчемність правочину між позивачем та ТОВ «Фартор» обґрунтовано ознаками фіктивності постачальника останнього - ТОВ «Футурама», який згідно акту документальної перевірки не має основних фондів, трудових ресурсів та інших матеріальних ресурсів, необхідних для здійснення поставки.

За наслідками перевірки ДПІ стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 28.02.2013: № 0002212203 - про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 440121,00 грн. за основним платежем та 220061,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0002182203- про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток на 506140,00 грн. за основним платежем.

У судовому процесі встановлено, що за наслідками поставки позивачу від ТОВ «Фартор» товару (дезінфікуючі та миючі засоби, засоби санітарії) вказаний постачальник виписав позивачу видаткові та податкові накладні, на підставі яких позивач сформував витрати та податковий кредит у податкових деклараціях з податку на прибуток та з податку на додану вартість за вищевказані податкові періоди.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків сторін у яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції Закону України від 02.12.2010 № 2755-VІ).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення валових витрат та податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи правомірність зменшення у податковому обліку позивача сум витрат та податкового кредиту, ДПІ посилається на нікчемність правочину з поставки позивачу від ТОВ «Фартор» товару з огляду на ознаки фіктивності його контрагента у ланцюзі поставки останнього - ТОВ «Футурама», який згідно акту документальної перевірки не має основних фондів, трудових ресурсів та інших матеріальних ресурсів, необхідних для здійснення поставки.

Суди попередніх інстанцій на підставі оцінки доказів, приєднаних до справи, а саме: копій видаткових та податкових накладних, виписок по особовому рахунку позивача у банку, паспортів якості, доказів подальшої реалізації позивачем придбаного товару - за відсутності інших доводів та доказів з боку контролюючого органу, які б містили обґрунтовані сумніви щодо реального характеру поставки позивачу від ТОВ «Фартор» товару, зробили юридично правильний висновок про недоведеність з боку ДПІ на виконання процесуального обов'язку, встановленого нормою частини другої ст. 71 КАС України, правомірності зменшення у податковому обліку позивача з податку на прибуток та ПДВ сум витрат та податкового кредиту відповідно. Оцінка доказів судами зроблена з дотриманням норм ст. 86 КАС України.

Вищенаведені норми ПК не ставлять у залежність право платника податку на збільшення витрат та податковий кредит від фактичної сплати сум податків до бюджету постачальниками товарів (послуг) по всьому ланцюгу поставки, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності, сплатив ПДВ в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність операцій з придбання ним товарів (послуг) у судовому процесі контролюючим органом не спростована. Порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми витрат та/чи податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов'язань. Обставини, які б достовірно свідчили про наявність таких фактів, у справі не встановлені. Будь-яких доводів з приводу того, що позивач був обізнаний зі станом виконання податкових зобов'язань постачальником товару ДПІ не наводить.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.07.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписН.Є. Маринчак