Ухвала суду № 61574865, 21.09.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2016 р.Справа № 818/488/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Спаскіна О.А.

Суддів: Сіренко О.І. , Любчич Л.В.

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Семенової О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної екологічної інспекції у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17.05.2016р. по справі № 818/488/16

за позовом ОСОБА_3

до Державної екологічної інспекції у Сумській області

про скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення коштів,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 17.05.2016 позов ОСОБА_3 до Державної екологічної інспекції у Сумській області про скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення коштів - задоволено.

Скасовано наказ Державної екологічної інспекції у Сумській області №41-0 від 29.02.2016р. "Про звільнення з посади", №67-о від 25.03.2016р. "Про внесення змін до наказу про звільнення з посади ОСОБА_3 від 29.02.2015р. №41-о".

Поновлено ОСОБА_3 на посаді головного спеціаліста - державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Сумської області відділу екологічного та радіологічного контролю на митній території Сумської області.

Стягнуто з Державної екологічної інспекції у Сумській області (і.к.37970834) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, і.к. НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 2515,34 грн.

Допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення на службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1898,19 грн.

Відповідач, не погодившись з даною постановою суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначену постанову суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Вважає, що судом першої інстанції не було досліджено та не враховано результати роботи кадрової комісії по розгляду кандидатур по скороченню штатної чисельності у складі Інспекції. Крім того, зауважує, що не було належним чином надано правової оцінки тій обставині, що рішення про скорочення посади позивача було прийнято комісією (колегіально) з врахуванням вимог ст.42 КЗпП в частині переваг у залишенні на посадах при скороченні штатної чисельності працівників.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, посилаючись на мотиви та доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що рішення суду першої інстанції є правомірним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів апеляційної скарги відповідно до вимог ст.195 КАС України та керуючись ч.1 ст.41 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що з 01.06.2007 року позивач - ОСОБА_3 працював в ДЕІ у Сумській області, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.6-9).

Наказом Державної екологічної інспекції України від 16.11.2015 року № 121 затверджено граничну чисельність працівників ДЕІ у Сумській області в кількості 80 працівників (а.с.46, 47). Структура ДЕІ у Сумській області зменшилась із 105 до 80 осіб, а відділ екологічного та радіологічного контролю на митній території Сумської області з 50 до 33 осіб (а.с.44, 45).

Наказом від 29.12.2015 року № 206-о працівників ДЕІ у Сумській області, в тому числі ОСОБА_3, попереджено про заплановане скорочення штатної чисельності на 2016 рік згідно п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (а.с.19-20).

Наказом від 29.02.2016 року № 41-о "Про звільнення з посади" позивача звільнено з посади головного спеціаліста - державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Сумської області відділу екологічного та радіологічного контролю на митній території Сумської області на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України. Пунктом 3 наказу зазначено днем звільнення з посади вважати перший день після виходу позивача з лікарняного (а.с.21).

Пунктом 1 наказу від 25.03.2016 року № 67-о "Про внесення змін до наказу про звільнення з посади ОСОБА_3 від 29.02.2015 №41-о" зазначено, що днем звільнення позивача з посади вважати перший день після виходу з лікарняного - 25.03.2016 року (а.с.22).

Не погоджуючись із правомірністю дій відповідача та із звільненням з займаної посади, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача з займаної посади здійснено з порушенням норм чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 40 та ст. 42 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) допускається звільнення працівника у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці лише при неможливості переведення робітника з його згоди на іншу роботу, і за відсутності у звільненого переважного права перед іншими працівниками на залишення на роботі.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Вказана вище норма передбачає два вихідних критерії, виходячи з яких роботодавець приймає рішення який з працівників має переважне право на залишення на роботі: по-перше, кваліфікація; по-друге, продуктивність праці.

Внутрішніми актом відповідача, а саме Посадовою інструкцією головного спеціалісті відділу екологічного та радіологічного контролю на митній території Сумської області Державної екологічної інспекції у Сумській області, затвердженою начальником ДЕІ в Сумській області, визначено кваліфікаційні вимоги до особи, яка працює на цій посаді, зокрема п. 6 визначено, що кваліфікаційні вимоги - вища освіта за кваліфікаційно-освітнім рівнем спеціаліст, магістр та стажем роботи за фахом на державній службі не менше одного року, або стажем роботи в інших сферах управління не менше 3-х років (а.с.61-63).

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з інформаційної таблиці щодо рівня освіти та стажу роботи працівників, які залишилися працювати у відділі екологічного та радіологічного контролю на митній території Сумської області після звільнення позивача із посади і яким надано переважне право залишення на посаді (а.с.55-57), ОСОБА_4, працює на посаді з 17.04.2013 року, має освіту - педагогічне бакалавр (навчається). Згідно довідки від 22.04.2013 року № 679 (а.с.76), ОСОБА_4 з 2013 року навчається за державним замовленням Глухівського національного педагогічного університету ім. О.Довженка, орієнтовний термін закінчення ОРК "бакалавр" - червень 2016 року, в наявності лише диплом молодшого спеціаліста, виданого 01.03.2002 року (а.с.75). ОСОБА_5, працює з 01.06.2007 року, має освіту - педагогічну, бакалавр, що підтверджується диплом бакалавра, виданого 05.06.2013 року (а.с.77), що не свідчить про наявність у неї повної вищої освіти.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає правильними висновки суду першої інстанції стосовно того, що при вирішенні питання про переважне право залишення на роботі не була врахована обставина, що на час попередження працівників про наступні структурні зміни та майбутнє вивільнення у зв'язку із скороченням посад, ОСОБА_4, ОСОБА_5, яким була надана перевага залишення на посаді при скороченні штату, не відповідали кваліфікаційним вимогам займаної посади - головного спеціаліста відділу екологічного та радіологічного контролю на митній території Сумської області. Доказів того, що зазначені особи мають вищу освіту за освітнім рівнем спеціаліст, магістр відповідачем надано не було ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні у ході апеляційного розгляду.

Натомість, матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_3 повністю відповідає кваліфікаційним вимогам посади головного спеціаліста - державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Сумської області відділу екологічного та радіологічного контролю на митній території Сумської області, має вищу освіту за спеціальністю загальнотехнічні дисципліни і праця, що підтверджується дипломом УВ № 736772, виданий 28.06.1990 року, має стаж роботи в Інспекції з 01.06.2007 року, що підтверджується записом в трудовій книжці позивача.

Враховуючи викладене, рівень кваліфікації ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і ОСОБА_6 не є однаковий.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мають переважне право на залишення на своїх посадах в порівнянні з позивачем, оскільки ефективність праці ОСОБА_3 була значно нижче ніж у ОСОБА_4 і ОСОБА_6, а відповідно до п.4ч.2 ст.42 КЗпП при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва, колегія суддів до уваги не бере, оскільки наявність вищої освіти за кваліфікаційно-освітнім рівнем спеціаліст, магістр є обов'язковою кваліфікаційною умовою згідно п. 6.1. Посадової інструкції для роботи особи на посаді головного спеціаліста - державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Сумської області відділу екологічного та радіологічного контролю на митній території Сумської області.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно застосовано положення ч. 2 ст. 42 КЗпП України, якою передбачено, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Отже, у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій ст. 42 КЗпП України.

Між тим, жодних доказів того, що кваліфікація працівників була однаковою спростовується матеріалами справи, а відносно того, яким чином порівнювалася продуктивність праці протоколи засідання кадрової комісії з питань скорочення штату не містять жодної інформації.

Посилання в апеляційній скарзі на записи в журналах реєстрації здійснення екологічного та радіологічного контролю вантажів та транспортних засобів як на свідчення низької ефективності праці позивача колегія суддів до уваги не бере, оскільки вказані факти не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами по справі, зазначені журнали реєстрації здійснення екологічного та радіологічного контролю вантажів та транспортних засобів під час судового розгляду не досліджувались.

Крім того, судова колегія зауважує, що для виявлення працівників, які мають переважне право на залишення на роботі, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі.

Тобто, ці обставини повинен був з'ясовувати сам суб'єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення. Довідка, яка міститься в матеріалах справи була підготовлена на вимогу суду для отримання загальної інформації щодо освіти та стажу роботи працівників, яким надано переважне право на залишенні на посаді. Дані обставини не досліджувалися і не відображені в протоколах засідання кадрової комісії.

Жодних доказів правомірності звільнення позивача з посади, з підстав відсутності переважного права відповідно до норм ст. 42 КЗпП України матеріали справи не містять, відповідачем при розгляді даної справи надано не було.

З матеріалів справи слідує, що відповідачем було залишено на посаді осіб, які мали значно менший стаж роботи ніж позивач. Так, ОСОБА_3 мав стаж роботи в Інспекції з01.06.2007 року, тобто більше 8 років, натомість гр. ОСОБА_7 мав стаж роботи 3р.5міс., ОСОБА_8 - 5р.10 міс., ОСОБА_9 - 3р.5міс., ОСОБА_10 - 6р.6міс., ОСОБА_11. - 7 місяців, ОСОБА_12 - 5 місяців. При цьому інформація щодо наявності утриманців, інвалідності та дисциплінарних стягнень відносно даних осіб в довідці, наданій відповідачем до суду, відсутня.

Доказів того, що відповідачем при прийняття рішення щодо звільнення досліджувалася інформація наявності чи відсутності утриманців у ОСОБА_3, матеріали справи не містять. Дані обставини не досліджувалися відповідачем та не відображені в протоколах засідання кадрової комісії.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України у разі невідповідності займаній посаді з особою може бути розірваний трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

За змістом п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді спорів про звільнення за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України необхідно з'ясувати, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, зокрема, щодо того, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації

Матеріалами справи встановлено факт наявності у відділі екологічного та радіологічного контролю на митній території Сумської області однієї вакантної посади, а саме посади тимчасово відсутнього працівника - головного спеціаліста - державного інспектора цього ж відділу, яка знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років. Однак, дана посада не була запропонована ОСОБА_3, натомість на дану посаду 26.02.2016 року було переведено згідно наказу від 26.02.2016 року №30-о ОСОБА_13, яка має стаж роботи 5 місяців та працює з 16.09.2015 року (а.с.80). Доказів відмови позивача від тимчасово вакантної посади у відділі матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій в частині звільнення ОСОБА_3 з посади головного спеціаліста - державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Сумської області відділу екологічного та радіологічного контролю на митній території Сумської області при скороченні штату, як такого, що не має переважного права перед іншими працівниками, не довів факту дотримання ним вимог ст.ст. 40, 42, 49-2 КЗпП України під час звільнення позивача с посади.

Пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду трудових спорів" містить роз'яснення, що працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про скасування наказів ДЕІ у Сумській області від 29.02.2016 року № 41-о про звільнення ОСОБА_3 з посади та від 25.03.2016 року № 67-о про внесення змін до наказу про звільнення ОСОБА_3, поновлення ОСОБА_3 на посаді головного спеціаліста - державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Сумської області відділу екологічного та радіологічного контролю на митній території Сумської області та стягнення з ДЕІ у Сумській області розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_3 у сумі 2515,34 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було досліджено та не враховано результати роботи кадрової комісії по розгляду кандидатур по скороченню штатної чисельності у складі Інспекції та не було належним чином надано правової оцінки тієї обставини, що рішення про скорочення посади позивача було прийнято комісійно (колегіально) з врахуванням вимог ст.42 КЗпП в частині переваг у залишенні на посадах при скороченні штатної чисельності працівників ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Посилання апелянта на правомірність дій відповідача по звільненню позивача з займаної посади не знайшли свого підтвердження ні в ході судового розгляду справи судом першої інстанції, ні під час апеляційного провадження. Крім того, зазначені висновки спростовуються наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказам, які було досліджено під час розгляду справи судом.

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на прийняте колегією суддів рішення.

Таким чином, постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17.05.2016р. по справі № 818/488/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Спаскін О.А.Судді(підпис) (підпис) Сіренко О.І. Любчич Л.В. Повний текст ухвали виготовлений 26.09.2016 р.