Постанова № 61569518, 20.09.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2016 р. Справа № 917/773/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Гетьман Р.А. , суддя Россолов В.В.,

при секретарі Пляс Л.Ф.,

за участю представників сторін:

позивача – не з’явився;

відповідача - не з’явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2199П/1-28) на рішення Господарського суду Полтавської області від 26 липня 2016 р. у справі № 917/773/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Метал-Компані", м. Вишневе Київської області,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Електромонтаж-410", м. Кременчук Полтавської області,

про стягнення 239225,72 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2015 року ТОВ "Альфа-Метал-Компані" звернулось Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до ТОВ "Електромонтаж-410", в якій (з урахуванням уточнених позовних вимог) просить стягнути з відповідача за договором поставки № Кр 0108/01-15 від 16.01.2015 р.: 158772,44 грн. основного боргу; 60270,82 грн. пені; 29916,05 грн. 10% штрафу; 46637,05 грн. інфляційних втрат та 5625,46 грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 26.07.2016 р. у справі № 917/773/16 (суддя Тимощенко О.М.) задоволено заяву відповідача про застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення пені та штрафу. Позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача: 158772,44 грн. основного боргу; 45374,19 грн. пені; 5625,46 грн. 3% річних, 46637,05 грн. інфляційних втрат та 3846,14 грн. судового збору.

Відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з’ясування обставин справи та порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції змінити. В частині стягнення пені в сумі 45374,19 грн. рішення скасувати, відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині та зменшити розмір нарахованих 3% річних та інфляційних втрат. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на сплив позовної давності, просить зменшити штрафні санкції в порядку ст. 233 Господарського кодексу України.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 17.08.2016 р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження, призначено до розгляду на 20.09.2016 р. об 11:00 та зобов’язано апелянта у строк до 20.09.2016 р. надати докази доплати судового збору в сумі 33,0 грн.

На виконання ухвали апелянт 31.08.2016 р. за вх. № 8532 надав платіжне доручення № 647 від 26.08.2016 р. в підтвердження доплати судового збору в сумі 33,0 грн. (а.с. 131), яке долучено до матеріалів справи.

У зв’язку з відпустками судді Івакіної В.О. та судді Камишевої Л.М., 16.09.2016 р. автоматизованою системою розподілу апеляційних скарг між суддями у справі № 917/773/16 здійснено автоматичну зміну складу колегії суддів та призначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.

Апелянт свого представника в судове засідання 20.09.2016 р. не направив, про причину відсутності представника суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений, що підтверджується поштовим рекомендованим повідомленням № 6102218934080 (а.с. 128).

Позивач 19.09.2016 р. за вх. № 9266 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому не погоджується з доводами відповідача, викладеними в апеляційній скарзі, просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення про стягнення пені в сумі 45374,19 грн., для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат відсутні правові підстави.

Представник позивача в судове засідання 20.09.2016 р. не з’явився, про причину відсутності представника суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений, що підтверджується поштовим рекомендованим повідомленням № 6102218934098 (а.с. 129).

Враховуючи, що позивач та відповідач були належним чином повідомлені про час і місце судового засідання, їх позиції по справі достатньо повно викладені в апеляційній скарзі та відзиві, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутності представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 16.01.2015 р. між ТОВ "Альфа-Метал-Компані" (постачальником) та ТОВ "Електромонтаж-410" (покупцем) укладено договір поставки № Кр 0108/01-15, за умовами якого постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених договором, поставляти і передавати у власність покупцю продукцію, а покупець зобов'язався приймати цю продукцію та своєчасно здійснювати її оплату (арк. с. 11-13).

В пункті 2.1 договору поставки № Кр 0108/01-15 від 16.01.2015 р. сторони визначили обов’язкове узгодження асортименту, кількості та ціни продукції, яку має поставити постачальник, в специфікації, яка є невід’ємною частиною цього договору.

Згідно п. 2.2 вказаного договору, поставка продукції здійснюється протягом 3 робочих днів з моменту підписання відповідної специфікації або отримання передплати.

Відповідно до п. 2.5 договору поставки № Кр 0108/01-15 від 16.01.2015 р., датою поставки продукції є дата видаткової накладної постачальника.

Пунктом 3.2. договору поставки сторони визначили, що оплата поставленої продукції здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний в договорі, специфікації, рахунку-фактурі чи інших додатках до договору, на умовах 100% передплати, якщо інше не зазначено у специфікації.

У відповідності до п. 8.2, договір поставки № Кр 0108/01-15 від 16.01.2015 р. набрав чинності з дати його укладення та діє до 31.12.2015 р., а в частині розрахунків – до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

У специфікації № 14901 від 26.01.2015 р. до цього договору сторони погодили поставку партії продукції на загальну суму 90388,10 грн. на умовах 100% оплати вартості продукції протягом 4 календарних днів з моменту поставки (а.с. 46).

У специфікації № 27102 від 02.03.2015 р. до вказаного договору сторони погодили поставку партії продукції на загальну суму 238772,44 грн. на умовах 100% оплати товару протягом 20 календарних днів з моменту поставки (а.с. 52).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

За приписами ст.ст. 525-526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На виконання умов договору поставки № Кр 0108/01-15 від 16.01.2015 р. та специфікацій № 14901 від 26.01.2015 р. та № 27102 від 02.03.2015 р. до цього договору позивач (постачальник) передава, а відповідач (покупець) прийняв товар по видатковим накладним № 14901 від 26.01.2015 р. на суму 90388,10 грн. (а.с. 44) та № 27102 від 02.03.2015 р. на суму 238772,44 грн. (а.с. 50). Вказані видаткові накладні підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками сторін. Поставлений товар відповідач прийняв без зауважень.

Як зазначає позивач в позовній заяві та не заперечує відповідач в апеляційній скарзі, отриманий товар по видатковій накладній № 14901 від 26.01.2015 р. на суму 90388,10 грн. відповідач оплатив у повному обсязі, але з порушенням 4-денного строку, визначеного в специфікації № 14901 від 26.01.2015 р., а товар, отриманий по видатковій накладній № 27102 від 02.03.2015 р. на суму 238772,44 грн., відповідач оплатив частково. Тому у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за товар, поставлений по видатковій накладній № 27102 від 02.03.2015 р. на підставі договору поставки № Кр 0108/01-15 від 16.01.2015 р. в сумі 158772,44 грн.

28.01.2016 р. позивач направив на адресу відповідача претензію № 8 від 21.01.2016 р. на оплату заборгованості за договором поставки № Кр 0108/01-15 від 16.01.2015 р, що підтверджується поштовою квитанцією та описом вкладення у цінний лист від 28.01.2006 р. (а.с. 17-18).

Відповідач вимогу позивача не задовольнив, заборгованість за продукцію, поставлену по видатковій накладній № 27102 від 02.03.2015 р. в сумі 158772,44 грн. не сплатив, що стало підставою для звернення позивача позовом до суду.

Колегія суддів апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, встановила, що докази погашення відповідачем 158772,44 грн. за продукцію, поставлену по видатковій накладній № 27102 від 02.03.2015 р. на підставі договору поставки № Кр 0108/01-15 від 16.01.2015 р., в матеріалах справи відсутні, тому погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 158772,44 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 60270,82 грн. пені, 29916,05 грн. 10% штрафу.

Згідно ч. 1 ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного Кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Згідно з вимогами Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

За приписами ст. 6, ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У справі, що переглядається, договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

Пунктом 5.3. договору поставки № Кр 0108/01-15 від 16.01.2015 р. сторони встановили, що за порушення термінів оплати продукції більш, ніж на 15 календарних днів, покупець додатково сплачує штраф у розмірі 10% від простроченої суми.

Відповідно до п. 5.3 договору поставки позивач на суму заборгованості нарахував 10% штрафу за порушення термінів оплати більш, ніж на 15 календарних днів, що складає 29916,05 грн., в тому числі: 8038,81 грн. (по видатковій накладній № 14901 від 26.01.2015 р., строк оплати по якій настав 31.01.2016 р., а порушення строку оплати більш, ніж на 15 календарних днів, настало 16.02.2015 р.) та 21877,24 грн. (по видатковій накладній № 27102 від 02.03.2015 р., строк оплати по якій настав 23.03.2016 р., порушення строку оплати більш, ніж на 15 календарних днів, настало 09.04.2015 р.).

За приписами ч. 1 ст. 253 Цивільного Кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

У відповідності до ч. 2 ст. 258 Цивільного Кодексу України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлено спеціальну позовну давність тривалістю в один рік.

Згідно ч. 5 ст. 261 Цивільного Кодексу України, за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За приписами ч. 3 ст. 267 Цивільного Кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

В процесі вирішення справи судом першої інстанції відповідач звернувся до суду з заявою про застосування строку позовної давності (а.с. 78-79), яку задоволено судом першої інстанції.

Оскільки позивач звернувся до суду першої інстанції з позовною заявою 29.04.2016 р., позовні вимоги про стягнення з відповідача 10% штрафу в сумі 29916,05 грн. пред’явлені позивачем за межами однорічного спеціального строку позовної давності, тому колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 29916,05 грн. 10% штрафу.

Пунктом 5.2. договору поставки № Кр 0108/01-15 від 16.01.2015 р. сторони встановили відповідальність покупця за порушення термінів оплати продукції у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.

Позивач просить стягнути з відповідача 2147,35 грн. пені за період з 31.01.2015 р. по 25.02.2015 р. - за порушення строку оплати продукції по видатковій накладній № 14901 від 26.01.2015 р., строк оплати по якій визначено специфікацією № 14901 від 26.01.2015 р.

Остаточний розрахунок за продукцію по видатковій накладній № 14901 від 26.01.2015 р. здійснено відповідачем 25.02.2015 р. Тобто строк оплати продукції по видатковій накладній № 14901 від 26.01.2015 р. порушено на 25 днів.

Таким чином, вимоги про стягнення з відповідача 2147,35 грн. пені за період з 31.01.2015 р. по 25.02.2015 р. по видатковій накладній № 14901 від 26.01.2015 р. пред’явлені позивачем за межами строку позовної давності, тому колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 2147,35 грн. пені за період з 31.01.2015 р. по 25.02.2015 р.

Крім того позивач просить стягнути з відповідача пеню за прострочку оплати продукції по видатковій накладній № 27102 від 02.03.2015 р., строк оплати по якій визначено в специфікації № 27102 від 02.03.2015 р., а саме:

- 8631,02 грн. за період з 24.03.2015 р. по 16.04.2015 р.;

- 12011,57 грн. за період з 17.04.2015 р. 21.05.2015 р.;

- 18297,96 грн. за період з 22.05.2015 р. по 16.07.2015 р.;

- 7447,46 грн. за період з 17.07.2015 р. по 09.08.2015 р.;

- 11735,46 грн. за період з 10.08.2015 р. по 23.09.2015 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 253 Цивільного Кодексу України та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, період нарахування пені за прострочку оплати продукції по видатковій накладній № 27102 від 02.03.2015 р. згідно специфікації № 27102 від 02.03.2015 р. починається з 24.03.2015 р. та припиняється 23.09.2015 р.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду першої інстанції з позовною заявою 29.04.2016 р., колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення пені в сумі за період з 24.03.2015 р. по 28.04.2015 р. за зобов'язаннями по видатковій накладній № 27102 від 02.03.2015 р. задоволенню не підлягають як такі, що пред’явлені за межами строку позовної давності.

Позовні вимоги в частині стягнення 45374,19 грн. пені за період з 29.04.2015 р. по 23.09.2015 р. пред’явлені в межах строку позовної давності, обґрунтовані та підлягають задоволенню, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача в цій частині задоволенню не підлягає.

Згідно ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України передбачена можливість зменшення розміру штрафних санкцій господарським судом у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

Інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних від простроченої суми, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора. При цьому інфляційні нарахування полягають у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, а сплата трьох процентів річних є отриманням від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищезазначене, клопотання апелянта про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягає.

До вимог про стягнення інфляційних нарахувань та три проценти річних, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність, визначена ст. 257 Цивільного Кодексу України.

Враховуючи вищезазначене та перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вимог позивача про стягнення 46637,05 грн. інфляційних втрат та 5625,46 грн. 3% річних. Апеляційна скарга відповідача в цій частині задоволенню не підлягає.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

На підставі зазначеного, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 129 Конституції України ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 26 липня 2016 р. у справі № 917/773/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови складений та підписаний 26.09.2016 року.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Россолов В.В.