Рішення № 61568694, 19.09.2016, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 вересня 2016 року Справа № 913/830/16

Провадження №4/913/830/16

За позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю Legio, м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю ДТЕК Ровенькиантрацит,

м. Сєвєродонецьк Луганської області

про стягнення 98506 грн. 57 коп.

Суддя господарського суду Луганської області - Старкова Г.М.

секретар судового засідання помічник судді Наумова В.В.

У засіданні брали участь:

від позивача - ОСОБА_1, представник за довіреністю № б/н від 20.07.2016;

від відповідача представник не прибув.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № 446/14-4РА від 19.05.214 в сумі 103 409 грн. 31 коп., з яких: заборгованість за договором в сумі 61674 грн. 00 коп.; пеня в сумі 3078 грн. 70 коп., інфляційні нарахування в сумі 35782 грн.61 коп., 3% річних в сумі 2869 грн. 00 коп.

В судовому засіданні 19.09.2016 присутній повноважний представник позивача .

Представник відповідача подав до суду 13.09.2016 (згідно штампу вхідний № 6679/16) клопотання від 09.09.2016, яким просить суд відкласти розгляд справи № 913/830/16 на іншу дату в межах строків, відповідно до ст. 69 ГПК України. Вказане клопотання судом розглянуте, відхилене та долучене до матеріалів справи.

Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату судом відхиляється з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 22.07.2016 порушено провадження у справі № 913/830/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Legio до Товариства з обмеженою відповідальністю ДТЕК Ровенькиантрацит про стягнення 100330 грн. 79 коп.

Строк розгляду справи № 913/830/16, відповідно до вимог ч.1 ст. 69 ГПК України, закінчується 22.09.2016.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 05.09.2016 розгляд справи відкладено на 19.09.2016, тоді як строк розгляду справи закінчується 22.09.2016.

Представник позивача у судовому засіданні 19.09.2016 надав супровідний лист, яким просить долучити до матеріалів справи довідку про стан заборгованості відповідача. Вказані документи судом розглянуті та долучені до матеріалів справи.

Представник позивача подав до господарського суду Луганської області 09.08.2016 (згідно штампу вхідний № 5935/16) заяву в порядку ст. 22 ГПК України про зменшення розміру позовних вимог із розширеним розрахунком заборгованості, за якою позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованості за договором поставки № 446/14-4РА від 19.05.2014 в сумі 100330 грн. 79 коп., з яких: заборгованість за отриману продукцію в сумі 61674 грн. 00 коп., інфляційні нарахування в сумі 35782 грн. 61 коп., 3% річних в сумі 2874 грн. 18 коп. Надана заява про зменшення розміру позовних вимог судом розглянута та долучена до матеріалів справи, оскільки у судовому засіданні 19.09.2016 позивачем надана друга заява про зменшення розміру позовних вимог.

Крім того, 19.09.2016 у судовому засіданні представник позивача надав заяву в порядку ст. 22 ГПК України про зменшення розміру позовних вимог, за якою останній просить суд стягнути з відповідача заборгованості за договором поставки № 446/14-4РА від 19.05.2014 в сумі 98506 грн. 57 коп., з яких: заборгованість за отриману продукцію в сумі 61674 грн. 00 коп.; 3% річних в сумі 2867 грн. 11 коп., інфляційні нарахування в сумі 33965 грн. 46 коп. Надана заява про зменшення розміру позовних вимог судом розглянута, задоволена та долучена до матеріалів справи.

Суд задовольняв заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог на підставі приписів статті 22 ГПК України позивач має право до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

При цьому, будь-які права або інтереси відповідача у випадку зменшення розміру позовних вимог не порушуються.

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач має право до прийняття рішення у справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог і це є саме правом позивача.

Виходячи з наведеного, суд приймає заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, тому з урахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог № б/н від б/д у справі № 913/830/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Legio до Товариства з обмеженою відповідальністю ДТЕК Ровенькиантрацит предметом спору слід вважати: стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № 446/14-4РА від 19.05.2014 в сумі 98506 грн. 57 коп., з яких: заборгованість за отриману продукцію в сумі 61674 грн. 00 коп., 3% річних в сумі 2867 грн. 11 коп., інфляційні нарахування в сумі 33965 грн. 46 коп.

Представник позивача 19.09.2016 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, зданої у судовому засіданні 19.09.2016).

Суд у судовому засіданні 05.09.2016 перейшов до розгляду справи по суті.

Представник відповідача був присутній у судовому засіданні 05.09.2016, відзив на позовну заяву та інші витребувані судом документи не представив, але надав контррозрахунок заявлених до стягнення інфляційних нарахувань.

Зясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правової норми, яка підлягає застосуванню, приймаючи до уваги доводи представників позивача та відповідача, суд

в с т а н о в и в :

Заява позивача щодо зменшення розміру позовних вимог судом прийнята та підлягає до задоволення.

Позовними вимогами слід вважати: вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № 446/14-4РА від 19.05.2014 в сумі 98506 грн. 57 коп., з яких: заборгованість за отриману продукцію в сумі 61674 грн. 00 коп., 3% річних в сумі 2867 грн. 11 коп., інфляційні нарахування в сумі 33965 грн. 46 коп.

Новою ціною позову вважати: заборгованість за договором поставки № 446/14-4РА від 19.05.2014 в сумі 98506 грн. 57 коп.(з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, зданої у судовому засіданні 19.09.2016).

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю Legio( надалі- постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю ДТЕК Ровенькиантрацит (надалі- Покупець, відповідач) був укладений договір поставки № 446/14-4РА від 19.05.2014 (надалі- договір).

Згідно з п. 1.1 договору, позивач (постачальник) зобов'язався поставити (передати у власність) відповідачу (покупцеві) продукцію або обладнання виробничо-технічного призначення (надалі- продукція) в асортименті, строки та за ціною, узгодженими в договорі та специфікаціях до цього договору, що є невідємною частиною до цього договору.

Відповідно до п. 1.2 договору, покупець зобовязаний прийняти та оплатити поставлену у його власність продукцію відповідно до умов договору.

Відповідно до розділу 4 договору, поставка продукції здійснюється партіями в асортименті, кількості за ціною та якісними характеристиками узгодженими сторонами в специфікаціях до договору.

Датою поставки продукції вважається дата зазначена представником покупця на відповідних товаросупровідних документах, наданих постачальником.

Зобовязання постачальника вважаються виконаними з моменту передачі продукції у розпорядження покупця в узгодженому місці, в асортименті, за якістю та кількістю, узгодженими в специфікаціях. Зобовязання покупця вважаються виконаними з моменту прийняття і оплати поставленої продукції.

Відповідно до п. 5.1 договору, загальна сума договору визначається загальною сумою всіх специфікацій, але не більше 10000 000,00 грн. з ПДВ.

Згідно з п. 5.3 договору, розрахунки за поставлену продукцію здійснюються покупцем шляхом перерахування безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на протязі 60 календарного дня з дати поставки відповідної продукції, якщо інший строк і порядок оплати не оговорений сторонами в специфікаціях до цього договору.

Позивач зазначив, що інших умов щодо оплати продукції між сторонами у специфікаціях до договору передбачено не було.

На виконання умов договору сторонами було підписано:

-специфікацію на суму 940,80 грн. з ПДВ;

-специфікацію на суму 11054,40 грн. з ПДВ;

-специфікацію на суму 23136,00 грн. з ПДВ;

Позивачем, на виконання умов договору була здійснена поставка відповідної продукції:

- за видатковою накладною №209 від 04.09.2014 на суму 55230,00 грн. з ПДВ;

- за видатковою накладною № 150 від 24.06.2014 на суму 6444,00 грн.;

Всього було поставлено продукції на загальну суму 61674 грн. 00 коп.

Відповідачем оплата поставленої продукції здійснена не була, у звязку з чим залишилась заборгованість в сумі 61674 грн. 00 коп.

Позивачем на адресу відповідача направлений лист з вимогою від 16.03.2016 № 268 про сплату заборгованості за отриману продукцію, відповідач надав відповідь на вимогу від 25.03.2016 № 149, якою повідомив про сплату заборгованості у травні 2016 року.

Оскільки відповідачем, в добровільному порядку заборгованість за поставлений товар здійснена не була, позивач звернувся до суду із даним позовом, за яким окрім основного боргу в сумі 61674 грн. 00 коп., також просить стягнути нараховані відповідно до ст. 625 ЦК України 3% річних в сумі 2867 грн. 11 коп. за період з 04.11.2014 по 23.05.2016 та інфляційні нарахування в сумі 33965 грн. 46 коп. з грудня 2014 року по квітень 2016 року (включно)(з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог). Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на умови договору поставки № 446/14-4РА від 19.05.2014.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав, проти позову не заперечив.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи позивача та відповідача та надані ними докази, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог за позовом, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини (ч. 2, ст..11 Цивільного Кодексу України (далі ЦК)).

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1, ст. 215 ЦК України).

У ч. 1 ст. 207 Господарського Кодексу України (далі ГК) зазначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як підтверджується матеріалами справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю Legio( надалі- постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю ДТЕК Ровенькиантрацит (надалі- Покупець, відповідач) був укладений договір поставки № 446/14-4РА від 19.05.2014 (надалі- договір), за умовами якого позивач (постачальник) зобов'язався поставити (передати у власність) відповідачу (покупцеві) продукцію або обладнання виробничо-технічного призначення (надалі- продукція) в асортименті, строки та за ціною, узгодженими в договорі та специфікаціях до цього договору, що є невідємною частиною до цього договору, а покупець зобовязаний прийняти та оплатити поставлену у його власність продукцію відповідно до умов договору(п.1.1, п.1.2 договору).

Згідно з п. 5.3 договору, розрахунки за поставлену продукцію здійснюються покупцем шляхом перерахування безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на протязі 60 календарного дня з дати поставки відповідної продукції, якщо інший строк і порядок оплати не оговорений сторонами в специфікаціях до цього договору. Інших умов щодо оплати продукції між сторонами у специфікаціях до договору передбачено не було.

На виконання умов договору сторонами було підписано специфікації: на суму 940,80 грн. з ПДВ; на суму 11054,40 грн. з ПДВ; на суму 23136,00 грн. з ПДВ.

Відповідно до ст.179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

В силу положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Між сторонами у справі виникли зобовязання на підставі договору поставки № 446/14-4РА від 19.05.2014 в силу п.1 ч.2 ст.11 ЦК України.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Договір поставки № 446/14-4РА від 19.05.2014 за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, підписаний повноважними представниками сторін, відповідає вимогам, передбаченим статтями 628, 639, 655 Цивільного кодексу України щодо змісту та форми договору, не розірваний сторонами та не визнаний недійсним в судовому порядку.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами спірного договору датою поставки вважається дата, вказана представником покупця на товаросупровідних документах.

На виконання умов договору, відповідач поставив позивачу відповідну продукцію на загальну суму 61674 грн. 00 коп.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі - продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Слід також зазначити, що відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Мінфіну України від 24.05.1999 №88 із наступними змінами та доповненнями, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно з п.2.13 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку керівником підприємства, установи затверджується перелік осіб, які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи) на здійснення господарської операції, пов»язаної з відпуском (витрачанням), придбанням товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна.

Відповідальність за своєчасне і якісне складання документів, передачу їх у встановлені графіком документообігу терміни для відображення у бухгалтерському обліку, за достовірність даних, наведених у документах, несуть особи, які склали і підписали ці документи.

Керівник підприємства, установи забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, що були проведені, у первинних документах та виконання всіма підрозділами , службами і працівниками правомірних вимог головного бухгалтера щодо порядку оформлення та подання для обліку відомостей і документів.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи повинні мати такі обов'язкові реквізити (назву документа, дату і місце складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Належним доказом фактичного передання товару є накладна, видаткова накладна, тощо, яка містить підпис уповноваженої особи про отримання товару, та довіреність уповноваженої особи на отримання товару, яка є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) на отримання товару.

Тобто, в даному випадку відповідна продукція фактично була поставлена позивачем та прийнята відповідачем у обсягах та строки визначені позивачем за накладними, що підтверджується і підписом уповноваженої особи покупця (на підставі довіреності), а також штампом складу №8 ВП «Управління матеріально- технічного постачання» ТОВ «ДТЕК Ровенькиантрацит» поставлених на відповідних накладних, що вказані вище та зазначені позивачем за позовом та наявні в матеріалах справи.

Так, продукція за видатковою накладною № 150 від 24.06.2014 на суму 6444 грн. 00 коп. отримана представником відповідача, про що свідчить його підпис на цьому документі із зазначенням довіреності строк оплати 24.08.2014, продукція за видатковою накладною № 209 від 04.09.2014 на суму 55230 грн. 00 коп. з ПДВ. отримана представником відповідача, про що свідчить його підпис на цьому документі із зазначенням довіреності строк оплати 03.11.2014 (а.с. 20, 23).

Продукція прийнята представником відповідача на підставі довіреності №1859 від 04.09.2014 та № 1520 від 24.06.2014 без будь-яких зауважень та заперечень (а.с.21-22; 24-25).

За доводами та розрахунками позивача, відповідачем оплата поставленої продукції взагалі здійснена не була, у звязку з чим залишилась заборгованість в сумі 61674 грн. 00 коп.

Виходячи з наведеного, слід зазначити, що матеріалами справи та встановленими фактичними обставинами підтверджено, що відповідачем оплата поставленої та прийнятої продукції відповідачем не здійснена, у звязку з чим позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за отриману продукцію в сумі 61674 грн. 00 коп. слід задовольнити. При цьому, відповідачем вказане не оспорено, доказів оплати заборгованості не надано.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 2867 грн. 11 коп. за період з 04.11.2014 по 23.05.2016 та інфляційні нарахування в сумі 33965 грн. 46 коп. з грудня 2014 року по квітень 2016 року (включно)(з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, зданої у судовому засіданні 19.09.2016) слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата інфляційних нарахувань і трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) відповідно до ст. 625 ЦК України не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України «Про інформацію» є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Згідно п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши розрахунки позивача та враховуючи п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 Про деякі практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань (із змінами і доповненнями), суд дійшов до висновку про обґрунтованість та правильність нарахування 3% річних та інфляційних нарахувань, та погоджується з розрахунком позивача, тому позовні вимоги щодо стягнення 3% річних в сумі 2867 грн. 11 коп. за період з 04.11.2014 по 23.05.2016 та інфляційні нарахування в сумі 33965 грн. 46 коп. з грудня 2014 року по квітень 2016 року (включно), підлягають задоволенню повністю.

За таких обставин, позов слід задовольнити повністю (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за отриману продукцію в сумі 61674 грн. 00 коп., 3% річних в сумі 2867 грн. 11 коп. та інфляційні нарахування в сумі 33965 грн. 46 коп. (всього на загальну суму 98506 грн. 57 коп.).

Відповідно до ст.ст. 44,49 ГПК України судові витрати слід покласти на відповідача обґрунтовано заявлених та задоволений вимог, а саме в сумі 1477 грн. 60 коп.

Сплачена сума судового збору за подання позовної заяви повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог, відповідно до п.1 ч. 1ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 22, 32, 33, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Legio до Товариства з обмеженою відповідальністю ДТЕК Ровенькиантрацит про стягнення 98506 грн. 57 коп. задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Ровенькиантрацит», проспект Гвардійський, буд. 30/1, м. Сєвєродонецьк Луганської області, код ЄДРПОУ 37713861 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Legio, вул. Енгельса,14, м.Харьків, код ЄДРПОУ 32947782, заборгованість за отриману продукцію в сумі 61674 грн. 00 коп.; 3% річних в сумі 2867 грн. 11 коп., інфляційні нарахування в сумі 33965 грн. 46 коп., витрати зі сплати судового збору в сумі 1477 грн. 60 коп., видати наказ позивачу.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 92 Господарського процесуального кодексу України рішення може бути оскаржено до апеляційної інстанції протягом десятиденного строку.

Повне рішення складено та підписано - 26.09.2016.

СуддяОСОБА_2