Ухвала суду № 61561873, 22.09.2016, Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

Номер справи 234/13321/15-к

Номер провадження 1-кп/623/26/2016

У Х В А Л А

іменем України

22 вересня 2016 року Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

у складі: головуючого судді Гуренко М.О.,

прокурора Говорущака О.М.,

за участю секретаря Бобриш М.С.,

обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

захисників ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6

розглянувши в судовому засіданні клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_2, клопотання захисника ОСОБА_5 та його підзахисного про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_2 про зміну йому запобіжного заходу по кримінальному провадженню № 42015000000000186 від 18.02.2015 року за обвинуваченням

ОСОБА_1, який народився 6 квітня 1977 року у місті Макіївці Донецької області, українець, одружений, громадянин України, до 15 квітня 2015 року працюючий на посаді прокурора міста Краматорська Донецької області, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, та фактично проживав ІНФОРМАЦІЯ_2, має дітей ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимого,

ОСОБА_2, який народився 28 квітня 1979 року у місті Донецьку, українець, громадянин України, одружений, до 15 квітня 2015 року працюючий на посаді заступника прокурора міста Краматорська Донецької області, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5 та фактично проживав ІНФОРМАЦІЯ_6, має дітей ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_7, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_8, ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_9, раніше не судимого

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України,

ОСОБА_3, який народився 16 березня 1983 року у місті Краматорську Донецької області, українець, громадянин України, колишній начальник сектору ДСБЕЗ Краматорського МВ ГУМВС України в Донецькій області, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_10 та фактично проживає ІНФОРМАЦІЯ_11, раніше не судимого.

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України,

ВСТАНОВИВ:

До суду звернувся захисник ОСОБА_5 з клопотанням про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_2, під час розгляду клопотання просив обрати йому запобіжниій захід не пов'язаний з позбавленням волі, потім просив запобіжнй захід не обирати взагалі, потім попросив скасувати запобіжний захід його підзахисному, а наприкінці своїх пояснень взагалі просив про особисту поруку. На обґрунтування свого клопотання зазначав, що ризики є, але вони не достатні для запобіжного заходу тримання під вартою. Також зазначав, що ризик покинути Україну його клієнтом насправді існує, однак як зазначив захисник, що його клієнт скоріше поїде (згідно клопотання та виступу до «Лугандону») ніж до Європи, пояснюючи, що «Лугандон» - це ЛНР (Луганська народна республіка). Також зазначав, що застава непотрібна взагалі, підозра не обґрунтована.

Начальник відділу організації участі прокурорів у суді та виконання судових рішень у кримінальних провадженнях військової прокуратури сил АТО - ОСОБА_10 проти задоволення клопотання захисника ОСОБА_5 заперечував та звернувся до суду з зустрічним клопотанням про продовження запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із зазначенням ризиків, передбачених ст. 177 КПК України у виді тримання під вартою із залишенням без змін розміру застави у сумі 2500 мінімальних заробітних плат.

Захисники підтримали клопотання захисника ОСОБА_5 та заперечували проти задоволення клопотань прокурора, мотивувавши це тим, що їх думку відсутні наявні докази вчиненого обвинуваченими ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кримінального правопорушення за ч.3 ст.368 КК України, захисник ОСОБА_6 також зазначала, що порушені розумні строки розгляду кримінального провадження.

Обвинувачений ОСОБА_3 проти задоволення клопотання захисника ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу ОСОБА_2 заперечував. Щодо клопотання прокурора посилався на розсуд суду.

Обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 систематично отримували та не реагували на зауваження головуючого, порушували порядок в залі судового засідання і як наслідок вмотивованою ухвалою головуючого судді в порядку ст. 330 КПК України були видалені з залу судового засідання, терміном на одне судове засідання.

Згідно матеріалів обвинувального акту: в один із днів вересня 2014 року прокурор міста Краматорська Донецької області ОСОБА_1 разом із заступником прокурора міста Краматорська Донецької області ОСОБА_2 вступили у злочинну змову на особисте незаконне збагачення шляхом систематичного одержання від осіб, які займаються підприємницькою діяльністю на території міста Краматорська Донецької області, неправомірної вигоди у вигляді щомісячної фіксованої суми грошових коштів за не призначення ними або не ініціювання з їх сторони проведення контролюючими і правоохоронними органами перевірок їх діяльності на відповідність вимогам законодавства. Усвідомлюючи ролі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в одержанні неправомірної вигоди, а також свою участь у вчиненні корупційного злочину, ОСОБА_3, використовуючи своє службове становище, переслідуючи інші особисті інтереси для усунення вищенаведених штучно створених перешкод у службовій діяльності відділу, протягом жовтня-листопада 2014 року та січня-лютого 2015 року особисто, а також залучивши підлеглого йому працівника сектору ДСБЕЗ Краматорського МВ ГУМВС України в Донецькій області ОСОБА_11 та знайомих громадян ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14, вимушено зустрівся з ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, яким повідомив про можливість вплинути на уповноважених осіб з метою уникнення останніми перевірок їх діяльності на відповідність вимогам законодавства за умови надання йому для подальшої передачі третім особам, щомісячно неправомірної вигоди у вигляді визначених останніми фіксованих сум грошових коштів. Грошові кошти в сумі 83 400,00 грн. і 1400,00 доларів США (34 720,00 грн.), в загальному розмірі 118 120,00 грн. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 діючи за попередньою змовою одержали в якості неправомірної вигоди за не призначення ними або не ініціювання з їх сторони проведення контролюючими і правоохоронними органами перевірок їх діяльності на відповідність вимогам законодавства. При цьому, ОСОБА_1 і ОСОБА_2, використовуючи засоби конспірації, намагаючись приховати свої наступні злочинні дії та унеможливити особистий контакт з особами, від яких будуть одержувати неправомірну вигоду, для уникнення кримінальної відповідальності, використали свої службові повноваження, штучно створивши перешкоди у службовій діяльності начальника відділу ДСБЕЗ Краматорського МВ УМВС України в Донецькій області ОСОБА_3, який через займану посаду, знаходився від них у службовій залежності, з метою його залучення до реалізації їх злочинного плану.

Згідно ст.331 КПК України до спливу продовженого строку суд зобовязаний повторно

розглянути питання доцільності продовження тримання обвинувачених під вартою, якщо судове провадження не було завершено до його спливу.

18 серпня 2015 року обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні направлено до Краматорського міського суду Донецької області для судового розгляду.

7 вересня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, розглянувши клопотання військової прокуратури сил антитерористичної операції визначив підсудність вказаного кримінального провадження за Ізюмським міськрайонним судом Харківської області.

6 квітня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 затримані у порядку ст.208 КПК України за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України.

7 квітня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України.

9 квітня 2015 року слідчим суддею Краматорського міського суду Донецької області до обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 застосовано запобіжний захід - тримання під вартою строком на 60 днів.

3 червня та 30,31 липня 2015 року слідчим суддею Краматорського міського суду Донецької області продовжено строк дії запобіжного заходу тримання під вартою застосований до обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до 4-х місяців та відповідно до 5-ти місяців.

25 серпня 2015 року суддею Краматорського міського суду Донецької області під час підготовчого судового засідання продовжено строк дії запобіжного заходу тримання під вартою застосований до обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строком на

60 днів.

19 жовтня та 14 грудня 2015 року, 10 лютого, 08 квітня та 01 червня, 27 липня 2016 року Ізюмським міськрайонним судом Харківської області продовжено строк дії запобіжного заходу тримання під вартою застосований до обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строком на 60 днів, а саме до 24 вересня 2016 року.

Таким чином, різними судами та судовими інстанціями в ході різних судових засідань було перевірено наданими стороною обвинувачення доказами наявність ризиків, визначених ст. 177 КПК України, обґрунтованість повідомленої ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підозр та предявленого обвинувачення у вчиненні інкримінованого злочину та недостатність застосування більш мяких запобіжних заходів для запобігання ризикам зазначеним у клопотаннях.

На теперішній час на території Донецької та Луганської областей продовжується збройний конфлікт між Збройними Силами України та незаконними військовими формуваннями, які тимчасово окупували частину території Донецької та Луганської областей, яка є непідконтрольною правоохоронним та іншим органам України.

ОСОБА_1 проживав та працював до 2007 року у м. Макіївці Донецької області, у тому числі на посаді заступника прокурора Совєтського району м. Макіївка. До квітня 2014 року ОСОБА_1 обіймав різні посади у прокуратурі Донецького області.

Діти ОСОБА_1 мають житло за адресою: Донецька область, м. Макіївка, вул. Куйбишева, 64, де останній зареєстрований (ст. 14 паспорту ОСОБА_1 серія ВВ813106) та протягом вищевказаного періоду проживання здобувши тісні звязки з працівниками прокуратури та громадянами, що обумовлювалося обійманням ним в тому числі й керівної посади в органах прокуратури, які залишилися на непідконтрольній Україні території, а відтак перебуваючи не в місцях позбавлення волі планує виїхати за місцем своєї реєстрації, де протягом тривалого часу проживати.

ОСОБА_2 проживав та працював до 2010 року у м. Макіївці Донецької області, у тому числі на посаді помічника прокурора Гірницького району м. Макіївка Донецької області. До травня 2014 року ОСОБА_2 обіймав різні посади у прокуратурі Донецького області.

Також ОСОБА_2 має житло за адресою: АДРЕСА_1 (яке згідно довідки з реєстру прав на нерухоме майно належить

ОСОБА_2 на праві приватної власності), де останній зареєстрований (ст. 12 паспорту ОСОБА_2 серія ВА019171) та протягом вищевказаного періоду проживання здобув тісні звязки з працівниками прокуратури та громадянами, що обумовлювалося обійманням ним в тому числі й посади в органах прокуратури, які залишилися на непідконтрольній Україні території, а відтак перебуваючи не в місцях позбавлення волі планує виїхати за місцем своєї реєстрації, де протягом тривалого часу проживати.

Так у м. Донецьку створено так звану «Донецьку народну Республіку», учасники якої на території України займаються вчиненням актів тероризму, залякуванням населення, вбивством громадян, захопленням адміністративих будівель органів державної влади і місцевого самоврядування та інших тяжких і особливо тяжких злочинів, що призводить до дестабілізації суспільно-політичної ситуації у державі. Наразі в тому числі й військовою прокуратурою спільно з ЦУ СБУ в районі проведення АТО та по всій лінії розмежування постійно виявлять контрабанді потоки людей, продуктів харчування та грошей.

Так, з огляду на викладене обвинувачені мають змогу вчинити й інше кримінальне правопорушення, передбачене ст.332-1 КК України, як порушення порядку вїзду на тимчасово окуповану територію України, з метою заподіяння шкоди інтересам держави, зокрема неможливості виконання в майбутньому завдань передбачених ст.2 КПК України.

Враховуючи, що м. Макіївка Донецької області на даний час перебуває на непідконтрольній Україні території, на яку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають можливість потрапити, оминувши пункти перетину лінії протистояння, в тому числі й контрабандним шляхом у правоохоронних органів України не буде можливості затримати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та як наслідок притягнути останніх до кримінальної відповідальності, а тому існують ризики переховування останнім у такий спосіб від правоохоронних органів та суду.

Викладене підтверджується інформуванням обєднаного штабу ЦУ СБУ в районі проведення АТО від 6, 26 травня та 6 грудня 2015 вих. №50/541, 50/723 та 20/3624 відповідно до якого, у разі зміни громадянину ОСОБА_1 та ОСОБА_2 раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший, не пов'язаний з позбавленням волі, останній залишить контрольовану територію України та виїде до м. Макіївки Донецької області з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Наведені обставини свідчать про наявність ризику передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України, а саме переховуватись від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебуваючи не в місцях попереднього увязнення, використовуючи здобуті за тривалий час обіймання керівних посад в органах прокуратури Донецької області суспільні звязки, серед посадових осіб контролюючих та правоохоронних органів, органів державної влади та місцевого самоврядування, як міста Краматорська так і загалом Донецької області, намагаються вплинути через них на показання свідків та іншого обвинуваченого ОСОБА_3 у кримінальному провадженні.

Більш того, на даний час в прокуратурі міста Краматорська Донецької області продовжують проходити службу колишні підпорядковані працівники ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які також, враховуючи тісні відносини з останніми, у разі безпосередньої зустрічі та відновлення з ними взаємовідносин, усвідомивши безкарність та можливість уникнення кримінальної відповідальності обвинуваченим можуть використати своє службове становище для впливу на свідків, експертів чи обвинуваченого у кримінальному провадженні.

Вищевикладене, в тому числі підтверджується інформуванням обєднаного штабу ЦУ СБУ в районі проведення АТО від 6 грудня 2015 вих. 20/3624.

Наведені обставини свідчать про наявність ризиків передбачених п.3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме незаконно впливати на свідка, обвинуваченого, у цьому ж кримінальному провадженні.

В судовому засіданні був допитаний обвинувачений ОСОБА_3, який визнав себе повністю винним у вчиненні злочину передбаченому ч.2 ст.369-2 КК України та повністю підтвердив обставини викладені в обвинувальному акті.

Відповідно до ч.1 ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного

заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі й вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення.

На даний час в судовому засіданні були допитані свідки та прослухані аудіо записи допитів в порядку ст. 225 КПК України: ОСОБА_24, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_29, ОСОБА_13, ОСОБА_16, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_23, ОСОБА_32, ОСОБА_14, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_15В, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_18 які в судовому засіданні пояснили про надання систематичних поборів при обставинах зазначених у обвинувальному акті та надали суду свідчення з метою зясування показань інших свідків.

Судом в повному обсязі досліджені протоколи надані стороною обвинувачення та складені за результатами проведення негласних слідчих розшукових дій та слідчі єксперементи, які долучені до матеріалів судового провадження.

Обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 змінювали свої покази стосовно походження у них грошових коштів, які на думку обвинувачення є предметом неправомірної вигоди.

Свідок ОСОБА_35 також систематично змінював свої свідчення, та надав суду свідчення абсолютно протилежні ніж на досудовому розслідуванні та у слідчого судді.

Відповідно до ч.2 ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний врахувати тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується.

Санкція ч.3 ст.368 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років з конфіскацією майна та зі спеціальною конфіскацією та відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочину.

Свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_18 повідомили суду, що переживають за своє життя, оскільки до них підходили невідомі люди та намагалися на них вчинити тиск до судових засідань.

Відповідно до ч.3 п.2 ст.197 КК України строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому цим Кодексом. Сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування не повинен перевищувати: дванадцяти місяців - у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

Суд, аналізуючи впроваджену законодавцем норму вбачає, що дана норма стосується саме досудового розслідування.

Одночасно використовуючи ст.28 КПК України, суд констатує, що під розгляду даного кримінального провадження кожна процесуальна дія та процесуальне рішення виконуються та приймаються в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є обєктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

Так, на думку суду дане кримінальне провадження відноситься до особливої категорії складності, яка визначається з урахуванням трьох обвинувачених, щодо яких здійснюється провадження, велику кількість епізодів кримінального правопорушення, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для вивчення у суді, як перегляду відеозаписів та прослуховування аудіо записів, судові засідання призначаються 2 рази на тиждень, а тому порушення строків тримання під вартою заявлене захисником ОСОБА_36 є безпідставним.

Крім того, загальне положення щодо розумних строків у таких випадках викладено у п.79 правової позиції ЄСПЛ в рішенні у справі "Харченко проти України", згідно з якою

"розумність строку тримання під вартою не може оцінюватися абстрактно. Вона має оцінюватися в кожному окремому випадку залежно від особливостей конкретної справи, причин, про які йдеться у рішеннях національних судів. Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості, який і вбачає суд із розгляду кримінального провадження № 42015000000000186 від 18.02.2015 року за обвинуваченням ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, а тому порушення розумних строків, наведене стороною захисту немає під собою жодного належного обґрунтування.

Відповідно до ч.ч 3,4 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або зявилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Слідчий суддя зобовязаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Відповідно до ч.1 ст.184 КПК України клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, таким чином суд вважає, що дана норма саме відноситься до досудового розслідування, а докази на підтвердження ризиків зазначених у клопотаннях прокурора вже були долучені на минулих судових засіданнях та знаходяться в матеріалах судового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Різносторонні посилання ОСОБА_5 на вимогу до суду під час розгляду клопотання, де він спочатку просив обрати його клієнту запобіжниій захід не пов'язаний з позбавленням волі, потім просив запобіжнй захід не обирати взагалі, в кінці клопотання просив про особисту поруку, а наприкінці своїх пояснень взагалі попросив скасувати запобіжний захід його підзахисному викликає сумнів у компетентності захисника, а також у його поверхневій підготовці до судових засідань.

Відповідно до ч.1 ст.180 КПК України особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобовязання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обовязків відповідно до статті 194 цього Кодексу і зобовязуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.

Адвокат ОСОБА_5 не надав суду жодного доказу, або переконливого аргументу стосовно того чому суду потрібно його вважати такою особою, що заслуговує на довіру суду. Напроти, захисником ОСОБА_5 було зазначено, що він зараз приймає участь як захисник, більше ніж у 55 справах, він постійно зайнятий і виконувати обовязок по доставці особу до суду йому буде дуже важко.

Таким чином, суд переконаний, що особиста порука не буде належним чином виконуватися захисником ОСОБА_5, який сам безпідставно не прибуває до суду за особистим викликом головуючого.

Крім того, суд вважає, що ОСОБА_1 намагається в позапроцесуальний спосіб зняти накладений слідчим суддею арешт з автомобіля НОМЕР_1, який належить обвинуваченому на праві приватної власності, оскільки 18 липня 2016 року громадянином ОСОБА_37 подано позовну заяву до Індустріального районного суду м. Дніпро про зняття арешту та визнання за ним права власності на автомобіль НОМЕР_1. При цьому, у позовній заяві зазначено, що ОСОБА_1 10 грудня 2014 року

передав вказаний автомобіль ОСОБА_37 для вирішення питання щодо звернення стягнення та визнання права власності за останнім вказаного автомобіля. Однак, вказані відомості у позовній заяві, а також документи на які посилається позивач викликають обґрунтовані сумніви, оскільки станом на грудень 2014 року, арешт слідчим суддею на вказаний автомобіль накладено не було, що не заважало ОСОБА_1 одразу переоформити право власності на автомобіль громадянину ОСОБА_37 Крім того, під час досудового розслідування та підготовчого судового розгляду стороною захисту ОСОБА_1 неодноразово подавались клопотання про зняття арешту з вказаного майна, та останній жодного разу не повідомляв суду про передачу громадянину ОСОБА_37 автомобіля та про існування договору поруки з елементами договору застави. При цьому, обвинувачений спочатку повідомляв, що його автомобіль викрали невстановлені особи, потім повідомляв, що його автомобіль викрав державний обвинувач по кримінальному провадженню та місцезнаходження автомобіля йому невідомо. Однак, заяву обвинувачений до правоохоронних органів про викрадення його автомобіля не подавав.

Відповідно до листа від ВССУ від 04.04.2013 року № 511-550/0/4-13 судді, суду слід мати на увазі, що перелік обставин, які слід враховувати при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, не є вичерпним та підлягає розширеному тлумаченню з огляду на фактичні обставини, встановлені у кримінальному провадженні.

Таким чином, в судому засіданні було встановлено ще й існування ризику, передбаченого ч.4 п.1 ст.177 КПК України, як перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, шляхом введення ОСОБА_1 суду в оману щодо викрадення його автомобіля, безпідставного звинувачення у цьому державного обвинувача та сумнівну спробу зняття арешту з автомобіля НОМЕР_1 через суд громадянином ОСОБА_37

Відповідно до ч. 5 ст. 182 КК України, розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів мінімальної заробітної плати.

У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, покладених на неї обовязків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят розмірів мінімальної заробітної плати.

Крім того, необхідність задоволення клопотань прокурора та відмови в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 вбачається й через призму декількох рішень ЄСПЛ, висновки яких прямо кореспондується з положеннями ч.2 ст.8 КПК України, де зазначено, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

З практики ЄСПЛ вбачаються, принципи конвенційного прецедентного права, як підстави для відмови в звільненні особи з-під варти, а саме 1. ризик неявки обвинуваченого на судовий розгляд (рішення ЄСППЛ «Штегмюллер проти Австрії» від 10.11.1969 року; 2. ризик перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесові здійснення правосуддя ( рішення ЄСППЛ «Вемгофф проти Німеччини» від 27.06.1968 року).

Так у справі «Орловський проти України» (рішення від 02.04.2015 р., §75), Європейський суд вкотре висловив позицію, що «відповідно до пункту 3 статті 5 Конвенції після спливу певного періоду часу саме лише існування обґрунтованої підозри не виправдовує позбавлення свободи, і суди мають наводити інші підстави для продовження тримання під вартою.

У справі «Геращенко проти України» (рішення від 07.11.2013, пар.99) Європейський суд зазначив, що тривале існування обґрунтованої підозри у вчиненні затриманою особою злочину є обовязковою і неодмінною умовою (sine qua non) законності її продовжуваного тримання під вартою.

У справі «Москаленко проти України» (рішення від 20.05.2010 року п. 36)

Європейський суд зазначив, що органи судової влади неодноразово посилалися на імовірність того, що до заявника може бути застосоване суворе покарання, враховуючи тяжкість злочинів, у скоєнні яких він обвинувачувався. У цьому контексті ЄСПЛ нагадав, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Також ЄСПЛ визнав, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.

В рішеннях Європейського суду існує розширене трактування терміну обґрунтована підозра, який означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати обєктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182), те що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року). Що будь-яка стороння особа може бути переконаною в тому, що ця особа причетна до даного кримінального провадження.

Враховуючи вищевикладене, суд однозначно констатує, що в досліджених матеріалах кримінального провадження існує обґрунтована підозра всім трьом обвинуваченим, одночасно, враховуючи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачуються у вчиненні тяжкого корупційного злочину, виконували обовязки керівників органу прокуратури міста Краматорська Донецької області, вчинене ними кримінальне правопорушення набуло резонансу в суспільстві, створило негативне враження безкарності та хабарництва у системі органів прокуратури України, а також приймаючи до уваги вищенаведені обставини, які свідчать про наявність ризиків у разі звільнення їх з-під варти, переховуватись від суду, впливати на свідків та іншого обвинуваченого, вчинити інше кримінальне правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином необхідно залишити раніше обраний обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з заставою 2500 мінімальних заробітних плат і визначити необхідність виконання ними обовязків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

Керуючись вимогами статей 2, 8, 28, 10, 131, 132, 176-178, 183, 184, 197, 199, 350 КПК України, рішенням ЄСППЛ «Штегмюллер проти Австрії», «Вемгофф проти Німеччини», «Мацнеттер проти Австрії», «Луценко проти України», «Харченко проти України», «Орловський проти України», «Геращенко проти України», «Москаленко проти України», «Мюррей проти Об'єднаного Королівства», «Фокс, Кемпбелл і Гартлі, проти Сполученого Королівства», ст. 5, 6 Європейської Конвенції з прав людини, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_2 із застосуванням до нього запобіжного заходу у вигляді особистої поруки відмовити.

Клопотання прокурора начальника відділу організації участі прокурорів у суді та виконання судових рішень у кримінальних провадженнях військової прокуратури сил антитерористичної операції ОСОБА_10, про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із залишенням суми застави відносно обвинувачених ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_12 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_13 - задовольнити.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до обвинувачених ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_12 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_13 строком на 60 днів, тобто до

19 листопада 2016 року в Харківській установі виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України в Харківській області №27.

На підставі ч. 4 ст. 182 КПК України раніше визначену суму застави ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_14 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_13 у розмірі 3 445 000 (три мільйони чотириста сорок пять тисяч) гривень з кожного - залишити без змін, яка може бути внесена як самими обвинуваченими так і іншими фізичними або юридичними особами (заставодавцем) на депозитний рахунок депозитний рахунок: р/р № 37318098006674 в ДКСУ, МФО 820172, код 26281249, призначення платежу: застава згідно КПК по справі № 234/13321/15-к.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою протягом дії ухвали.

В разі внесення за застави ОСОБА_1 або ОСОБА_2 або заставодавцем зазначеного розміру, покласти на обвинуваченого такі обовязки:

1) не відлучатись із м. Краматорська Донецької області без дозволу слідчого, прокурора, суду;

2) утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом;

3) носити електронний засіб контролю;

4) здати на зберігання до органу досудового розслідування свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон.

Розяснити обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наслідки невиконання покладених зобовязань. У разі невиконання обовязків заставодавцем, а також, якщо обвинувачений ОСОБА_1 або ОСОБА_2 будучи належним чином повідомленим, не зявиться за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обовязки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд, вирішує питання про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч. 7 ст. 194 КПК України.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, у розмірі, визначеному в даній ухвалі, обвинувачений ОСОБА_1 або ОСОБА_2 та заставодавець повинні виконувати покладені на них обовязки, повязані із застосуванням запобіжного заходу у виді застави.

З моменту звільнення з під-варти у звязку із внесенням застави обвинувачений ОСОБА_1 або ОСОБА_2 вважаються таким, що до нього застосовано запобіжний захід у виді застави.

Вручити копію цієї ухвали обвинуваченим ОСОБА_1, ОСОБА_2 та прокурору негайно після її оголошення.

Копію ухвали направити в Харківську установу виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України в Харківській області №27.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала не є кінцевим рішенням суду по справі, розясненню в порядку ст. 380 КПК України не підлягає.

Ухвала оскарженню не підлягає, а заперечення проти неї можуть бути подані разом з апеляційною скаргою на остаточне рішення суду.

Головуючий суддя М.О. Гуренко