Рішення № 61553460, 26.09.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5862/16 Справа № 174/56/15 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Тамакулова В.О.

Категорія 69

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2016 року м. Дніпро

26 вересня 2016 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого-судді: Тамакулової В.О.

суддів: Бараннік О.П, ОСОБА_2,

при секретарі: Гулієву М.І.о.,

яка розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 23 травня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання факту, що має юридичне значення, треті особи у справі: ОСОБА_6, ОСОБА_3, Правобережна товарна біржа, та за позовом третьої особи на боці позивача, ОСОБА_3, до ОСОБА_5 про визнання недійсною біржової згоди, треті особи у справі: ОСОБА_4, ОСОБА_6, Правобережна товарна біржа,-

ВСТАНОВИЛА:

В січні 2015 р позивач ОСОБА_4 звернулася з позовом до ОСОБА_5 про визнання факту, що має юридичне значення. Третіми особами до участі в справі залучено ОСОБА_6, ОСОБА_3, Правобережну товарну біржу.

ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_5 про визнання недійсною біржової угоди, третіми особами в справі є ОСОБА_4, ОСОБА_6, Правобережна товарна біржа.

ОСОБА_4 вказувала, що з липня 2006 року знаходилася в цивільному шлюбі з ОСОБА_7.

У 2000 році ОСОБА_7 купив автомобіль НОМЕР_1, на той час він був розлучений з ОСОБА_8.

21 квітня 2001 року автомобіль був проданий ОСОБА_9, з якою ОСОБА_7 проживав.

02 листопада 2001 року ОСОБА_7 одружився з ОСОБА_9 та прожив з нею у шлюбі до 31 жовтня 2005 року.

За усною угодою між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 автомобіль НОМЕР_1, фактично був переданий ОСОБА_7 у власність, він користувався ним і після розлучення.

01 січня 2015 р. ОСОБА_7, з яким позивач спільно з липня 2006 року проживала однією сім'єю, вважала за чоловіка, вела спільне господарство, була пов'язана спільним побутом- помер.

Після смерті ОСОБА_7 залишилося спадкове майно, яке складається з автомобіля НОМЕР_1, 2000 року випуску.

ОСОБА_7 з 1981 року знаходився у шлюбі з ОСОБА_8. 15 березня 2000 р.вони розлучилися - розірвання шлюбу зареєстроване у відділі реєстрації актів громадянського стану Вільногірського міського управління юстиції у Дніпропетровській області 15 березня 2000 року за актовим записом № 45.

За час шлюбу подружжя придбали автомобіль «Таврія», який зареєстрували на дружину ОСОБА_8. Після розлучення колишнє подружжя мирно вирішило майнові взаємовідносини, за домовленістю ОСОБА_8 віддала ОСОБА_7 автомобіль Таврію, яким він розпоряджався за генеральною довіреністю.

Після розлучення ОСОБА_7 зустрічався з ОСОБА_9, з якою мав намір створити сім'ю. В серпні 2000 року ОСОБА_7 продав автомобіль Таврія та додавши грошей придбав автомобіль НОМЕР_1.

У травні 2001 р. ОСОБА_7 був притягнутий до кримінальної відповідальності. З огляду на можливий арешт майна, уклав фіктивний правочин, за яким продав свій автомобіль НОМЕР_1, ОСОБА_9 за біржовою згодою № 12508 від 14 квітня 2001 р. Підтвердженням цього є Картка контрольного транспортного засобу.

Правочин відповідно до ст. 234 ЦК України є фіктивним, бо був укладений без наміру створення правових наслідків.

Хоча ОСОБА_7 і уклав правочин. але він уклав його з жінкою, з якою спільно проживав та мав намір створити сім'ю. Крім того він продовжував користуватися автомобілем. Наміром правочину було уникнути конфіскації автомобіля.

02 листопада 2001 року ОСОБА_7 уклав шлюб з ОСОБА_9 Укладення шлюбу додатково підтверджує фіктивність правочину. Весь час ОСОБА_7 продовжував користуватися автомобілем, технічно його обслуговував.

Відповідно до ч.5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

31 жовтня 2005 р. шлюб ОСОБА_7 з ОСОБА_9 розірвано.

Після розірвання шлюбу колишнє подружжя вирішило, що автомобіль залишиться у ОСОБА_7 Відповідач надавала йому довіреності на управління автомобілем.

Позивач зазначала, що з липня 2006 р,. більше восьми років, спільно проживала з ОСОБА_7 однією сім'єю як чоловік та дружина, вони були пов'язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов'язки, ОСОБА_7 11 липня 2006 р. зареєструвався за адресою її проживання. ОСОБА_4 разом, почергово, страхували автомобіль, сплачували комунальні послуги, виховували її дитину від першого шлюбу- Войт ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, син вважав його за батька, разом святкували сімейні свята, ремонт в будинку. Після смерті вона поховала ОСОБА_7В за власні кошти, та продовжує доглядати за могилою чоловіка.

Знаючи, що ОСОБА_7 проживає з нею, та фактично автомобіль належить йому, відповідач ОСОБА_5 дала їй довіреність на управління та розпорядження автомобілем, яка посвідчена 01 липня 2009 р. державним нотаріусом Вільногірської ДНК ОСОБА_11, за реєстровим № 1449. За домовленістю сторін позивач мала переоформити автомобіль в МРЕВ на чоловіка ОСОБА_7, але через брак коштів цього не зробила.

Однак автомобілем, ОСОБА_7, постійно користувався до смерті, постійно його обслуговував. Фактично у 2009 році з передачею автомобіля за довіреністю на розпорядження (01 липня 2009 р. посвідчена державним нотаріусом Вільногірської ДНК ОСОБА_11 за реєстровим № 1449) відбулася цивільно-правова угода. Правочин повністю виконано в момент його вчинення. За цим правочином автомобіль відповідачем фактично передано їй та ОСОБА_7

Враховуючи, що позивач тривалий час проживала зі спадкодавцем однією сім'єю, вона належить, відповідно до ст.1264 ЦК України, до четвертої черги спадкування.

Пунктом 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008р. «Про судову практику у справах про спадкування» передбачено, що до спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.

При житті ОСОБА_7 заповіт не склав, тому має місце спадкування за законом. У зв'язку з тим, що вбачається спір про право, спір має розглядатися в позовному провадженні. Відповідно до п. 2 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України, справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Згідно із п. 20 Постанови, справи про спадкування за законом мають вирішуватись на основі правил глави 86 ЦК. Спадкування за законом здійснюється почергово. За відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття всіма спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують спадкоємці відповідної черги. Зокрема, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Позивач вважає, що відповідач, не визнаючи укладений між нею та чоловіком усний правочин, порушує її спадкові права на зазначений автомобіль тому просила- встановити факт проживання, ОСОБА_4 однією сім'єю з ОСОБА_7 з 11 липня 2006 р. 01 січня 2015 р.

Визнати біржову згоду № 12508 від 14 квітня 2001 р., щодо продажу ОСОБА_7 автомобіля НОМЕР_1, ОСОБА_9, недійсною з моменту укладення - 14 квітня 2001 року.

Скасувати біржову згоду № 12508 від 14 квітня 2001 р., щодо продажу ОСОБА_7 автомобіля НОМЕР_1, ОСОБА_9, як укладену без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Визнати усний правочин, щодо передачі 01 липня 2009 р. ОСОБА_9 автомобіля НОМЕР_1, ОСОБА_7 та ОСОБА_4П, фактично укладеним та стягнути содові витрати.

Після уточнення вимог позивач просила встановити факт її проживання, з спадкодавцем з 11 липня 2006 р.по 01 січня 2015 року та відшкодувати судові витрати.

ОСОБА_3 Олександрович- син спадкоємця від першого шлюбу заявив позов до ОСОБА_5 про визнання недійсною біржової згоди та зазначав, що після смерті батька, 12 червня 2015 р. він звернувся до Вільногірської державної нотаріальної контори, де заведена спадкова справа № 83/2015 (номер у спадковому реєстрі 57561204), однак автомобіль успадкувати не може, так як ним фактично незаконно заволоділа відповідач за фіктивним правочином за біржовою угодою 12508 від 14 квітня 2001 p., укладеною з його батьком. ОСОБА_7 з 1981 року знаходився у шлюбі з його матір'ю ОСОБА_8. Батьки розлучилися в березні 2000 року.

Укладений правочин, відповідно до ст. 234 ЦК України, є фіктивним, так як укладений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином.

Посилався на лист прокуратури м. Вільногірська № 48-13-15 від 23 березня 2015 р. про те, що 26 березня 2001 р. була порушена кримінальна справа відносно ОСОБА_7 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.165 КК України (в ред. 1960 р.). За матеріалами справи 18 квітня 2001 р. був накладений арешт на майно ОСОБА_7, серед якого був автомобіль НОМЕР_2.

Арешт не був фактично виконаний, оскільки ОСОБА_7 14 квітня 2001 р. зняв його з обліку в МРЕВ м.Дніпропетровська та продав.

Крім того, 26 липня 2001 р. відносно ОСОБА_7 була порушена також інша кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.165 КК України (в ред.. 1960 р.). По вказаній справі арешт на майно ОСОБА_7 не накладався.

Відповідно до листа прокуратури м. Вільногірська № 48-13-15 від 28 квітня 2015 р. 26 брезня 2001 р. була порушена кримінальна справа відносно ОСОБА_7В, за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.165 КК України (в ред.. 1960 р.). За матеріалами справи 18 квітня 2001 р. накладено арешт на майно , серед якого був автомобіль НОМЕР_2., автомобіль НОМЕР_3 та гараж № 77 в кооперативі «Радужний».

Арешт не був фактично виконаний, оскільки ОСОБА_7 14 квітня 2001 автомобіль НОМЕР_2 зняв з обліку в МРЕВ м. Дніпродзержинська та продав.

Згідно листа ЦНП ОСОБА_12 України в Дніпропетровської обл. № 197 від 24 лютого 2015 р., за даними комп'ютерної бази АІС «Автомобіль» УДАІ ГУ МВС України в Дніпропетровській області на період 14 квітня 2001 р. ОСОБА_13 д. н. 40481 АВ (кузов № НОМЕР_4) власником був ОСОБА_7

За карткою обліку ТЗ станом на 03 грудня 2008 р. власником автомобіля НОМЕР_5 (кузов № НОМЕР_4) значиться ОСОБА_9. Разом з цим згідно картки контрольного ТЗ станом на 23 травня 2001 р. автомобіль за документом № НОМЕР_6 ЛАНОС кузов № НОМЕР_7 має бути поставлений на штраф майдан. Вказана санкція не була виконана крім іншого також через те, що була допущена помилка в номері кузова, пропущена літера Y.

02 листопада 2001 року ОСОБА_7 уклав шлюб з ОСОБА_9. Укладення шлюбу додатково підтверджує фіктивність правочину бо весь час (з моменту придбання у 2000 році і до смерті ) ОСОБА_7 продовжував користуватися автомобілем, технічно його обслуговував..

Позивач посилався на ч. 5 ст.203 ЦК України, ч.1 ст.215 ЦК України та зазначав, що передача автомобіля фактично не відбулася, просив визнати недійсною з моменту укладення з 14 квітня 2001 року біржову згоду № 12508 від 14 квітня 2001 р., щодо продажу ОСОБА_7 автомобіля НОМЕР_1 ОСОБА_9, як укладену без наміру створення правих наслідків, які обумовлювалися цим правочином та стягнути з відповідача судові витрати.

Позивач ОСОБА_4 позов ОСОБА_3 визнала.

Відповідач, ОСОБА_7Б проти позову заперечувала пояснила, що належний їй автомобіль співробітниками міліції було повернуто їй. Питання про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю мало бути вирішеним в порядку окремого провадження, а не в порядку позовного. ОСОБА_4 не має ніякого відношення до спадкування майна після смерті ОСОБА_7, оскільки вона є спадкоємцем 4 черги, в той час, як є в наявності спадкоємець першої черги, ОСОБА_3

Позивач ОСОБА_3 пропустив строк позовної давності для звернення зі своїм позовом, оскільки ОСОБА_3 не могло бути невідомим те, що власником спірного автомобіля є ОСОБА_5, а не його батько. Це підтверджується довіреністю від 14 серпня 2006 року на право керування спірним автомобілем, яку оформив ОСОБА_7, діючи від імені власника автомобіля ОСОБА_5, на ОСОБА_3 на строк до 30 вересня 2008 року. ОСОБА_7, за свого життя, тобто протягом майже 15 років, не приймав ніяких заходів щодо повернення спірного автомобіля у свою власність, тому заяви позивача про недійсність біржової згоди із-за її фіктивності, за якою спірний автомобіль був проданий ОСОБА_7 та куплений відповідачкою ОСОБА_5, є тільки припущенням, просила в позові відмовити.

Треті особи без самостійних вимог, ОСОБА_6, Правобережна товарна біржа надали заяви про розгляд справи за їх відсутності (а.с.103 т.2). а.с.141 т.2).

Рішення суду у встановленні факту проживання ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_7, з 11 липня 2006 року до дня його смерті 01 січня 2015 року відмовлено.

ОСОБА_3 відмовлено у визнанні недійсною з моменту укладення- 14 квітня 2001 року, біржової згоду № 12508 від 14 квітня 2001 р., щодо продажу ОСОБА_7 автомобіля «DAEWOO Lanos», виробник ЗАТ «ЗАЗ», двигун № А158М5036402Я, кузов № НОМЕР_4, реєстраційний номер НОМЕР_8, 2000 року випуску, ОСОБА_9, як укладену без наміру створення правових наслідків, що обумовлювалися цим правочином.

В скарзі апелянт посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення й задовольнити його скаргу.

Рішення суду стосовно відмови у встановленні факту проживання сторін однією сімєю не оскаржується.

Колегія суддів перевірила законність, обґрунтованість рішення суду, в межах заяв-лених вимог та апеляційної скарги і дійшла до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову стосовно законності угоди, суд зазначив, що позивач не надав відповідних доказів, внаслідок чого не була досліджена в судовому засіданні біржова згода, тобто не з'ясовано її умови, стосовно купівлі-продажу спірного автомобіля, в тому числі його вартість. При цьому суд посилався на правові підстави, передбачені ст.ст. 48, 49,58 153, 71 ЦК України в редакції 1963 року, 202 , 203 , 215 ,216, 328 ЦК України в редакції 2003 року.

Суд відмовив в задоволенні позову за ненаданням доказів по заявлених вимогах та за пропуском строку позовної давності.

Проте погодитися з висновком судового рішення неможливо, враховуючи наступне.

За ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ст. 3 ЦПК України).

Відповідно до частини 4 статті 656 Цивільного кодексу України до договору купівлі-продажу на біржах, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Закон України Про товарну біржу від 10 грудня 1991 року є спеціальним щодо визначення правових умов створення і діяльності товарних бірж на території України.

За ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

В пункті 11. постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі» розяснено, що суд, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Відповідно до ст.33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України апеляційна інстанція скасовує рішення якщо судом неправильно застосовано норми матеріального чи процесуального права.

Суд допустив такі порушення.

Частиною 4 ст.10 ЦПК України передбачено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Судом належно не встановлено предмет та правові підстави заявлених вимог- суд одночасно послався на різні, взаємовиключні, правові підстави які врегульовано Цивільними кодексами в редакції 1963 та 2003 року, тобто не встановлено час виникнення правовідносин.

Крім того, одночасно, в протиріч вказаній постанові Пленуму Верховного суду України, відмовив в задоволенні позову по суті та за пропуском строку, не надав роз'яснень позивачу стосовно залучення біржі в якості відповідача, тобто не виконав вимоги передбачені 4 ст.10 ЦПК України та ст. 33 ЦПК України.

Тобто постановлюючи рішення, суд не встановив фактичні обставини по справі, порушив норми процесуального та матеріального закону, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню, як передчасне, з ухваленням нового- відмови у задоволенні заявлених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково

Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 23 травня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання факту, що має юридичне значення, треті особи у справі: ОСОБА_6, ОСОБА_3, Правобережна товарна біржа, та за позовом третьої особи на боці позивача, ОСОБА_3, до ОСОБА_5 про визнання недійсною біржової згоди, треті особи у справі: ОСОБА_4, ОСОБА_6, Правобережна товарна біржа,- в частині визнання недійсною біржової згоди - скасувати, в позовних вимогах - відмовити.

В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.

Головуючий: В.О. Тамакулова

С у д д і: ОСОБА_14

ОСОБА_2

.