Постанова № 61552840, 21.09.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2016 р.Справа № 916/1935/13Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Гладишевої Т.Я.,

суддів Савицького Я.Ф., Лисенко В.А.

секретар судового засідання Селиверстова М.В.

Представники сторін у судове засідання від 21.09.2016 не з'явились.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Одеської області від 26.03.2014

по справі № 916/1935/13

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 227072,94 грн.

У судовому засіданні 21.09.2016 згідно ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2013 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі також - ФОП ОСОБА_2, позивач) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі також - ФОП ОСОБА_1, відповідач) про стягнення з останньої на користь позивача суми передплати у розмірі 220600,00 грн. та відсотків за користування грошовими коштами в сумі 6472,94 грн.

У правове обґрунтування позову ФОП ОСОБА_2 послався на ст. ст. 525, 526, 536, 610, 693, 1048, 1057 ЦК України, ст.ст. 193, 232 ГК України.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.03.2014 у справі № 916/1935/13 (головуючий суддя Д'яченко Т.Г., судді Цісельський О.В., Рога Н.В.) позов задоволено: стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 суму передплати у розмірі 220600,00 грн. та 6472,94 грн. відсотків за користування грошовими коштами.

Рішення суду мотивовано обґрунтованістю позовних вимог та їх підтвердженістю матеріалами справи.

Не погодившись з рішенням суду, ФОП ОСОБА_1 звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові. При цьому, скаржник послався на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими. Зокрема, відповідач зазначив, що і договір № 1 від 18.07.2010, на який посилається позивач, і надані ним квитанції прибуткових касових ордерів, які нібито видавалися відповідачем, є фіктивними.

17.04.2014 ухвалою Одеського апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: головуючого судді Гладишевої Т.Я., суддів Савицького Я.Ф., Журавльова О.О. вказану апеляційну скаргу прийнято до провадження.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 12.06.2014 задоволено клопотання представника Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про продовження строку розгляду апеляційної скарги, продовжено строк розгляду апеляційної скарги ФОП ОСОБА_1 по справі № 916/1935/13 строком на п'ятнадцять днів - до 03.07.2014, відкладено розгляд апеляційної скарги на 24.06.2014.

Розпорядженням голови Одеського апеляційного господарського суду від 23.06.2014 № 318 у зв'язку з перебуванням судді Журавльова О.О. у відпустці призначено здійснення розгляду справи № 916/1935/13 колегією суддів у складі: головуючий суддя Гладишева Т.Я., судді Савицький Я.Ф., Лисенко В.А.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 24.06.2014 задоволено клопотання представника ФОП ОСОБА_1, матеріали справи № 916/1935/13 у завірених копіях направлено Кілійському РВ УМВД України в Одеській області, апеляційне провадження у справі № 916/1935/13 зупинено до отримання відомостей від органу досудового розслідування за результатами проведеної перевірки.

Судом апеляційної інстанції неодноразово направлялись до Кілійського РВ ГУМВС України в Одеській області запити щодо стану досудового розслідування та прийнятого рішення за відповідним кримінальним провадженням №12013170310001581, однак жодної інформації з цього приводу отримано не було. Не надано такої інформації й від сторін.

З метою забезпечення права сторін на розгляд цієї справи упродовж розумного строку, ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 апеляційне провадження у справі № 916/1935/13 поновлено з 10.08.2016.

У абз. 3 п.п. 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 у судові засідання від 10.08.2016, 31.08.2016 та 21.09.2016 не з'являвся, хоча був належним чином повідомленим про дату, час та місце проведення судового засідання (копії вищевказаних ухвал суду апеляційної інстанції направлялись за адресою позивача, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), про що свідчать поштові повідомлення, повернуті підприємством зв'язку з посиланням на закінчення строку зберігання поштових відправлень.

Представник ФОП ОСОБА_1 у судовому засіданні від 31.08.2016 просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, надавши оцінку всім обставинам справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши представника відповідача, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні припустився неправильного застосування норм матеріального закону та помилкового висновку щодо задоволення вимоги про стягнення з відповідача відсотків за користування грошовими коштами в сумі 6472,94 грн., що призвело до прийняття неправильного рішення в цій частині.

Місцевим господарським судом правильно встановлено та підтверджено в процесі перегляду справи апеляційним господарським судом, що 18 липня 2010 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Покупець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Продавець) було укладено договір № 1 (далі також - Договір), за умовами якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупця очерет будівельний некондиційний в снопах (товар), а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість на умовах даного договору.

Згідно п. 1.2 Договору найменування, кількість, ціна та строки поставки, а також всі можливі розбіжності за даним Договором узгоджується сторонами додатково.

Відповідно до п.п. 2.2, 6.2 Договору передача товару здійснюється у строки, обумовлені сторонами; датою поставки товару вважається дата приймання товару в місці призначення (м. Вилкове, склад Продавця) за кількістю та якістю, що підтверджується накладними.

У зв'язку з виробничою необхідністю, за усною домовленістю з Продавцем, Покупець може здійснити передплату товару; оплата Покупцем товару здійснюється у безготівковій формі на розрахунковий рахунок Продавця або по прибутковому касовому ордеру (п.п. 4.1, 4.2 Договору).

Пунктами 3.1, 3.2, 3.3 Договору передбачено, що ціна на товар встановлюється 5 грн. за одиницю товару (очеретяний сніп); загальна кількість товару, що продається Покупцю, за даним Договором складає 40000 снопів; загальна вартість договору складає 200000 грн.

У п. 11.2 Договору сторони домовились, що строк дії Договору встановлюється з моменту підписання до повного виконання обов'язків сторонами згідно Договору.

Представником позивача господарському суду першої інстанції були надані усні пояснення про те, що в процесі виконання умов Договору виникла потреба у додаткових витратах, пов'язаних з вирощуванням та підготовкою до продажу очерету, у зв'язку з чим загальна сума платежів за Договором підлягала збільшенню. Дана обставина не заперечувалась відповідачем. Крім того, представником відповідача стверджувалось, що реальна вартість одного снопа очерету фактично складала 10 грн.

На виконання умов договору № 1 від 18 липня 2010 року за період з 10.12.2010 по 06.04.2011 ФОП ОСОБА_2 було передано ФОП ОСОБА_1 у якості передплати 220600 грн., що підтверджується оригіналами приєднаних до матеріалів справи квитанцій до прибуткового касового ордеру, які підписані останньою.

Однак, як пояснив представник позивача, обумовлений домовленістю сторін товар ФОП ОСОБА_1 так і не було поставлено позивачу. Доказів, які б засвідчували передачу відповідачем позивачу товару, - обумовлених договором № 1 від 18 липня 2010 року накладних, матеріали справи не містять.

Згідно пояснень представника відповідача, ФОП ОСОБА_1 не отримувала сплачені позивачем кошти та не підписувала вищезгаданий договір № 1 від 18.07.2010. У подальшому представником відповідача було визнано факт перемов між сторонами щодо укладення договору, проте за ціною 10 грн. за сніп очерету. Крім того, представником відповідача вказувалось на те, що за період з 17.03.2011 по 04.04.2011 ФОП ОСОБА_1 було відвантажено позивачу 15330 снопів на суму 153300 грн., в підтвердження чого до матеріалів справи було залучено копії книги обліку приходу та відвантаження очерету, які, однак, не містять даних, що підтверджували б факт отримання товару позивачем.

19.04.2012 Покупець звернувся до Продавця з письмовою претензією від 18.04.2012, у якій просив ФОП ОСОБА_1 повернути йому сплачені у якості передплати грошові кошти через порушення відповідачем зобов'язання щодо продажу товару. Факт отримання вказаної претензії підтверджується копією поштового повідомлення про вручення від 03.05.2012 та не заперечувався представником відповідача.

У подальшому претензією від 04.10.2013 ФОП ОСОБА_2 повторно звернувся до відповідача та просив або повернути передплачені кошти, або здійснити поставку товару (факт отримання повторної претензії також підтверджується копією наявного у матеріалах справи поштового повідомлення про вручення від 16.10.2013).

У зв'язку з неповерненням відповідачем попередньої оплати товару в сумі 220600 грн. ФОП ОСОБА_2 звернувся з вищевказаним позовом, здійснивши при цьому розрахунок відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

За приписами ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

В силу п. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Стаття 712 ЦК України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

За положеннями ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу ч.ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про здійснення Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 попередньої оплати товару Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 у сумі 220600 грн., однак при цьому не містять доказів передачі відповідачем зазначеного вище товару позивачу, та дані обставини відповідачем не спростовані, місцевий господарський суд обґрунтовано задовольнив позовну вимогу ФОП ОСОБА_2 про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь позивача суми передплати у розмірі 220600,00 грн. на підставі ч. 2 ст. ст. 693 ЦК України.

Щодо заявлених вимог про стягнення відсотків за користування грошовими коштами в сумі 6472,94 грн., судова колегія зазначає наступне.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця (ч. 3 ст. 693 ЦК України).

Згідно положень ст. 536 названого Кодексу за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як роз'яснено у п. 6.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).

Судова колегія зазначає, що ані умовами договору № 1 від 18.07.2010, ані положеннями чинного законодавства не встановлено розміру процентів, що нараховуються на суму попередньої оплати за договором поставки чи купівлі-продажу.

Відтак, підстави для застосування до спірних правовідносин у справі приписів статті 536 ЦК України, на яку послався ФОП ОСОБА_2 у позові, наразі відсутні.

Посилання суду в оскаржуваному рішенні на статтю 1048 ЦК України є помилковими, оскільки положення даної статті передбачають стягнення процентів саме за договором позики.

Отже, у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за користування грошовими коштами в сумі 6472,94 грн. слід відмовити.

Викладені в апеляційній скарзі доводи ФОП ОСОБА_1 щодо фіктивності договору № 1 від 18.07.2010 та квитанцій прибуткових касових ордерів не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на наступне.

Згідно ч. 4 ст. 35 ГПК України вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Скаржником не надано суду вирок по кримінальному провадженню № 12013170310001581, яке порушено за відповідними фактами та на яке посилається ФОП ОСОБА_1 у своїй скарзі. Будь-яких інших доказів на підтвердження своїх тверджень відповідачем також не надано.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції скасовує рішення Господарського суду Одеської області від 26.03.2014 по справі № 916/1935/13 в частині задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за користування грошовими коштами в сумі 6472,94 грн. з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 105 ГПК України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 26.03.2014 по справі № 916/1935/13 скасувати частково, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

" 1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 суму передплати у розмірі 220600 та витрати по сплаті судового збору у сумі 4412,00 грн.

3. В іншій частині позову відмовити".

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 64,98 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ із зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 26.09.2016.

Головуючий суддя: Т.Я. Гладишева

Суддя: Я.Ф. Савицький

Суддя: В.А. Лисенко